ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.06.2025Справа № 910/6982/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є., розглянувши заяву Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк»
про забезпечення позову
за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570)
до
відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальність «ТК БУД ІНВЕСТ» (04112, місто Київ, вул. Дегтярівська, буд. 50; код ЄДРПОУ 40658523),
відповідача 2 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 551 428, 15 грн,
До Господарського суду міста Києва звернулося Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальність «ТК БУД ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №40658523-L4F вiд 06.05.2024 у розмірі - 551 428,15 грн, яка складається з: - 551 428,15 грн - заборгованість за тілом кредиту. Заява про забезпечення позову подано одночасно з пред'явленням позовом предметом якого є вжити заходів забезпечення позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з ТОВ "ТК БУД ІНВЕСТ", ОСОБА_1 за кредитним договором №40658523-L4F вiд 06.05.2024 у розмірі 551 428,15 грн, шляхом накладення арешту на нерухоме майно: квартиру, загальною площею 51,20 (кв. АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 38067635, що належить ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ). Встановити заборону ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 . ІПН: НОМЕР_1 ) та державним реєстраторам, реєстраційним службам, нотаріусам, а також будь-яким іншим суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо здійснення реєстраційних дій щодо нерухомого майна, вчиняти дії, що спрямовані на відчуження (реєстрацію) у будь-який спосіб, в т.ч., але не виключно, шляхом продажу, дарування, міни, звернення стягнення у позасудовий спосіб або на торгах (аукціонах), внесення до статутного капіталу інших юридичних осіб, шляхом передачі у спільну власність (з визначенням часток або без такого), змінювати (в т.ч., але не виключно, шляхом реконструкції) чи здійснювати поділ нерухомості, вчиняти дії щодо зміни власника, адреси нерухомого майна чи її частини - квартири за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна: 38067635.
Заява про забезпечення позову заявником (представником позивача) обґрунтована наступним. 06.05.2024 ТОВ "ТК БУД ІНВЕСТ" через систему інтернет-клієнт-банкінгу підписало із використанням електронного цифрового підпису "Заяву на отримання послуги "Бізнес-овердрафт" №40658523-L4F шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунок НОМЕР_2 на наступних умовах, зокрема: мета кредиту - поповнення оборотних коштів, вид кредиту - овердрафтовий кредит, розмір ліміту від 10 000 UAH до 4 000 000 UAH, розмір відсоткової ставки: - за період користування кредитом 1-30 днів - 22,00 % річних; 31-60 днів - 23,50 % річних; 61-90 днів - 25,00 % річних, комісія за надання фінансового кредиту - 1,00 % від суми Ліміту, період безперервного користування Кредитом - до 90 календарних днів з дати виникнення Дебетового сальдо на поточному рахунку, строк надання Кредиту: 12 місяців. Підписанням цієї Заяви Клієнт на підставі статті 634 Цивільного кодексу України у повному обсязі приєднується до розділу 1.1. "Загальні положення" та підрозділу 3.2.4. "Бізнес-овердрафт" Умов та Правил надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), що розміщені на офіційному сайті АТ КБ "ПриватБанк" у мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, які разом із цією Заявою становлять кредитний договір між Банком та Клієнтом (далі - Договір), приймає всі права та обов'язки, встановлені в цьому Договорі, та зобов'язується належним чином їх виконувати. Також, 06.05.2024 АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали договір поруки № 2704910814-ДП-L4F, відповідно до умов якого, Поручитель безумовно, безвідклично та безоплатно зобов'язується перед Кредитором відповідати солідарно з Позичальником за виконання в повному обсязі Зобов'язання, у тому числі того, що виникне у майбутньому відповідно до умов Кредитного договору. Свої зобов'язання за договором Позивач виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредитний ліміт з 07.05.2024 - 570 000 грн, з 07.06.2024 - 1 050 000 грн. Позичальник взяв на себе зобов'язання Повертати Кредит, отриманий в межах встановленого Ліміту, не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування Кредитом, передбаченого п.3.2.4.10. цього Договору (Тарифи) (п. 3.2.4.2.2.3.) Погашати різницю між сумою фактичної заборгованості за Кредитом та Лімітом, встановленим відповідно до п.3.2.4.2.3.1 цього Договору, якщо заборгованість за Кредитом перевищує суму встановленого (переглянутого) Ліміту, не пізніше дати закінчення періоду безперервного користування Кредитом, передбаченого п.3.2.4.10. цього Договору (Тарифи). Погашення цієї різниці є поверненням Кредиту (п.3.2.4.2.2.4.). У відповідності до пункту 3.2.4.3.1. За користування Кредитом Клієнт сплачує проценти в порядку та на умовах визначених цим Договором, в розмірі процентних ставок визначених Тарифами згідно п.3.2.4.10 Договору для відповідного Бізнес-сегменту, до якого відноситься Клієнт. В пункті 3.2.4.5.3. Сторони, керуючись ст. 212 ЦК України, домовилися про те, що цей Договір, в частині настання прав та обов'язків Сторін щодо надання Банком та повернення Клієнтом кредиту зі сплатою процентів на користь Банку, укладається під відкладальною обставиною. Сторони встановили, що відкладальною обставиною за цим Договором є порушення Клієнтом зобов'язань з повернення кредиту (його частини), що триває протягом 60-ти календарних днів з дати прострочення цього зобов'язання. Наслідком настання відкладальної обставини, яка настає на 60-й календарний день з дати прострочення повернення кредиту (його частини), є виникнення зобов'язання Клієнта повернути Банку всю суму фактично отриманого кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами, комісійні винагороди (комісії), неустойку та інші платежі відповідно до умов цього Договору. Враховуючи наведені умови договору, оскільки позичальник вийшов на прострочку 29.08.2024 яка тривала протягом 60-ти календарних днів, тому строк кредитування закінчився 29.10.2024.
Заявник (представник позивача) обґрунтовуючи подану заяву про забезпечення позову зазначає, що станом на 21.05.2025 заборгованість ТОВ "ТК БУД ІНВЕСТ" за кредитним договором №40658523-L4F вiд 06.05.2024 становить - 551 428,15 грн та складається з: - 551 428,15 грн - заборгованість за тілом кредиту. З огляду на вищенаведене, заявник (представник позивача) звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів заборгованості в примусовому порядку. Відповідно до інформаційної довідки №5005241420747 від 29.05.2025 за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно, а саме: двокімнатна квартира, загальна площа (кв.м): 51,20, житлова площа (кв. м): 30,80, за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна: 38067635. Заявник (представник позивача) зазначив, що нерухоме майно належить боржнику та наразі відсутні будь-які заборони та обтяження у державних реєстрах щодо цього майна, існує очевидна небезпека відчуження спірного нерухомого майна іншим особам та заподіяння шкоди правам та інтересам стягувача - АТ КБ «Приватбанк», оскільки ОСОБА_1 може безперешкодно відчужувати даний об'єкт нерухомості, тому є підстави для забезпечення позову з метою не допустити подальше відчуження нерухомого майна та виконання рішення суду. Заявник (представник позивача) у заяві про забезпечення позову зазначає, що відповідач вже відчужив частину свого майна на користь близьких осіб за безвідплатним договором дарування. Так, відповідачу належала земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4, к/н №3222481600 :02:007:0218, площа 0,1198 Га, цільове призначення, будівництво та обслуговування житлового будинку. 23.05.2025 земельна ділянка подарована ОСОБА_2 (дочка) на підставі договору дарування №343 від 23.05.2025, що посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Лавриненко О.І. Також, станом на 09.12.2024 за відповідачем ОСОБА_1 був зареєстрований автомобіль MERCEDES-BENZ, S 500, 2004 р.в., чорний седан, номер державної реєстрації: НОМЕР_3 . Станом на 30.05.2025 автомобіль за відповідачем не зареєстрований, що свідчить про відчуження рухомого майна на користь інших осіб. Таким чином, відповідач вже відчужив земельну ділянку та автомобіль, однак зобов'язання за кредитним договором залишилися невиконаними. Наразі у власності відповідача перебуває лише квартира за адресою: АДРЕСА_3 , однак у разі її відчуження, на переконання заявника (представник позивача), це може утруднити виконання у майбутньому рішення суду чи зробити його виконання неможливим, тому є підстави для забезпечення позову. Заявник (представник позивача) обґрунтовуючи подану заяву про забезпечення позову зазначає, що права АТ КБ «Приватбанк», як стягувача та кредитора порушені, у зв'язку з чим заявник (представник позивача) вимушений звертатися до суду з позовом про стягнення заборгованості. У випадку реалізації майна в подальшому, реалізоване майно неможливо буде повернути, так як новий власник за таких умов буде добросовісним набувачем. Саме тому невжиття заходів забезпечення позову призведе до безповоротної втрати майна та може завдати непоправної шкоди інтересам позивача. З обставин справи вбачається, що відповідачі не сплачують добровільно заборгованість, ухиляються від виконання зобов'язань, не співпрацюють з кредитором, що завдає збитків стягувачу та позбавляє можливості отримати кошти та забезпечення на які розраховував кредитор, тому у разі задоволення позову, задля попередження потенційних труднощів у подальшому при виконанні такого рішення суду, необхідно забезпечити позовну заяву. Враховуючи той факт, що записи про обтяження нерухомого майна наразі відсутні у державних реєстрах, заявник (представник позивача) вважає, що без забезпечення позову, існує очевидна, об'єктивна вірогідність того, що зазначене нерухоме майно може буде відчужене на користь третіх осіб близьких осіб відповідачів до ухвалення рішення, що матиме невідворотні наслідки для заявник (представник позивача), як стягувача. Заявник (представник позивача) в заяві про забезпечення позову вказує, що ціна позову, про забезпечення якого просить заявник складається з майнових вимог про стягнення коштів - 551 428,15 грн. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №5005241420747 від 29.05.2025 загальна вартість нерухомого майна складає: 74 055,00 грн.
В заяві про забезпечення позову посилається на відповіді Головного сервісного центру про розгляд адвокатського запиту від 05.05.2025; інформаційної довідки Українського бюро кредитних історій від 15.04.2025; платіжної інструкції №412 від 29.11.2024, №HS029B09KK від 29.11.2024; виписки з 09.08.2023 по 12.05.2025 рахунок №29092006813522 ТОВ «ФАЛКОН ОЙЛ ГРУП», копії яких додано.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2025 матеріали позовної заяви №910/6982/25 передано на розгляд судді Блажівській О.Є.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.06.2025 заяву про забезпечення позову передано судді Блажівській О.Є.
Матеріали позовної заяви № 910/6982/25 та заяву про забезпечення позову було передано та отримано (сектором) суддею Блажівською О.Є.- 04.06.2025.
Розглянувши заяву заявника (представника позивача) про забезпечення позову та додані до неї матеріали, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, висновки Верховного Суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно зі ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заява про забезпечення позову подається відповідно до приписів п. 2 ч. 1ст. 138 ГПК України одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
За правилами ст. 139 ГПК України (зміст і форма заяви) заява про забезпечення позову подана з дотриманням вимог, однак відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України щодо зустрічного забезпечення заявником у заяві зазначається наступне: «Пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення відсутні і не подаються, що обґрунтовується наступним. Оскільки позов забезпечується, зокрема, забороною відчуження нерухомого майна, та заборони здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, що належить відповідачу, ймовірність можливих збитків відповідачів, які спричинені забезпеченням позову, якщо судом буде відмовлено у задоволенні позову відсутня. З таких підстав АТ КБ "ПРИВАТБАНК" вважає, що немає необхідності до застосування судом зустрічного забезпечення. Запропонованим заходом забезпечення позову не може бути завдана шкода інтересам відповідачів або третім особам, а тому, відсутня необхідність у вжитті заходів зустрічного забезпечення позову».
Заявником зазначено щодо зустрічного забезпечення та підстав невжиття зустрічного забезпечення із зазначенням що таке забезпечення позову не може завдати шкоди та інтересам відповідача чи третіх осіб, а відтак відсутня необхідність щодо його вжиття.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 141 ГПК України передбачено право, а не обов'язок суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), в якій зазначається про зустрічне забезпечення, але не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не є порушенням норм ст.ст. 139, 140 ГПК. Така позиція узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові КГС ВС від 09.02.2021 у справі №910/6503/19.
Зустрічне забезпечення позову як процесуальний засіб захисту відповідача має приблизно ті ж самі ознаки, що і забезпечення позову, і також передбачає дотримання принципів господарського судочинства, зокрема принципів змагальності, рівності і пропорційності, які теж мають місце у разі застосування зустрічного забезпечення. Крім того, саме запровадження цього захисного засобу спрямовано на забезпечення рівності правового статусу сторін; принцип пропорційності фактично виражений в ч.3 ст.141 ГПК, і у разі порушення цього принципу під час визначення судом розміру зустрічного забезпечення заявник також має право оскаржити ухвалу суду про застосування зустрічного забезпечення (якщо це не одна ухвала, в якій ідеться про задоволення заяви про забезпечення позову); принцип змагальності може діяти в цьому випадку дещо обмежено, оскільки з огляду на положення ст.141 ГПК суд може або самостійно, або за клопотанням відповідача вимагати від заявника надання зустрічного забезпечення позову.
Таким чином, на підставі узагальнення зазначених ознак і підходів до правової природи зустрічного забезпечення можна сформулювати відповідне визначення поняття, за яким під зустрічним забезпеченням позову слід розуміти складову частину інституту забезпечення позову (субінститут), яка є механізмом, що складається із тимчасових процесуальних дій господарського суду та сторін, що наділені обмежувальним характером для заявника і спрямовані на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, завданих забезпеченням позову у передбачених законом випадках, за яких зберігається право відповідача на відшкодування завданих йому збитків внаслідок забезпечення позову.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Отже, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідачів з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача і з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є доведення наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (відповідачів) чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Відтак, мета заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").
З матеріалів позову вбачається, що предметом даного позову є матеріально-правова вимога заявника (представника позивача) до відповідача про стягнення коштів.
Отже, заявник (представник позивача) звернувся до суду з позовною вимогою майнового характеру.
Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 07.02.2025 № 910/7497/24 зазначено про те, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
Об'єднана палата зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. ГПК України не визначає перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).
Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23).
Верховний суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у своїй постанові від 07.02.2025 у справі №910/7497/24 відступила від попередніх висновків Верховного Суду зауваживши, що у законодавстві України відсутній принцип, згідно з яким пізніший висновок Верховного Суду відміняє його попередній висновок. Єдиний механізм узгодження правозастосування, який передбачає процесуальний закон, це механізм відступу від висновку щодо застосування норм права, зокрема, на користь висновку об'єднаної палати у разі, якщо йому суперечить висновок касаційного суду.
Задля гарантування юридичної визначеності об'єднана палата відступає від попередніх висновків Верховного Суду, сформульованих колегією, палатою, об'єднаною палатою, лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 15.05.2019 у справі №227/1506/18 (пункт 54), від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц (пункт 23), від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (пункт 41), від 08.06.2022 у справі №362/643/21 (пункт 62), від 04.07.2023 у справі №373/626/17 (пункт 53), від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 (пункт 74)).
З огляду на наведені у цій постанові висновки об'єднана палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.09.2024 у справі №910/7489/24, від 04.11.2024 у справі №910/7487/24, від 06.11.2024 у справі №910/7485/24 та від 06.11.2024 у справі №910/7486/24, шляхом їх конкретизації та зазначила, зокрема, системне тлумачення статей 136, 137 ГПК України, що дає можливість дійти висновку, що заборона здійснювати будь які дії не відповідають процесуальним нормам, що регулюють ці правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 року. №5-рп/2011).
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Згідно з положеннями ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Такого ж висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), наявне у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов'язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов'язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість тощо.
В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв'язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для заявника (представника позивача) в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник (представник позивача) посилається виключно на припущення, що майно відповідача, яке перебуває у власності останнього - квартира за адресою: АДРЕСА_3 , відповідач має можливість відчуження об'єкту нерухомості в будь - який час. Також як зазначає заявник в заяві про забезпечення позову відповідач вже відчужив частину свого майна на користь близьких осіб за безвідплатним договором дарування. Так, відповідачу належала земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4, к/н №3222481600:02:007:0218, площа 0,1198 Га, цільове призначення, будівництво та обслуговування житлового будинку. 23.05.2025 земельна ділянка подарована ОСОБА_2 (дочка) на підставі договору дарування №343 від 23.05.2025, що посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Лавриненко О.І. Також, станом на 09.12.2024 за відповідачем ОСОБА_1 був зареєстрований автомобіль MERCEDES-BENZ, S 500, 2004 р.в., чорний седан, номер державної реєстрації: НОМЕР_3 . Станом на 30.05.2025 автомобіль за відповідачем не зареєстрований, що свідчить про відчуження рухомого майна на користь інших осіб.
Однак відповідно до вищевикладеного заявником не зазначено додаткових підстав на підтвердження можливого наміру відчуження нерухомого майна - квартири.
Відтак, на думку заявника, оскільки відповідач ухиляється від виконання зобов'язань з повернення кредитних коштів за кредитним договором №40658523-L4F від 06.05.2024, накладення арешту на нерухоме майно відповідача є додатковою гарантією реального виконання рішення суду, в тому числі шляхом застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Додатково заявник (представник позивача) посилається на відповідність заявлених заходів забезпечення позову критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності, враховуючи розмір позовних вимог в сумі 551 428, 15 грн., разом з тим, в заяві про забезпечення позову заявник (представник позивача) зазначає, загальна вартість нерухомого майна складає 74 055, 00 грн. Інших даних щодо вартості нерухомого майна заявником (представником позивача) не надано, вартість об'єкта нерухомості, на який заявник (представник позивача) просить суд накласти арешт та відносно якого встановити відповідну заборону, явно є меншою від ціни заявленого заявником (представником позивача) позову.
Інших доводів та будь - яких підстав для вжиття заходів забезпечення позову, окрім посилання на необхідність забезпечення позову з метою гарантування відновлення порушених прав заявника (представника позивача) в разі задоволення позову та виконання судового рішення, заявником (представником позивача) в поданій суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено.
Суд зазначає, що згідно правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 та від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Суд звертає увагу на те, що наявна у відповідача можливість в будь-який момент відчужити нерухоме майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому можливо утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь заявника.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, постанові Верховного суду від 09.06.2023 року у справі № 37з-23).
Проте суд наголошує на тому, що вимоги про застосування заходів забезпечення майнового позову з підстав відсутності коштів та можливості відчуження/зменшення за кількістю майна не можуть ґрунтуватися виключно на припущеннях, позаяк, в даному випадку, твердження про неможливість/утруднення виконання рішення суду не підкріплені належними та допустимими доказами. Зокрема, жодних доказів вчинення відповідачем дій щодо відчуження нерухомого майна та/або наявності намірів таких дій позивачем суду також не надано.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.12.2021 року у справі № 910/10598/21, передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).
Суд наголошує, що частиною четвертою статті 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 року у справі №910/4669/21).
Як зазначено в постановах Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21, від 0.03.2023 року у справі № 905/448/22, у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. в постановах від 09.12.2020 року у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 року у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Вирішуючи питання обґрунтованості заяви заявника (представника позивача) про забезпечення позову та враховуючи розмір заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №40658523-L4F від 06.05.2024 судом встановлено, що вимоги про вжиття заходів забезпечення позову заявлені заявником (представником позивача) виходячи з наявності у власності відповідача об'єкта нерухомості - квартири за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, в заяві про забезпечення позову заявником не наведено вартості об'єкта нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_3 , на який заявник просить суд накласти арешт, заявником надано доказ на підтвердження вартості об'єкта нерухомості виключно Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна належного відповідачеві, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Відтак, оскільки в матеріалах справи не зазначено актуальну оціночну вартість майна, на яке заявник просить накласти арешт що, у свою чергу, унеможливило встановлення співмірності заявлених позовних вимог із заходами забезпечення позову, наведені в поданій суду заяві загальні обґрунтування можливості вжиття заходів забезпечення прозову у справах, предметом спору яких є стягнення грошових коштів, не є беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що виконання рішення у справі буде ускладнено, або унеможливлено.
Визначені заявником вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, який належать відповідачу, без визначення орієнтовної вартості такого майна станом на момент звернення з даною заявою до суду, яке підлягає обтяженню, не надає суду можливості встановити співмірність заявлених заявником до вжиття заходів забезпечення позову по відношенню до можливої вартості таких об'єктів нерухомості та розміру заявлених позовних вимог та не можуть бути визнані судом адекватними заходами забезпечення у даному спорі, в тому числі шляхом непропорційного обмеження за наслідками такого арешту прав відповідача та порушення загально визначених принципів дотримання і захисту права власності.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів заявника (представника позивача), за захистом яких він звернувся.
Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kьbler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".
Враховуючи вищевикладені обставини викладені в заяві про забезпечення позову, надавши оцінку доказам зазначеним у заяві, та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, повідповідно до статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 136, 137, 139, 140, 233, 234, 235, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Відмовити представнику Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» у задоволенні заяви про забезпечення позову.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена окремо від рішення суду в порядку та строки, передбачені приписами ст.ст. 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА