печерський районний суд міста києва
Справа № 757/21392/18-ц
пр. 2-642/25
29 травня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Бусик О. Л.,
при секретарі судових засідань - Романенко Ю. О.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - Кабінету Міністрів України - Харчука Р. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа Міністерство закордонних справ України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом за зруйноване Домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , з урахування заяви про збільшення позовних вимог просила суд стягути 1 937 842, 20 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилалася на те, що Позивач . до 2014 року була власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке постраждало внаслідок артилерійських обстрілів, також в ньому проживали українські військовослужбовці. На момент пошкодження домоволодіння, територія була підконтрольна Україні. Факт непридатності домоволодіння для проживання підтверджується: довідкою - підтвердженням військово-цивільної адміністрації міста Мар'їнка і села Побєда Мар'їнського району Донецької області від 01.02.2016 року, актом Мар'їнської міської Ради обстеження технічного стану житлового будинку від 07.10.2015 року, актом військово-цивільної адміністрації міста Мар'їнка і села Побєда, Мар'їнського району, Донецької області обстеження житлового приміщення від 26.05.2016 року, актом військово-цивільної адміністрації міста Мар'їнка і села Побєда, Мар'їнського району, Донецької області від 18.07.2016 року № 334. Вважає, що на підставі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної позивачу терористичним актом необхідно провести за рахунок коштів Державного бюджету України, бо обов'язок відшкодувати завдану шкоду в такому випадку покладається на державу. Суму матеріальної шкоди позивачем було визначено на підставі «Показників опосередкованої вартості спорудженні житла за регіонами України» затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.05.2017 року № 102 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» (розраховані станом на 1 жовтня 2017 року). Зазначений нормативний акт діяв станом на момент подання позову. Зокрема, відповідно до цього нормативного акту, по Донецькій області вартість 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), становила 11 310 грн. 06 грудня 2018 року Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України видало наказ № 335, яким затвердило показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», розраховані станом на 1 жовтня 2018 року. Наведений акт встановлює вартість 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) по Донецькій області в сумі 12 446 грн., у зв'язку з чим позивачкою було подано заяву про збільшення позовних вимог.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Підпалого В.В. від 05 травня 2018 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
20 червня 2019 року позивачкою ОСОБА_1 подано заяву про збільшення позовних вимог.
21 вересня 2018 року представником відповідача - Кабінету Міністрів України - Харчук Р.І. подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем, бо відповідно до ст. 4 Закону «Про боротьбу з тероризмом» КМУ лише здійснює організацію боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами в межах його компетенції.. Кабінет Міністрів України не є заподіювачем шкоди злочином, тому не може відповідати за таку шкоду замість винної особи. Для відшкодування майнової шкоди необхідно наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
11 жовтня 2021 року протокольною ухвалою залучено до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, Міністерство закордонних справ України.
14 червня 2022 року на адресу суду надійшли письмові пояснення представника третьої особи - Міністерства закордонних справ України Громового О.О.
Ухвалою судді від 24 листопада 2022 року закрито підготовче провадження у справі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 травня 2025 року справу передано на розгляд судді Бусик О.Л.
Ухвалою судді від 12 травня 2025 року справу прийнято до свого провадження.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача - Кабінету Міністрів України - Харчук Р.І. заперечував проти задоволення позову.
Представник відповідача - Державної казначейської служби України у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Представник третьої особи - Міністерства закордонних справ України у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
Суд, заслухваши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 118225434 від 23.03.2018 ( І том, а.с. 16-17).
Як вбачається з акту довідки - підтвердженням виданої військово-цивільною адміністрацією міста Мар'їнка і села Побєда, Мар'їнського району, Донецької області від 01.02.2016 року ОСОБА_1 та члени її родини під час проведення АТО втратили можливість проживати за адресою: АДРЕСА_1 , (а. с. 26).
Також, позивач надала акт Мар'їнської міської Ради про обстеження технічного стану житлового будинку від 07.10.2015 року, акт військово-цивільної адміністрації міста Мар'їнка і села Побєда, Мар'їнського району, Донецької області про обстеження житлового приміщення від 26.05.2016 року, акт військово-цивільної адміністрації міста Мар'їнка і села Побєда, Мар'їнського району, Донецької області від 18.07.2016 року № 334, а також фотокопії на підтвердження руйнування належного їй домоволодіння (а.с. 27-34).
