Справа № 752/2620/24
Провадження № 2/752/913/25
04.06.2025 року м. Київ
Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Овдій-Барандич В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 206 044,15 грн. та 1 510,08 доларів США, з яких 1 000,00 доларів США та 113 000,00 грн. основний борг, 50 850,00 грн. та 450,00 доларів США проценти за договором позики в період з 20.01.2019р. по 20.01.2022р.; 42 194,15 грн. та 60,08 доларів США штрафні санкції.
В обгрунтування позову зазначає, що 20.01.2019р. надала в борг відповідачу грошову суму в розмірі 1 000,00 доларів США та 113 000,00 грн., які останній зобов'язався повернути у строк до 20.01.2022 року, що підтверджується розпискою. Звернення до суду з даним позовом пов'язане з тим, що відповідач грошові кошти у визначений строк не повернув. Крім того, позивачем на підставі ст. 1048 Цивільного кодексу України та умов договору позики нараховані відсотки за користування позикою та згідно ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні витрати.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 05.03.2024р. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
12.06.2024р. за ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи. Відзиву на позовну заяву до суду не направив.
На підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦПК України.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення ст.ст. 1046 та 1047 Цивільного кодексу України в їх зв'язку свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. При цьому, укладання окремого договору позики між сторонами спору, або нотаріальне посвідчення підпису боржника на розписці не обов'язкове. Такий же висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 11.11.2015 року у справі №6-1967цс15, постанові від 18.01.2017 року у справі №6-2789цс16 та постанові Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі №520/632/16-ц.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, від 24.02.2016 року у справі № 6-50цс16, від 13.12.2017 року у справі за № 309/3458/14-ц, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
У постанові від 26.05.2021р. у справі №405/8280/19 Верховний Суд зазначив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України). Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 згідно розписки отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 000,00 доларів США та 113 000,00 грн. 20.01.2019р. з обов'язком повернути грошові кошти до 20.01.2022р.
Аналізуючи зміст правочину, суд приходить до висновку, що текст розписки містить безумовне та однозначне зобов'язання стосовно повернення певної грошової суми на користь позивача. Також слід відмітити, що розписка містить дату її складання (11.03.2021р.), отримання грошових коштів у конкретно визначеній сумі (1 000,00 доларів США та 113 000,00 грн.) та зобов'язання щодо їх повернення (20.01.2022р.).
Відповідно до вимог ст. 545 Цивільного кодексу України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Так, письмова форма договору 11.03.2021 року, укладеного між позивачем та відповідачем, оформленого розпискою, внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми відповідачу.
Наявність оригіналу розписки в позивача (позикодавця), який було досліджено судом у судовому засіданні, згідно з положеннями ст. 545 Цивільного кодексу України свідчить, що зобов'язання з повернення коштів ОСОБА_2 не виконано.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики від 11.03.2021 року.
Під час розгляду справи позивач надав докази того, що відповідач частково сплатив грошові кошти, отримані за розпискою від 11.03.2021р., а саме повернув 3 000,00 доларів США, про що до матеріалів справи додано розписку від 11.12.2024р.
Отже, відповідач частково не виконав свого зобов'язання щодо повернення коштів, а саме: 29 780,00 грн. (1 000,00 доларів США - 1 000,00 доларів США + 113 000,00 грн. - 2 000,00 доларів США (станом на день повернення коштів 11.12.2024р. за курсом НБУ становить 83 220,00 грн.).
Таким чином, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача сума основного боргу в розмірі 29 780,00 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування наданими в позику коштами в розмірі 50 850,00 грн. та 450,00 доларів США, що нараховані за період з 20.01.2019р. по 20.01.2022р.
У відповідності до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
З укладеного між позивачем та відповідачем Договору позики вбачається, що сторонами було узгоджено розмір відсотків за користування коштами в розмірі 15% річних.
Згідно розрахунку позивача сума відсотків за користування кредитом складає 50 850,00 грн. та 450,00 доларів США, що нараховані за період з 20.01.2019р. по 20.01.2022р.
Контррозрахунку суми процентів відповідачем не надано.
Враховуючи положення ст. 1048 Цивільного кодексу України, а також умови Договору позики, слід стягнути з відповідача проценти на користь позивача у вказаній вище сумі.
Оскільки відповідач порушив грошове зобов'язання, позивач просить стягнути
з нього 3% річних, що нараховані за період з 20.01.2022р. по 20.01.2024р., та інфляційні витрати, нараховані за період з 01.02.2022р. по 31.12.2023р., на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19).
Разом з тим, згідно п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.
За таких обставин, нарахування пені та 3% річних на суму боргу в період дії в Україні воєнного стану не відповідає п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України.
Отже, вказані позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме 3% річних за період з 20.01.2022р. по 23.02.2022р. в сумі 325,07 грн. та 2,88 доларів США.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення
всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини справи, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі ст. 141 ЦПК України підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 977,00 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 247, 258, 259, 354 ЦПК України, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
2. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі основного боргу в розмірі 29 780,00
(двадцять дев'ять тисяч сімсот вісімдесят грн. 00 коп.), процентів за користування коштами в розмірі 50 850,00 (п'ятдесят тисяч вісімсот п'ятдесят грн. 00 коп.) грн. та 450,00 (чотириста п'ятдесят доларів США) доларів США, 3% річних у сумі 325,07 (триста двадцять п'ять грн. 07 коп.) грн. та 2,88 (два долара 88 центів) доларів США.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 977,00 (дев'ятсот сімдесят сім грн. 00 коп.).
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повний текст рішення суду складений та підписаний 09.06.2025р.
Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА