Справа № 552/5807/23 Номер провадження 22-ц/814/945/25Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
29 травня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Чумак О.В.,
суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою виконуючого обов'язки керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області Коритного Олексія Вікторовича в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської міської ради на рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 серпня 2024 року ухвалене суддею Турченко Т.В., повний текст рішення складено 20 серпня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,
02.10.2023 року до Київського районного суду м.Полтави звернувся ОСОБА_1 з позовом до виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно. В позовній заяві вказував на те, що він збудував стаціонарну тимчасову споруду-торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 (зупинка громадського транспорту «пров. Латишева»). У визначеному законом порядку оформив паспорт прив'язки, що виданий Управлінням з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, за реєстраційним номером №01-02-01-16/984-1569 від 23.05.2017 року, на який в подальшому був продовжений строк дії. Відповідно до рішення дванадцятої сесії сьомого скликання від 15.09.2017 року, продовжено розміщення його стаціонарної споруди на земельній ділянці з кадастровим номером 5310136400:14:002:0584. Згідно договору особистого строкового земельного сервітуту від 23.10.2017 року, йому надана в сервітутне платне землекористування земельна ділянка для подальшого розміщення стаціонарної тимчасової споруди, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (зупинка громадського транспорту «пров. Латишева») - землі житлової і громадської забудови. В зв'язку з введенням воєнного стану на території України, він був позбавлений можливості отримати земельну ділянку в користування для реконструкції стаціонарної споруди - торгівельного павільйону в нежитлове приміщення (кафе) та отримати відповідний дозвіл на будівництво. Оскільки громадський будок (кафе) вже побудоване, він звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів. Просив визнати за ним право власності на громадський будинок (кафе) по АДРЕСА_1 (зупинка громадського транспорту «пров. Латишева»), який складається з наступного: торговельна зала (1) пл. 30,7 кв.м., вбиральня (2) пл. 5,9 кв.м., комора (3) пл. 1,3 кв.м., зала кафе (4) пл. 46,1 кв.м., приміщення бару (5) пл.7,9 кв.м., загальна площа приміщень становить 91,9 кв.м.
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 19 серпні 2024 року позов задоволено.
Визнано право власності за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на громадський будинок (кафе) по АДРЕСА_1 (зупинка громадського транспорту «пров. Латишева»), який складається з наступного: торговельна зала (1) пл. 30,7 кв.м., вбиральня (2) пл. 5,9 кв.м., комора (3) пл. 1,3 кв.м., зала кафе (4) пл. 46,1 кв.м., приміщення бару (5) пл.7,9 кв.м., загальна площа приміщень становить 91,9 кв.м.
На вказане рішення Полтавською окружною прокуратурою Полтавської області в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської міської ради подана апеляційна скарга, в якій вони просять скасувати ухвалене судом першої інстанції рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та ухвалити нове яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказують, що судом не враховано, що позивачем отримано дозвіл на розміщення тимчасової споруди - торгівельного павільйону площею 31,5 кв.м., тоді як в подальшому внаслідок перебудови, відповідно до технічного паспорту за цією адресою розміщено нежитлове приміщення громадського будинку (кафе) площею 91,9 кв.м, на яке відповідно суд визнав право власності.
При цьому судом не взято до уваги, що згідно паспорту прив'язки на земельній ділянці встановлено тимчасову споруду, яка не є нерухомим майном та не може бути правомірно набутою позивачем.
Самочинно проведена ОСОБА_1 реконструкція приміщення є такою, що не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки та порушує ст. 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».
Також судом першої інстанції не враховано, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення позивач до Полтавської міської ради щодо необхідності отримання земельної ділянки під проведене будівництво та звернення до Державної інспекції архітектури та містобудування щодо отримання дозвільних документів на проведення реконструкції. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження відмови вказаних органів у прийнятті відповідних рішень, що фактично свідчить про відсутність порушеного права.
Крім того місцевим судом не залучено до участі в справі Державну інспекцію архітектури та містобудування, яка за законом здійснює контроль за дотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Позивач до суду апеляційної інстанції не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судового повідомлення на поштову адресу, яка зазначена в позовній заяві та є місцем його реєстрації. Конверт відправлений на адресу ОСОБА_1 повернувся до суду з довідкою поштового відділення із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою", а тому відповідно до ч.8 ст. 128 ЦПК України судова повістка вважається врученою адресату.
26.05.2025 від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, призначеної на 29.05.2025 в зв'язку з його відрядженням за сімейними обставинами. При цьому доказів на підтвердження перебування його у відрядженні позивач не надав.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялися, клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
За змістом позиції Верховного Суду, сформованої у справі від 01.10.2020 №361/8331/18, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Приймаючи до уваги те, що позивач був повідомлений про день та час розгляду справи, повторно у судове засідання не з'явився, доказів поважності причин неявки не подав, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності позивача.
Крім того, колегія суддів враховує, що за клопотанням позивача йому надавався строк для укладення угоди з адвокатом, в зв'язку з чим 18.02.2025 розгляд справи відкладався, проте позивач не скористався цією можливістю.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника апелянта, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 збудував стаціонарну тимчасову споруду-торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 (зупинка громадського транспорту «пров. Латишева»). Також ним оформлений паспорт прив'язки, що виданий Управлінням з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, за реєстраційним номером №01-02-01-16/984-1569 від 23.05.2017 року, на який в подальшому був продовжений строк дії.
