П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/36447/24
Категорія:106020000 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:20.02.2025 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової академії (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової академії (далі - ВА) (м. Одеса) про:
- визнання протиправною бездіяльності ВА (м. Одеса) щодо перерахунку і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 15 березня 2021 року до 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язання ВА (м. Одеса) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 15 березня 2021 року до 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнання протиправною бездіяльності ВА (м. Одеса) щодо перерахунку і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язання ВА (м. Одеса) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнання протиправною бездіяльності ВА (м. Одеса) щодо перерахунку і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року до 01 жовтня 2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язання ВА (м. Одеса) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2023 року до 01 жовтня 2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він з 15 березня 2021 року по 01 жовтня 2024 проходив військову службу у ВА (м. Одеса) на різних посадах. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного суду від 20 жовтня 2022 року, було визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), яким було внесено зміни до п.4 Постанови №704, та відновлено попередню редакцію пункту 4, якою передбачено, що посадовий оклад та оклад за військовим званням розраховується шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 Постанови №704.
Позивач зазначав, що відповідач, у порушення наведених вимог законодавства, у спірний період обраховував розмір його посадового окладу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, що призвело до отримання грошового забезпечення у меншому розмірі.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 11 лютого 2021 року справі №200/3757/20-а та справі №240/11952/19 щодо застосування положень п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103 та п.3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ (далі - Закон №1774-VІІІ), які полягають у тому, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ВА (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВА (м. Одеса) щодо не проведення перерахунку і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 15 березня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано ВА (м. Одеса) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 15 березня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність ВА (м. Одеса) щодо не проведення перерахунку і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
Зобов'язано ВА (м. Одеса) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
Визнано протиправною бездіяльність ВА (м. Одеса) щодо не проведення перерахунку і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
Зобов'язано ВА (м. Одеса) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ВА (м. Одеса) ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги:
- з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 11 лютого 2021 року справі №200/3757/20-а та справі №240/11952/19 щодо застосування положень п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103 та п.3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ (далі - Закон №1774-VІІІ), які полягають у тому, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
- суд першої інстанції також не звернув увагу на те, що позивач звернувся до суду із цим позовом у 26 листопада 2024 року. Предметом даного позову є правильність встановлення, обчислення, нарахування та виплати грошового забезпечення з 15 березня 2021 року по 20 травня 2023 року. Позивач проходив військову службу в ВА ( АДРЕСА_1 ) був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. Тобто, наведене свідчить, що протягом 2021 - 2024 років позивач був обізнаний про проведені із ним розрахунки та з їх розміром, оскільки щомісячно отримував грошове забезпечення. Клопотання про поновлення строків для звернення до суду матеріали справи не містять. З цим позовом позивач звернувся більше ніж через три роки після як вважає позивач встановлених порушень, тим більше позивач щомісячно отримував грошове забезпечення на картковий рахунок а тому був обізнаний із проведеними розрахунками щомісячно. До того ж сам позивач у позовній заяві у вступній частині зазначає, що він був обізнаний про невиплачені суми весь час, до моменту звернення до ВА (м. Одеса) та направлення позову до суду, однак будь -яких дій позивач не вчинив раніше для отримання коштів, які він вважає повинен був отримувати.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ВА (м. Одеса), перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
Відповідно до витягу з наказу начальника ВА (по стройовій частині) №295 від 01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу академії та знято з усіх видів забезпечення.
25 жовтня 2024 позивач звернувся до ВА (м. Одеса) із заявою щодо перерахунку грошового забезпечення у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року в 2021, 2022, 2023, 2024 роках.
Листом №6/21-1312 від 05 листопада 2024 року ВА (м. Одеса) повідомила позивачу, що посилання позивача на Постанову №704 в первинній редакції, в якому єдиною розрахунковою величиною для визначення розміру окладу за посадою та військовим званням повинен бути прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня календарного року, не відповідає дійсності, оскільки норма права не може застосовуватись вибірково лише в певній частині, а повинна тлумачитись в цілому у сукупному взаємозв'язку.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що п.4 Постанови №704 з 29 січня 2020 року має застосовуватись у наступній редакції: Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд першої інстанції зазначив, що згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що обчислення з 15 березня 2021 року по 19 травня 2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01 січня 2018 року не відповідає жодному діючому нормативно-правовому акту.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77, 122 КАС України, ст. 233 КЗпП
України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII, Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно ч.ч.1-3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно ч.4 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно п.10 Постанови №704 ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Постановою №704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас у п.1 приміток Додатку 1 до Постанови №704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови №704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
З 24 лютого 2018 року набрала чинності Постанова №103, якою п.4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) п.4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з п.6 Постанови №103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови №704 - у зв'язку з прийняттям Постанови №103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року №1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704" виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови №704 в новій редакції: "1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.". В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 відновилася первинна редакція п.4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з п.6 Постанови №103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті п.4 Постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
З 29 січня 2020 року грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу має визначатися - за правилами п.4 Постанови № 704 - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Колегія суддів зазначає, що застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, де вказано на те, що зазначення у п.4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначає, що п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-IX, "Про Державний бюджет України на 2021" №1082-IX, Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" №1928-ІХ, Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" №2710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки не містять.
Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 у справі №160/1088/19).
Отже, враховуючи те, що з 01 січня 2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Разом з тим, згідно з п.2 Постанови № 481 до абзацу першого пункту 4 Постанови № 704 внесено зміни, шляхом його викладення в новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, до дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023) абзац перший пункту 4 Постанови № 704 був чинний у первинній редакції, тобто без врахування змін, що вносились до цього пункту Постановою №103.
З урахуванням вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що грошове забезпечення мало розраховуватись позивачу у період з 15 березня 2021 по 19 травня 2023 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного 2021-2023 року.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст. 122 цього Кодексу.
Водночас ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проходження позивачем військової служби) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч.2 ст.і 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У п.2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
До "усіх виплат" (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог).
Зважаючи на викладене, на спірні правовідносини розповсюджуються положення ч.2 ст. 233 КЗпП України.
Відповідно ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Водночас, предмет даного спору стосується виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період до 02 травня 2022 року, коли ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З огляду на викладене, посилання апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 05 червня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.