справа № 235/6287/24
провадження № 2/208/1662/25
27 травня 2025 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд міста Кам'янського Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді: Кузнєцової А.С.,
за участю секретаря судового засідання: Грищенко О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на житловий будинок, -
На розгляд суду пред'явлено вказану позовну заяву, в якій заявлено такі вимоги:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на житловийбудинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 128,0 кв.м., у тому числі житловою 65,7 кв.м., та господарські споруди: Б1-1 прибудова, (б) балкон, (Г-1) душ, (Д-1) погріб, (Е-1) сарай, (3-1) сарай, (Л-1) сарай, (К) колодязь, (І) вимощення, (N1) огорожа.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 29 вересня 1998 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 , який було зареєстровано в Українській товарній біржі за реєстраційним номером 28784. Після укладення договору вона зареєструвала своє право власності в БТІ. Право власності записано в реєстрову книгу № 49 за реєстрованим номером 9518. 20 червня 2024 року позивачка звернулася до державного реєстратора з заявою для реєстрації свого права власності в Реєстрі речових прав та нерухоме майно. Рішенням реєстратора від 27.06.2024 в реєстрації права власності на житловий будинок було відмовлено так як документи не відповідають вимогам встановленим Законом. Наразі позивач ОСОБА_1 має обмеження в здійсненні розпорядчих дій стосовно вказаного об'єкта нерухомого майна (будинку), оскільки державним реєстратором прав на нерухоме майно не визнається біржовий контракт ставиться під сумнів як маючий силу правовстановлюючого документа. Позивач не може реалізувати свої майнові права, оскільки у діючих на час укладання біржового контракту в 1998 році та діючих правових нормах на теперішній час, є протиріччя щодо необхідності нотаріального посвідчення вказаного договору. Вказані обставини зумовили позивача звернутись до суду.
Судом порушено справу, між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Відповідач правом подачі відзиву на позовну заяву в порядку ст. 191 ЦПК України не скористався, тому суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, в порядку п. 3 ч. 1 ст. 43, ч. 3 ст. 211 ЦПК України, надіслала на адресу суду письмову заяву про розгляд справи в її відсутність, позовні вимоги підтримані, інших доказів на обґрунтування заявлених вимог позивач не надає, будь-яких клопотань та заяв не заявляє.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, в порядку п. 3 ч. 1 ст. 43, ч. 3 ст. 211 ЦПК України, надіслав на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, протии задоволення позовних вимог не заперечував.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставин справи, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.
Матеріалами справи підтверджено такі факти та відповідні правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка хутора Запорізького, В.Новосілківського району, Донецької області, громадянкаУкраїни, адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 (відомості підтверджено копією паспорта - а.с. 4).
29 вересня 1998 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який було зареєстровано на Українській товарній біржі за реєстраційним номером 28784 (копія договору - а.с. 6).
З позову та вказаного біржового договору вбачається, що умови вказаного договору позивач ОСОБА_1 виконала у повному обсязі, передала обумовлені грошові кошти в рахунок оплати придбаного будинку, вартість нерухомого майна 18940,00 гривень (п. 5 договору).
Згідно посвідчення (форма-5), виданого 30.09.1998 року Державним комунальним підприємством «Красноармійське бюро технічної інвентаризації» право приватної власності зареєстрованого за позивачем, реєстраційний номер № 9518 (а.с. 5)
На ім'я ОСОБА_1 «Бюро технічної інвентаризації» складено технічний паспорт на вказаний будинок, з зазначенням наступної експлікації приміщень - будинок загальною площею 128,0 кв.м., у тому числі житловою 65,7 кв.м., та господарські споруди: Б1-1 прибудова, (б) балкон, (Г-1) душ, (Д-1) погріб, (Е-1) сарай, (3-1) сарай, (Л-1) сарай, (К) колодязь, (І) вимощення, (N1) огорожа (а.с. 9-11).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_1 зареєтсровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 4 3акону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 р. № 1952-IV (вступив в дію з 01.01.2013 року) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно. Згідно ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. На виконання вказаних норм позивач звернулась до Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ, Донецької області з заявою про проведення державної реєстрації права власності на будинок, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . В державній реєстрації права власності відмовлено.
Позивач постійно і відкрито користується будинком, експлуатує за призначенням як житлове приміщення, однак наявні перешкоди у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, оскільки біржовий контракт (договір купівлі-продажу) нотаріально не посвідчено.
На підставі зазначених доказів позивач ОСОБА_1 ґрунтує заявлені вимоги.
Статті 12, 81 ЦПК України передбачають обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом надано оцінку поданих позивачем доказів і прийнято висновок про слушність аргументів, наведених в позовній заяві та про часткове задоволення заявлених вимог з огляду на наступні норми права.
Спірні правовідносини склалися на підставі укладеного 29.09.1998 року біржового контракту (договору купівлі-продажу).
Відповідно до п. п. 4 і 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набуття ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року, таким чином при розгляді даної справи необхідно застосовувати норми ЦК України в редакції 1963 року.
Відповідно до ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин.
Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" від 10.12.1991 року № 1956-ХІІ (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину) угоди, зареєстровані на товарній біржі не підлягають нотаріальному посвідченню.
Таким чином, на дату укладання позивачем ОСОБА_1 правочину в законодавстві існували протиріччя щодо необхідності нотаріального посвідчення вказаного договору, мала місце колізія норми ст. 15 Закону України «Про товарну біржу" та норми кодифікованого нормативно-правового акту, а саме ст. 277 ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, в якому роз'яснено, що у випадку наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають юридичну силу, застосуванню підлягає той, що прийнятий пізніше.
В даному випадку, наявна колізія норм матеріального права, що мають однакову юридичну силу, при цьому суд акцентує увагу, що Закон України "Про товарну біржу" було прийнято в 1991 році а Цивільний кодекс на момент укладання спірного правочину діяв з 1963 року. При вирішенні спору про необхідність чи відсутність необхідності нотаріального посвідчення правочину, укладеного на товарній біржі, суд вважає правомірним застосування положення ст. 15 Закону України «Про товарну біржу" (як нормативного акту, прийнятого пізніше), що дозволяв укладати біржові контракти щодо відчуження житлової нерухомості фізичною особою без нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року) - якщо сторони домовилися про всі істотні умови договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, - суд може визнати такий договір дійсним. У такому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Як вбачається із матеріалів справи доказом укладення і виконання біржового контракту (договору купівлі-продажу) є підтвердження факту проведення всіх розрахунків (сплата визначеної договором суми грошей, які продавцем отримані до підписання договору).
Згідно ч. 2 ст. 47 ЦК України та ст. ст. 224, 227 ЦК України (в редакції 1963 р.), які діяли на час укладення договору, передбачено: - якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. Згідно ч. 2 ст. 220 ЦК України (у редакції 2014 року), якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
З матеріалів справи вбачається, що умови біржового контракту (договору купівлі-продажу) від 29.09.1988 року виконано, однак правочин не посвідчено нотаріально. Така обставина перешкоджає позивачу у здійсненні права володіння та розпорядження належним домоволодінням, право власності не підлягає визнанню державним реєстратором.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України, однією з умов виникнення прав та обов'язків учасників цивільних правовідносин є рішення суду.
З вимог ст. 16 ЦК України вбачається, що захист цивільних прав шляхом визнання права власності належить судам. Одним із способів захисту цивільних прав, згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання права.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту прав передбачені законом і відповідають йому.
Суд, враховуючи вищевикладене, після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів, за встановленням того, що при укладанні 29.09.1998 року договору купівлі-продажу нерухомості було досягнуто всіх умов угоди та виконано прийняті зобов'язання, при цьому до теперішнього часу заперечень стосовно наслідків укладення правочину не виникло, - приходить до висновку про наявні підстави для застосування вимог ч. 2 ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 р.) щодо можливості визнання зазначеного договору дійсним.
Крім того, суд визнає підставними вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (нерухоме майно є предметом біржового договору від 29.09.1998 року).
Відповідності до ст. ст. 41, 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
На підставі вищевикладеного, ст. ст. 47 ЦК України (у редакції 1963 р.), ст. ст. 16, 220, 319, 328 ЦК України, керуючись ст. ст. 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на житловий будинок - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловийбудинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 128,0 кв.м., у тому числі житловою 65,7 кв.м., та господарські споруди: Б1-1 прибудова, (б) балкон, (Г-1) душ, (Д-1) погріб, (Е-1) сарай, (3-1) сарай, (Л-1) сарай, (К) колодязь, (І) вимощення, (N1) огорожа.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту рішення суду - 06.06.2025 року.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації - АДРЕСА_2 ;
- представник позивача: ОСОБА_4, місцезнаходження: АДРЕСА_3 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 .
Суддя А.С. Кузнєцова