Справа № 367/1010/20
Провадження №2/367/358/2025
Іменем України
18 березня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого - судді Кравчук Ю.В.,
за участю:
секретаря судових засідань - Миколаєнко П.М.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання неправомірним і скасування наказу та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
06 лютого 2020 року до суду звернулася ОСОБА_3 із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання неправомірним і скасування наказу та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Обґрунтовуючи позов, позивач ОСОБА_3 зазначає, що в 2011 році звернулася до Ірпінської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0500 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Ірпінської міської ради № 225-7-VІ від 28.01.2011 року «Про надання дозволу громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в м. Ірпінь у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» та витягу з додатку № 1 до рішення Ірпінської міської ради № 225-7-VІ від 28.01.2011 року, ОСОБА_3 погоджено розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 500 м2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .
У подальшому, виготовлений проект землеустрою було погоджено, право власності на вищевказану земельну ділянку позивачкою набуто 15.07.2013 року на підставі Свідоцтва про право власності серія та номер: НОМЕР_1 , виданого Реєстраційною службою Ірпінського МУЮ Київської області від 15.07.2013 року.
Станом на день подання заяви, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210900000:01:174:7210, площею: 0.0500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Відповідно до ЗУ «Про Державний земельний кадастр», у разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
На день подання позову Державний земельний кадастр містить інформацію про сформовані та зареєстровані земельні ділянки, відомості про які внесено до нього на підставі відповідної документації із землеустрою, яка передбачена статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Позивачка зазначає, що у разі якщо кадастрові номери земельних ділянок були визначені (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку), але не присвоєні до 1 січня 2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, без подання електронного документа та стягнення плати за державну реєстрацію земельної ділянки, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 1 січня 2013 року в порядку, встановленому законом.
У разі якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання і або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, а відомості про таку земельну ділянку не внесені до Державного реєстру земель, державна реєстрація такої земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеної технічної документації із землеустрою в порядку, встановленому законом.
Враховуючи вищевикладене та оскільки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 500 м2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_3 було розроблено до 2013 року - дану земельну ділянку не було зареєстровано в автоматизованій системі Державного земельного кадастру - Національної кадастрової системи.
Факт відсутності інформації геоданих в НКС України про земельну ділянку яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210900000:01:174:7210, площею: 0.0500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового: будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та яка перебуває у власності ОСОБА_3 , підтверджується повідомленням ГУ Держгеокадастру у Київській області від 13.12.2019 року.
25 листопада 2019 року ОСОБА_3 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Київській області стосовно виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, пов'язаних із земельною ділянкою з кадастровим номером 3210900000:01:174:7210.
Так, відповідно до відповіді від 26.12.2019 року, ГУ Держгеокадастру у Київській області повідомило, що координати земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:174:7210, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 повністю співпадають із земельною ділянкою з кадастровим номером 3210900000:01:174:7681, яка перебуває у власності ОСОБА_4 та право власності зареєстроване 21.08.2017 року.
Окрім того, відповідно до вищевказаної відповіді вказано, що реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:174:7681 здійснена 21.01.2017 року за заявою ОСОБА_5 відповідно до документації із землеустрою, розробленої у відповідності до наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою від 15.12.2016 року за № 10-26701/15-16-сг.
Позивач зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210900000:01:174:7210, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 набутої 15.07.2013 року, була передана ГУ Держгеокадастру у Київській області у власність ОСОБА_5 21.01.2017 року. Окрім того, з метою приховання такої передачі земельної ділянки, було присвоєно новий кадастровий номер, змінено цільове призначення, та не ідентифіковано, не визначено поштову адресу земельної ділянки вказавши місцезнаходження: розташована на території Ірпінської міської ради.
Про факт незаконної передачі у власність та фактичного «викрадення» власності ОСОБА_3 свідчить і той факт, що в архіві ГУ Держгеокадастру у Київській області документація із землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:174:7681 не передавалася та є відсутньою.
З моменту реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:174:7681 від 21.01.2017 року за заявою ОСОБА_5 змінилося вже три власника даної ділянки, на сьогодні незаконним власником є ОСОБА_4 .
Враховуючи фактичні обставини, та враховуючи що ОСОБА_3 фактично позбавили права власності на земельну ділянку, передавши її у приватну власність іншій особі та беручи до уваги, що спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:174:7681, в подальшому вже було тричі переоформлено, позивач вимушена звертатися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Враховуючи той факт, що земельну ділянку, власником якої є ОСОБА_3 яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210900000:01:174:7210, площею: 0.0500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), було передано у власність компетентним органом, та знаходиться в приватній власності , а тому в силу положень Земельного кодексу України, ГУ Держгеокадастру у Київській області не мав права розпоряджатися даною земельною ділянкою, а тому виданий ними наказ вже автоматично є незаконним, оскільки Держгеокадастр розпорядився землею, яка перебуває у приватній власності.
Враховуючи викладене, позивачка ОСОБА_3 просить: визнати неправомірним та скасувати Наказ ГУ Держгеокадастру в Київській області № 10-2482/15-17-сг від 14.02.2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та передачі гр. ОСОБА_5 у власність земельної ділянки площею 0,0500 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7681 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва, розташовану на території Ірпінської міської ради; витребувати земельну ділянку площею 0,0500 га, кадастровий номер: 3210900000:01:174:7681, цільове призначення для індивідуального садівництва, з незаконного володіння ОСОБА_4 у власність ОСОБА_3 .
Не погоджуючись із позовом, відповідач ОСОБА_4 через свого представника Осадчу А.В. подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 не відповідають закону, практиці Верховного Суду та практиці Європейського суду з прав людини, такі вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача, задоволення таких позовних вимог може призвести лише до порушення прав відповідача ОСОБА_4 та спричинення для нього збитків, створення у позивача права власності на земельну ділянку відповідача ОСОБА_4 , створення колізій та може призвести і до збитків позивача у зв'язку із задоволенням таких позовних вимов. Так, наприклад, при отриманні рішення, що задовольняє позовні вимоги позивача, у позивача буде 2 права власності на 2 різні земельні ділянки, а тому і обов'язок по сплаті податків за землю буде нараховуватись і стягуватись за 2 земельні ділянки. Крім того, у позовній заяві відсутні обставини та докази, що можуть стати підставою для виникнення у позивача права власності на земельну ділянку відповідача ОСОБА_4 . Тобто, позивачем не надано жодних доказів того, що мова йде про одну і ту саму земельну ділянку. Наразі за документами існують дві різні земельні ділянки з різними кадастровими номерами. Таким чином, вимога про витребування земельної ділянки у відповідача ОСОБА_4 на користь позивача є незаконною.
З приводу вимоги про скасування наказу звертає увагу на те, що, за практикою Верховного Суду, у разі скасування наказу вимога про витребування майна у добросовісного набувача не може бути задоволеною, натомість позивач буде мати право на компенсацію (відшкодування) збитків, у разі їх наявності, від держави.
Позивач на підтвердження виникнення у неї права власності на земельну ділянку посилається на те, що 28.01.2011 року їй було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Також позивач вказує, що проект було погоджено та 15.07.2013 року позивачем набуто право власності на цю земельну ділянку на підставі свідоцтва про право власності, виданого Реєстраційною службою Ірпінського МУЮ Київської області.
На підтвердження вказаних обставин позивач надає копію рішення від 28.01.2011 року, копію рішення 2012 року про продовження дії дозволу до 01.01.2013 року.
Однак, до позовної заяви не додано доказів того, що проект було розроблено в межах дії наданого дозволу, також відсутні докази на погодження такого проекту та передачі цієї земельної ділянки у власність позивачу. У свідоцтві про право власності та довідці з реєстру речових прав відсутня інформація про рішення, яким було затверджено проект та передано позивачу земельну ділянку у власність, як про підставу виникнення права власності.
Тобто, позивачка не надала суду належних доказів на підтвердження того, що нею набуто право власності на законних підставах.
Крім цього, позивачкою не зазначено у позовній заяві інформації про наявність в її розпорядженні або в розпорядженні іншої особи оригіналів поданих нею копій доказів.
Відповідач ОСОБА_4 ставить під сумнів дійсність таких доказів, тому вважає за доцільне оглянути оригінали цих доказів у судовому засіданні.
Власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем (ст. 91 ЗК України).
Однак, всупереч вимогам закону позивач не використовує земельну ділянку за її цільовим призначенням, не сплачує земельний податок, на момент придбання відповідачем ОСОБА_4 земельної ділянки на ній були відсутні геодезичні знаки, тобто позивач не зберіг такі знаки або вони взагалі не встановлювались позивачем, також позивачем не було встановлено паркан або будь-що, що могло б свідчити про те, що у цієї земельної ділянки наявний інший власник більше 4 років.
Згідно листа Держгеокадастру від 26.12.2019 року, який наданий позивачем та міститься в матеріалах справи, графічне зображення вказаної земельної ділянки на картографічній основі Державного земельного кадастру відсутнє.
Тобто, позивач не надавала графічне зображення, тому постає питання, чи взагалі щодо цієї земельною ділянки надавався дозвіл на розробку проекту землеустрою. Рішення про затвердження розробленого проекту відсутнє.
Позивачем не надано доказів подання державному реєстратору заяви на формування ділянки та присвоєння кадастрового номеру, яка мала бути подана до отримання свідоцтва про реєстрацію права власності. Витяг із Державного земельного кадастру чи будь-які відомості, що можуть бути доказом внесення відомостей про земельну ділянку у встановленому законом порядку, відсутні.
Позивачем подано заяву про внесення відомостей до Державного земельного кадастру лише 17.12.2019 року.
Позивачем не надано доказів виконання вимог закону щодо реєстрації її права власності на земельну ділянку, доказів того, що земельна ділянка була сформована, відомості були внесені до Державного земельного кадастру і що лише після цього було оформлено право власності. Оскільки такі докази відсутні, вважає, що право власності набуте позивачем всупереч вимогам закону, тобто незаконно.
Порушення позивачем вимог закону щодо отримання права власності на земельну ділянку (незаконність набуття) і є причиною того, що інформацію про право власності позивача на спірну земельну ділянку не було виявлено при наданні дозволу та погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_5 .
Враховуючи вищевикладене, вважає, що наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
21.08.2017 року відповідачем ОСОБА_4 було придбано земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:174:7681 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Ничипоренком О.В., та зареєстровано право власності на цю земельну ділянку, про що свідчить копія договору купівлі-продажу та копія витягу (інформації) з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які містяться в матеріалах справи.
Купуючи цю земельну ділянку, відповідач ОСОБА_4 , як добросовісний набувач, здійснив усі необхідні дії щодо належної перевірки цієї земельної ділянки на наявність заборон, інших власників, спорів тощо.
Так, перед підписанням договору купівлі-продажу відповідач ОСОБА_4 перевірив документи про право власності на цю земельну ділянку у продавця, а саме його договір купівлі-продажу та витяг з державного реєстру речових прав про реєстрацію цього права власності. Відповідач ОСОБА_4 неодноразово приїздив на цю земельну ділянку, на ній були відсутні геодезичні знаки, паркан, будь-які речі або інші можливі орієнтири наявності на цій земельній ділянці іншого власника.
Також відповідач ОСОБА_4 перевіряв через сайт судової влади наявність можливих спорів щодо цієї земельної ділянки, такі спори були відсутні.
Відповідач ОСОБА_4 перевіряв у публічній кадастровій карті інформацію про цю земельну ділянку. На момент придбання у публічній кадастровій карті були відсутні будь-які відомості про наявність іншого кадастрового номеру на цій самій ділянці. Наявна була лише інформація про кадастровий номер земельної ділянки, яку придбав відповідач ОСОБА_4 . Доказом того, що в кадастровій карті були відсутні відомості про кадастровий номер ділянки позивача, є відповідь Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.11.2019 року на запит ГУ НП в Київській області Ірпінського відділу поліції, згідно з яким в Державному земельному кадастрі відсутня інформація стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:174:7210. Тобто навіть в кінці 2019 року в Державному земельному кадастрі була відсутня інформація про земельну ділянку, власником якої вважає себе позивач.
Також на виконання всіх вимог закону для посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки та реєстрації права власності на неї нотаріусом були виконані усі вимоги законодавства щодо посвідчення договору та реєстрації права власності. Ці обставини підтверджуються відповіддю приватного нотаріуса Ничипоренка О.В. та копіями доданих документів.
