29.05.2025 Єдиний унікальний номер 205/2525/25
Справа № 205/2525/25
Провадження № 2/205/2354/25
29 травня 2025 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі: головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Киричок Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У лютому 2025 року представник позивача звернувся до суду із вищевказаною позовною заявою.
Позов обґрунтований тим, що 09.11.2020 року між ТОВ «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 201109-001, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику кредит у розмірі 22 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит кредитодавцю та оплатити за користування кредитом на умовах, що передбачені цим договором. Вказаний кредитний договір було підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов кредитного договору, крім щомісячних процентів, стягується одноразова комісія за видачу кредиту від початкової суми кредиту у розмірі 5,9% (1 298 грн.); разові проценти стягуються із суми кредиту у день перерахування кредиту на банківський рахунок позичальника; позичальник має зробити 6 щомісячних платежів; позичальник повинен вносити платежі щомісячно до 9 числа відповідного місяця включно. На банківський рахунок позичальника було перераховано кредитні кошти у розмірі 20 702 грн. з урахуванням стягнутої одноразової комісії за видачу кредиту, яка визначена кредитним договором, у розмірі 5,9 %, що в грошовому еквіваленті 1 298 грн. На виконання умов вищевказаного договору позивач свої зобов'язання з видачі відповідних сум кредиту виконав повністю, а відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує. Згідно розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором станом на 11.09.2024 року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Кредитсервіс» становить 35 192 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту 18 318 грн.; простроченої заборгованості за процентами 16 874 грн.
Оскільки відповідачем грошові кошти не було повернуто позивач змушений звернутись до суду з цією позовною заявою в якій просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Кредитсервіс» зазначену суму заборгованості, а також понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача Павленко С.В. письмово просив розгляд справи проводити за його відсутності, проти задоволення позовних вимог та заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. На електронну адресу суду направив клопотання у якому зазначив, що у нього не має можливості з'явитися у судове засідання, оскільки на теперішній час відповідач перебуває у складі Збройних Сил України та виконує задачі в місцях бойових дій. До заяви долучив копію військового квитка та довідку вч НОМЕР_1 від 14.06.2024 року з якої вбачається, що солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у вч НОМЕР_1 .
Суд у зв'язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
При цьому, суд дослідив клопотання відповідача на можливість зупинення провадження по справі та з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.
Дійсно, згідно із п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 11.03.2025 року у справі № 904/4027/22 зазначено, що формальне перебування сторони по справі у складі Збройних Сил України є недостатньою підставою для зупинення провадження по справі. Суд має встановити, що військова частина, де проходить службу учасник справи, переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій.
Відповідачем до клопотання не долучено доказів того, що військова частина, де проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій. До того ж, надана відповідачем копія довідки датована 14.06.2024 року.
Суд звертає увагу, що для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України необхідним є переведення військової частини на воєнний стан та участь військовослужбовця цієї частини у виконанні бойових завдань. Зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом, який дозволяє лише на час існування вказаних обставин правомірно припинити з тієї підстави розгляд справи та вчинення інших процесуальних дій (ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2024 року у справі №557/1226/23; провадження № 61-2354сво24).
Таким чином суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, а також не встановлення підстав для зупинення провадження по справі, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв'язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 09.11.2020 року між ТОВ «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 201109-001, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит з цільовим призначенням - «перекредитування», на суму 22 000 грн.; строком дії до 09.06.2021 року; кількість щомісячних платежів - 6; порядок сплати платежів: щомісяця до 9 числа місяця закінчення відповідного розрахункового періоду користування кредитом; одноразова комісія за видачу кредиту від початкової суми кредиту (утримується при перерахуванні суми кредиту) - 5,9%, сума одноразової комісії - 1 298 грн.; реальна річна процентна ставка 76,7%, орієнтовна загальна вартість кредиту - 31 086 грн. (а.с. 17).
Відповідно до п. 1.1. договору кредитодавець надає позичальникові кредит у розмірі вказаному у договорі на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит кредитодавцю та оплатити за користування кредитом на умовах, що передбачені цим договором.
Згідно із п. 1.2 договору кредит надається позичальнику шляхом перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі порушення позичальником виконання зобов'язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за договором (понад 7 календарних днів) позичальник на вимогу кредитодавця за кожне таке порушення зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 10% від загальної суми простроченої заборгованості. Сукупна сума штрафів не може перевищувати половини суми кредиту.
Матеріали справи містять також докази перерахування грошових коштів в сумі 20 702 грн. на картку, яку зазначив відповідач (а.с. 34).
Згідно розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором станом на 11.09.2024 року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Кредитсервіс» становить 35 192 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту 18 318 грн.; простроченої заборгованості за процентами 16 874 грн. (а.с. 35-37).
Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов'язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір. Згідно із статтею 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із ст. 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно із ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Таким чином, судом встановлено, що між позивачем і відповідачем був укладений кредитний договір у електронній формі та погоджені всі його істотні умови. Даний договір раніше не оспорювався відповідачем та не визнавався судом недійсним, відповідних доказів матеріали справи не містять.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд доходить висновку, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу фактично отриману суму кредитних коштів. Отримання у кредит грошових коштів відповідачем підтверджено належними доказами по справі, і в такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов'язання повернути такі кошти у розмірах та у строки, зазначеними у договорі.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.
За загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються. У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється його належним виконанням.
Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Факт виконання позивачем умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи. Таким чином, судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за даним кредитним договором виконав в повному обсязі.
Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Враховуючи вищевказані положення закону та існуючі обставини справи, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов кредитного договору відносно строків повернення кредитної заборгованості та визнає право позивача на стягнення її в судовому порядку.
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач, всупереч ст. 81 ЦПК України, не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що вказаний договір він не укладав або доказів погашення ним зазначеної заборгованості.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Враховуючи зазначені обставини та надані суду докази, а також те, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу повернуті не були, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне
Представник позивача просила суд стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).
Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 160/6762/21).
ЄСПЛ наголошує на необхідності об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: має право з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій, п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23.
Отже, у разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).
При визначенні розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню, суд також керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу представником позивача надано до суду всі необхідні документи.
Разом з тим, розглядаючи надані представником позивача докази понесених витрат на правову допомогу, суд враховує правову позицію Верховного Суду і практику Європейського суду з прав людини, та доходить висновку, що розмір заявлених до стягнення із позивача витрат на правову допомогу в сумі 7 000 грн. не відповідає повною мірою критерію реальності адвокатських витрат і критерію розумності їх розміру, оскільки такі витрати не співставні з обсягом і змістом наданих послуг.
При цьому, суд дослідив питання обґрунтованості таких витрат та врахував, що справа не обтяжена великою кількістю доказів, які б потребували вивчення, відтак, не є складною і підготовка до її розгляду, оскільки явно не потребувала значних затрат часу та зусиль професійного адвоката, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню у вказаній справі, спірні правовідносини не передбачають.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи предмет позову, обсяг роботи та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для її виконання фахівцем у галузі права, з урахуванням зібраних та наданих суду доказів, враховуючи обсяг виконаних робіт адвокатським об'єднанням «Правовий Діалог», беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, оцінюючи в тому числі й необхідність та розумність таких витрат, суд вважає, що заявлена сума у розмірі 7 000 грн. не є співмірною, а відтак доходить висновку про зменшення розміру витрат на правову допомогу до 5 000 грн., що за даних обставин справи буде справедливим, розумним та співмірним відшкодуванням таких витрат.
Окрім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 422,40 грн. слід стягнути із відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 526, 599, 610, 612, 614, 615, 625, 627, 628, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс», код ЄДРПОУ 41125531, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Коновальця Євгена, буд. 36-Д, прим. 65-з) заборгованість за кредитним договором № 201109-001 від 09.11.2020 року станом на 11.09.2024 року в розмірі 35 192 (тридцять п'ять тисяч сто дев'яносто дві) гривні 00 копійок, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 18 318,00 грн. та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 16 874,00 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс», код ЄДРПОУ 41125531, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Коновальця Євгена, буд. 36-Д, прим. 65-з) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривень 40 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Федотова В.М.