Справа № 352/383/25
Провадження № 33/4808/353/25
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції ГРИНЬКІВ Д. В.
Суддя-доповідач Васильєв
04 червня 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю захисника адвоката Кузьміна Є.О.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Кузьміна Є.О. на постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто 605 гривень 60 копійок судового збору,-
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, судом встановлено, що 08.02.2025 року о 19 год. 25 хв. в с. Колодіївка по вул. Чорновола водій керував автомобілем марки Skoda Octavia, номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки із використанням газоаналізатора «Драгер» Алкотест 6810» та в медичному закладі КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР» відмовився, про що видано довідку №50, чим порушив п. 2.5 ПДР України.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, захисник адвокат Кузьмін Є.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2025 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
Стверджує, що у протоколі працівник поліції зазначив, що ОСОБА_1 порушив п. 2.5. ПДР України, оскільки відмовився від проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, однак вказаний факт не підтверджується матеріалами справи. Також у матеріалах справи відсутні достатні дані, які б підтверджували у ОСОБА_1 , що працівником поліції були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння.
Крім того, зазначає, що ОСОБА_1 не були роз'яснені його права, передбачені ст.. 268 КУпАП та не забезпечено можливість скористатися правовою допомогою адвоката при складенні протоколу про адміністративне правопорушення.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з'явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.
Зі змісту доводів захисника адвоката Кузьміна Є.О. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Апеляційний суд, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 знає про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлявся про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не повідомив про бажання приймати участь у судовому засіданні, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не є обов'язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 .
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник адвокат Кузьмін Є.О. підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки "право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів.
Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах захисник адвокат Кузьмін Є.О. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №806149 від 08.02.2025 року, ОСОБА_1 08.02.2025 року о 19 год. 25 хв., в Колодіївка, вул. Чорновола керував автомобілем шкода Октавія д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки із використанням газоаналізатора Драгер Алкотест 6810 та в медичному закладі КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» водій відмовився, про що видану довідку №50, чим порушив п. 2.5. ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - інспектором СРПП ВП №1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП лейтенанта поліції Нагорняком В.В.., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності від підпису відмовився.
Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.
ОСОБА_1 був присутній при складанні вказаного протоколу, був ознайомлений з його змістом, йому були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлений про те, що розгляд справи відбудеться в Тисменицькому районному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено що останній від пояснень, згідно ст.63 Конституції України відмовився.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.
При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
У матеріалах справи наявний акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Огляд не проводився, тому що водій відмовився. (а.с. 2)
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 08.02.2025 року о 20.15 год. (а.с. 4), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Огляд не проводився, оскільки водій відмовився.
Відповідно до довідки №50 виданої заступником медичного директора КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» ОСОБА_3 від 13.02.2025 р. під час медичного огляду лікарем ОСОБА_4 з метою виявлення ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або перебування під впливом лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПз ІФ ОР» 08.02.2025 року ОСОБА_1 від огляду відмовився (а.с. 5).
Матеріали справи містять: копію декларації про відповідність №2/23733900 вимогам Технічного регламенту щодо медичних виробів в та свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки (а.с. 3), довідку №354 від 08.02.2025 про те, що ОСОБА_1 звертався у відділення невідкладної (екстреної) допомоги та був оглянутий лікарями (а.с. 6), письмові пояснення ОСОБА_1 в яких зазначено, що він від них відмовляється згідно ст. 63 Конституції України (а.с. 7), копія схеми місця ДТП (а.с. 8), копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №242131, згідно якого ОСОБА_1 вчинив дії, за які ст. 124 КУпАП передбачена відповідальність (а.с. 9), копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №884563, щодо вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП (а.с. 10), копія акту огляду та затримання транспортного засобу (а.с. 11), рапорти працівників поліції щодо повідомлення про вчинене ДТП та огляд ОСОБА_1 працівника ШМД (а.с. 12, 13)
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 14).
Зокрема, відеозаписом зафіксовано, як працівник поліції приїжджає на місце ДТП, де транспортний засіб марки Шкода Октавія знаходиться на обочині, запитують у водія, що сталося, натомість підходить працівник ШМД та повідомляє, що водій ОСОБА_1 відмовляється від госпіталізації. Після цього водія просять надати посвідчення водія чи інший документ, що посвідчує особу. Водій ігнорував питання працівника поліції. Працівник поліції повідомив, що ведеться безперервна відео фіксація. ОСОБА_1 надав паспорт громадянина України. Далі під час спілкування із водієм у останнього виявлено запах алкоголю з порожнини рота у зв'язку із чим було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу Алкотест Драгер на місці ДТП. Далі надають мундштук для перевірки герметичності його упакування, повторно повідомляють, що вбачають у нього ознаки сп'яніння у тому числі нестійку ходу. Водій повідомив, що нестійка хода у нього у зв'язку із «переступами». Після цього водій намагався пройти тест, проте замість видувати повітря, останній втягував його у себе. Далі працівник поліції повідомив, що дії ОСОБА_1 будуть розцінювати як відмову від проходження огляду. Після цього ОСОБА_1 повторно намагався пройти огляд, проте не дотримувався рекомендацій працівника поліції у зв'язку з чим неможливо було отримати результат огляду. При цьому, ОСОБА_1 посилався на те, що не може пройти огляд, оскільки перебуває у стресовому становищі та переніс язву (виразку), у зв'язку з чим працівник поліції запропонував пройти огляд на стан сп'яніння у медичному закладі. ОСОБА_1 погодився пройти огляд на стан сп'яніння у лікаря. Відеозаписом зафіксовано, як ОСОБА_1 разом із працівниками поліції підходить до транспортного засобу ШМД, де працівники поліції пропонують водію пройти огляд на стан сп'яніння. Після цього ОСОБА_1 знову намагався пройти тест за допомогою приладу Драгер, однак ігнорував рекомендації працівників поліції та втягував повітря, замість того щоб видихати. Працівник поліції уточнює , чи потребує ОСОБА_1 допомоги ШМД, однак останній повідомив, що не потребує та від госпіталізації відмовляється. Працівник поліції повторно повідомив ОСОБА_1 , що у нього виявлено ознаки сп'яніння, а тому необхідно проїхати до лікаря-нарколога чи пройти тест за допомогою приладу Драгер. Однак, водій відмовився, у зв'язку із чим працівник поліції повідомив, що відносно ОСОБА_1 буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, а саме за порушення п. 2.5. ПДР України. Після цього ОСОБА_1 сперечається, що він не відмовляється, йому просто потрібно «зняти клєму» з акумулятора, щоб транспортний засіб не згорів. До працівників поліції підходить працівник ШМД та повідомляє, що у водія ОСОБА_1 виявлено на голові гематому, однак він може почуватися нормально, проте у будь-який момент його стан може погіршитися, у зв'язку із цим потрібна госпіталізація водія, а в медичному закладі буде проведено тест на стан сп'яніння. Працівник поліції повідомив, що машину заберуть на штраф майданчик, запропонував ще раз пройти ОСОБА_1 тест на стан сп'яніння за допомогою Драгеру, останній відмовився, після чого запропоновано проїхати до лікаря-нарколога, водій сказав, що поїде із працівниками ШМД, а не із працівниками поліції. Після чого водія ОСОБА_1 повідомили, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП. Згодом, працівники поліції повторно запропонували ОСОБА_1 проїхати до медичного закладу для проведення огляду лікарем-наркологом. Водій погодився та поїхав із працівниками ШМД. Працівники поліції поїхали за ними. Далі відеозаписом зафіксовано, як відбувається огляд ОСОБА_1 , як учасника ДТП, лікарем медичного закладу та працівником ШМД. Згодом працівник лікарні запропонував пройти огляд за допомогою приладу Драгер у лікарні , однак водій відмовився та повідомив лікаря, що хоче здати кров на аналіз. Після цього продовжився огляд лікарем, який повідомив, що у водія ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження від ДТП. Після цього ОСОБА_1 разом із працівниками направився до лікаря-нарколога у КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР». У медичному закладі, розпочався огляд лікарем-наркологом, де останній повідомив, що для визначення стану сп'яніння потрібно пройти тест за допомогою приладу Драгер та здати сечу на аналіз. Однак, ОСОБА_1 повідомив, що бажає здати кров на аналіз і не буде проходити огляд за допомогою спеціального технічного приладу. Відеозаписом зафіксовано, що лікар медичного закладу повідомляє ОСОБА_1 , що його дії будуть розцінені як відмова від проходження огляду на стан сп'яніння, що за своїми правовими наслідками прирівнюється до перебування в стані сп'яніння. ОСОБА_1 повідомив, що він не перебуває в стані сп'яніння, а його стан зумовлений вживанням таблеток. Водій повідомив, що він відмовляється від проходження огляду, на що лікар медичного закладу повторно повідомив, що відмова прирівнюється до перебування в стані сп'яніння. Працівник поліції повідомив, що відносно водія буде складено адміністративні протоколи за ч.1 ст. 130 КУпАП та ст.124 КУпАП, які для розгляду будуть направлені до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області. Після цього водію роз'яснили права ст.268 КУпАП та ст.63 Конституції України. Далі водію надали бланк для письмових пояснень. Працівник поліції натомість почав складання адміністративних матеріалів за присутності водія ОСОБА_1 . Згодом його ознайомили із складеним відносно нього протоколом за ч.1 ст. 130 КУпАП, повідомили, що розгляд справи відбудеться в Тисменицькому районному суді, водій розписався, отримав копію протоколу. Після цього працівник поліції разом і з водієм направилися на місце ДТП, де згодом ознайомили ОСОБА_1 зі складеним відносно нього протоколом за ст.. 124 КУпАП.
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських, пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку. Зі змісту вищевказаного відеозапису вбачається, що дії ОСОБА_1 на місці події та в медичному закладі були спрямовані на ускладнення виконання працівниками поліції та лікарем медичного закладу своїх обов'язків та мали своєї метою уникнення від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння поважних причин, оскільки за станом здоров'я внаслідок наявності тілесних ушкоджень, які отримав під час дорожньо-транспортної пригоди не міг виконати вимоги щодо проходження огляду, оцінити належним чином наявну ситуацію та скористатися правовою допомогою адвоката.
Так, відповідно до п.8 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року за № 1413/27858 8, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у закладі охорони здоров'я.
Апеляційний суд вважає, що вищевказана вимога інструкції спрямована на забезпечення об'єктивного та повного встановлення обставин дорожньо-транспортної пригоди з метою захисту права потерпілих на відшкодування заподіяної шкоди та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином, національне законодавство передбачає декілька різних способів проведення огляду на стан сп'яніння водія транспортного засобу та надає останньому можливості самому визначитися в який спосіб він буде проходити огляд на стан сп'яніння у разі підозри, що він керував транспортним засобом у стані сп'яніння.
Так, відмова водія транспортного засобу, який причетний до вчинення дорожньо-транспортної пригоди від госпіталізації до медичного закладу свідчить, що за своїм фізіологічним станом він має можливість виконати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що водій транспортного засобу відмовився від госпіталізації до медичного закладу та проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку саме з метою унеможливити отримання об'єктивних даних стосовно перебування його у стані сп'яніння.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Апеляційний суд неодноразово вказував, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а своєю поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду і не створювати перешкоди для проведення такого огляду, висуваючи безпідставні умови, які значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють проведення такого огляду.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину.
Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Вказане правопорушення може бути вчинено водієм транспортного засобу як до проведення такого огляду, так і під час його проведення. Апеляційний суд вважає, що не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу встановлення факту оформлення відповідного направлення до медичного закладу працівником поліції, оскільки наявність або відсутність акту огляду та направлення до медичного закладу в матеріалах справи не впливають на правову оцінку дій водія транспортного засобу, який відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_1 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах.
Апеляційний суд приймає до уваги, що матеріали адміністративного провадження не містять жодних відомостей щодо неправомірних дій працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд враховуючи, що презумпція невинуватості є одним з основоположних конституційних принципів судочинства, вважає, що доводи апелянта про неправомірність дій працівників поліції можуть бути належним чином перевірені в межах іншого провадження шляхом звернення до компетентних органів, оскільки свідчать про перевищення посадовими особами своїх повноважень та вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, відповідно до ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Апеляційний суд приймає до уваги, що накладення на правопорушника стягнення у виді позбавлення керування транспортним засобом, що безумовно не може не позначитись на якості життя.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.
Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУпАП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп'яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушниці, ступінь її вини, призначив справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Кузьміна Є.О. залишити без задоволення.
Постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв