Справа № 610/1949/20
№ 2/183/651/25
03 лютого 2025 року м. Самар
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д. І.,
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
11 серпня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» звернулося до Балаклійського районного суду Харківської області з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 12 жовтня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 6/4/2007/840-К/633, відповідно до умов якого Банк надав відповідачу кредит у розмірі 197 235,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,39% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, зі строком повернення до 08 жовтня 2027 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 6/4/2007/980-І/635 від 12.10.2007 року, згідно якого іпотекодавець передав, а іпотеко держатель прийняв в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 з допоміжними будівлями та спорудами - літ. «А-2», загальною площею 150,8 кв.м., житловою площею 61,0 кв.м. та надвірні будівлі: гараж - літ. Б», каналізаційна яма - літ. «К», огорожа «1-3» при ньому, та земельну ділянку площею 0,20 га., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 6/4/2007/840-П/634 від 12.10.2007 року.
26.07.2010 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, згідно якої кредитний договір було викладено в новій редакції.
Крім того, 26.07.2010 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, згідно якої сторони узгодили графік сплати позичальником необхідних платежів за вищезазначеним кредитним договором.
З 04.02.2011 року ВАТ КБ «Надра» здійснювало фінансову діяльність, як акціонерне товариство публічного типу. У зв'язку з приведенням статут у відповідності до вимог ЗУ «Про акціонерні товариства» була проведена державного реєстрація статуту в новій редакції, внаслідок чого ВАТ КБ «Надра» було ПАТ КБ «Надра», яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ КБ «Надра».
30.04.2013 року ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 3 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року.
Також, 30.04.213 року ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору поруки № 6/4/2007/840-П/634 від 12.10.2007 року, згідно якого договір поруки було викладено в новій редакції.
03.09.2014 року ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір № 4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, згідно якого сторони узгодили графік платежів за кредитним договором, який є додатком № 4 до даного кредитного договору.
ВАТ «КБ «Надра» свої зобов'язання за кредитним договором з урахуванням додаткових угод до нього виконало в повному обсязі, надало відповідачу ОСОБА_1 кредит в зазначеному вище розмірі.
Станом на даний час ПАТ КБ «Надра» перебуває в процесі припинення (ліквідації).
19.05.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Європартнер Фінанс» укладено договір № GL3N217258 про відступлення прав вимоги, згідно якого до ТОВ «Європартнер Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на загальну суму 333 221,12 доларів США, в тому числі: основний борг - 180 931,60 доларів США, відсотки - 152 289,52 доларів США (прострочені станом на 19.05.2020 року відсотки за користування кредитом).
Так, згідно п. 1.1 додаткової угоди № 1 від 26.07.2010 року до кредитного договору ВАТ КБ «Надра» надало ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 197 235,00 доларів США.
Згідно з графіком платежів, підписаним сторонами 03.09.2014 року, який є додатком до № 4 до кредитного договору, ОСОБА_1 , зобов'язався щомісячно з 10.10.2014 року вносити щомісячні платежі.
Однак в порушення умов кредитного договору відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим, станом на 07.08.2020 року виникла прострочена заборгованість за тілом кредиту в сумі 29 502,12 доларів США.
Позивач посилається на те, що Кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, оскільки законодавством не передбачено вимагати повернення лише повної суми заборгованості, а тому просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь прострочену суму заборгованості за тілом кредиту за період з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року в розмірі 13 768,80 доларів США.
Відповідно до п. 2.1 додаткового кредитного договору № 4 від 03.09.2014 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору протягом 4-х місяців з дня підписання даного додаткового договору процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 5,99% річних.
Відповідно до пп. 2.1.1. п. 2.1. додаткового договору № 4 від 03.09.2014 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору, після закінчення вищезазначеного періоду, процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 12,39% річних.
Отже, розмір процентів, які підлягали сплаті відповідачем ОСОБА_1 у кожному періоді дії кредитного договору був визначений сторонами договору у додатку № 4 від 03.09.2014 року до кредитного договору.
Свої зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом відповідач ОСОБА_3 виконав лише частково. Станом на 19.05.2020 року загальна заборгованість останнього перед позивачем становить 152 289,52 доларів США.
Як вбачається з додатку № 4 до кредитного договору (графік платежів), у кожному періоді часу з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 зі сплати процентів складається з двох частин: проценти нараховані за відповідний період та несплачені проценти.
Несплачені проценти - це проценти, які були нараховані за умовами кредитного договору та не були сплачені відповідачем ОСОБА_1 станом на момент підписання сторонами додаткового договору № 4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, та за умовами реструктуризації заборгованості ОСОБА_1 були включені до Графіку платежів у відповідні періоди кредитного договору.
Таким чином, за період з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором зі сплати процентів становить 50 225,04 доларів США, з яких: заборгованість по несплаченим до 03.09.2014 року процентам - 5 794,94 доларів США, заборгованість за процентами нарахованими за період з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року - 44 430,10 доларів США.
Позивач посилається на те, що Кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, оскільки законодавством не передбачено вимагати повернення лише повної суми заборгованості, а тому просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року в розмірі 50 225,04 доларів США.
Як зазначалося вище, 30.04.213 року ПАТ «КБ «Надра» та відповідачем ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору поруки № 6/4/2007/840-П/634 від 12.10.2007 року, згідно якого договір поруки було викладено в новій редакції.
Відповідно до п. 1.4 додаткового договору № 1 про внесення змін та доповнень до договору поруки, позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов'язань як повністю (чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.
Згідно з п. 1.5 додаткового договору № 1 про внесення змін та доповнень до договору поруки, поручитель несе відповідальність як за невиконання у встановлений кредитним договором строк позичальником будь-якої частини зобов'язань, так і за невиконання позичальником зобов'язань в цілому.
Як вбачається з додаткового договору № 1 про внесення змін та доповнень до договору поруки, поручитель, тобто відповідач ОСОБА_2 із вказаним договором та графіком платежів від 03.09.2014 року ознайомлена, що підтверджується її підписом.
У зв'язку з наведеним, Товариство з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» просило суд: стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12 жовтня 2007 року, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 13 768,80 доларів США ; заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року - 50 225,04 доларів США, а всього - 63 993,84 доларів США (шістдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто три доларів США 84 цента), а також вирішити питання щодо судових витрат по сплаті судового в сумі 26 540,10 грн.
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 19 листопада 2020 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 10 лютого 2021 року зобов'язано ТОВ «Європартнер Фінанс» надати на адресу суду належним чином завірені виписки про рух грошових коштів за особовим банківським рахунком ОСОБА_1 , відкритих в ПАТ КБ «Надра» за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року; інші первинні документи на підтвердження розрахунку заборгованості за період з 10.04.2017 року 10.03.2019 року.
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ КБ «Надра» надати на адресу суду належним чином завірені виписки про рух грошових коштів за особовим банківським рахунком ОСОБА_1 , відкритих в ПАТ КБ «Надра» за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року.
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 15 липня 2021 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», на вирішення експертам поставлені питання: 1) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді до кредитного договору № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, укладеного 03.09.2014 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , самим ОСОБА_1 або іншою особою? 2) чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у анкеті поручителя на реструктуризацію від 10.06.2014 року, самою ОСОБА_2 або іншою особою? 3) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у анкеті-заяві позичальника на реструктуризацію від 10.06.2014 року, самим ОСОБА_1 або іншою особою? Зобов'язано ТОВ «Європартнер Фінанс» надати на адресу суду оригінали документів, що стосуються кредитного договору № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року. провадження у справі зупинено до проведення експертизи.
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 06 жовтня 2021 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», на вирішення експертам поставлені наступні питання: 1) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у додатковому договорі до кредитного договору № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, укладеного 03.09.2014 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 (останній аркуш договору, п. 12. Реквізити та підписи сторін, графа «Позичальник ОСОБА_1 »), самим ОСОБА_1 або іншою особою? 2) чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у анкеті поручителя на реструктуризацію від 10.06.2014 року (третій аркуш анкети, графа «Поручитель ОСОБА_2 »), самою ОСОБА_2 або іншою особою? 3) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у анкеті-заяві позичальника на реструктуризацію від 10.06.2014 року (четвертий аркуш анкети-заяви, графа «Додаткова інформація про поручителя, клієнт»), самим ОСОБА_1 або іншою особою? Провадження у справі зупинено до проведення експертизи.
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 03 лютого 2022 року провадження у справі було відновлено.
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 03 лютого 2022 року підготовче провадження у справі закрите, справу призначено до судового розгляду по суті.
Розпорядженням голови Верховного суду від 18.03.2022 року № 11/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» відповідно до ч.7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Балаклійського районного суду Харківської області на Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Зазначена справа надійшла до Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області 25 травня 2023 року.
Ухвалою Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області від 10 січня 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідачів ОСОБА_4 про передачу цивільної справи за підсудністю до Балаклійського районного суду Харківської області.
Ухвалою Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області від 09 лютого 2024 року клопотання представника відповідачів ОСОБА_4 про передачу цивільної справи за підсудністю до Балаклійського районного суду Харківської області залишено без розгляду.
В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» не з'явився, звернувся до суду з заявою, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідачів у судове засідання не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник, кожен окремо, в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позов не надали.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що відповідачібули належним чином повідомлені про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з'явилися в судове засідання, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані позивачем докази, дійшов такого висновку.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 02 жовтня 2007 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до ВАТ КБ «Надра» з заявою про отримання кредиту, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву від 02.10.2007 року. Крім того, 09 жовтня 2007 року останній у ВАТ КБ «Надра» підписав анкету-заяву на оформлення кредитного пакету «Житлові рішення», згідно ї виявив бажання отримати кредитні кошти на придбання нерухомості в розмірі 198 000,00 доларів США, строком на 240 місяців, зі сплатою першого внеску 10%
Встановлено, що 12 жовтня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 6/4/2007/840-К/633, відповідно до умов якого Банк надав відповідачу кредит у розмірі 197 235,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,39% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, зі строком повернення до 08 жовтня 2027 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 6/4/2007/980-І/635 від 12.10.2007 року, згідно якого іпотекодавець передав, а іпотеко держатель прийняв в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 з допоміжними будівлями та спорудами - літ. «А-2», загальною площею 150,8 кв.м., житловою площею 61,0 кв.м. та надвірні будівлі: гараж - літ. Б», каналізаційна яма - літ. «К», огорожа «1-3» при ньому, та земельну ділянку площею 0,20 га., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 6/4/2007/840-П/634 від 12.10.2007 року. Сторони погодили, що дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору чи виконання поручителем своїх зобов'язань, згідно з умовами цього договору.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до ВАТ КБ «Надра» з заявою про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, у зв'язку з чим підписав заяву-анкету на реструктуризацію, з якої вбачається, що сума залишку заборгованості складає 180 932,11 доларів США.
26.07.2010 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, згідно якої кредитний договір було викладено в новій редакції.
Так, згідно п. 1.1 додаткової угоди № 1 від 26.07.2010 року до кредитного договору ВАТ КБ «Надра» надало ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 197 235,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,39% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, зі строком повернення до 08 жовтня 2027 року. щомісячна сума мінімального необхідного платежу визначається Графіком.
У відповідності до пп. 1.1.1 додаткової угоди № 1 від 26.07.2010 року, при умові виконання позичальником умов цього договору, останньому протягом 6 місяців з серпня 2010 року по січень 2011 року надається відстрочка сплати частини необхідного платежу, при цьому розмір необхідного платежу визначається в додатку (Графіку) до цього договору. починаючи з лютого 2011 року позичальник сплачує: суму в розмірі відстрочених протягом зазначеного в абз. 1 цього пункту періоду платежів згідно додатку (Графіку) до цього договору; комісію за консультації по кредитних операціях у розмірі 0,75% від суми залишку кредиту; суму в розмірі нарахованих та несплачених до зазначеного в абз. 1 цього пункту періоду платежів згідно додатку (Графіку) до цього договору; необхідний платежі у повному обсязі згідно додатку (Графіку) до цього договору до кінцевого терміну повернення кредиту, встановленого п. 1.1 договору.
Кредит позичальнику надається на купівлі нерухомості (п. 1.2 додаткової угоди № 1 від 26.07.2010 року).
Пунктом 1.3 додаткової угоди № 1 від 26.07.2010 року сторони погодили, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, комісій у вигляді плати за управління кредитом, неустойки (пені,0 штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за договором, кредитор укладає: з позичальником ОСОБА_1 іпотечний договір, згідно умов якого ОСОБА_1 передає кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме - житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами літ. «А-2», загальною площею 150,8 кв.м., житловою площею 61,0 кв.м. та надвірні будівлі: гараж - літ. Б», каналізаційна яма - літ. «К», огорожа «1-3» при ньому, та земельну ділянку площею 0,20 га., кадастровий номер 6325183007:00:001:0076, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , для придбання якого надається кредит та яке належить ОСОБА_1 га праві власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зінченко Р.П. за р.№ 4025, заставною вартістю 1 127 660,00 грн.; поручителем ОСОБА_2 договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором в повному обсязі і відповідає перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники.
Пунктом 2.4 додаткової угоди № 1 від 26.07.2010 року сторони погодили порядок погашення суми основної заборгованості кредиту, яка відбувається шляхом внесення необхідного платежу щомісячно до 26 числа поточного місяця, який передує цій даті, з кінцевим терміном основної заборгованості до 08.10.2027 року, на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 3.3 додаткової угоди № 1 від 26.07.2010 року позичальник зобов'язався, зокрема: в день підписання цього договору укласти договори, визначені в п. 1.3 цього договору; суворо дотримуватися положень цього договору, а також договорів, визначених п. 1.3 цього договору; застрахувати нерухоме майно, зазначене в п. 1.3 цього договору, а акредитованій Банком страховій компанії в день укладення цього договору на користь кредитора з попереднім погодженням останнім умов такого страхування на надати кредитору копію відповідного договору страхування та копію. Документу, що свідчить про внесення страхового платежу. Договори страхування укладаються на термін до моменту повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором. Позичальник зобов'язується не пізніше дати закінчення строку договору страхування заставного майна здійснювати подальше страхування цього майна строком на один рік та надавати в Банк копії договору страхування та платіжного документа, що підтверджує внесення страхового платежу. При цьому, з метою забезпечення безперервного страхового захисту заставного майна, кожний наступний договір страхування заставного майна має набирати чинності не пізніше моменту припинення строку дії попереднього договору страхування заставного майна. Загальний строк страхування заставного майна в будь-якому випадку повинен дорівнювати строку кредитування, визначену у цьому договорі. У договорі страхування вигодо набувачем страхового відшкодування повинен бути зазначений Банк.
Пунктом 4.1 -4.3 додаткової угоди № 1 від 26.07.2010 року сторони погодили, що у разі невиконання позичальником зобов'язань щодо строків та повноти сплати кредиту та процентів відповідно до умов цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у період прострочення. У разі порушення позичальником вимог п.п. 3.3.2-3.3.13, 3.3.15-3.3.22 цього договору (крім п. 3.3.7 договору), останній повинен сплатити кредитору штраф у розмірі 5% від суми залишку по кредиту, розрахованої на день порушення умов цього договору, за кожен випадок. У випадку прострочення позичальником виконання зобов'язань, визначеного абз. 1 п. 2.4 цього договору на строк більше 30 календарних днів, останній, починаючи з 30-го дня прострочення повинен сплатити кредитору штраф у розмірі 10% від суми несплаченого щомісячного платежу (несплаченої частини щомісячного платежу) за кожен випадок).
Встановлено, що 26.06.2010 року відповідачем ОСОБА_1 до ВАТ КБ «Надра» була подана заява, в якій останній просив Банк відмінити йому 100% заборгованість за штрафними санкціями станом на день фактичного надходження коштів для оплати першого платежу в рамках індивідуального графіку погашення кредитної заборгованості за додатковою угодою № 1 від 26.07.2010 року у розмірі 325,73 доларів США та зобов'язався виконувати свої зобов'язання за кредитним договором з урахуванням додаткової угоди № 1 від 26.07.2010 року.
Встановлено, що 26.07.2010 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, згідно якої сторони узгодили графік сплати позичальником необхідних платежів за вищезазначеним кредитним договором.
З 04.02.2011 року ВАТ КБ «Надра» здійснювало фінансову діяльність, як акціонерне товариство публічного типу. У зв'язку з приведенням статут у відповідності до вимог ЗУ «Про акціонерні товариства» була проведена державного реєстрація статуту в новій редакції, внаслідок чого ВАТ КБ «Надра» було ПАТ КБ «Надра», яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ КБ «Надра».
Встановлено, що 30.04.2013 року ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 3 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року.
Також, 30.04.213 року ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору поруки № 6/4/2007/840-П/634 від 12.10.2007 року, згідно якого договір поруки було викладено в новій редакції.
Відповідно до п. 1.4 додаткового договору № 1 про внесення змін та доповнень до договору поруки, позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов'язань як повністю (чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.
Згідно з п. 1.5 додаткового договору № 1 про внесення змін та доповнень до договору поруки, поручитель несе відповідальність як за невиконання у встановлений кредитним договором строк позичальником будь-якої частини зобов'язань, так і за невиконання позичальником зобов'язань в цілому.
Сторони погодили, що дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору чи виконання поручителем своїх зобов'язань, згідно з умовами цього договору (п. 5.9 додаткового договору № 1 про внесення змін та доповнень до договору поруки).
Як вбачається з додаткового договору № 1 про внесення змін та доповнень до договору поруки, поручитель, тобто відповідач ОСОБА_2 із вказаним договором та графіком платежів від 03.09.2014 року ознайомлена, що підтверджується її підписом.
Встановлено що 10.06.2014 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Надра» з заявою про реструктуризацію заборгованість за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, у зв'язку з чим підписав заяву-анкету на реструктуризацію, згідно якої заборгованість за тілом кредиту складає 180 931,60 доларів США та заборгованість по відсотках в розмірі 26 604,65 доларів США.
Крім того, 10.06.2014 року до ПАТ КБ «Надра» також звернулася відповідач ОСОБА_2 (поручитель) з заявою про реструктуризацію заборгованість за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, у зв'язку з чим підписала заяву-анкету на реструктуризацію. Так зі вказаної анкети-заяви вбачається заборгованість по кредитному договору 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, укладеного між ВАТ КБ «Надра» і відповідачем ОСОБА_1 , асме: за тілом кредиту складає 180 931,60 доларів США та заборгованість по відсотках в розмірі 26 604,65 доларів США.
Встановлено, що 03.09.2014 року ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір № 4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, згідно якого сторони узгодили графік платежів за кредитним договором, який є додатком № 4 до даного кредитного договору.
Згідно з графіком платежів, підписаним сторонами 03.09.2014 року, який є додатком до № 4 до кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 зобов'язався з 10.10.2014 року вносити щомісячні платежі з 10.10.2014 року по 10.01.2015 року включно в сумі 1 000,00 доларів США та з 10.02.2015 року по 08.10.2027 року в сумі 2 666,41 доларів США.
Відповідно до п. 2.1 додаткового кредитного договору № 4 від 03.09.2014 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору, протягом 4-х місяців з дня підписання даного додаткового договору процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 5,99% річних.
Відповідно до пп. 2.1.1. п. 2.1. додаткового договору № 4 від 03.09.2014 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору, після закінчення вищезазначеного періоду, процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 12,39% річних.
Отже, розмір процентів, які підлягали сплаті відповідачем ОСОБА_1 у кожному періоді дії кредитного договору був визначений сторонами договору у додатку № 4 від 03.09.2014 року до кредитного договору.
Як вбачається з додатку № 4 до кредитного договору (графік платежів), заборгованість відповідача ОСОБА_1 за період з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року складається з двох частин: проценти нараховані за відповідний період та несплачені проценти.
Так, несплачені проценти - це проценти, які були нараховані за умовами кредитного договору та не були сплачені відповідачем ОСОБА_1 станом на момент підписання сторонами додаткового договору № 4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, та за умовами реструктуризації заборгованості ОСОБА_1 були включені до Графіку платежів у відповідні періоди кредитного договору.
Встановлено, що ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра») свої зобов'язання за кредитним договором з урахуванням додаткових угод до нього виконало в повному обсязі, надало відповідачу ОСОБА_1 кредит в розмірі 197 235,00 доларів США (еквівалентно 996 036,75 грн.), що підтверджується квитанцією заявкою на видачу готівки № NL-3 від 12.10.2007 року та квитанціями № NL-4, № NL-5 від 12.10.2007 року на сплату страхових платежів згідно договору страхування № КСКІК/13/27/28-0305074248 від 12.10.2007 року по кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року на суму 2 706,38 доларів США та 2 739,10 доларів США.
Станом на даний час ПАТ КБ «Надра» перебуває в процесі припинення (ліквідації).
Встановлено, що 19.05.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Європартнер Фінанс» укладено договір № GL3N217258 про відступлення прав вимоги, згідно якого до ТОВ «Європартнер Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на загальну суму 333 221,12 доларів США, в тому числі: основний борг - 180 931,60 доларів США, відсотки - 152 289,52 доларів США (прострочені станом на 19.05.2020 року відсотки за користування кредитом), що підтверджується розрахунком заборгованості та Витягом з Реєстру боржників.