Відповідно до рішення дванадцятої сесії сьомого скликання від 15.09.2017 року, ОСОБА_1 продовжено розміщення його стаціонарної споруди на земельній ділянці з кадастровим номером 5310136400:14:002:0584.
Згідно договору особистого строкового земельного сервітуту від 23.10.2017 року, позивачу надано в сервітутне платне землекористування земельна ділянка для подальшого розміщення стаціонарної тимчасової споруди, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (зупинка громадського транспорту «пров. Латишева») - землі житлової і громадської забудови.
Відповідно до технічного паспорту на громадський будинок (кафе) по АДРЕСА_1 , що виготовлений ФОП ОСОБА_2 станом на «30» серпня 2023 року, нежитлові приміщення громадського будинку (кафе) складаються з наступного: торговельна зала (1) пл. 30,7 кв.м., вбиральня (2) пл. 5,9 кв.м., комора (3) пл. 1,3 кв.м., зала кафе (4) пл. 46,1 кв.м., приміщення бару (5) пл.7,9 кв.м., загальна площа приміщень становить 91,9 кв.м.
З матеріалів справи також вбачається, що громадський будинок (кафе) розташований на земельній ділянці з цільовим призначенням 18.00 - землі загального користування (землі будь-якої категорії земель), категорія земель - землі житлової та громадської забудови.
При постановленні рішення суду, суд першої інстанції виходив із того, що позивач збудував нежитлове приміщення громадський будинок (кафе) по АДРЕСА_1 на місці тимчасової споруди торговельного павільйону та не може оформити на нього право власності у зв'язку з військовим станом та непроведенням сесій Полтавської міської ради із земельних питань півтора роки.
На даний час будівництво будівлі громадського призначення кафе закінчено, відповідно до висновку експерта № 63 від 07.09.2023 вона відповідає будівельно-технічним нормам, тому на неї може бути визнано право власності за позивачем.
Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У частині 4 статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина 3 статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У силу спеціального застереження, наведеного в частині другійстатті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об'єкт самочинного будівництва (пункт 148).
Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина 2 статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 ЦК України).
Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.
На підставі частини 3 статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина 3 статті 375 ЦК України).
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 здійснив реконструкцію стаціонарної тимчасової споруди - торговельного павільйону по АДРЕСА_1 (зупинка громадського транспорту «пров. Латишева») у нежитлове приміщення (кафе).
Вказана реконструкція здійснена позивачем без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та належно затвердженого проекту. При цьому матеріали справи не містять жодних відомостей щодо належності або виділення йому земельної ділянки саме під розміщення нежитлового приміщення.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення частини 1 статті 376 ЦК України, спірна будівля є самочинним будівництвом.
Згідно статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п'ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку № 461.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Разом з тим, позивачем не зазначено, і матеріали справи не містять відомостей звернення ОСОБА_1 до Полтавської міської ради щодо необхідності отримання земельної ділянки під будівництво та звернення до Державної інспекції архітектури та містобудування щодо отримання дозвільних документів на проведення реконструкції тимчасової споруди - торговельного павільйону під нежитлове приміщення (кафе), а також відмови компетентних органів у розгляді поданих заяв.
Посилання позивача на те, що він позбавлений можливості отримати відповідні дозволи в зв'язку з військовим станом не може бути прийняте до уваги, оскільки не підтверджене жодними доказами.
За вказаних обставин, враховуючи, що спірний об'єкт є самочинно збудованим нерухомим майном громадського призначення, будівництво якого розпочато без затвердженого проекту, за відсутності відомостей про його відповідність вимогам державних будівельних норм, на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети, у подальшому позивачем не отримано сертифікату (декларації) про введення його до експлуатації, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для задоволення позову.
Крім того, відповідно до підпункти 15-2, 15-3 пункту 4 Положення ДІАМ затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340 «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду» ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об'єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію).
ДІАМ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про ДІАМ).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 960 «Питання Державної інспекції архітектури та містобудування», яка набрала чинності 15 вересня 2021 року, Кабінет Міністрів України вирішив погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення ДІАМ повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Тобто до участі у справі у якості третьої особи не залучено особу, прав та обов'язків якої стосуються позовні вимоги, зокрема ДІАМ, яка уповноважена здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не з'ясовано питання щодо необхідності залучення до участі в справі в якості співвідповідачів власників об'єктів нерухомого майна, що розташовані на суміжних земельних ділянках та права яких можуть бути порушені самочинно збудованим нерухомим майном.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу керівника виконуючого обов'язки керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області Коритного Олексія Вікторовича слід задовольнити та скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 серпня 2024 року.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.
Крім того, за правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на задоволення апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури підлягає стягненню4925,37 грн у відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 368, 374, 376, 382-384,389 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу виконуючого обов'язки керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області Коритного Олексія Вікторовича в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської міської ради задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 серпня 2024 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги, в розмірі 4925,37 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 03 червня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Чумак
Судді: С.Б. Бутенко
Г.Л. Карпушин