ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.06.2025Справа № 910/329/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгредієнтс" (м. Львів)
до Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (м. Київ)
про стягнення 411 264,24 грн,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інгредієнтс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" про стягнення 411 264,24 грн, з яких 334 084,80 грн заборгованості за Договором поставки №1404-2 від 14.04.2023, 35 443,67 грн пені, 32 561,66 грн інфляційних втрат та 9 174,11 грн 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.
05.02.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким він заперечує проти позову, зазначає про сплату 10.01.2025 заборгованості в розмірі 30 000,00 грн та просить закрити провадження у справі в цій частині, зазначає про невірність розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат та просить відмовити в їх задоволенні.
11.02.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач, зокрема, підтвердив сплату відповідачем 30 000,00 грн 10.01.2025.
26.02.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яким він повідомив суд про сплату відповідачем 10.02.2025 заборгованості в розмірі 30 000,00 грн.
13.03.2025 від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22 000,00 грн.
Інших заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
14.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інгредієнтс» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Київський маргариновий завод» (Покупець) укладено Договір поставки № 1404-2 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю допоміжну сировину та матеріали, харчові інгредієнти (далі за текстом - Товар), а Покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти належний Товар та оплатити його на умовах цього Договору.
Відповідно до п. п. 3.2., 3.3. Договору Підставою для здійснення поставки за Договором є Замовлення, яке надсилається Покупцем Постачальнику засобами електронної пошти. У Замовленні визначається асортимент (вид) та обсяг Товару (кількість), ціна за одиницю Товару (відповідно до підписаної Сторонами Специфікації), загальна ціна партії Товару та інші умови, які Сторони вважають суттєвими для конкретної поставки партії Товару. Копія Замовлення, підписана Покупцем та направлена електронною поштою, вказаною в даному Договорі, має юридичну силу.
Згідно з п. 4.1. Договору ціна, асортимент та інші характеристики Товару, що постачається, відображаються у видатковій накладній на відповідну партію товару, дані якої мають відповідати погодженій Сторонами Специфікації. В разі, якщо асортимент чи кількість поставленого товару не відповідає узгодженому в Специфікації, Покупець має право не примати Товар або прийняти ту частину, що відповідає Специфікації. У цьому випадку зобов'язання Постачальника щодо поставки такої партії Товару вважаються виконаними в частині, яка стосується узгодженого Товару. Зобов'язання по оплаті неузгодженого Товару у Покупця не виникають.
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що загальна ціна цього Договору складається із суми вартості всіх поставок Товару здійснених відповідно до цього Договору та розраховується шляхом складання сум, зазначених у підписаних видаткових накладних на всі поставки Товару протягом дії цього Договору.
Відповідно до п. 6.1. Договору приймання Товару за кількістю та якістю здійснюється в Місці поставки відповідно до інформації, що зазначена в видаткових накладних та документах, що посвідчують якість Товару. У разі виявлення під час приймання ознак невідповідності Товару по кількості або якості, Покупець зобов'язаний призупинити приймання і скласти відповідний Акт з представником Постачальника (водій, експедитор тощо), якщо ознаки невідповідності Товару Покупець виявив після відвантаження Товару Постачальником, то Покупець зобов'язаний викликати представників Постачальника шляхом направлення відповідного повідомлення Постачальнику (за допомогою електронної пошти) для складення відповідного Акту.
Пунктами 6.3., 6.4. Договору передбачено, що претензії з кількості та якості партії Товару, в разі невідповідності Товару умовам цього Договору, надаються Покупцем Постачальнику на підставі Акту протягом 30 (тридцяти) днів з дати Поставки, крім прихованих недоліків. Претензії з якості Товару у випадку прихованих недоліків надаються Покупцем Постачальнику протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту виявлення та не пізніше закінчення строків придатності (зберігання) Товару.
Згідно з п. 5.1. Договору оплата проводиться Покупцем в залежності від виконання Постачальником своїх зобов'язань в наступному порядку:
При наданні Постачальником Покупцю протягом 5 календарних днів з дати поставки Товару Податкової накладної, яка пройшла реєстрацію в ЄРПН та отримала статус документа "зареєстрована в ЄРПН", Покупець оплачує поставлений Товар на умовах відтермінування платежу протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати, зазначеної у підписаній Сторонами видатковій (товарній) накладній.
При наданні Постачальником Покупцю в строк понад 5 календарних днів з дати поставки Товару Податкової накладної, яка пройшла реєстрацію в ЄРПН та отримала статус документа "зареєстрована в ЄРПН", Покупець оплачує поставлений Товар на умовах відтермінування платежу протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати реєстрації Податкової накладної в ЄРПН.
Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх печатками (за наявності) і діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. В разі, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна Сторона не виявить бажання розірвати його, то дія цього Договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих же умовах (п. п. 10.1., 10.2. Договору).
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказує позивач, на виконання умов Договору за весь період його дії, з 14 квітня 2023 року по дату складання позовної заяви, позивач поставив, а відповідач прийняв Товар на загальну суму 1 414 084,80 грн.
Водночас Покупцем порушено зобов'язання, передбачені п. 5.1 Договору, щодо своєчасного здійснення оплати Товару за Договором, внаслідок чого станом на час подання позовної заяви, утворилась заборгованість у розмірі 334 084,80 грн за накладними:
- по видатковій накладній №2996 від 05.12.2023 на суму 230 640,00 грн не оплачено 12 091,20 грн;
- видаткова накладна №3134 від 15.12.2023 на суму 2 375,10 грн не оплачена повністю;
- видаткова накладна №1305 від 07.05.2024 на загальну суму 134 661,00 грн не оплачена повністю;
- видаткова накладна №1474 від 21.05.2024 на суму 65 100,00 грн не оплачена повністю;
- видаткова накладна №2215 від 24.07.2024 на суму 119 857,50 грн не оплачена повністю.
Під час розгляду справи відповідач частково сплатив наявну заборгованість платіжними інструкціями №2177 від 10.01.2025 на суму 30 000,00 грн та від 10.02.2025 на суму 30 000,00 грн.
Таким чином, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача 60 000,00 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Водночас жодних доказів сплати відповідачем решти боргу в розмірі 274 084,80 грн сторонами до матеріалів справи не надано.
У зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати поставленого товару, позивачем крім суми заборгованості нараховано та пред'явлено до стягнення також 35 443,67 грн пені, 32 561,66 грн інфляційних втрат та 9 174,11 грн 3% річних.
Пунктом 8.2. сторони погодили, що у випадку несвоєчасного виконання Покупцем грошових зобов'язань за цим Договором Покупець сплачує на вимогу Постачальника пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Частиною 1 ст. 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив їх правильність, арифметичну вірність, відповідність умовам Договору та вимогам чинного законодавства України, зокрема, ч. 6 ст. 232 ГК України.
При цьому суд відхиляє як необґрунтовані й недоведені твердження відповідача про неправильність означених розрахунків.
За змістом частини 3 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 274 084,80 грн заборгованості, 35 443,67 грн пені, 32 561,66 грн інфляційних втрат та 9 174,11 грн 3% річних доведені, обґрунтовані, підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовані відповідачем належним чином у встановленому законом порядку, а відтак підлягають задоволенню. В частині вимог про стягнення з відповідача 60 000,00 грн провадження у справі належить закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 129, 130 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.
Позивачем до стягнення з відповідача заявлені також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 22 000,00 грн на підставі: Договору про правову допомогу від 01.12.2024, укладеного позивачем з адвокатом Альховською С.В., Додатку №1 до цього Договору, Акту наданих послуг №1 від 11.03.2025 на суму 22 000,00 грн.
Надання позивачу правничої допомоги за Договором підтверджується матеріалами справи.
Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21, від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.
Враховуючи фактичні обставини даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову та результат вирішення спору, суд вважає розмір заявлених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 22 000,00 грн співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторони.
Відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 130, 165, 219, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Закрити провадження у справі №910/329/25 в частині позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" 60 000,00 грн основного боргу.
2. В іншій частині позовні вимоги задовольнити.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (03039, м. Київ, проспект Науки, буд. 3; ідентифікаційний код 00333581) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгредієнтс" (79004, м. Львів, вул. Персенківка, буд. 19; ідентифікаційний код 44244826) 274 084 (двісті сімдесят чотири тисячі вісімдесят чотири) грн 80 коп. заборгованості, 35 443 (тридцять п'ять тисяч чотириста сорок три) грн 67 коп. пені, 32 561 (тридцять дві тисячі п'ятсот шістдесят одну) грн 66 коп. інфляційних втрат, 9 174 (дев'ять тисяч сто сімдесят чотири) грн 11 коп. 3% річних, 4 935 (чотири тисячі дев'ятсот тридцять п'ять) грн 17 коп. судового збору та 22 000 (двадцять дві тисячі) грн 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко