02 червня 2025 року м. Харків Справа № 917/2189/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О. , суддя Радіонова О.О.
за участю секретаря судового засідання Ламанової А.В.
та представників учасників справи: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-СХІД", Полтавська область, Миргородський район, місто Лохвиця на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 у справі №917/2189/24
за позовом Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради, м. Лубни, Полтавської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-СХІД", Полтавська область, Миргородський район, місто Лохвиця
про стягнення безпідставно збережених коштів
У грудні 2024року Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради (далі- Позивач) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙЗ-СХІД» (далі-Відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 701 995,03 грн за користування земельною ділянкою площею 1,4171 га, кадастровий номер 5322885101:01:001:0064 за адресою: Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Новаки, вул. Щербаня, 1-А без правовстановлюючих документів.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 року у справі №917/2189/24 вищезазначені позовні вимоги задоволені у повному обсязі.
Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду та вважаючи його таким, що постановлено незаконно, з порушенням норм матеріального права та процесуального права, Відповідач звернуся з апеляційною скаргою, відповідно до доводів якої зазначив, що:
- ухваливши рішення про розгляд справи за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, суд першої інстанції не забезпечив Відповідачу можливості «бути почутим» під час розгляду судом цієї справи;
- судом першої інстанції не досліджено усі обставини справи, оскільки Позивачем не надано договору оренди земельної ділянки, а висновки суду про начебто його долучення Позивачем разом з відзивом на позов не відповідають дійсності, адже таких доказів Відповідач не отримував у електронному кабінеті;
- висновки суду першої інстанції про відповідність розрахунку розміру позовних вимог Позивача нормам діючого законодавства є помилковими, оскільки такий розрахунок здійснений без надання документів, на підставі яких запроваджено саме такий коефіцієнт нормативної грошової оцінки, а додано лише витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5322885101:01:001:0064 станом на 2024рік, проте витяги для підтвердження вартості земельної ділянки за попередні періоди 2021-2023роки- відсутні;
-суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що розрахунок позовних вимог здійснено Кременчуцькою міською радою, в той час як Позивачем є Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради, що також свідчить про формальний підхід до розгляду даної справи
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 року, з поміж іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення, а ухвалою від 05.05.2025р., справу призначено до розгляду на 02.06.2025 на 11:30.
До канцелярії Східного апеляційного господарського суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача, за змістом якого Позивач просив оспорюване судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.
Також до відзиву на апеляційну скаргу додані додаткові докази, проте клопотання про їх долучення до матеріалів справи в порядку ст.269 ГПК України не заявлено, отже зазначені докази не беруться судовою колегією до уваги.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач 30.05.2025 надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі.
У судове засідання 02.06.2025 представники учасників справи в судове засідання не з'явилися, в тому числі, не приєдналися до участі в режимі відеоконференції, але були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності, оскільки вони не скористалися своїм правом участі у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
- укладення 18.01.2018 ПрАТ між «Райз-Максимко» та Відповідачем Договору купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з яким Відповідач прийняв у власність нерухоме майно, яке розміщено на земельній ділянці комунальної форми власності, а саме: нежитлові будівлі центрального складу за адресою: Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Новаки, Щербаня, 1-А, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
-знаходження зазначених об'єктів нерухомості на сформованій земельній ділянці комунальної форми власності площею 1,4171 га, кадастровий номер 5322885101:01:001:0064 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право користування якою у попереднього землекористувача ПрАТ «Райз-Максимко» виникло на підставі договору оренди землі від 13.01.2015, укладеного з колишньою Новаківською сільською радою Лубенського району Полтавської області на строк 5 років - до 13.01.2020;
-безкоштовного використання Відповідачем, як власником зазначеного нерухомого майна, наведеної земельної ділянки у відсутності договору оренди земельної ділянки ;
-продажу Відповідачем нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Новаки, вул. Щербаня 1-А, Медведєву Олександру Сергійовичу, що підтверджується Договором купівлі - продажу нежитлового приміщення від 31.07.2024.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Факт користування Відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у період з 01.12.2021 по 30.07.2024, внаслідок чого Позивач недоотримав дохід від оренди земельної ділянки в розмірі 701 995,03 грн за користування земельною ділянкою площею 1,4171 га, кадастровий номер 5322885101:01:001:0064 за адресою: Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Новаки, вул. Щербаня, 1-А, слугував підставою для звернення Позивача з даним позовом до суду.
