Справа № 760/26021/24 Головуючий у суді І інстанції Бабко В.В.
Провадження № 22-ц/824/9315/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
04 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У жовтні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтувало тим, що 25 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 539258601 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало, надавши їй кредит у розмірі 29 900,00 грн строком на 30 днів зі сплатою 0,35 % від суми кредиту за кожний день користування ним до 25 грудня 2021 року. Однак, ОСОБА_1 свої зобов'язання перед кредитором щодо своєчасного повернення кредиту та нарахованих відсотків не виконала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість у розмірі 101 086,80 грн.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 539258601 від 25 листопада 2021 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 170 від 25 січня 2022 року.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу № 05/0820-01, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідачки за вищевказаним кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року.
04 вересня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 0409/24.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 0409/24 від 04 вересня 2024 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки у загальному розмірі 101 086,80 грн, з яких: 29 900,00 грн - заборгованість по кредиту; 71 186,80 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, що також має своє відображення у розрахунках заборгованості за кредитним договором № 539258601 від 25 листопада 2021 року.
Позивач вказував, що станом на день звернення до суду заборгованість за кредитним договором відповідачкою не погашена, у зв'язку із чим просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 101 086,80 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що до нього перейшло право вимоги за кредитним договором № 539258601 від 25 листопада 2021 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Тараненка А.І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи,невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив усі матеріали справи та помилково визначив, що передача права вимоги відбулася в момент укладення договору факторингу.
Відповідно до умов договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. Отже, реєстр прав вимоги № 170 від 25 січня 2022 року, що містить інформацію про боржника, підтверджує факт переходу права вимоги у визначений момент, а саме на дату його підписання. Вказаний реєстр підписаний після виникнення кредитних правовідносин з відповідачкою, чого судом враховано не було, у зв'язку з чим зроблено помилковий висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.
30 травня 2023 року відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 9 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки на загальну суму 101 086,80 грн. Передача права вимоги відбулась в межах часових рамок чинності договору факторингу до 30 грудня 2024 року. При цьому жодна умова даного договору не обмежує можливість передачі прав вимоги лише тих, які існували до моменту укладення договору.
Звертає увагу, щосутність договорів факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 рокута № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року полягає не у відступленні прав вимоги за самими договорами факторингу, а у передачі прав вимоги, визначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Згідно із пунктом 4.1 цих договорів право вимоги переходить від клієнта до фактора в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги, який є невід'ємною частиною договору. Це означає, що фактичне відступлення прав вимоги не обмежується моментом укладення кредитного чи факторингового договору, а здійснюється на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.
Також, 04 серпня 2023 року позивач уклав з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу № 04/08/23-01, відповідно до пункту 1.2 якого перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Згідно реєстру боржників до договору факторингу № 0409/24 від 04 вересня 2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 101 086,80 грн, що також підтверджується відповідним актом прийому-передачі реєстру боржників.
Позивач стверджує, що належним чином підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки виконав умови договору факторингу, надавши відповідні документи, а саме договори факторингу, витяги з реєстру боржників і прав вимоги та акти прийому-передачі реєстру боржників, які належним чином засвідчені печатками та підписами всіх сторін. Вищезазначені документи відповідають вимогам чинного законодавства та є належними доказами у справі.
Щодо повідомлення відповідачки про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором, то згідно правової позиції, яка була висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Тобто, неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка в особі представника - адвоката Яреська Т.В. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наданим доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ТОВ «Юніт Капітал» за довіреністю - Павленко Д.А. підтримала викладені в апеляційній скарзі доводи, просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Яресько Т.В. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 25 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 539258601.
Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 29 900,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Згідно із пунктами 1.3, 1.5 договору кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 29 900,00 грн одразу після укладання договору, який має бути повернуто до 25 грудня 2021 року. Загальна сума кредиту за цим договором складається із сум кредиту (траншів), отриманих протягом всього строку дії договору.
Пунктом 1.7 договору визначено, що кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (дисконтний період), а саме до 25 грудня 2021 року. У випадку надання першого траншу не в день укладання договору строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладання договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.
Сторони погодили, що встановлений в пункті 1.7 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути подовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду (пункт 1.8 договору).
Відповідно до пунктів 1.9, 1,9.1, 1.9.2 договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти, які нараховуються в наступному порядку: виключно на період строку, визначеного в пункті 1.7 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою у розмірі 127,75 % річних, що становить 0,35 % від суми кредиту за кожен день користування ним; за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах пункту 1.8 договору, з наступного дня після закінчення вказаного в пункті 1.7 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою у розмірі 361,35 % річних, що становить 0,99 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним.
У пункті 5.4 договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 539258601 від 25 листопада 2021 року.
У подальшому, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» неодноразово укладали додаткові угоди до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно яких продовжити строк дії вказаного договору до 31 грудня 2024 року.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 170 від 25 січня 2022 року ТОВ «Таліон Плюс» набуває право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 539258601 від 25 листопада 2021 року у загальному розмірі 75 247,22 грн.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, згідно із умовами якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вищевказаним кредитним договором.
03 серпня 2021 року та 30 грудня 2022 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали додаткові угоди № 2 і № 3 відповідно, якими погодили продовження строку дії договору факторингу до 30 грудня 2024 року.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуває право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 539258601 від 25 листопада 2021 року у загальному розмірі 101 086,60 грн.
04 вересня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 0409/24, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 539258601, укладеним 25 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
Згідно із реєстром боржників від 04 вересня 2024 року до вказаного договору факторингу ТОВ «Юніт Капітал» набуває право грошової вимоги до ОСОБА_1 у загальному розмірі 101 086,80 грн, з яких: 29 900,00 грн - заборгованість по кредиту; 71 186,80 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою ОСОБА_1 за кредитним договором № 539258601, який був укладений 25 листопада 2021 року, відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс», а ТОВ «Таліон Плюс» передати ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яка б свою чергу могла б передати право вимоги позивачу ТОВ «Юніт Капітал».
Також суд установив порушення умов вищевказаних договорів факторингу, оскільки матеріали справи не містять підтвердження, що боржницю повідомляли про передачу персональних даних фактору, про відступлення права вимоги та надання інформації про фактора.
Крім того, суд вказав про відсутність в матеріалах справи розрахунку заборгованості, в якому повинно було б конкретизовано щодо дати видачі кредиту та порядку нарахування відсотків за користування кредитом, а також первинних банківських документів підтвердження обставин, зазначених в позові.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
За змістом положень статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Отже, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.
За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
У справі, яка переглядається, встановлено, що 28 листопада 2018 року між первісним кредитором - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до пункту 2.1 якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором (а.с. 69-75, т. 1).
Згідно із пунктом 1.3 договору факторингу № 28/1118-01 під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.4 вказаного договору факторингу визначено, що борг - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов'язальної сили.
Згідно із пунктом 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
Відповідно до пункту 5.3.3 договору факторингу № 28/1118-01 фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.
У подальшому, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладалися додаткові угоди до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (а.с. 80-93, т. 1).
Водночас згідно витягу з реєстру прав вимоги № 170 від 25 січня 2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 539258601 від 25 листопада 2021 року на загальну суму 75 247,22 грн (а.с. 94-96, т. 1).
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) був укладений договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язалося відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 97-102, т. 1).
Згідно витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором на загальну суму 101 086,60 грн (а.с. 108-110, т. 1).
04 вересня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 0409/24, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 539258601, укладеним 25 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 (а.с. 111-117, т. 1).
Відповідно до реєстру боржників від 04 вересня 2024 року до вказаного договору факторингу від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки на загальну суму 101 086,80 грн (а.с. 121-123).
Надані суду копії вищевказаних договорів факторингу з додатковими угодами до них та реєстрами прав вимоги (боржників) містять підписи сторін, які підтверджують укладення відповідних правочинів та перехід права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал».
При цьому укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним.
Право вимоги по кредитному договору № 539258601 від 25 листопада 2021 року були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі реєстру, який оформлений належним чином та є додатком до договору кредиту.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про недоведеність ТОВ «Юніт Капітал» набуття ним права грошової вимоги до ОСОБА_1 є помилковими.
Посилання суду першої інстанції в рішенні на те, що відповідачка в порушення умов договорів факторингу не була повідомлена про передачу персональних даних фактору, про відступлення права вимоги та надання інформації про фактора є необґрунтованими.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Тобто, установлений законом порядок заміни кредитора у зобов'язанні без згоди боржника не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.
Виходячи з природи договорів факторингу, внаслідок укладання договору відступлення права вимоги відбулась лише заміна кредитора у зобов'язанні на відповідача, а саме зобов'язання продовжувало існувати.
У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов'язання (обсяг прав та обов'язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора.
Отже, уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов'язанні, не впливає на зміст самого зобов'язання і заміна сторони у зобов'язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника.
Що стосується висновків районного суду про відсутність в матеріалах справи розрахунку заборгованості, а також первинних банківських документів підтвердження обставин, зазначених в позовній заяві, то колегія суддів також вважає їх необґрунтованими.
На аркушах 125-129 першого тому справи містяться розрахунки заборгованості та виписка з особового рахунка за кредитним договором № 539258601 від 25 листопада 2021 року, в яких відображена вся необхідна інформація щодо кредитування ОСОБА_1 , в тому числі порядок нарахування відсотків за користування кредитом та утворення заборгованості, яка є предметом судового розгляду.
Таким чином, суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості.
Оскільки в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачкою в електронній формі одноразовим ідентифікатором, погоджено всі істотні умови отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення відповідних умов, а також підтвердження отримання відповідачкою кредитних коштів і відсутні докази повернення отриманого кредиту з відсоткам, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного з відповідачки стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 2 422,40 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 2 906,88 грн - за подання апеляційної скарги.
ТОВ «Юніт Капітал» в апеляційній скарзі також просило відшкодувати понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн, а також понесені в суді першої інстанції у розмірі 6 000,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
При цьому, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
На обґрунтування заявленого розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги № 09/09/24-02 від 09 вересня 2024 року, укладеного між АБ «Тараненко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал», протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 09/09/24-02 від 09 вересня 2024 року, додаткову угоду № 11 до договору про надання правничої допомоги № 09/09/24-02 від 09 вересня 2024 року, а також акт прийому-передач наданих послуг від 09 вересня 2024 року на суму 6 000,00 грн (а.с. 130-138, т. 1).
Відповідно до пункту 3.3 договору про надання правничої допомоги гонорар складається із суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 09/09/24-02 від 09 вересня 2024 року.
Згідно із пунктом 3.4 вказаного договору після належного виконання доручення адвокатське бюро надає клієнту акт прийому-передачі наданих послуг.
Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 09 вересня 2024 року клієнту - ТОВ «Юніт Капітал» було надано виконавцем - АБ «Тараненко і партнери» такі послуги: складання позовної заяви ТОВ «Юніт Капітал» до боржника ОСОБА_1 (2 год.) - 5 000,00 грн; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості за кредитним договором (1 год.) - 500,00 грн; надання усної консультації стосовно складання позовної заяви (1 год.) - 500,00 грн.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Тобто, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.
У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19, а також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
У відзиві на позовну заяву відповідачка не висолювала своїх заперечень щодо заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, клопотання про зменшення таких судових витрат не порушувала.
Отже, виходячи з того, що апеляційна скарга ТОВ «Юніт Капітал» підлягає задоволенню, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, а стороною позивача документально доведено понесення витрат на правову допомогу, то в апеляційного суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення по суті спору.
Оцінюючи обґрунтованість вимог позову про стягнення судових витрат, відсутності заперечень сторони відповідача в контексті положень частини п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України, а також співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних ним робіт, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, колегія суддів вважає, що заявлена сума у розмірі 6 000,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції.
Досліджуючи докази на підтвердження витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з такого.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В силу принципу диспозитивності цивільного судочинства при ухваленні рішення суд не може виходити за межі пред'явлених вимог, а правом визначати предмет та підставу відповідного клопотання наділений лише заявник (стаття 13 ЦПК України).
Згідно пунктів 4, 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Тобто, саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу.
Як зазначено вище, умовами договору про надання правничої допомоги № 09/09/24-02 від 09 вересня 2024 року визначено, що належним виконанням доручення адвокатського бюро є акт прийому-передачі наданих послуг (пункт 3.4).
Однак, позивачем в особі представника - адвоката Тараненка А.І. до суду апеляційної інстанції такий доказ не подавався.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а тому у відшкодуванні цих витрат слід відмовити.
Наведене узгоджується з висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 569/4771/19.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»заборгованість за кредитним договором № 539258601 від 25 листопада 2021 року у розмірі 101 086,80 гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 2 422,40 гривень сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3 633,607 гривень - за подання апеляційної скарги.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 6 000,00 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній