06 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/163/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:
Волковицької Н. О.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі
за позовом ОСОБА_1
до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Львівська міська рада,
про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу нежитлових приміщень,
20.05.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла, cформована в електронному суді 19.05.2025, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі № 914/163/24.
Подана касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою у справі №914/163/24, заявник посилається на допущення cудами неправильного застосування норм матеріального права, а саме: неправильного тлумачення закону, застосування закону, який не підлягав застосуванню та незастосування закону, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин та зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Проте, скаржник виклавши редакцію частини другої статті 287 ГПК України з переліком підстав касаційного оскарження судових рішень, не зазначив пункту цієї норми, на підставі якої подано касаційну скаргу, а також не зазначив норм права, які були неправильно застосовані судом та щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.
Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України.
Оскільки у касаційній скарзі скаржником не зазначено норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, її слід залишити без руху.
За змістом частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржнику строку для усунення зазначених недоліків, шляхом надання суду обґрунтування підстави касаційного оскарження.
Керуючись статтями 174, 234, 287, 288, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі № 914/163/24 залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення її недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржникові.
2. Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. О. Волковицька