Позивач посилається на те, що Кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, оскільки законодавством не передбачено вимагати повернення лише повної суми заборгованості, а тому просить стягнути заборгованість за кредитним договором в розмірі 63 993,84 ларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 13 768,80 доларів США; заборгованість по несплаченим до 03.09.2014 року процентам - 5 794,94 доларів США, заборгованість за процентами нарахованими за період з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року - 44 430,10 доларів США.
Згідно розрахунку, проведеного за період з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором становить 63 993,84 ларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 13 768,80 доларів США; заборгованість по несплаченим до 03.09.2014 року процентам - 5 794,94 доларів США, заборгованість за процентами нарахованими за період з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року - 44 430,10 доларів США.
Згідно висновку експерта № 19849 від 30.11.2021 року, по 1 та 3 питанню, а саме: підписи від імені ОСОБА_1 в додатковому договорі до кредитного договору № 6/4/2007/840-К/633 від 12.10.2007 року, укладеного 03.09.2014 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 (останній аркуш договору, п. 12. Реквізити та підписи сторін, графа «Позичальник ОСОБА_1 ») та анкеті-заяві позичальника на реструктуризацію від 10.06.2014 року (четвертий аркуш анкети-заяви, графа «Додаткова інформація про поручителя, клієнт») виконано самим ОСОБА_1 . По 2 питанню, а саме: підпис від імені ОСОБА_2 у анкеті поручителя на реструктуризацію від 10.06.2014 року (третій аркуш анкети, графа «Поручитель ОСОБА_2 »), виконано самою ОСОБА_2 .
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.
Згідно ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язання є договір.
У визначені ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст.3 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, обов'язкові відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Так, істотними умовами кредитного договору, які регламентовано ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України, виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання/ неналежне виконання умов договору.
Зі змісту кредитного договору вбачається, що в ньому визначено істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, винагороди, умови кредитування та порядок його повернення. Позичальник погодився на укладення договору саме такого змісту та на запропонованих Банком і взаємно погоджених умовах, про що свідчить підписання ним договору без будь-яких зауважень чи заперечень.
Вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, свідчить про виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за угодою, є виконанням угоди, які сторонами кредитного договору були погоджені, зокрема із всіма його істотними умовами з дотриманням вимог законодавства України.
Згідно з приписами ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.
Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Так, іноземна валюта як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до частини другої статті 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно частини третьої статті 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Згідно пунктів 2 та 3 статті 5 зазначеного Декрету Кабінету Міністрів України, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.
Підпунктами "в", "г" пункту 4 статті 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно пункту 5 статті 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії (індивідуальної ліцензії), як це встановлено пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028, дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений Банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Відповідно до частини першої статті 524 ЦК України зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Згідно частини другої статті 524 ЦК України сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання, у тому числі фінансовими установами. Положення ст. 192, ч.ч. 1,3 ст. 533 ЦК України також не містять посилання на те, що грошова одиниця України є єдиним платіжним засобом на території України.
Враховуючи правомірність надання Банком кредиту позивачу в іноземній валюті, погодження сторонами виконання зобов'язань в іноземній валюті, що не суперечить положенням законодавства України, на переконання суду, не існує правових підстав ставити під сумнів право Банка здійснювати діяльність в рамках кредитно-договірних зобов'язань з відповідачем ОСОБА_1 в іноземній валюті, у тому числі ставити за умову виконання зобов'язань в валюті надання кредиту.
Як зазначалося вище, 12 жовтня 2007 року між ТОВ КБ «Надра» (яке в подальшому змінило назву на ПАТ КБ «Надра») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 6/4/2007/840-К/633, відповідно до умов якого, з урахування додаткових угод до нього, Банк надав відповідачу кредит у розмірі 197 235,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,39% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, зі строком повернення до 08 жовтня 2027 року.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України, передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Під час розгляду даної справи встановлено, що відповідач належно не виконує взяті на себе зобов'язання, передбачені кредитним договором, тобто не сплачує відсотки за користування кредитними коштами та не повертає суму отриманого кредиту.
Судом також встановлено, що відповідач належним чином ознайомлений зі змістом кредитного договору, що засвідчується його особистим підписом; його умови останнім не спростовуються.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Так частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Пр. цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користуванням кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Як було вже встановлено, сторони погодили строк кредитування до 08.10.2027 року,
Відповідач ОСОБА_1 порушив свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.
У разі порушення відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, відповідно до ч.2 ст. 1050, ч.2 ст. 1054 ЦК України, позивач має право достроково стягнути заборгованість по кредиту, відсоткам та комісії, вимагати виконання інших зобов'язань за кредитним договором відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Як встановлено вище, 19.05.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Європартнер Фінанс» укладено договір № GL3N217258 про відступлення прав вимоги, згідно якого до ТОВ «Європартнер Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на загальну суму 333 221,12 доларів США, в тому числі: основний борг - 180 931,60 доларів США, відсотки - 152 289,52 доларів США (прострочені станом на 19.05.2020 року відсотки за користування кредитом), що підтверджується розрахунком заборгованості та Витягом з Реєстру боржників.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте, це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
При цьому, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
Як зазначалося вище, в порушення умов кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, в зв'язку з чим, станом на 19 травня 2020 року (тобто на момент відступлення права вимоги) виникла заборгованість в розмірі 333 221,12 доларів США, в тому числі: основний борг - 180 931,60 доларів США, відсотки - 152 289,52 доларів США (прострочені станом на 19.05.2020 року відсотки за користування кредитом), що підтверджується розрахунком заборгованості та Витягом з Реєстру боржників.
В той же час, позивач посилається на те, що Кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, оскільки законодавством не передбачено вимагати повернення лише повної суми заборгованості, а тому просить стягнути заборгованість за кредитним договором в розмірі 63 993,84 ларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 13 768,80 доларів США; заборгованість по несплаченим до 03.09.2014 року процентам - 5 794,94 доларів США, заборгованість за процентами нарахованими за період з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року - 44 430,10 доларів США. Зазначена сума заборгованості відображена в розрахунку заборгованості.
З урахуванням того, що у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем існує заборгованість, яка останнім добровільно не сплачується, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, суд вважає вимоги ТОВ Європартнер Фінанс» обґрунтованими та доведеними, з відповідачів солідарно на користь позивача належить стягнути заборгованість за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12 жовтня 2007 року, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 13 768,80 доларів США ; заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року - 50 225,04 доларів США, а всього - 63 993,84 доларів США (шістдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто три доларів США 84 цента).
Суд зауважує, що встановлені вище обставини під час розгляду справи відповідачами жодним належними та допустимими доказами не спростовані, зокрема останні не скористалися своїм правом надати суду відзив з приводу заперечення позовних вимог, а також не надали доказів часткового або повного повернення Банку грошових коштів, зокрема не спростували розрахунок заборгованості позивача.
Щодо підстав здійснення розрахунку заборгованості за Кредитним договором в іноземній валюті, суд зазначає наступне.
Як зазначалося вище, приписами статті 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У статті 1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення: «валютні цінності»:
- валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;
- іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Для цілей цього Декрету надалі під термінами:
- «валюта України» розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;
- «іноземна валюта»: розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;
- «валютні операції»: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
- «резиденти»: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
- «нерезиденти»: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.
У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.
У частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:
а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:
- вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;
- вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;
- платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;
- платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;
- вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;
- платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;
- переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції;
б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету;
в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України;
д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:
- відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;
- відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;
- відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету;
- відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції;
е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.
У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов'язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Інші доводи сторін судом не приймаються до уваги, оскільки не спростовують наведених висновків суду.
Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За наведених вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов підлягає задоволенню, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 13 270,05 грн. з кожного.
Крім того, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, понесені відповідачем ОСОБА_1 витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи № 19849 від 30.11.2021 року в сумі 17 675,83 грн., не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 6/4/2007/840-К/633 від 12 жовтня 2007 року, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 13 768,80 доларів США ; заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 10.04.2017 року по 10.03.2019 року - 50 225,04 доларів США, а всього - 63 993,84 доларів США (шістдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто три доларів США 84 цента).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 270,05 грн. (тринадцять тисяч двісті сімдесят грн. 05 коп.).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 270,05 грн. (тринадцять тисяч двісті сімдесят грн. 05 коп.).
Учасники справи:
- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс», код ЄДРПОУ 40368253, місцезнаходження юридичної особи: м. Харків, вул. Чичибабіна, буд. 7;
- відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне рішення суду складено 03 лютого 2025 року.
Суддя Д. І. Городецький