вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
06 червня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/369/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області - Худенко А.А.
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.
За позовом Чернівецького обласного центру зайнятості, м. Чернівці Чернівецької області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 67 873,73 грн,
Учасники справи не викликались
СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.
Чернівецький обласний центр зайнятості звернувся з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» про стягнення 67 873,73 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2025 позовна заява залишена без руху.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.04.2025 відкрито провадження у справі №907/369/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для надання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачу, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.
Приписами ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справи, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом приписів ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи (виклику), є дата складення повного судового рішення.
Позиція позивача
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з передачі отриманого за Договором про закупівлю №СК5/088/45 від 06.03.2024 товару (бензину А-95 та дизельного палива) за отриманими скретч-картками на відпуск товару на АЗС, у зв'язку з чим станом на дату подання позовної заяви у нього виникла заборгованість в розмірі вартості оплаченого та непереданого товару на суму 65 500 грн.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача суму 2373,73 грн пені за неналежне виконання відповідачем покладених на нього зобов'язань.
Позиція відповідача
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду від 07.04.2025 про відкриття провадження у справі №907/369/25 була доставлена до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Між Чернівецьким обласним центром зайнятості, як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», як постачальником, 06.03.2024 укладено Договір про закупівлю №СК5/088/45 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити покупцю товар за кодом CPV за ДК 021:2015-09130000-9 Нафта і дистиляти (бензин А-95) основний класифікатор: ДК021:2015-09132000-3 Бензин (далі - товар) в асортименті та кількості, що визначені у Додатку №1 до Договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.
За умовами п.п. 1.2., 1.4., 1.5. Договору постачальник передає замовнику товар в асортименті, кількості та по цінах, які зазначені у видаткових накладних, що відповідає вимогам Специфікації (Додатку №1 до Договору) та є його невід'ємними частинами. Постачальник гарантує, що товар, який є предметом Договору, належить йому на праві власності або іншому речовому праві, шо надає йому право розпоряджатися товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.
Відповідно до п. 3.1. Договору, ціна такого складає 299 500 грн з ПДВ, ПДВ складає 49 916,67 грн.
Розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем товару протягом одного банківського дня з дати підписання сторонами накладної на товар та отримання талонів паперових чи пластикових (скретч-карток). Форма оплати - безготівкова. Право власності на товар переходить до покупця в момент підписання сторонами видаткової накладної та передачі покупцю талонів паперових чи пластикових (скретч-карток) (п. 4.1., 4.2., 4.3. Договору).
Згідно із п. 4.1, 4.2. Договору, постачальник зобов'язується поставити товар покупцю, надавши талони паперові чи пластикові (скретч - картки), протягом п'яти робочих днів з моменту отримання замовлення від покупця, на адресу: м. Чернівці, вул. Університетська, 31. Відпуск товару з АЗС здійснюється відповідно до «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997, в момент пред'явлення їх покупцем.
Підставою для видачі товару, заправки товаром з АЗС згідно вказаного об'єму і марки товару є талон (паперовий чи пластиковий - скретч-картка), після чого всі обов'язки Сторін по погашених талонах паперових чи пластикових (скретч-картках) вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки та/чи в кількості іншій, ніж зазначено в талонах паперових чи пластикових (скретч-картках). Відпуск товару за талонами паперовими чи пластиковими (скретч-картками) здійснюється на АЗС постачальника (власних чи орендованих) та/чи його партнерів, які за договором чи за дорученням постачальника здійснюють відпуск товару (п. 5.3., 5.4. Договору).
Відповідно до п. 5.7. Договору, оплачений покупцем товар безоплатно зберігається на АЗС постачальника та/чи його партнерів.
Термін дії талонів паперових чи пластикових талонів (скретч-карток) не менше 12 місяців з дня їх отримання покупцем. У разі закінчення строку дії талонів паперових чи пластикових (скретч - карток) на товар, постачальник проводить безкоштовно їх обмін на інші. Протягом терміну дії талонів паперових чи пластикових (скретч-карток) номінал галонів та вартість пального не повинні змінюватись (п. 5.8., 5.9. Договору).
У відповідності до п. 6.2, 6.4. Договору, обов'язком покупця є своєчасна та повному обсязі сплата покупцеві коштів за поставлений товар, а обов'язком постачальника є зокрема, своєчасно та в повному обсязі забезпечити поставку та відпуск (передачу) товару у строки , встановлені Договором в розмір та на умовах визначених в ньому.
Крім цього, п. 7.2. Договору передбачено, що у разі незабезпечення постачальником поставки чи відпуску з АЗС товару в повному обсязі, постачальник сплачує покупцю штрафні санкції (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від вартості несвоєчасно поставленого (несвоєчасно переданого) товару за кожний день прострочення.
Договір набуває чинності з 06.03.2024 та діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків та відпуску товару з АЗС по діючим талонам паперовим чи пластмасовим (скретч-карткам) до повного виконання.
Відповідно до Додаткової угоди №1 від 08.03.2024 до Договору про закупівлю №СК/5/088/45 від 06.03.2024, сторони дійшли згоди внести зміни в п. 1.3. Розділу 1 «Предмет договору» та викласти в новій редакції, а саме: «Постачальник зобов'язується передавати товар покупцю талонами паперовими чи пластиковими (скретч-картками) номіналом 10,15,20 літрів.».
Судом встановлено, що на виконання умов укладеного Договору постачальником, згідно з видатковими накладними №0005/0000466 від 08.03.2024 на суму 149 750 грн та №0005/0000467 від 08.03.2024 на суму 149 750 грн передано, а замовником прийнято зазначений в накладних товар (бензин А-95) у формі скретч-карток на його відпуск на АЗС, на загальну суму 299 500 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями зазначених видаткових накладних, Специфікаціями відпущених скретч-карток на відпуск нафтопродуктів по означених видаткових накладних та не заперечено відповідачем у справі.
Наданим суду випискою з рахунка за 09.03.2024 підтверджується оплата замовником отриманого від постачальника за Договором товару в загальній сумі 299 500 грн.
За твердженням позивача, відповідачем не в повній мірі виконано зобов'язання з передачі отриманого за Договором про закупівлю №СК5/088/45 від 06.03.2024 товару (бензину А-95) за отриманими скретч-картками на відпуск товару на АЗС в межах строку дії скретч-карток, у зв'язку з чим, з урахуванням часткового отримання Чернівецьким обласним центром зайнятості товару відповідно до отриманих від ТОВ «Волинь НП» скретч-карток, станом на дату подання позовної заяви, у постачальника виникла заборгованість в розмірі вартості оплаченого та непереданого товару (1330 літрів бензину А-95) на суму 65 500 грн, стягнення якої і є предметом судового розгляду у цій справі.
Надіслана на адресу відповідача претензія від 11.02.2025 за №5457/24.06-25 з вимогою про повернення грошових коштів в розмірі 66 500 грн та сплати пені в розмірі 1379,79 грн залишена ТОВ «Волинь НП», за твердженням позивача, без відповіді та задоволення.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним правочином з елементами договорів поставки та зберігання.
В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).
За встановленими у справі обставинами відповідачем, як постачальником за Договором передано, а позивачем, як покупцем прийнято визначений умовами Договору товар (бензин А-95 в асортименті, кількості та за ціною, що визначені у п.п. 1.1., 1.2., 3.1. Договору, Специфікації (Додатку №1) до Договору на загальну суму 299 500 грн.
Наведена обставина підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними №0005/0000466 від 08.03.2024 на суму 149 750 грн та №0005/0000467 від 08.03.2024 на суму 149 750 грн, Специфікаціями відпущених скретч-карток на відпуск нафтопродуктів по означених видаткових накладних, а відтак, з моменту підписання сторонами таких видаткових накладних право власності на товар - 5 990 літрів бензину А-95 перейшло від постачальника (відповідача) до замовника (покупця, позивача), яким, в свою чергу, відповідно до витягу виписки з рахунка позивача здійснено повну оплату вартості отриманого від постачальника за Договором товару в загальній сумі 299 500 грн.
Таким чином, суд констатує, що зобов'язання між сторонами Договору в частині обов'язку відповідача, як постачальника передати у власність позивача, як покупця визначений Договором товар припинилося відповідно до ст. 599 ЦК України його виконанням, проведеним належним чином, відповідно до умов укладеного сторонами Договору, а відтак, невідповідними є аргументи позивача про стягнення спірної у цій справі суми як попередньої оплати за пальне.
Позатим, згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) викладено правову позицію щодо застосування принципу «суд знає закон» згідно з якою зазначено, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц (провадження №61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду у зазначених вище судових рішеннях зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
За встановленими у справі обставинами та відповідно до положень п.п. 4.3. Договору з моменту отримання замовником товару у власність від постачальника (який пов'язується з підписанням видаткової накладної та отримання скретч-карток на відпуск товару з визначених в Додатку №2 до Договору АЗС) зобов'язання між сторонами трансформувалися у правовідносини зі зберігання товару, який вважається переданим на зберігання постачальнику з моменту підписання видаткової накладної.
З урахуванням наведеного, до застосування у спірних правовідносинах підлягають приписи Глави 66 ЦК України, якими врегульовано правовідносини зі зберігання майна та правові наслідки неповернення майна зі зберігання поклажодавцю.
Як визначено у ч. 3 ст. 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. При цьому, в силу ч. 1 такої статті, товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.
В силу ч. 4 ст. 294 ГК України до регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Частиною 2 цієї статті визначено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення
Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України); зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст.942 ЦК України).
Частиною 1 статті 949 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ч. 1 ст. 953 ЦК України).
За встановленими судом обставинами, відповідно до п.п. 5.3, 5.4, 5.7 Договору сторонами визначено порядок повернення товару зі зберігання відповідача - на підставі та в обмін на облікові картки-талони, видані відповідачем позивачу, які є товарно-розпорядчим документом на товар, на підставі якого здійснюється видача (повернення) товару за місцем його зберігання (АЗС), термін дії яких складає 12 календарних місяців з моменту передачі облікових карток-талонів покупцю.
Крім того, у п. 6.4.1 Договору відповідач гарантував позивачу прийом проданих ним облікових карток-талонів у відповідній мережі АЗС і відпуск за ними бензину А-95, відповідно до номіналу облікових карток-талонів.
За змістом приписів п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України у разі втрати (нестачі) речі завдані поклажодавцеві збитки відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
Суд враховує, що для відшкодування збитків підлягають доведенню такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
При цьому, визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач на виконання умов укладеного між сторонами Договору та відповідно до видаткових накладних №0005/0000466 від 08.03.2024 на суму 149 750 грн та №0005/0000467 від 08.03.2024 на суму 149 750 грн, Специфікацій відпущених скретч-карток по означених видаткових накладних отримав на зберігання товар (бензин А-95) на загальну суму 299 500 грн, доказів повного повернення якого зі зберігання та/або наявності у ТОВ «Волинь НП» належного позивачу товару (5990 літрів бензину А-95) на час розгляду справи, суду не надано, а відтак, слід дійти висновку про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення зі зберігання позивачу у визначеному в п. 5.1.-5.9. Договору порядку (на підставі та в обмін на облікові картки-талони, видані відповідачем позивачу, які є товарно-розпорядчим документом на товар) належного Чернівецького обласного центру зайнятості майна, у зв'язку з чим, з урахуванням часткового отримання позивачем товару на підставі отриманих від ТОВ «Волинь НП» скретч-карток, - на час розгляду справи розмір збитків позивача, завданих втратою переданого на зберігання відповідачу майна (п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України) становить 65 500 грн.
За таких обставин, розмір завданих відповідачем позивачу збитків становить 65 500 грн, який відповідачем не спростовано, як і не надано доказів наявності у ТОВ «Волдинь НП» належних позивачу бензину на зберіганні на час розгляду справи в суді та/або інших обставин, що об'єктивно б унеможливлювали своєчасне виконання встановленого в розділі 3 Договору обов'язку постачальника повернути замовнику зі зберігання товар на підставі виданих скретч-карток, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми як збитків підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Крім цього, позивачем заявлено до стягнення з відповідача, внаслідок неналежного виконання покладених на останнього зобов'язань, суму 2373,73 грн пені.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2. Договору встановлено, що у разі незабезпечення постачальником поставки чи відпуску з АЗС товару в повному обсязі, постачальник сплачує покупцю штрафні санкції (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від вартості несвоєчасно поставленого (несвоєчасно переданого) товару за кожний день прострочення.
Водночас, позивачем в мотивувальній та прохальних частинах позову заявлено до стягнення з відповідача суму 2373,73 грн, в той же час, згідно наданого (долученого до матеріалів позовної заяви) розрахунку штрафних санкцій (пені) вбачається нарахування суми пені в розмірі 1373,73 грн.
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявлених до стягнення суми пені, суд зазначає, що правомірно нарахованою є пеня в розмірі 1373,73 грн, а відтак підлягає стягненню з відповідача в цій сумі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
На думку суду спір виник через неправильні дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП»
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 2422,40 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. Ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», вул. Молодіжна, будинок 9, с. Сторожниця, Ужгородський район, Закарпатська область, 89421 (код ЄДРПОУ: 44858321) на користь Чернівецького обласного центру зайнятості, вул. Університетська, будинок 31, м. Чернівці, Чернівецький район, Чернівецька область, 58002 (код ЄДРПОУ: 05392708) суму 65 500 грн (Шістдесят п'ять тисяч п'ятсот гривень) боргу, суму пені в розмірі 1373,73 грн (Одна тисяча триста сімдесят три гривні 73 коп), а також суму 2 422,40 грн (Дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп) судових витрат.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - ://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2025
Суддя А.А. Худенко