Відповідач у суді першої інстанції заперечував проти позовних вимог, посилаючись на відсутність документального підтвердження розрахунків суми безпідставно збережених коштів, у зв'язку з чим нарахування за період з 01.12.2021 по 30.07.2024 у розмірі 701 995,03 грн не відповідають вимогам законодавства, оскільки розрахунок здійснений без надання документів, на підставі яких запроваджено відповідну нормативну грошову оцінку і правомірності застосування відповідних коефіцієнтів.
Він стверджував, що до позовної заяви додано лише витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5322885101:01:001:0064 станом на 2024 рік, проте відсутні витяги для підтвердження вартості земельної ділянки за попередні періоди, а саме: за 2023, 2022 та 2021 роки.
Крім того Відповідач вказував, що не був обізнаний про наявність Договору оренди земельної ділянки, що був укладений між ПрАТ «Райз-Максимко» та Новаківською сільською радою Лубенського району Полтавської області; Позивач жодним чином не повідомляв, шляхом направлення листів чи в усному порядку про необхідність укладення договору оренди.
Також, Відповідач заявляв клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні з викликом сторін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність Позивачем факту збереження Відповідачем, як фактичним користувачем земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки грошових коштів, які Відповідач мав заплатити за користування нею та наявності правових підстав для їх повернення на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції відхилив клопотання Відповідача про розгляд справи з викликом учасників з посиланням на те що за своєю категорією справа №917/2189/24 визнана малозначною, а наведені Відповідачем мотиви не свідчать про наявність підстав для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.
Щодо доводів про процесуальні порушення суду першої інстанції
Так, Відповідач стверджує про порушення судом першої інстанції принципу «бути почутим», оскільки справа розглядалась місцевим судом у порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Водночас справи чи окремі процесуальні питання, які розглядаються в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) або без виклику сторін, мають своє обмеження щодо реалізації права бути вислуханим, від чого залежить забезпечення права бути почутим (Рішення ЄСПЛ у справі «Сase of Fomin v. Moldova» від 11.10.2011, п. 22-34).
Матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції було створено обом учасникам справи належні умови для доведення своїх правових позицій, надання доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, у зв'язку із чим твердження відповідача про порушення судом першої інстанції права бути почутим судом, є безпідставними та спростовуються доказами, наявними у провадженні.
Одночасно, колегія суддів зазначає, що даним апеляційним провадженням скаржнику забезпечено можливість в реалізації його права бути почутим, що є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді, проте Відповідач такою можливістю не скористався.
Щодо ненадання Позивачем Договору оренди, то дослідженням матеріалів справи встановлено, що копію Договору оренди земельної ділянки від 13.01.2015р. між Новаківською сільською радою та ПрАТ «Райз-Максимко», Позивачем було додано до відповіді на відзив (а.с. 43-49) та направлено копію відповіді на відзив на адресу Відповідача 31.12.2024р., що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» (а.с. 42).
Також судова колегія враховує, що попередній власник майна та Відповідач є пов'язаними особами (через беніфіціара), а отже доводи про те, що Відповідач не знав про наявність договору оренди на земельну ділянку у попереднього власника нерухомого майна, судова колегія оцінює критично.
Щодо суті спору.
Предметом апеляційного перегляду є незгода Відповідача з висновком суду першої інстанції щодо покладення на нього обов'язку з оплати безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без достатніх правових підстав.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, судова колегія зазначає наступне.
Частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно з ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до загальних положень статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).
За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.
Статтею 90 Земельного кодексу України закріплено, що власники земельних ділянок мають право, зокрема продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність.
Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Також згідно з ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, в якому згідно з частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Як вбачається із матеріалів справи, земельна ділянка площею 1,4171 га з кадастровим номером 5322885101:01:001:0064 за адресою Полтавська обл., Лубенський р- н, с. Новаки, Щербаня, 1-А - належить до комунальної власності.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.06.2016 Лубенська міська рада, керуючись статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», своїм рішенням надала Управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради повноваження щодо звернення до судів з позовами з питань відшкодування територіальній громаді міста Лубни в особі Лубенської міської ради збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства; укладення та визнання укладеними договорів оренди землі - з наданням йому всіх прав позивача або відповідача, передбачених процесуальним законодавством України.
Таким чином, Відповідач у період з 01.12.2021 по 30.07.2024 використовував земельну ділянку комунальної власності площею 1,4171 га з кадастровим номером 5322885101:01:001:0064, за адресою Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Новаки, Щербаня, 1-А для розміщення на ній своїх об'єктів нерухомого майна, проте належного оформлення Відповідачем права користування земельною ділянкою, на якій розміщене його майно, зокрема, шляхом ініціювання укладення Договору оренди вказаної земельної ділянки з Позивачем та державної реєстрації права оренди - останнім не здійснено.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом глави 15, статей 120, 125 ЗК України та з урахуванням положень статті 1212 ЦК України до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 917/432/19, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Отже, оскільки відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти Позивачу як власнику земельної ділянки на підставі частини 1 ст. 1212 ЦК України.
При цьому у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 викладено позицію, згідно з якою обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Суд вказує, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).
Пунктами 288.5.1 та 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, зокрема для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Відповідно до даних Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № НВ-5300728512024 нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 2415163,53 грн.
Дослідивши розрахунок заявлених до стягнення коштів за весь період, суд апеляційної інстанції вважає його вірним, здійсненим відповідно до вимог чинного законодавства, тому погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів (орендної плати) в розмірі 701 995,03 грн. за період з 01.12.2021 по 30.07.2024 на підставі ст. 1212 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому об'єкт нерухомості - підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання Позивачем витягів для підтвердження вартості земельної ділянки за попередні періоди 2021-2023роки, необхідних для проведення розрахунку, то чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.
Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 29.05.2020р у справі № 922/2843/19.
Стверджуючи про недоведеність правомірності застосування відповідного коефіцієнту в розрахунку орендної плати (12%), Відповідач не навів власного розрахунку, який був би обґрунтованим на думку Відповідача.
Отже з урахуванням того, що зазначений коефіцієнт був використаний при розрахунку орендної плати з попереднім орендатором спірної земельної ділянки, а також він закріплений в Положенні про порядок визначення розмірів плати за землю при укладенні договорів на користування землею у Лубенській територіальній громаді, затвердженого рішенням Лубенської міської ради від 17.10.2024 р, судова колегія вважає здійснений Позивачем розрахунок суми безпідставно збережених коштів обґрунтованим.
Стосовно доводів Відповідача про здійснення розрахунку позовних вимог Кременчуцькою міською радою, в той час як Позивачем є Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради, що на його думку свідчить про формальний підхід до розгляду даної справи, судова колегія зазначає наступне.
Із уведенням в дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.
Отже принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді.
Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (втратив чинність 01.01.2013) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.
У статті 5 цього Закону було зазначено, що суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
З 01.01.2013 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», за змістом пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Згідно зі статтею 10 вказаного Закону, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Беручи до уваги викладене, органом уповноваженим державою здійснювати функції у відповідних спірних правовідносинах є Лубенська міська рада Лубенського району Полтавської області.
Разом з тим, 17 червня 2016 року Лубенська міська рада, керуючись статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», своїм рішенням надала Управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради повноваження щодо звернення до судів з позовами з питань відшкодування територіальній громаді міста Лубни в особі Лубенської міської ради збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства; укладення та визнання укладеними договорів оренди землі - з наданням йому всіх прав позивача або відповідача, передбачених процесуальним законодавством України.
Таким чином здійснення розрахунку розміру позовних вимог Лубенською міською радою, як власником спірної земельної ділянки є обґрунтованим, в той час як Позивач не є її власником, проте наділений здійснювати повноваження щодо звернення до судів.
Технічна описка в мотивувальній частині рішення суду про здійснення розрахунку безпідставно збережених коштів у назві міської ради, про що зазначає Відповідач, не вплинула на прийняття правильного рішення по суті, період розрахунку та сума коштів є вірною.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду при ухваленні оспорюваного рішення, які в силу вимог ч. 3 ст. 277 ГПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - судовою колегією не встановлено.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 року у справі №917/2189/24 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-СХІД", Полтавська область, Миргородський район, місто Лохвиця на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 у справі №917/2189/24 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 року у справі №917/2189/24 - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-СХІД", Полтавська область, Миргородський район, місто Лохвиця.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через
Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 06.06.2025.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Д.О. Попков
Суддя О.О. Радіонова