номер провадження справи 17/37/25
02.06.2025 Справа № 908/793/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/793/25
за позовною заявою: комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», 69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 11
до відповідача: Нестерова Олександра Сергійовича, АДРЕСА_1
про стягнення 48 776,22 грн
26.03.25 до Господарського суду Запорізької області в системі “Електронний суд» надійшла позовна заява за вих. від 26.03.25 з вимогами акціонерного товариства комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» (далі КП “ВРЕЖО № 7») до Нестерова Олександра Сергійовича (надалі ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості згідно договору оренди нежитлового приміщення № 226/0 від 27.08.15 за період з 01.10.22 по 23.09.24 (загальний період) у розмірі 48 776,22 грн, а саме:
- на користь місцевого бюджету 7 510,60 грн заборгованості з оплати орендної плати за період з 01.10.22 по 31.01.23, 518,26 грн 3% річних, 1 525,38 грн індексу інфляції та 518,26 грн штрафу;
- на користь балансоутримувача 33 294,51 грн заборгованості з оплати орендної плати за період з 01.01.24 по 23.09.24, 812,34 грн 3 % річних, 3 784,51 грн індексу інфляції та 812,34 грн штрафу.
26.03.25 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/793/25 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.
Ухвалою від 31.03.25 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/793/25 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Враховуючи положення та ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 30.05.25 включно.
При цьому, враховуючи перебування судді-доповідача Корсуна В.Л. у відрядженні з 29.05.25 по 30.05.25 включно, справа № 908/793/25 розглянута судом в перший після відпустки робочий день яким є 02.06.25.
Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Як свідчать наявні матеріали цієї справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні та суду не надано.
Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення №226/0 від 27.08.15 щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів. За поясненнями позивача, на підставі Договору оренди, з урахуванням наступних змін, внесених відповідними додатковими угодами, відповідач отримав в строкове платне користування комунальне майно - частину нежитлового приміщення № 346 підвалу (літ.А-5) загальною площею 53,0 кв. м, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 143. На теперішній час Балансоутримувачем орендованого майна є КП “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7». За даними бухгалтерського обліку заборгованість відповідача зі сплати орендної плати перед місцевим бюджетом за період з 01.10.2022 по 31.01.2023 та перед Балансоутримувачем за період з 01.01.2024 по 23.09.2024 становить 7 510,62 грн та 33 294,51 грн, відповідно. Порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, за доводами позивача, є підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді 3% річних, інфляційних втрат та штрафу. Посилаючись на приписи ст.ст. 525, 526, 530, 625 ЦК України, ст.ст. 18, 19, 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», позивач просив позов задовольнити. Також позивач просив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Оскільки у Нестерова Олександра Сергійовича електронний кабінет не зареєстрований, ухвала про відкриття провадження у справі направлена на його адресу реєстрації.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвалу суду про відкриття провадження у цій справі отримано відповідачем (його представником 09.04.25).
У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 31.03.25 у справі № 908/793/25 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.
Згідно із ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наявні матеріали справи № 908/793/25 дозволяють розглянути справу по суті спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 02.06.25.
З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.
Суд також відзначає, що:
- у відповідності до ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;
- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжі;
- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді;
- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (Орендодавець), міським комунальним підприємством «Основаніє» (Балансоутримувач) та фізичною особою підприємцем Нестеровим Олександром Сергійовичем (Орендар) 27.08.15 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 226/0 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 13.08.18), Орендодавець, Балансоутримувач на підставі наказу департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 17.08.15 №197р, передає, а Орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно - частину нежитлового приміщення № 346 підвалу (літ.А-5) загальною площею 53,0 кв. м у складі: торгового залу № 4 площею 35,40 кв. м, кімнати № 5 площею 12,50 кв. м, комори № 6 площею 2,90 кв. м, туалету № 7 площею 1,20 кв. м, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 143, яке перебуває на балансі міського комунального підприємства «Основаніє», вартість якого визначена у звіті про незалежну оцінку і становить за висновком про його вартість 94 184,00 грн станом на 31.07.15.
Згідно із п. 2.1 Договору, орендар вступає у строкове платне користування комунальним майном з моменту підписання сторонами Договору та акту приймання-передачі майна (Додаток № 2 до договору).
Відповідно до підписаного сторонами акту прийому-передачі майна від 27.08.15 об'єкт оренди переданий Орендарю.
Додатковою угодою від 13.07.17 змінено балансоутримувача на КП «Наше місто» Запорізької міської ради.
Додатковою угодою від 13.08.18 термін дії договору оренди продовжено до 27.06.21.
Додатковою угодою від 13.07.17 змінено балансоутримувача на КП «ВРЕЖО №7».
Додатковою угодою від 21.07.21 договір викладено у новій редакції:
Відповідно до п. 3. Договору в редакції від 21.07.21 місячна орендна плата становить суму, визначену за наслідками проведення аукціону у розмірі 2 383,47 без ПДВ.
Пунктом 3.2 Договору в редакції від 21.07.21 передбачено, що орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.
Згідно із п. 3.3 Договору (в редакції від 21.07.21), орендна плата розраховується та перераховується Орендарем самостійно щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним наступним чином:
- 70 відсотків від розміру орендної плати (без нарахування ПДВ) за кожний місяць - до місцевого бюджету на відповідний розрахунковий рахунок;
- 30 відсотків розміру орендної плати (з нарахуванням ПДВ) за кожний місяць Балансоутримувачу на його розрахунковий рахунок.
Додатковою угодою від 01.02.23 пункт 3.3 Договору викладено у новій редакції:
«Орендна плата розраховується та перераховується Орендарем самостійно у розмірі 100% розміру орендної плати (з додатковим нарахуванням ПДВ) за кожний місяць на рахунок Балансоутримувача не пізніше останнього числа місяця, наступного за звітним».
Згідно із п. 3.6. Договору (в редакції від 21.07.21), у випадку порушення строків оплати та обсягу платежу, Орендар зобов'язаний сплатити пеню і штраф у розмірі 3% річних від простроченої суми орендного платежу щодо якого було допущено відповідне порушення та інфляційні втрати.
Умовами п. 5.2 Договору встановлено обов'язок Орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відповідно до п. 10.1 договору в редакції від 21.07.21, цей договір продовжено на 5 років та діє з 21.07.21 по 20.07.26 включно.
Додатковою угодою від 23.09.24 сторони погодили розірвати договір оренди.
Згідно з актом приймання-передачі від 23.09.24, орендоване приміщення повернуто з орендного користування.
За доводами позивача, відповідач в порушення п. 5.2 Договору не виконав обов'язку щодо своєчасної оплати орендної плати з урахуванням її індексації, внаслідок чого станом на 01.03.25 за орендарем обліковується заборгованість:
- на користь місцевого бюджету за період з 01.10.22 по 31.01.23 - 7 510,62 грн;
- на користь Балансоутримувача за період з 01.01.24 по 23.09.24 - 33 294,51 грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати орендних платежів стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 14.10.24 внесено запис про припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Нестерова Олександра Сергійовича, за власним рішенням.
Частиною 8 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Відповідно до ст. 52 ЦК України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Відповідно до ст.ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою, як її права, так і обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.18 у справі № 338/180/17, постанові Верховного Суду від 16.08.18 у справі №320/9471/15-ц.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.18 у справі №338/180/17 зазначено, що з 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Договір укладено ФОП Нестеровим Олександром Сергійовичем і зняття його з 14.10.24 з обліку суб'єктів підприємницької діяльності не впливає на підсудність справи господарському суду, оскільки спір виник з підприємницької діяльності відповідача.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб'єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 226/0 від 27.08.15, з урахуванням наступних змін до нього, внесених відповідними додатковими угодами.
Відповідно до ч., ч. 1 та 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні положення містить ст. 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За змістом статті 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо комунального майна є, зокрема, органи, уповноважені місцевими радами управляти майном.
Договір оренди нежитлового приміщення № 226/0 від 27.08.15, укладений щодо нерухомого майна, що знаходиться в комунальній власності. Отже, відносини щодо оренди цього майна регулюються, зокрема, нормами Закону України “Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до пункту 10 ст. 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Згідно із пунктом 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
За визначенням ч. 3 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В пункті п. 3.3 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.07.21) сторонами узгоджено, що 70% орендної плати на користь місцевого бюджету та 30% орендної плати на користь Балансоутримувача розраховується та сплачується Орендарем самостійно щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітнім.
З урахуванням додаткової угоди від 01.02.23, якою пункт 3.3 Договору викладено у новій редакції, орендна плата розраховується та перераховується Орендарем самостійно у розмірі 100% розміру орендної плати (з додатковим нарахуванням ПДВ) на рахунок Балансоутримувача не пізніше останнього числа місяця, наступного за звітним.
Як свідчать матеріали справи, за відповідачем наявна заборгованість з оплати орендної плати за Договором за період з 01.10.22 по 31.01.23 у розмірі 7 510,62 грн на користь місцевого бюджету та заборгованість з орендної плати за період з 01.01.24 по 23.09.24 у розмірі 33 294,51 грн на користь Балансоутримувача.
Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак орендна плата відповідачем в обумовлені Договором розмірі та строки не вносилась.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем орендних платежів у визначений Договором строк є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.
За визначенням ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Враховуючи викладене, судом визнано, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 7 510,62 грн на користь місцевого бюджету та в розмірі 33 294,51 грн на корить позивача заявлені обґрунтовано і підлягають задоволенню.
За порушення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу 518,26 грн - 3% річних, 1 525,38 грн інфляційних втрат та 518,26 грн штрафу на користь місцевого бюджету, а також 812,34 грн - 3 % річних, 3 784,51 грн інфляційних втрат та 812,34 грн штрафу користь Балансоутримувача.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.
Позивачем розрахунок 3% річних на користь місцевого бюджету здійснено за загальний період з 21.11.22 по 24.03.24 за заборгованістю за кожним окремо місяцем з жовтня 2022 року по січень 2023 року включно. Розрахунок 3% річних на користь Балансоутримувача здійснено за загальний період з 01.03.24 по 24.03.25 на заборгованість за кожним окремо місяцем з січня 2024 року по вересень 2024 включно.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, суд визнав їх правильними, на користь місцевого бюджету підлягає стягненню 518,26 грн 3% річних та на користь Балансоутримувача підлягає стягненню 812,34 грн 3% річних, як і визначено позивачем.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз'яснення:
- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;
- якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;
- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Позивачем розрахунок інфляційних втрат на користь місцевого бюджету здійснено за загальний період з грудня 2022 року по лютий 2025 року на заборгованість за кожним окремо місяцем з жовтня 2022 року по січень 2023 року включно. Розрахунок інфляційних втрат на користь Балансоутримувача здійснено за загальний період з березня 2024 року по лютий 2025 року на заборгованість за кожним окремо місяцем з січня 2024 року по вересень 2024 включно.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат, суд визнав їх вірними, за вказані періоди сума інфляційних втрат на користь місцевого бюджету складає 1 525,38 грн та на користь Балансоутримувача - 3 784,51 грн, як і визначено позивачем.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Вимоги про стягнення з відповідача штрафу заявлені позивачем на підставі п. 3.6 Договору (в редакції від 21.07.21), яким передбачено відповідальність Орендаря у вигляді штрафу в розмірі 3% річних від простроченої суми орендного платежу щодо якого було допущено відповідне порушення.
Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.
Враховуючи прострочення відповідачем зобов'язання по оплаті більш ніж на двадцять днів на користь місцевого бюджету та на тридцять днів на користь Балансоутримувача, суд визнав нарахування відповідачу штрафу у вигляді 3% річних від простроченої суми орендного платежу щодо якого було допущено відповідне порушення обґрунтованим, розрахунок вірним.
Отже, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 3.6 Договору, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 518,26 грн штрафу на користь місцевого бюджету та 812,34 грн штрафу користь Балансоутримувача.
Таким чином, у даному випадку, позивачем доведено обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог.
Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України, визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов'язання по оплаті орендних платежів у визначений Договором строк, або підстав для звільнення від такого обов'язку, не надав.
На підставі викладеного, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.
З матеріалів справи слідує, КП “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» сплачений судовий збір у розмірі 242,24 грн за подання заяви про видачу судового наказу (платіжна інструкція № 5690 від 11.07.24) та у розмірі 2422,40 грн за подання позовної заяви (платіжна інструкція № 6042 від 06.03.25).
12.09.24 ухвалою Господарського суду Запорізької області №908/2332/24 у видачі судового наказу відмовлено.
У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви. (ч.2 ст. 151 ГПК України).
Частиною 1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.25 встановлений на рівні 3 028,00 грн.
У відповідності до п.п. 1-2 п. 2 ч. 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Одночасно, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Беручи до уваги викладене, враховуючи, що заявлено вимоги майнового характеру, у розумінні Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання означеного позову із застосуванням коефіцієнту 0,8 становить 2 422,40 грн (3 028,00 грн. х 0,8).
З даного слідує, що позивач сплатив суму судового збору у більшому розмірі, ніж передбачено. Сума зайво сплаченого судового збору складає 242,24 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, сума зайво сплаченого КП “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» судового збору в розмірі 242,24 грн підлягає поверненню позивачу з державного бюджету - за наявності відповідного клопотання позивача.
Позиція суду щодо необхідності розрахунку судового збору із застосуванням пониженого коефіцієнту узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.
Керуючись ст. ст. 11-15, 73-80, 86, 91, 129, 195, 210, 236-238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Нестерова Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь місцевого бюджету (розрахунковий рахунок (IBAN) № UA58999980334159850000008479 ГУК у Зап.Обл/ТГ м.Запоріжжя/22080402, код отримувача (ЄДРПОУ) 37941997, код класифікації доходів бюджету 22080402, банк отримувача Казначейство України (Ел.Адм.Подат.) заборгованість з оплати орендної плати за період з 01.10.22 по 31.01.23 у розмірі 7 510 (сім тисяч п'ятсот десять) грн 60 коп., 3% річних у розмірі 518 (п'ятсот вісімнадцять) грн 26 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 525 (одна тисяча п'ятсот двадцять п'ять) грн 38 коп., штраф у розмірі 518 (п'ятсот вісімнадцять) грн 26 коп. Стягувач - комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» (пр. Металургів, 11, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний код 05478717). Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Нестерова Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» (пр. Металургів, 11, м. Запоріжжя, 69032; ідентифікаційний код 05478717; розрахунковий рахунок (IBAN) № НОМЕР_2 в філії ЗОУ АТ «Ощадбанк», МФО 313957, ЄДРПОУ 05478717) - заборгованість з оплати орендної плати за період з 01.01.24 по 23.09.24 у розмірі 33 294 (тридцять три тисячі двісті дев'яносто чотири) грн 51 коп., 3% річних у розмірі 812 (вісімсот дванадцять) грн 34 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 784 (три тисячі сімсот вісімдесят чотири) грн 51 коп. та штраф у розмірі 812 (вісімсот дванадцять) грн. 34 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили
Стягнути з Нестерова Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» (просп. Металургів, буд. 11, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний код 05478717) - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.
Повний текст рішення складено 06.06.25.
Суддя В.Л. Корсун