Відповідач ОСОБА_4 належним чином використовує земельну ділянку, та сплачує за неї податки, що підтверджується доданими до відзиву доказами.
Відповідач ОСОБА_4 у 2019 році вирішив почати будівництво садового будинку, тому з метою встановлення точних меж земельної ділянки на замовлення відповідача ОСОБА_4 як власника ділянки було встановлено межові знаки, що підтверджується відповідним актом. Також відповідач ОСОБА_4 замовив проект будинку та будівельні роботи. Копія проекту та договору на проведення будівельних робіт додається.
У 2019 році, коли відповідач ОСОБА_4 вирішив почати будівництво, він виїхав на місце з геодезистами, щоб точно розставити межові знаки, потім приїздив з архітектором, що мав розробляв проект будинку. Коли ж у черговий раз відповідач ОСОБА_4 приїхав з виконавцем будівельних робіт, він побачив, що на земельній ділянці встановлений брухт як імітація паркану. Відповідач ОСОБА_4 вирішив, що це хтось помилився і написав записку. Через 5 хвилин після того, як він поїхав, йому зателефонував син позивача. Вони зустрілися, син позивача наполягав на тому, що це його земельна ділянка. Відповідач ОСОБА_4 надав йому документи на підтвердження того, що це його ділянка та попросив звільнити її від брухту, але син позивача відмовився. Відповідач ОСОБА_4 викликав поліцію, однак навіть представникам поліції син позивача не надав документи, а лише вказав кадастровий номер земельної ділянки. За вказаним фактом було внесено відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за номером 12019110040001811 від 18.10.2-19 року за ч. 1 ст. 356 КК України.
Тобто, відповідач ОСОБА_4 здійснив усі дії, що були можливі для перевірки цієї земельної ділянки та законного отримання її у свою власність. Добросовісність набуття відповідачем ОСОБА_4 цієї земельної ділянки підтверджується обставинами справи та належними доказами.
Таким чином, відповідач ОСОБА_4 є законним (добросовісним) набувачем.
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати за бездіяльність влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. У випадку встановлення факту незаконного відчуження нерухомого майна, підтвердженого належними доказами, все одно відсутні підстави для створення для добросовісного набувача правових наслідків, проте, вочевидь, наявні підстави для виникнення обов'язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням іншій особі.
До такого ж висновку прийшов і Верховний Суд (Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду) у своїй правовій позиції, викладеній у постанові від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц (61-17779св18).
Враховуючи викладене, відповідач ОСОБА_4 просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17 березня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у вказаній справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19 березня 2021 року суддею Кравчук Ю.В. прийнято до свого провадження дану цивільну справу після повторного автоматичного розподілу у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_6 .
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 01 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Півень К.В. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Осадча А.В. просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.
Суд, вислухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно із рішенням сьомої сесії шостого скликання Ірпінської міської ради Київської області від 28 січня 2011 року №225-7-VІ «Про надання дозволу громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в м. Ірпінь у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», та Додатком №1 до нього, дозволено ОСОБА_3 розробити проект землеустрою щодо відведення у власність (за рахунок земель запасу міста) земельної ділянки площею 500 м2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . Зазначено, що даний дозвіл дійсний протягом одного року.
Відповідно до рішення Ірпінської міської ради Київської області від 28 лютого 2012 року №1792-27-ІІ, внесено зміни в рішення Ірпінської міської ради Київської області від 28 січня 2011 року №225-7-VІ, виклавши його в наступній редакції : Даний дозвіл дійсний до 01.01.2013.
Згідно із копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.07.2013, індексний номер 6231001, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0, 05 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7210, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Відповідно до копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 6231104 від 15.07.2013, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0, 05 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7210, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), дата державної реєстрації: 05.07.2013.
Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер 197670554 від 26.01.2020, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0, 05 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7210, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), дата державної реєстрації: 05.07.2013, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 105379932109.
13.12.2019 державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Київській області Федоренко А.В. відмовлено ОСОБА_3 у прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, оскільки об'єкт Державного земельного кадастру розташований на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора, інформація про ділянку 3210900000:01:174:7210 не має геоданих в НКС України, рекомендовано звернутись до органів місцевого самоврядування для вирішення питання.
Згідно із відповіддю від 26.12.2019 №Т-2169/1-2832/6-19 Головного управління Держгеокадастру у Київській області, адресованою ОСОБА_3 , за інформацією, отриманою від Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, відповідно до відомостей Державного земельного кадастру земельна ділянка кадастровий номер 3210900000:01:174:7210 перебуває у власності ОСОБА_3 , дата реєстрації речового права - 05.07.2013. В архіві управління наявна документація із землеустрою, яка стала підставою реєстрації в Державному земельному кадастрі вказаної земельної ділянки. Графічне зображення на картографічній основі Державного земельного кадастру вказаної земельної ділянки відсутнє. При цьому, у відомостях Державного земельного кадастру наявна земельна ділянка з кадастровим номером 3210900000:01:174:7681, яка перебуває у власності ОСОБА_4 з цільовим призначенням 01.05 Для індивідуального садівництва. Дата реєстрації речового права 21.08.2017. Реєстрація в Державному земельному кадастрі вказаної земельної ділянки здійснена 21.01.2017 за заявою ОСОБА_5 відповідно до документації із землеустрою, розробленої у відповідності до наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою від 15.12.2016 за №10-26701/15-16-сг. Документація із землеустрою до архіву Управління на зберігання не передавалась. Координати земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:174:7210 та земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:174:7681 співпадають.
Рішенням державного кадастрового реєстратора Відділу у м. Ірпені міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області Капустою Л.О. від 14.01.2020 відмовлено ОСОБА_3 у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв'язку з перетином ділянки з ділянкою 3210900000:01:174:7681, площа співпадає на 100 % (повне співпадіння).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2482/15-17-сг від 14.02.2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та передано гр. ОСОБА_5 у власність земельну ділянку площею 0,0500 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7681 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва, розташовану на території Ірпінської міської ради.
Згідно із копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.05.2017, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Власюк Т.М. за реєстровим номером 357, ОСОБА_5 (продавець) продав, а ОСОБА_7 (покупець) купив земельну ділянку, площею 0,0500 га, земля для індивідуального садівництва, кадастровий номер 3210900000:01:174:7681, розташовану на території Ірпінської міської ради.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.08.2017, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Ничипоренком О.В. за реєстровим номером 861, ОСОБА_7 (продавець) продав, а ОСОБА_4 (покупець) купив земельну ділянку, площею 0,0500 га, земля для індивідуального садівництва, кадастровий номер 3210900000:01:174:7681, розташовану на території Ірпінської міської ради.
Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер 197571144 від 24.01.2020, та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №95137929 від 21.08.2017, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 0, 05 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7681, розташованої на території Ірпінської міської ради, цільове призначення: для індивідуального садівництва, дата державної реєстрації: 21.08.2017, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1184590532109.
Також, судом досліджено надані відповідачем ОСОБА_4 документи, на підставі яких посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 21.08.2017, реєстровий номер 861, а саме: витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:174:7681, відомості про право власності на земельну ділянку, інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких власником земельної ділянки на момент посвідчення договору був ОСОБА_7 , інформацію про земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:174:7681, кадастровий план вказаної земельної ділянки, звіт з експертної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно копій податкових повідомлень-рішень від 26.02.2019 №19957-5606-1031 та від 22.02.2021 №252850-2408-1031, ГУ ДПС у Київській області було повідомлено ОСОБА_4 про необхідність сплати земельного податку.
Відповідно до Акту відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі на зберігання межових знаків від 01 серпня 2019 року, за замовленням ОСОБА_4 інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_8 встановлено в натурі межі земельної ділянки кадастровий номер 3210900000:01:174:7681, загальною площею 0,0500 га, встановлено на місцевості поворотні точки межі земельної ділянки (дерев'яні кілки) у кількості 4 шт., які передані на зберігання власнику земельної ділянки.
Також, судом досліджено надану представником відповідача ОСОБА_4 копію проекту садового будинку.
Згідно долученого представником відповідача ОСОБА_4 . Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019110040001811 від 18.10.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України, 17.10.2019 до Ірпінського ВП ГУНП в Київській області надійшла заява від ОСОБА_4 , згідно якої невідома особа з 01.08.2019 по 13.10.2019 самовільно встановила по периметру паркан на належній ОСОБА_4 земельній ділянці, розташованій в м. Ірпінь Київської області; наслідок розслідування кримінального правопорушення: закрито 24.10.2019 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
Як видно з відповіді виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 28.11.2019 №01-19/4197, відповідно до інформації, взятої з публічної кадастрової карти України, в Державному земельному кадастрі відсутня інформація стосовно земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:174:7210 та 3210900000:01:174:72010.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У статті 12 ЗК України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 81 ЗК України).
Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Ці положення конкретизовано у частині першій статті 153 ЗК України, за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.
Наведений висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 911/714/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 911/1413/19 та від 26 серпня 2021 року у справі № 924/949/20.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
Відповідно до приписів ст.ст. 125, 126 ЗК України, в редакції на момент виникнення правовідносин, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0, 05 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7210, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В порушення Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012, з 01.01.2013 відомості щодо належної ОСОБА_3 земельної ділянки до Державного земельного кадастру не перенесені.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2482/15-17-сг від 14.02.2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та передано гр. ОСОБА_5 у власність земельну ділянку площею 0,0500 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7681 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва, розташовану на території Ірпінської міської ради.
У подальшому 21.08.2017, земельну ділянку кадастровий номер 3210900000:01:174:7681 придбав відповідач ОСОБА_4 .
Рішенням державного кадастрового реєстратора Відділу у м. Ірпені міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області Капустою Л.О. від 14.01.2020 відмовлено ОСОБА_3 у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв'язку з перетином ділянки з ділянкою 3210900000:01:174:7681, площа співпадає на 100 % (повне співпадіння).
Виділення Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області спірної земельної ділянки у власність іншій особі, зокрема відповідачу ОСОБА_5 є неправомірним, оскільки документи, на підставі яких позивачка ОСОБА_3 є власником земельної ділянки є чинними, а також державна реєстрація спірної земельної ділянки на ім'я відповідача проведена без урахування того, що на той час вказана земельна ділянка не була вільною, оскільки перебувала у приватній власності позивача, а тому наявність державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку на ім'я відповідача порушує права позивача.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який у подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.
Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74).
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_3 з 05.07.2013 є власником земельної ділянки площею 0, 05 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7210, яка на 100% співпадає із земельною ділянкою площею 0, 05 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7681, неправомірно переданою Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області у власність іншій особі, суд вважає, що наявні підстави для витребування спірної земельної ділянки у власність позивачки.
Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з'ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).
У контексті оцінки доводів відповідача ОСОБА_4 про те, що він є добросовісним набувачем, суд враховує наступне.
Правовий аналіз положень статей 387, 388 ЦК України свідчить про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Враховуючи наявність законної підстави для витребування на користь ОСОБА_3 належного їй нерухомого майна, яке вибуло з її володіння поза її волею, а також беручи до уваги придбання ОСОБА_4 спірного майна на підставі оплатного цивільно-правового договору, суд вважає, що витребування майна на користь його законного власника є пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету, необхідним у демократичному суспільстві та не порушує гарантії, передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Натомість відповідач ОСОБА_4 не позбавлений можливості на захист своїх прав відповідно до статей 22, 390, 661 ЦК України.
Відповідно до п.34 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права та були надалі відчужені. Крім того, підстави витребування майна у добросовісного володільця регулюється статтею 388 ЦК України, а не незаконним володільцем, підстави витребування майна від якого унормовано у статті 387 ЦК України.
Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.
Вимога про визнання неправомірним та скасування Наказу ГУ Держгеокадастру в Київській області № 10-2482/15-17-сг від 14.02.2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність та передачі гр. ОСОБА_5 у власність земельної ділянки площею 0,0500 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7681 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва, розташованої на території Ірпінської міської ради, не є ефективним способом захисту позивача у цій справі, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, а тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Питання щодо стягнення витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору підлягають вирішенню за правилами статті 141 ЦПК України, згідно частини першої якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання неправомірним і скасування наказу та витребування майна з чужого незаконного володіння- задовольнити частково.
Витребувати на користь ОСОБА_3 з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0, 0500 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7681.
У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ;
відповідач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;
відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, код ЄДРПОУ 39817550, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Серпова, буд.3/14.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 06.06.2025.
Суддя Ю.В. Кравчук