справа № 361/4225/25
провадження № 3/361/1467/25
12.05.2025
12 травня 2025 року м. Бровари
Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Анікушин В.М., за участю адвоката Полтавської Н.В., розглянувши адміністративну справу, яка надійшла від начальника Броварського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП),-
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАД №711279 від 10.04.2025, ОСОБА_1 15 лютого 2025 року, близько 18 години 00 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно сина своєї співмешканки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме висловлювався на його адресу нецензурною лайкою та дав йому рукою запотиличника. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 173-2 КУпАП.
ОСОБА_1 в судовому засіданні вину у інкримінованому йому адміністративному правопорушенні не визнав. Пояснив, що 15 лютого 2025 року він з ОСОБА_3 , з якою разом проживають, та її дітьми вечеряли на кухні. Після чого, ОСОБА_3 почала говорити з сином про навчання, взявши його мобільний телефон щоб перевірити навчальну групу в додатку «Viber». Однак виявила, що син зареєстрований на каналі знайомств в мобільному додатку, а також шукав порнографічні сайти в Інтернеті. Після чого, він декілька запитав у сина співмешканки чи знає про такі обставини його батько. Однак ОСОБА_3 зробила йому зауваження та сказала, що розбереться в цій ситуації самостійно. Після чого розмова завершилася, він пішов в іншу кімнату, а ОСОБА_3 сама провела з сином виховну бесіду. Наголосив, що не висловлювався до неповнолітнього нецензурною лайкою та не чіпав його.
Захисник Полтавська Н.В. у судовому засіданні просила закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Захисник зауважила, що поясненнями ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спростовується факт спричинення домашнього насильства відносно неповнолітнього ОСОБА_2 , домашнього насильства будь-якого характеру. Наголосила, що заява неповнолітнім про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності написана ним під впливом його батька майже через місяць після конфліктної ситуації, яка сталася у лютому 2025. Батько неповнолітнього не перебував ввечері 15.02.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , тому не може бути обізнаний про події, які там відбувалися, а його пояснення зумовлені неприязними відносинами, які склалися між ним та співмешканцем його жінки.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та захисника, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності і взаємозв'язку, суд констатує таке.
Частина перша статті 173-2 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Частина друга 173-2 КУпАП визначає відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи, -
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII від 7 грудня 2017 року, домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Протиправні дії за цією статтею можуть мати характер фізичного, психологічного чи економічного насильства.
Фізичне насильство в сім'ї - це умисне насильство, яке не спричиняє тілесних ушкоджень.
Психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Вирішуючи питання про доведеність вини суд зауважує, що обставини викладені у протоколі не підтверджуються сукупністю досліджених доказів.
Зокрема, з аналізу пояснень ОСОБА_3 від 11.04.2025 та ОСОБА_1 від 10.04.2025, останній не вчиняв ані психологічного, ані фізичного насильства відносно неповнолітнього ОСОБА_2 , тобто конфліктна ситуація пов'язана з вихованням сина своєї співмешканки, на переконання суду не може вважатися актом домашнього насильства.
Досліджені судом докази не доводять наявність ознак домашнього насильства в діях ОСОБА_1 , таких як систематичність таких дій, а також спричинення фізичної або психологічної шкоди потерпілому. Так, неповнолітній ОСОБА_2 у своїх поясненнях зазначив, що в них з співмешканцем матері склалися погані міжособистісні стосунки і він висловлюється до нього грубою нецензурною лайкою та дає запотиличники, однак не конкретизував обставин вчинення таких дій ОСОБА_1 , зокрема дат та часу цих подій (крім епізоду, який стався 15.02.2025). Крім цього, ОСОБА_2 в своїх поясненнях не зауважував щодо нанесення шкоди його фізичному та психологічному здоров'ю або загрози її заподіяння або порушення його прав. Ці обставини також не зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення серія ВАД №711279.
З наведеного суд констатує відсутність у діях ОСОБА_1 об'єктивної сторони правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КупАП.
Суд не бере до уваги пояснення ОСОБА_4 - батька неповнолітнього, оскільки він не був свідком вчинення інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення. Більш того, частину вказаних пояснень неможливо прочитати внаслідок неякісно виготовленої копії долученої до матеріалів справи.
Також суд критично оцінює акт проведення оцінки рівня безпеки дитини ОСОБА_2 та висновок оцінки потреб сім'ї від 08.04.2025 , оскільки ці документи безпосередньо не пов'язані з подією правопорушення, яка сталася 15.02.2025, оскільки в них не має жодної згадки про неї.
Суд зауважує, що протокол про адміністративне правопорушення серія ВАД №711279 не може бути єдиним доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 173-2 КУпАП і оцінюється судом разом з іншими доказами наявними у матеріалах справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
Водночас суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні і судом не здобуті належні докази щодо наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП (об'єктивної сторони).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема, відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, провадження в цій справі підлягає закриттю на підставі пункту першого частини першої статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення
Керуючись пунктом першим частини першої статті 247, пунктом третім частини першої статті 284 КУпАП,
Провадження в справі про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити на підставі пункту першого частини першої статті 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення. Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова може бути звернута до примусового виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання законної сили.
Суддя В.М. Анікушин