пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
02 червня 2025 року Справа № 903/330/25
за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії "Днопоглиблювальний флот" Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія Сабсоіл», м. Луцьк
про стягнення 882 696.64 грн.
Суддя Шум М.С.
Без виклику представників сторін
24.03.2025 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії "Днопоглиблювальний флот" Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія Сабсоіл» 882 697,64 грн., з яких: 441 348,82 грн. збитків, 441 348,82 грн. штрафу та 13 240,46 грн. витрат зі сплати судового збору.
Ухвалою суду від 28.03.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду від 28.03.2025 направлялась на електронний кабінет Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія Сабсоіл» та отримана останнім - 29.03.2025.
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступні обставини.
В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Між державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (ДП «АМПУ»/Покупець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія Сабсоіл» (ТОВ «СК САБСОІЛ», Постачальник, Відповідач) укладено Договір поставки № 36-В-АМПУ-21 від 07.06.2021.
Відповідно до умов п. 1.1 договору ТОВ «СК САБСОІЛ» зобов'язався поставити Покупцю товар за кодом ДК 021:2015 09130000-9 «Нафта і дистиляти» (Дизельне паливо наливом), а Покупець прийняти та оплатити такий товар в порядку та умовах, визначених цим договором.
Оплата поставленої партії Товару здійснюється Покупцем у національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний в цьому Договорі. Розрахунки проводяться Покупцем через Філію, яка фактично отримала Товар, протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання Філією оригіналу належним чином оформленого рахунку на оплату партії поставленого Товару, за умови наявності підписаної Сторонами видаткової накладної та товарно-транспортної накладної на поставлену партію Товару, що підлягає оплаті. (п.п. 4.1., 4.2. договору).
Відповідно до пунктів 5.1., 5.6.1.-5.6.3 договору поставка Товару здійснюється окремими партіями на підставі Замовлень Покупця, отриманих Постачальником протягом строку дії цього Договору.
Згідно п. 6.3.6 договору, ТОВ «СК САБСОІЛ» зобов'язано було надати ДП «АМПУ» належним чином оформлену податкову накладну/розрахунок коригування податкової накладної, складену(і) в електронній формі та зареєстровану (і) в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) в порядку та строки визначені законодавством України.
У разі реєстрації постачальником податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної в ЄРПН у строки, що перевищують строки, визначені ПК України, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної, у зв'язку із чим покупець втрачає право на нарахування податкового кредиту за відповідною сумою податку, постачальник за першою вимогою покупця протягом 7 календарних днів з дня отримання такої вимоги сплачує покупцю штраф у розмірі такого податкового кредиту (п. 7.2.5 договору).
На виконання умов договору постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю “Сервісна компанія Сабсоіл» у липні 2021 року було поставлено, Державним підприємством “Адміністрація морських портів України», прийнято, товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 2 648 092,92 грн. згідно видаткових накладних: №300 від 18.07.2021 на суму 524 098,61 грн., №330 від 13.08.2021 на суму 542 861,09 грн, №337 від 19.08.2021 на суму 51 256,92 грн., №334 від 17.08.2021 на суму 492 583,08 грн.,№335 від 17.08.2021 на суму 543 187,39 грн, №338 від 19.08.2021 на суму 494 105,83 грн.
Державним підприємством “Адміністрація морських портів України» замовлені партії товару були оплачені в повному обсязі.
Позивач зазначає, що в порушення умов договору та вимог Податкового кодексу України, відповідач не склав та не зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за наступними операціями:
- Поставка товару за видатковою накладною №337 від 19.08.2021 на суму 51 256,92 грн з ПДВ, ПДВ 8 542,82 грн. Оплата здійснена згідно платіжного доручення №1013 від 28.08.2021.
- Поставка товару за видатковою накладною №334 від 17.08.2021на суму 492 583,08 грн. з ПДВ, ПДВ 82 097,18 грн. Оплата здійснена згідно платіжного доручення №1012 від 28.08.2021.
- Поставка товару за видатковою накладною №335 від 17.08.2021 на суму 543 187,39 грн. з ПДВ, ПДВ 90 531,23 грн. Оплата здійснена згідно платіжного доручення № 1015 від 28.08.2021.
- Поставка товару за видатковою накладною №338 від 19.08.2021 на суму 494 105,83 грн. з ПДВ, ПДВ 82 350,97грн. Оплата здійснена згідно платіжного доручення №1014 від 28.08.2021.
Товариством з обмеженою відповідальністю “Сервісна компанія Сабсоіл» не було здійснено реєстрацію податкових накладних за операціями з постачання товарно-матеріальних цінностей в Єдиному реєстрі податкових накладних у зв'язку з чим відповідач позбавив позивача права на віднесення сум ПДВ по даних операціях до складу податкового кредиту у розмірі 441 348,82 грн. внаслідом чого позивач зазнав втрат (збитків) у вигляді неотриманого податкового кредиту в розмірі 441 348,82 грн.
ДП «АМПУ» неодноразово направлялися вимоги на адресу відповідача щодо вжиття заходів з реєстрації податкових накладних, однак вони були залишені без належного реагування з боку відповідача.
Враховуючи вище викладене позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідача 441 348,82 грн. у відшкодування завданих підприємству збитків.
Оскільки відповідач не зареєстрував податкові накладні за операціями за договором поставки № 36-В-АМПУ-21 від 07.06.2021,суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.08.2018 по справі №917/877/17 дійшов висновку, що в результаті позбавлення права позивача включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання, свідчить про наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, належним способом захисту для позивача є звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
За таких обставин, беручи до уваги те, що на відповідача, умовами договору покладено обов'язок в установлені ПК України терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, враховуючи те, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних (пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України), а також те, що позивачем втрачено право на податковий кредит, тому у даному випадку існує прямий причинно- наслідковий зв'язок, обґрунтований вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України та пункту 201.10 статті 201 ПК України, між відсутністю факту належної реєстрації Відповідачем податкової накладної та не включенням сум податку на додану вартість до податкового кредиту Позивача в аналогічному обсязі.
Подібні ж правові висновки наведені в Постанові Верховного суду від 31 січня 2023 року по справі № 904/72/22.
Позивач правомірно вважає таку бездіяльність відповідача у формі спричинення позивачеві збитків у виді неотриманого податкового кредиту по ПДВ в сумі 26113,38 грн. Позивач використав належний спосіб захисту порушеного права та його відновлення, що підтверджено правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 10.01.2022 №910/3338/21.
Законодавець дає визначення збитків у диспозиції ст. 22 ЦК України загальна норма, та ст. 225 ГК України спеціальна норма.
Тобто збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником висновок п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18.
Відповідно до приписів ст. 611 ЦК України та ст. 224 ГК України підставою для відшкодування збитків є порушення зобов'язання стороною.
Оскільки відповідач не зареєстрував податкові накладні за операціями за договором поставки № 36-В-АМПУ-21 від 07.06.2021,суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.
Враховуючи вище викладене позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідача 441 348,82 грн. у відшкодування завданих підприємству збитків.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами п.п. 7.2.5.п 7.2. договору встановлено, що у разі реєстрації постачальником податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної в ЄРПН у строки, що перевищують строки, визначені Податковим кодексом України, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної, у зв'язку з чим покупець втрачає право на нарахування податкового кредиту за відповідною сумою податку, постачальник за першою вимогою покупця протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання такої вимоги сплачує покупцю штраф у розмірі такого податкового кредиту.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором (п. 7.1. договору).
Згідно з п. 7.4. договору закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Перевіривши доданий позивачем розрахунок заборгованості по штрафу, суд дійшов висновку, що нарахований розмір штрафу в сумі 441 348,82 грн. є підставною та підлягає стягненню з відповідача.
Доводи та обґрунтування позивача відповідачем не спростовані та не заперечені.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 441 348,82 грн. збитків та 441 348,82 грн. штраяу підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 13 240,46 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (“Руїс Торіха проти Іспанії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (“Ван де Гурк проти Нідерландів)».
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (“Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Згідно ж із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія Сабсоіл» (вул. Лідавська, 2, місто Луцьк, 43000, код ЄДРПОУ 42773964) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (проспект Берестейський, 14, місто Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38727770) в особі філії "Днопоглиблювальний флот" Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (проспект Перемоги, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 41933856) 882 697,64 грн., з яких: 441 348,82 грн. збитків, 441 348,82 грн. штрафу та 13 240,46 грн. витрат зі сплати судового збору.
.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя Микола ШУМ