Справа № 369/10730/22 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4246/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
04 червня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_6
захисника (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 05 травня 2025 року,
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 05 травня 2025 року ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 03 липня 2025 року включно без визначення розміру застави.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 указано на незаконність ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначив про те, що висновки суду про існування ризику переховування від суду та впливу на свідків не підтверджені жодними доказами, дослідженими в судовому засіданні, адже обвинувачений не вчиняв спроб втечі, не переховувався від слідства та суду, а жоден з допитаних свідків не підтвердив вплив на нього з боку ОСОБА_8 , при цьому, що всі свідки сторони обвинувачення допитані. Вважає, що в цій справі підставою для продовження строку тримання під вартою стало фактично те, що обвинуваченому інкримінується вчинення кримінального правопорушення, що належить до особливо тяжких злочинів, однак реальних підстав та ризиків, які б свідчили про необхідність продовження найсуворішого запобіжного заходу, в оскаржуваній ухвалі не наведено, враховуючи, що згідно з практикою ЄСПЛ ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку та має оцінюватися з посиланням на низку інших факторів. Крім цього, зазначив, що стороною обвинувачення в судовому засіданні не доведено недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання, зазначених в клопотанні прокурора, ризиків, а тому вважає, що застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків враховуючи, що обвинувачений ніколи не здійснював спроб переховуватися, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, має постійне місце проживання, має на утриманні матір пенсійного віку. Відтак просить суд оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення захисника обвинуваченого, який подану апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченогоОСОБА_8 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, поставленого у вину обвинуваченому, з яких вбачається, що обвинувачений спілкувався з військовослужбовцями РФ, а тому, враховуючи ситуацію, яка існує в державі внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації, існує реальна можливість переховування від суду, в тому числі шляхом переходу на території, які наразі не контролюються державою Україна. Наведене указує на існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що указує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставини вчинення поставленого у вину обвинуваченому ОСОБА_8 кримінального правопорушення дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на свідків, а враховуючи, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а отжесвідки можуть бути допитані повторно, то вказаний ризик на сьогодні продовжує існувати.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Посилання в апеляційній скарзі захисника на те, що обвинувачений ніколи не здійснював спроб переховуватися, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, має постійне місце проживання, має на утриманні матір пенсійного віку, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то на думку колегії суддів у цьому питанні, запобіжний захід у виді домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 та попередити наявні ризики, у зв'язку із його недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин, а враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, то рішення суду першої інстанції про не визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави є обґрунтованим в силу положень ч. 4 ст. 183 КПК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 05 травня 2025 року щодо ОСОБА_8 у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 05 травня 2025 рокущодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4