Позивачем було визначено розмір матеріальної шкоди в сумі 1 937 842, 20 грн. відповідно до наказу № 335 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06 грудня 2018 року, яким затверджено показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», розраховані станом на 1 жовтня 2018 року. Наведений акт встановлює вартість 1м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) по Донецькій області в сумі 12 446 грн.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивачка посилалася на те, що така шкода завдана їй внаслідок подій, які відбувалися на території м. Мар'їнка, Донецької області, у 2014-2017 роках, а саме, внаслідок артилерійських обстрілів.
Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 було розпочато антитерористичну операцію.
Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінету Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2914.
Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р м. Мар'їнка, Донецької області, відноситься до населеного пункту, на території якого здійснювалася антитерористична операція.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).
За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
У статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справа №265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19) зроблено висновок, що «передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об'єкт нежитлової нерухомості незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції поряд із негативним обов'язком утриматися від неправомірного втручання у право мирного володіння майном держава має позитивні обов'язки гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, ефективне використання цього права та його відновлення у разі порушення.
Позитивні обов'язки можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки); у процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами.
Відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об'єкту нежитлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов'язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Проте, залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов'язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об'єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов'язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі.
Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов'язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір.
Згідно зі змістом позовних вимог у цій справі позивач вважає, що вона має право на відшкодування майнової шкоди за рахунок держави за пошкодження (знищення) її майна згідно зі статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтею 86 Кодексу цивільного захисту України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Вказує на порушення її прав, зокрема через недотримання державою зобов'язань щодо відсутності протягом тривалого часу адміністративного механізму відшкодування шкоди, що була спричинена.
Позивач, серед іншого, стверджувала, що вже з огляду на сам факт руйнування її майна внаслідок терористичного акту Держава Україна зобов'язана відшкодувати шкоду в розмірі реальної вартості такого майна.
У кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об'єднаних сил, суди мають з'ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала Держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов'язки з такого гарантування на відповідній території (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов'язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв'язок між ними і невиконанням або неналежним виконанням відповідного обов'язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).
Проте, судом під час розгляду справи не встановлено, що руйнування майна позивача відбулося саме внаслідок дій Держави України, тому справа не стосується права на відшкодування майнової шкоди, завданої саме відповідачем.
Жодних причинно-наслідкових зв'язків між проведенням силами Держави України АТО та руйнування майна позивача судом невстановлено.
Обставин порушення державою негативного конвенційного обов'язку для відшкодування матеріальної шкоди (за порушення права власності, якщо саме держава знищила чи пошкодила майно особи) в позовній заяві ОСОБА_1 не зазначала.
При цьому, порушувати права та свободи може не тільки держава, навіть на території, де вона проводить АТО.
Якщо ж позивач вважає, що руйнування її майна відбулось внаслідок діяння рф, то за це не може бути відповідальною Україна.
Рф як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію (частини п'ята та дев'ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Україна є об'єктом збройної агресії з боку рф, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року №129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором (далі - Звернення).
Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії рф (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIIIЗаяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала рф державою-агресором (абзац шостий Звернення).
У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами рф озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року)(абзац п'ятий пункту 1 Заяви).
27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії рф розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил рф (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).
Наслідком збройної агресії рф проти України стала нелегітимна воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях.
Рф своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України (пункт 3 Заяви).
Позивач не обґрунтовував, що Держава Україна до того моменту, як відбулось руйнування його майна внаслідок влучення снарядів, знала про можливість обстрілу з боку незаконних збройних формувань, могла вжити, але не вжила заходи, які би усунули ризик для майна позивача.
Отже, матеріали справи не підтверджують порушення Державою Україною її обов'язку щодо вжиття належних заходів та недопущення руйнування будинку позивача внаслідок влучення снарядів.
У ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до Держави Україна про відшкодування майнової шкоди, завданої її майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції, посилається на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», обґрунтовуючи розмір завданої їй шкоди опосередкованою вартістю знищеного будинку, керуючись статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.
Разом із цим, передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об'єкт нерухомості незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
Отже, посилання позивача, як на правову підставу позову, норми Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України є помилковими.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767 до Порядку внесені зміни, які набули чинності 08 вересня 2020 року та якими визначений механізм надання та визначення розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Порядку грошова компенсація надається постраждалим, які є власниками житла, яке перебуває на контрольованих Україною територіях та було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, після дати набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Зазначеним Порядком визначений механізм надання та розмір грошової компенсації постраждалим за зруйноване майно від держави, підстави для покладення на Державу Україну обов'язку відшкодувати шкоду заподіяну майну позивача відсутні.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року (справа №757/5115/21).
Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 88, 213-215 ЦПК України , суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа Міністерство закордонних справ України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 09 червня 2025 року.
Суддя О.Л. Бусик