Справа № 320/18593/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
05 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо підготування та направлення подання до Управління Державної казначейської служби України м. Києві для повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для проведення реєстрації права власності на житло;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві підготувати та направити подання до Управління Державної казначейської служби України у м. Києві для повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для проведення реєстрації права власності на житло.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права.
Апелянт вказує, зокрема, що норми пункту 15-2 Порядку № 1740 вказують на те, що подання вказаних документів є правом, а не обов'язком позивача. Разом з тим, на думку апелянта, процедура повернення коштів, помилково сплачених до бюджету, визначена Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів № 787 від 03.09.2013, і норми зазначеного Порядку № 787 передбачають формат заяви на повернення коштів та доданих до неї документів.
Апелянт вважає, що вказані у пункті 15-2 Порядку № 1740 документи, на які суд першої інстанції посилався в рішенні, не мають додаватись до заяви, оскільки цей перелік документів рекомендовано подавати саме при зверненні до нотаріуса, а не до пенсійного органу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
24 січня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач вказував, що у нього не було підстав для складання та подання висновку про повернення збору, оскільки надані позивачем докази не свідчать про придбання нею житла вперше.
Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29 липня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Замай М.Ф. та зареєстрованого у реєстрі за № 686, відповідно до умов якого продавець зобов'язалась передати у власність покупця квартиру АДРЕСА_1 , а покупець зобов'язалась прийняти цю квартиру та сплатити за неї ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.
Під час посвідчення цього договору позивач сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 22 066,20 грн, що підтверджується квитанцією від 29 липня 2021 року № ПН37345, призначення платежу: « 101:304182364; збір з придбання (куп-прод. нерухомого майна; ОСОБА_1 ».
В подальшому, 03 квітня 2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просила повернути помилково сплачений збір.
Листом від 08 квітня 2024 року № 2600-0603-8/73260 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відсутність правових підстав для повернення сплаченого збору, оскільки надані заявником документи є неповними та не свідчать про придбання житла вперше, що позбавляє можливості дійти висновку про помилковість сплати збору при посвідченні договору.
Вважаючи бездіяльність щодо підготування та направлення подання до Управління Державної казначейської служби України м. Києві для повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для проведення реєстрації права власності на житло протиправною, позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що якщо особа помилково сплатила збір при посвідченні договору купівлі-продажу майна, то вона може подати заяву до пенсійного органу про повернення помилково сплачених коштів з бюджету. До такої заяви особа має додати пакет документів, визначений підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 на підтвердження того, що житло придбавається вперше.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач дотрималась вимог Порядку № 1740 та подала до відповідача усі документи, що підтверджують факт придбання житла вперше відповідно до приписів пункту 15-2 Порядку № 1740.
Надана позивачем копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджує лише актуальну інформацію про придбаний об'єкт нерухомого майна, що не є в розумінні підпункту «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за позивачем прав власності на житло.
Враховуючи, що позивачем не подано до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві усіх визначених пунктом 15-2 Порядку № 1740 документів, що підтверджують придбання майна вперше, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач обґрунтовано відмовив заявнику у формуванні подання про повернення суми сплаченого збору, відповідно, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначений Законом України від 26.06.1997 №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №400/97-ВР).
Відповідно до абзацу першого пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій на виконання Закону №400/97-ВР регулює Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок №1740), зі змінами, які внесені постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», яка набрала чинності 26 вересня 2020 року (далі - Постанова №866).
Згідно з пунктами 15-2, 15-3 Порядку №1740 (у редакції Постанови №866) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
б) право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави вважати, що з 26 вересня 2020 року визначено механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше, не сплачує збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна (житла) при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу.
Отже, з 26.09.2020 в рамках чинного законодавства держава створила цілком дієвий механізм, за умови дотримання котрого фізична особа, що придбаває житло вперше та, відповідно, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна (житла), не сплачує збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу. Для цього фізична особа подає нотаріусу:
- заяву про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя);
- відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло,
- дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).
У зазначених положеннях пункту 15-2 Порядку №1740 (в редакції Постанови №866) деталізовано зміст поняття «придбаває житло вперше», яке необхідно розуміти так, що фізична особа не має та не набувала права власності на житло, в тому числі в результаті приватизації.
З огляду на наведене під час вирішення питання чи є операція купівлі-продажу житла об'єктом сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, термін «придбавання майна» треба використовувати як такий, що охоплює (включає) не лише оплатне набуття права власності на певний об'єкт, а і його безоплатну приватизацію.
Зі змісту пункту 15-2 Порядку №1740 вбачається, що з 26 вересня 2020 року фізична особа звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, якщо подає нотаріусу заяву про те, що вона не має та не набула права власності на житло, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого права власності на житло, а також дані невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.
За умови отримання від фізичної особи таких документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку №1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то вона вправі скористатися ним вже після посвідчення нотаріусом договору, подавши відповідному територіальному органу Пенсійного фонду визначені підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку №1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, для формування відповідного подання про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. У разі отримання відмови особа може оскаржити таке рішення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 280/9714/20.
Вищевикладеним спростовуються твердження апелянта про те, що норми пункту 15-2 Порядку № 1740 про подання вказаних документів є правом, а не обов'язком позивача, а також те, що вказані у пункті 15-2 Порядку № 1740 документи, на які суд першої інстанції посилався в рішенні, не мають додаватись до заяви, оскільки цей перелік документів рекомендовано подавати саме при зверненні до нотаріуса, а не до пенсійного органу.
При цьому, відповідно до пункту 20 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки, видані органом приватизації за попередніми місцями проживання після 1992 року, щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду (крім території проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території).
Крім того, положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.1993 року № 305 «Про випуск в обіг приватизаційних житлових чеків» та Положення про порядок відкриття приватизаційних депозитних рахунків за житловими чеками та здійснення з них платежів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27.08.2000 р. № 179, з метою використання житлових чеків за їх призначенням в установах Ощадбанку України відкриваються приватизаційні депозитні рахунки, на які зараховується повна номінальна вартість житлових чеків громадян. Облік операцій за депозитними рахунками в установах банку здійснюється за позабалансовими рахунками відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 11.09.2017 № 89 (зі змінами).
Отже, розпорядником інформації про залишки житлового чеку на відповідному позабалансовому рахунку є також Ощадбанк, який надає інформацію про наявність/відсутність особи у списках на приватизацію.
Враховуючи викладене, отримання даних про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду є стандартною адміністративною послугою, яку можливо вільно отримати в центрах надання адміністративних послуг, органах приватизації житлового майна та інших установах.
Як вже було зазначено вище, починаючи з 26.09.2020 шляхом внесення змін до Порядку №1740 держава створила дієвий механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше (та, відповідно, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого житла), може не сплачувати збір під час нотаріальноого посвідчення договору купівлі-продажу такого житла, тому позивач могла отримати перевагу, однак, лише за умови надання відповідної заяви з доказами, інформацією і поясненнями на підтвердження, позаяк законодавством встановлені чітко регламентовані винятки із загального правила щодо умов сплати/несплати збору.
Вищевикладеним спростовуються посилання на правову позицію Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 826/4789/17 щодо відсутності дієвого механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше, оскільки остання сформована за іншого правового регулювання (станом на 2017 рік, коли виникли спірні правовідносини у вказаній справі).
Позивачем не заперечується, що нею не було подано нотаріусу відповідну заяву і документи під час посвідчення договору купівлі-продажу квартири для використання привілею/пільги, позаяк питання сплати збору вирішується саме під час нотаріального оформлення правочину (укладення цивільно-правового договору). Тобто, позивач не виконала вимоги підпункту «в» пункту 15-2 Порядку №1740 щодо подання нотаріусу відповідної заяви і документів при посвідченні договору купівлі-продажу квартири.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що внесені Постановою № 866 зміни до Порядку № 1740 не позбавляють Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві обов'язку щодо вчинення дій стосовно повернення позивачу безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, що спростовує відповідні посилання відповідача у відзиві.
У свою чергу, позивач звернулась до відповідача із заявою про повернення помилкового сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу.
При цьому, апелянт не заперечує, що звертаючись з заявою до відповідача про повернення помилкового сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу, вона не додавала пакету документів, передбаченого пунктом 15-2 Порядку № 1740, оскільки на думку позивача, такі документи можна подавати лише нотаріусу, а звернення до пенсійного органу відбувається в порядку процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі), яку визначено Порядком №787.
Так, відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Пенсійний фонд України згідно з пунктом 5 частиною шостою Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» від 23.07.2014 №280 Пенсійний фонд України організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення надходжень від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-2, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 року за №988/18283, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлено, що суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом у даному випадку є орган пенсійного фонду, то саме на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком №787.
Пунктом 5 вказаного порядку визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.
З системного аналізу наведеного законодавства, колегія суддів наголошує, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання таких документів: заяви платника з відповідними документами, визначеними у пункті 15-2 Порядку №1740; подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету; платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів надання позивачем Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві повного пакету документів, зазначених у підпункті «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 щодо підстав звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема позивачем не було надано довідки про невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду або їх залишок.
Про необхідність підтвердження невикористання житлових чеків неодноразово вказано у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 20.03.2018 по справі №819/1249/17, від 28.11.2018 по справі №813/1126/17.
Також суд першої інстанції правильно вказав, що надана позивачем копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджує лише актуальну інформацію про придбаний об'єкт нерухомого майна, що не є в розумінні підпункту «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за позивачем прав власності на житло.
Таким чином, поданий позивачем до відповідача пакет документів є недостатнім (некомплектним) для прийняття позитивного рішення, тому відповідач цілком обґрунтовано відмовив у формуванні подання про повернення коштів з бюджету з підстав того, що надані позивачем документи були неповними та не свідчили про придбання житла вперше.
Апеляційний суд вчергове звертає увагу, що позивач не заперечувала того факту, що звертаючись до пенсійного органу, вона не подавала до заяви додатків, передбачених підпунктом «в» п. 15-2 Порядку № 1740. Разом з тим, суд наголошує, що наявність таких додатків є обов'язковою умовою для належного розгляду заяви та підтвердження факту придбання житла вперше.
Колегія суддів наголошує, що відмова відповідача не є перешкодою для позивача повторно звернутися до територіального органу ПФУ із належно оформленою заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з додатками, передбаченими підпунктом «в» п. 15-2 Порядку № 1740.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 25.11.2021 у справі № 280/9714/20.
Отже, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна