06 червня 2025 року м. Житомир справа № 826/8916/17
категорія 104010000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військової прокуратури Донецького гарнізону, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військової прокуратури Донецького гарнізону, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 , у якому просить:
- визнати незаконним та протиправним рішення комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 01.06.2016 за № 24 щодо надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 ;
- визнати незаконними та протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо направлення документів, в яких містяться недостовірні дані про участь в АТО ОСОБА_2 до комісії Головного управління Національної гвардії України щодо надання статусу учасника бойових дій;
- визнати незаконними та протиправними дії Військової прокуратури Донецького гарнізону щодо надання довідки від 31.03.2016 за № 991 про відрядження ОСОБА_2 для подальшого проходження служби у 3 відділі військової прокуратури Донецького гарнізону для здійснення фізичного захисту співробітників військової прокуратури Донецького гарнізону;
- скасувати рішення комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 01.06.2016 № 24 щодо надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 , позбавивши його статусу учасника бойових дій;
- зобов'язати Головне управління Національної гвардії України направити інформацію до Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції та районного військового комісаріату за місцем реєстрації ОСОБА_2 про скасування рішення щодо надання йому статусу учасника бойових дій.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23.03.2017 йому стало відомо, що комісією Головного управління Національної гвардії України 01.06.2016 були розглянуті документи, які направлені Військовою частиною 17.05.2016 щодо надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 , незважаючи на його думку, на відсутність підстав, порушення кримінальної справи. Вважаючи, що ОСОБА_2 незаконно надано статус учасника бойових дій, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2017 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2017 року відкрито провадження у справі, зобов'язано відповідачів подати до суду заперечення проти позову та витребувано докази.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2017 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні. Залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в режимі відеоконференції відмовлено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року клопотання позивача про розгляд справи в режимі відеоконференції задоволено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2018 року у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про закриття провадження у справі відмовлено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року у задоволенні клопотання Головного управління Національної гвардії України про залишення позову без розгляду відмовлено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року зупинено провадження у справі до припинення перебування сторони (Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України) у антитерористичній операції.
Головним управлінням Національної гвардії України надавались Окружному адміністративному суду міста Києва заперечення на позов, в якому відповідач зазначив, що оспорюваним індивідуальним актом суб'єкта владних повноважень (рішенням) законні права та інтереси позивача не порушені. Також відповідач вказав, що в матеріалах позовної заяви відсутні документи, які засвідчують про доручення ОСОБА_2 ведення справи у суду ОСОБА_1 на підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України також на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надавались заперечення на позов, в якому відповідач зазначив, що сам позов містить лише опис подій відносно ОСОБА_2 без зазначення які права ОСОБА_1 порушені та в чому саме полягають протиправні дії по відношенню до позивача. Також оскаржуване рішення комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 01.06.2016 № 24 щодо надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 , не містить в собі ознак нормативного акту, оскільки приймалось стосовно конкретної особи - ОСОБА_2 . Отже, оскаржуване рішення не є актом індивідуальної дії, прийнятим відносно позивача. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач надав додаткові пояснення до Окружного адміністративного суду міста Києва, в яких зазначив, що саме народ України, представником через народних депутатів, визначає підстави для надання статусу учасникам бойових дій і визначає перелік соціальних гарантій і пільг, які надає держава за рахунок державного бюджету. Вказує, що надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 завдало державі матеріальну шкоду у вигляді соціальних виплат на оплату комунальних послуг, іміджу та ділової репутації державних органів.
На підставі пункту другого розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-ІХ, за результатами автоматизованого розподілу, справу передано на розгляд Житомирському окружному адміністративному суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу, поновлено провадження у справі, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачам строк для подання відзиву на позов.
Відповідачі та третя особа у встановлений судом строк правом на подання відзиву не скористались.
Положеннями частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
25 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла заява позивача, у яких останній наголошує на протиправності дій та рішення відповідачів при оформленні ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій Зазначає, що ОСОБА_2 не маючи військової спеціальності, не проходячи військову підготовку, отримав статус учасника бойових дій за 2 місяці служби. Позивач також зазначає, що йому як військовослужбовцю, який приймав участь у обороні міста Маріуполь боляче спостерігати як Військова частина НОМЕР_1 захищає ОСОБА_2 , який жодного дня не служив у війську.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 10.11.2009 та має інвалідність внаслідок війни 2 групи, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 10 листопада 2009 року.
Позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 із запитами щодо військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 , на що останнім було надано відповідь від 01.03.2017 за № 40/22-433 із зазначенням, що будь-які факти протиправних дій з боку командування військової частини підтвердження не знайшли. Також надана відповідь щодо ОСОБА_2
20.04.2017 позивач звернувся до Головного управління Національної гвардії України із заявою щодо надання інформації про надання статусу учасника бойових дій деяким особам, які проходили службу в Національній гвардії України, та їх нагородження.
Листом від 17 травня 2017 року № 27/21/3-С-267 Головне управління Національної гвардії України повідомило позивачу про наявність таких осіб.
30.05.2017 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із скаргою на дії військовослужбовців вказаної Військової частини.
Листом від 01.06.2017 № 40/57/22-1495 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України за результатом розгляду його скарги та в подальшому проведення службової перевірки, повідомила позивачу інформацію щодо конкретних військовослужбовців.
Позивач звертався до Президента України та Генерального прокурора України зі скаргами на дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Також позивач звертався до Військового прокурора Сил АТО, Військового прокурора Маріупольського гарнізона із заявою про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частино. 1 статті 191, статті 364, статті 366, статті 366-1, статті 369-2 Кримінального кодексу України.
Позивач будучи незгодним із рішенням про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 , вважає порушеним свої права цим рішенням, тому звернувся до суду із цим позовом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
З наявного в матеріалах справи витягу з протоколу засідання Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій Головного управління Національної гвардії України від 01.06.2016 № 24 вбачається, що на підставі підтверджуючих документів ОСОБА_2 надано статус учасника бойових дій ( том 1. а.с. 17).
Саме з цим рішенням не погоджується позивач та вважає, що цим рішенням та діями відповідачів, з прийняття цього рішення, порушено права позивача.
З приводу доводів позивача про те, що оскаржуване рішення не є актом індивідуальної дії, яке стосується виключно ОСОБА_2 , а стосується прав та інтересів невизначеного кола осіб - народу України, як платників податку, інших учасників бойових дій, в тому числі позивача, суд зазначає наступне.
У постанові від 16.10.2018 у справі №9901/415/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала таку правову позицію:
"За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин".
Аналогічна позиція була висловлена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 9901/657/18 (П/9901/657/18), від 19.03.2019 у справі № 826/16994/15, від 09.04.2019 у справі № 9901/611/18, від 21.08.2019 у справі №9901/283/19, від 18.09.2019 у справі № 9901/284/19, від 19.02.2020 у справі №9901/307/19, від 13.05.2020 у справі № 9901/491/19, від 17.02.2021 у справі №9901/152/20, від 15.04.2021 у справі № 9901/104/20, від 06.10.2021 у справі № 9901/26/21, від 19.01.2023 у справі №990/92/22 та інших, і суд вважає її застосовною у справі, що розглядається.
Поняття індивідуального акту та нормативно-правового акту врегульовано приписами діючого Кодексу адміністративного судочинства України.
Нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Судом встановлено, що оскаржуване рішення комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 01.06.2016 за № 24 щодо надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 приймалось стосовно конкретної фізичної особи - ОСОБА_2 , тобто є актом індивідуальної дії, що стосується прав лише ОСОБА_2 .
Спірне рішення щодо надання ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій не є актом індивідуальної дії стосовно позивача ОСОБА_1 , тому не впливає на права, свободи та інтереси позивача. Так само дії відповідачів щодо прийняття цього рішення не порушують права, свободи та інтереси позивача.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті порушених прав, свобод та інтересів особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим та дійсним. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватись індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист - це самостійне право, яке з'являється у особи у момент порушення чи оспорювання іншою особою належного їй суб'єктивного права.
Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутность порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Суд звертає увагу позивача та зазначає, що у разі, якщо позивач вважає, що вказані ним обставини мають склад правопорушення, він не позбавлений можливості звернутись до правоохоронних органів з метою перевірки ними вказаних позивачем обставин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Національної гвардії України (вул. Хороброго Святослава, 9А, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 08803498), Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Військової прокуратури Донецького гарнізону (вул. Сембірцева, 17, м. Бахмут, Бахмутський р-н, Донецька область, 84511), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 06 червня 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова