05 червня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи 753/11725/24
провадження номер № 22-ц/824/5696/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року у складі судді Заставенко М.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів,
У червні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що з 2011 року по 2018 рік позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказувала, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року з відповідача ОСОБА_1 на її користь стягнуто аліменти на утримання сина позивача у розмірі 1 500 грн 00 коп. щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 квітня 2018 року й до досягнення дитиною повноліття.
Позивачка вважала, що вказаного розміру аліментів недостатньо в умовах збільшення рівня цін та прожиткового мінімуму на дитину. Наголошувала, що відповідач з 2021 року працює в Державній службі України з надзвичайних ситуацій і його матеріальний стан змінився, а тому вважала, що наявні підстави для зміни способу стягнення аліментів з твердої суми на частку від всіх доходів відповідача.
З урахуванням наведеного, позивачка ОСОБА_2 просила змінити спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_1 на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1 500 грн 00 коп. на 1/4 частину всіх доходів відповідача щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Змінено спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_1 , визначених рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Від дня набрання рішенням законної сили стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.
Рішення суду мотивоване тим, що аналіз обставин справи та наданих сторонами доказів дають підстави для висновку про наявність підстав для перегляду способу стягнення з відповідача на користь позивачки присуджених аліментів та їх розміру.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати частково та стягнути з нього на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/6 частини від його заробітку, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосуванням судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позивачки про те, що, незважаючи на те, що неповнолітній син після розлучення сторін проживає з позивачкою, відповідач постійно бере участь у вихованні та розвитку сина, а також регулярно купує йому одяг та взуття відповідно до сезону. Крім того, він регулярно у визначені позивачкою строки надає сину гроші на власні витрати.
Наголошує, що син гостює у нього та його нової родини протягом зимових та літніх канікул, проводить з ними вихідні.
Відповідач вказує, що він не лише сплачує аліменти, але й відповідно до ст.185 СК України одноособово здійснює додаткові витрати на їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Звертає увагу, що з 28 вересня 2024 року відповідач перебуває у новому шлюбі з ОСОБА_5 , яка вагітна від нього (строк вагітності понад 24 тижня) і стан його теперішньої дружини потребує додаткових витрат на аналізи, обстеження, заміну одягу, додаткове харчування. Також відповідач з новою дружиною винаймають квартиру, оскільки не мають власного житла.
Наголошує, що позивачка ніде не працює та не планує працевлаштовуватися, хоча її дитині від другого шлюбу вже більше трьох років.
Також вказує, що незважаючи на поданий відповідачем відзив до суду на позовну заяву, суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, не повідомивши відповідача та не надавши йому можливості реалізувати свої законні права й надати відповідні докази.
Отже, враховуючи викладені обставини та його теперішнє сімейне та матеріальне становище, відповідач вважає, що позов підлягає частковому задоволенню та з нього підлягають стягненню аліменти у розмірі 1/6 частини від його заробітку.
Позивачка ОСОБА_2 не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 жовтня 2011 року, який було розірвано на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року.
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.9).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року у справі №753/5949/18 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 1 500 грн 00 коп. щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 квітня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Визначено, що розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах платежу за один місяць (а.с.4-7).
Станом на день звернення до суду з даним позовом про зміну способу стягнення аліментів позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 », що підтверджується копією її паспорту (а.с.10).
07 жовтня 2024 року відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, до якого долучив свідоцтво про шлюб від 28 вересня 2024 року серія НОМЕР_1 та консультативний висновок лікаря від 02 жовтня 2024 року, з яких вбачається, що 28 вересня 2024 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_5 , яка знаходиться на обліку у зв'язку із вагітністю і станом на 02 жовтня 2024 року строк вагітності становив 14 тижнів (а.с.22, 23).
Обґрунтовуючи позовні вимоги про зміну способу стягнення аліментів, позивачка ОСОБА_2 вказувала, що відповідач ОСОБА_1 з 2021 року працює в Державній службі України з надзвичайних ситуацій. Вказану обставину ОСОБА_1 не заперечує ні у відзиві на позов, ні в апеляційній скарзі.
Тому той факт, що відповідач ОСОБА_1 має стабільний регулярний дохід, не підлягає доказуванню в силу приписів ч.1 ст. 82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
Установлено та не заперечується сторонами, що на даний час малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжує проживати разом з матір'ю ОСОБА_2 .
Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року)
Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.ст.150, 180 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч.1 ст.192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 22 липня 2024 року у справі № 688/4308/23 (провадження № 61-5168св24) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) (Заява № 31111/04) вказав на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54).
Установлені вище обставини у їх сукупності вказують на те, те що після ухвалення рішенням суду від 12 червня 2018 року у справі №753/5949/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 1 500 грн 00 коп. щомісячно, у відповідача дійсно змінилося матеріальне становища, зокрема, факт його працевлаштування з 2021 року до Державної служби України з надзвичайних ситуацій підтверджує наявність у нього стабільного, регулярного доходу. Це дає правові підстави для зміни способу стягнення аліментів з фіксованої суми на частку від доходу.
Відтак, наявні підстави для зміни способу стягнення аліментів відповідно до ч.1 ст.192 СК України, яка прямо передбачає можливість перегляду розміру аліментів у разі зміни, зокрема, матеріального стану платника аліментів.
Крім того, під час вирішення питання про визначення розміру та способу стягнення аліментів суд не обмежується лише рівнем доходу платника аліментів, а має право оцінювати загальні життєві обставини і потреби дитини.
У даному випадку апеляційний суд також враховує, що розмір аліментів у твердій грошовій у сумі 1 500 грн 00 коп. щомісячно, встановлений рішенням суду у 2018 році, на момент розгляду цієї справи не відповідає актуальним умовам, загальному подорожчанню товарів та послуг першої необхідності для дитини і така сума не забезпечує навіть мінімальний гарантований розмір аліментів.
Так, приписи ст.182 СК України встановлюють, що мінімальний гарантований розмір аліментів не може бути меншим за 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а рекомендований розмір - на рівні повного прожиткового мінімуму.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» (станом на час вирішення справи у суді першої інстанції) встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3 196 грн 00 коп.
Тобто, у 2024 року 50% від суми 3 196 грн 00 коп. становило 1 598 грн 00 коп., що більше за визначений рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року у справі №753/5949/18 розмір аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 1 500 грн 00 коп.
Встановлення аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача відповідає нормам СК України. Водночас відповідач не надав, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, будь-яких доказів фінансового чи витратного характеру (довідки про доходи, платіжки, квитанції тощо), які б свідчили про об'єктивну неможливість виконувати зобов'язання в зазначеному розмірі.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зміну способу стягнення аліментів, що дозволяє забезпечити належне матеріальне забезпечення дитини з урахуванням її віку, актуальних потреб та принципу пропорційності.
При цьому суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання відповідача на те, що позивачка не працює, оскільки працевлаштування позивачки не є предметом позову та вона свої позовні вимоги не обґрунтовувала тим, що її доходу недостатньо для матеріального забезпечення дитини.
З цих же підстав апеляційний суд відхиляє аналогічні доводи ОСОБА_1 , наведені в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги про те, що з 28 вересня 2024 року відповідач перебуває у новому шлюбі з ОСОБА_5 , яка вагітна і її стан потребує додаткових витрат на аналізи, обстеження, заміну одягу, додаткове харчування, оплати оренди житла, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки обставини перебування у платника аліментів на утриманні дітей, які народилась в іншому шлюбі, а також нової дружини, без доведення погіршення майнового становища, самі по собі не є підставою для обмеження в аліментному утриманні першої дитини (див. схожий висновок Верховного Суду у постанові від 22 липня 2024 року, справа № 688/4308/23 (провадження № 61-5168св24)).
Апеляційний суд також вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що суд першої інстанції порушив його право на участь у розгляді справи, розглянувши її без повідомлення сторін.
Пунктом 2 ч.6 ст.19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з п.2 ч.4 ст.274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних правовідносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплати додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Дана справа про зміну розміру аліментів є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених п.2 ч.6 ст.19 ЦПК України, а відтак є малозначною справою.
Відповідно до ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тому з огляду на предмет спору, суддя першої інстанції в ухваліпро відкриття провадження у даній справі від 05 липня 2024 року дійшов правильного висновку про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
19 вересня 2024 року відповідач подав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи, а 07 жовтня 2024 року - відзив на позовну заяву, в якому виклав свою позицію по суті спору, навів заперечення проти позову та надав докази укладення нового шлюбу й вагітності нової дружини.
При цьому, ні у відзиві на позов, ні в окремо поданих заявах, відповідач у порядку ч.5 ст. 279 ЦПК України не заявляв клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно розглянув справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, то відповідач не мав можливості подати відповідні докази, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, виходячи з такого.
З матеріалів справи вбачається, що з моменту подачі відповідачем до суду першої інстанції заяви про ознайомлення з матеріалами справи (19 вересня 2024 року) він достеменно знав про існування цього судового провадження й міг подати будь-які докази й пояснення. Однак окрім доданих 07 жовтня 2024 року до відзиву на позовну заяву доказів укладення нового шлюбу й вагітності нової дружини, інших доказів відповідач до моменту ухвалення оскаржуваного рішення (19 листопада 2024 року) суду не надав та не повідомив про існування у нього інших доказів, які мають значення для справи та мають бути витребувані судом в порядку забезпечення доказів. Не надав таких доказів чи клопотань відповідач і до апеляційної скарги.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі по суті позовних вимог були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: