04 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/11548/24 пров. № А/857/6372/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Шевчук С.М., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року (судді Нор У.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне повний текст рішення складений 22.01.2025) у справі № 460/11548/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якому просить визнати неправомірним рішення відповідача від 08 серпня 2024 року №262440025087 про відмову у призначені мені - ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та зобов'язати відповідача повторно розглянути мою заяву про призначення пенсії від 02 серпня 2024 року із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 17 червня 1982 року, зокрема: з 01 серпня 1983 року по 14 січня 1985 року, з 17 січня 1985 року по 30 червня 1988 року, з 01 липня 1988 року по 27 листопада 1989 року, з 27 листопада 1989 року по 17 березня 1990 року, з 17 березня 1990 року по 11 травня 1992 року, з 11 травня 1992 року по 26 серпня 1994 року, з 26 вересня 1994 року по 23 листопада 1994 року, з 24 листопада 1994 року по 03 липня 1995 року, з 10 липня 1995 року по 30 червня 1998 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість Рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 02.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком. Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, рішенням від 08 серпня 2024 року №262440025087 відмовлено позивачу у призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вказаним рішенням зазначається, що у позивача наявний страховий стаж 20 років 02 місяці 04 дні, при необхідних 31 роках. Також у вказаному рішенні відповідачем зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 17 червня 1982 року, а саме: з 01 серпня 1983 року по 14 січня 1985 року, з 17 січня 1985 року по 30 червня 1988 року, з 01 липня 1988 року по 27 листопада 1989 року, з 27 листопада 1989 року по 17 березня 1990 року, з 17 березня 1990 року по 11 травня 1992 року, з 11 травня 1992 року по 26 серпня 1994 року, з 26 вересня 1994 року по 23 листопада 1994 року, з 24 листопада 1994 року по 03 липня 1995 року, з 10 липня 1995 року по 30 червня 1998 року у зв'язку із тим, що, на думку Відповідача, на титульному аркуші трудової книжки відомості про особу не засвідчено печаткою підприємства, яке видало трудову книжку, що не відповідає п.2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162.
Вважаючи таку відмову пенсійного органу у призначенні пенсії протиправною та необґрунтованою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку даним правовідносинам та досліджуючи наявність правових підстав для зарахування періодів роботи позивача, апеляційний суд враховує наступне.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ст. 45 Закону №1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Судом встановлено, що для призначення позивачу пенсії за віком органом Пенсійного фонду зараховано страхового стажу 20 років 02 місяці 04 дні, який з урахуванням ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV є недостанім для призначення позивачу такої пенсії в 2024 році.
При цьому, згідно з оспорюваним рішенням, до страхового стажу позивача не зарахований період його роботи, зокрема, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , дата заповнення 17 червня 1982 року.
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм слідує, що документами, які підтверджують періоди роботи особи для зарахування до її страхового стажу, є трудова книжка із записом про характер виконуваної роботи, а у разі відсутності в трудовій книжці таких відомостей або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи - довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Для визначення страхового стажу позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком від 02.08.2024 було надано, зокрема, трудову книжку серії НОМЕР_2 (дата заповнення 17.06.1982), яка містить записи трудової діяльності позивача у періоди з 01 серпня 1983 року по 14 січня 1985 року, з 17 січня 1985 року по 30 червня 1988 року, з 01 липня 1988 року по 27 листопада 1989 року, з 27 листопада 1989 року по 17 березня 1990 року, з 17 березня 1990 року по 11 травня 1992 року, з 11 травня 1992 року по 26 серпня 1994 року, з 26 вересня 1994 року по 23 листопада 1994 року, з 24 листопада 1994 року по 03 липня 1995 року, з 10 липня 1995 року по 30 червня 1998 року (а.с. 15-23).
Як вбачається зі змісту спірного рішення, підставою для не зарахування усіх періодів трудової діяльності позивача, зазначених в трудовій книжці серії НОМЕР_2 (дата заповнення 17.06.1982), є те, що на титульному аркуші трудової книжки відсутні відомості про особу, яка її заповняла та також не засвідчено печаткою підприємства, яке видало трудову книжку, що не відповідає п.2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162. Інших підстав незарахування до страхового стажу позивача періодів його трудової діяльності, відображених в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , відповідач в спірному рішенні не зазначив.
Оцінюючи підстави не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи, зазначених в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , судом встановлено, що її титульний аркуш не містить печатку підприємства, яке видало трудову книжку, однак наявний підпис особи яка відповідає за видачу трудової книжки (а.с.13).
При цьому, суд зазначає, що записи щодо трудової діяльності позивача, які не зарахованні до його страхового стажу, внесено чітко про період його роботи та звільнення, в яких прослідковується наявність відтиску печатки підприємств, дата і номер наказу.
Відповідно до п.2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, відомості про працівника записуються на першій сторінці(титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Суд зауважує, що Інструкція №58 діє лише з 1993 року, в той час коли дата заповнення трудової книжки серії НОМЕР_2 - 17.06.1982.
Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях на час первісного заповнення вказаної трудової книжки визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Пунктом 1.1 Інструкції №162 визначено, що трудова книжка являється основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ і організацій, які пропрацювали більше 5 днів, в тому числі па сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» та цією Інструкцією.
За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови “Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, трудові книжки ведуться на підприємствах, установах та організаціях керівником або уповноваженою ним особою в порядку встановленому чинним на момент заповнення трудової книжки нормативно-правовим актом, який регулює порядок заповнення трудових книжок.
Таким чином, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, також на керівників підприємств (роботодавців) покладено і обов'язок по заміні печаток і штампів цих підприємств. Тому невиконання роботодавцем наведених обов'язків не повинно позбавляти працівника його конституційного права на соціальний захист.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення первинних бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що є протиправними дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів його трудової діяльності з 01 серпня 1983 року по 14 січня 1985 року, з 17 січня 1985 року по 30 червня 1988 року, з 01 липня 1988 року по 27 листопада 1989 року, з 27 листопада 1989 року по 17 березня 1990 року, з 17 березня 1990 року по 11 травня 1992 року, з 11 травня 1992 року по 26 серпня 1994 року, з 26 вересня 1994 року по 23 листопада 1994 року, з 24 листопада 1994 року по 03 липня 1995 року, з 10 липня 1995 року по 30 червня 1998 року, які відображені в трудовій книжці серії НОМЕР_2 (дата заповнення 17.06.1982), з тих підстав, що не містить печатку підприємства, яке видало трудову книжку, а правильне визначення кількості трудового стажу особи, який підлягає для зарахування до її страхового стужу, безпосередньо впливає на право такої особи на пенсію, а тому протиправне незарахування до страхового стажу позивача всіх періодів його трудової діяльності, відображених в трудовій книжці серії НОМЕР_2 (дата заповнення 17.06.1982), є підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення повністю.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідачі не надали.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійним органом не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд звертає увагу на тому, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Перевіривши записи у трудовій книжці позивача та доводи пенсійного органу в оскаржуваному рішенні, колегія суддів зазначає, що за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині зарахування періодів трудової діяльності до страхового стажу.
Аналогічну позицію викладено в постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 21.01.2020 у справі №588/647/17, від 30.09.2021 по справі № 300/860/17.
Неточність в записах у трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивачки, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Водночас, необхідно вказати, що позитивним обов'язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізація майнових прав громадян при призначені пенсії. Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами Пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а належним способом захисту відновлення порушених прав позивача є зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01 серпня 1983 року по 14 січня 1985 року, з 17 січня 1985 року по 30 червня 1988 року, з 01 липня 1988 року по 27 листопада 1989 року, з 27 листопада 1989 року по 17 березня 1990 року, з 17 березня 1990 року по 11 травня 1992 року, з 11 травня 1992 року по 26 серпня 1994 року, з 26 вересня 1994 року по 23 листопада 1994 року, з 24 листопада 1994 року по 03 липня 1995 року, з 10 липня 1995 року по 30 червня 1998 року, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.08.2024 щодо призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 460/11548/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді С.М. Шевчук
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 04.06.2025