02 червня 2025 року м. Київ
Справа № 753/23607/23
Провадження: № 22-ц/824/9450/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Желепи О. В., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Куровської Марини Василівни в інтересах Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва»
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко І. В.,
у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій,
У грудні 2023 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що на підставі розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 13.02.2015 року № 61 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київради від 09.10.2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» будинок АДРЕСА_1 з 16.02.2015 року був закріплений на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва». Пунктом 4 розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 13.02.2015 року №61 визначено, що комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» забезпечує належне утримання та експлуатаційне обслуговування житлового і нежитлового фонду та елементів зовнішнього благоустрою. Вказує, що відповідачка, ОСОБА_1 , є власницею нежитлового приміщення площею 184,6 кв. м., що розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до копії договору купівлі-продажу від 19.07.2002 року. Отже, вона, як власниця вбудованого нежитлового приміщення, разом з наймачами і іншими співвласниками будинку повинна сплачувати плату, за надані позивачем послуги по утриманню будинку і споруд та прибудинкової території, відповідно до площі належного їй приміщення. Проте, відповідачка не оплачує житлово-комунальні послуги, а саме:послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які їй надаються своєчасно в повному обсязі та належної якості.
Позивач, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» обґрунтовує розмір заборгованості відповідачки за надані послуги з утримання будинку АДРЕСА_1 та прибудинкової території, виходячи з фактичних витрат підприємства на кожен будинок окремо. Розрахунок здійснювався за площею нежитлового приміщення відповідачки, 184,60 кв.м, відповідно до діючих тарифів, встановлених органами місцевої влади.
Тарифи та періоди їх дії:
01.04.2015 - 02.06.2015: 1,9322 грн/кв.м (розпорядження КМДА №579 від 10.04.2012 та №1191 від 11.07.2012) 184,60 * 1,9322 = 356,69 грн/міс;
03.06.2015 - 30.06.2017: 2,2423 грн/кв.м (розпорядження КМДА №442 від 30.04.2015) 184,60 * 2,2423 = 413,93 грн/міс;
01.07.2017 - 29.02.2020: 4,5847 грн/кв.м (розпорядження КМДА №668 від 06.06.2017) 184,60 * 4,5847 = 846,31 грн/міс.
З 01.03.2020 по теперішній час: 5,1509 грн/кв.м (наказ КП від 03.02.2020 №45) 184,60 * 5,1509 = 950,86 грн/міс.
Вказує, що згідно з актом звірки розрахунків, за період з 01.04.2015 по 30.11.2023 заборгованість відповідачки перед позивачем становить 80 928,41 грн.Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, вимагає стягнення інфляційних втрат у розмірі 39 584,05 грн та 3% річних у розмірі 8 953,77 грн, нарахованих за вказаний період прострочення платежів.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 січня 2025 року у задоволенні позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, Куровська М. В. в інтересах Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права рішення суду просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що висновки суду щодо не підписання відповідачкою договору про надання послуг з утримання будинків і споруд є помилковими, адже відповідачка, будучи власницею нежитлового приміщення, з 2015 року є споживачем послуг з утримання будинків і споруд, які надавалися позивачем. Відмічає, що керуючись Постановою Кабінету Міністрів України №529 від 20.05.2009 року та ст. 634 ЦК України, позивачем було підготовлено договір про надання житлово-комунальних послуг та опубліковано в газеті «Хрещатик», що згідно усталеною практикою Верховного Суду свідчить про укладеність такого договору між сторонами. Також звертає увагу на судову практику, яка вказує на те, що відсутність договору між сторонами не може бути підставою для звільнення від сплати комунальних послуг.
Вважає безпідставними висновки суду щодо відсутності у позивача правових підстав для надання відповідних житлово-комунальних послуг з 10.06.2018 року, адже в матеріалах справи відсутні жодні докази про те, що в будинку АДРЕСА_1 було створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку або обрано управителя та укладено з ним договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком у період з 2015 по 2023 року.
Щодо висновків суду про недоведеність надання послуг позивачем у зв'язку із не підписанням відповідачем актів виконаних робіт, а також у зв'язку із відсутністю реквізитів відповідача відмічає, що ні ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», ні договір про приєднання не містять в собі вимог щодо обов'язкового підписання позивачем актів виконаних робіт із індивідуальними споживачами на підтвердження факту надання послуг.
Звертає увагу, що відповідач є власником вбудованого нежитлового приміщення у вищезазначеному будинку, що було встановлено судом та не спростовано відповідачкою , а відтак, є співвласником всього спільного майна багатоквартирного будинку, що в свою чергу породжує виникнення відповідних прав та обов'язків стосовно утримання спільного майна.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні Куровська М. В. в інтересах «Керуючої компанії з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити.
ОСОБА_1 та її представник, адвокат Савченко Г. М., вважали доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а також заперечували обґрунтованість нарахування позивачем тарифів відповідно до наказу КП від 03.02.2020 №?45.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Київради від 09.10.2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» створено комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» та віднесено його до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.01.2015 №4 затверджено Статут Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» .
Відповідно до п. 2.2. Статуту підприємства, предметом діяльності підприємства є утримання житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та закріплений за позивачем на праві господарського відання, а також надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій та інших житлово-комунальних послуг.
На підставі розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 13.02.2015 року № 61 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київради від 09.10.2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальних господарством міста Києва» будинок АДРЕСА_1 , який в числі інших об'єктів житлового та нежитлового фонду територіальної громади міста Києва переданий до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, з 16.02.2015 закріплений на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва»(т. 1, а. с.18-19, 21).
Відповідно до п. 4 вказаного розпорядження, обов'язком позивача є забезпечення належного утримання та експлуатаційного обслуговування житлового і нежитлового фонду та елементів зовнішнього благоустрою.
Відповідачка, ОСОБА_1 є власником 17/100 частини нежилих приміщень загальною площею - 1093,2 кв.м або 4/100 частини від будинку, що знаходяться у АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_1 на зазначені частини нежилих приміщень набуто на підставі договору купівлі-продажу частини нежилих приміщень АЕК №456676 від 19.07.2002 року, укладеного між ТОВ «Анталь» та ОСОБА_1 (т. 1, а.с.12-13 т.1).
Позивач, обгрунтовуючі звернення до суду із вказаним позовом зазначав, що за період з 01.04.2015 по 30.11.2023рокузаборгованість відповідачки становить 80 928,41 грн. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку із несплатою відповідачкою житлово-комунальних послуг, з неї підлягає до стягнення інфляційні втрати у розмірі 39 584,05 грн та 3% річних у розмірі 8 953,77 грн, нарахованих за вказаний період прострочення платежів.
В ході судового розгляду в суді першої інстанції відповідачкою було зазначено, що належне їй на праві приватної власності нежитлове приміщення вона передала за договором оренди в користування Приватному підприємству «Алекс Рам», яке й надалі використовує дане приміщення на правах оренди.
Заперечуючи щодо факту отримання послуг від позивача, відповідачка надала договори, укладені ПП «Алекс Рам» з іншими виконавцями послуг, а саме: 1) Договір №10218-04 від 03.03.2014 року, укладений з виконавцем ТОВ «Селтік», з надання послуги з вивезення твердих побутових відходів (ТПВ), що утворюються на об'єкті замовника, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.176); договір на надання послуг з вивезення побутових відходів №ВП-22161-Ди від 11.05.2021 року, укладений з КП ВО Київради (КМДА) «Київкомунсервіс» щодо послуги з вивезення (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення) твердих побутових відходів з додатком №1 до договору у вигляді Графіку вивезення ТПВ (а.с.177-178); договір №04-6737 від 01.02.2014 року, укладений з КП «Профдезінфекція» ВО КМР (КМДА) щодо послуги з проведення комплексу протиепідемічних заходів на території та в будівлях замовника (дератизація, дезінсекція, дезінфекція) (а.с.179); договір №04-6737 від 01.01.2018 року, укладений з КП «Профдезінфекція» ВО КМР (КМДА) щодо послуги з проведення захисту від шкідників та комплексу протиепідемічних заходів на території та в будівлях замовника (дератизація) (а.с.180); договір №759/29/16/ОБ/ПС-2018 від 01.11.2018 року, укладений з Управлінням поліції охорони в м. Києві щодо послуги по підключенню замовника до пункту централізованого спостереження виконавця, здійснення цілодобового спостереження за системою пожежної сигналізації, встановленої на об'єкті замовника (а. с.181-183).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні докази укладення між сторонами договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а надані позивачем акти виконаних робіт не підтверджують факту надання послуг саме відповідачці, оскільки не підписані нею, не містять її ідентифікаційних даних, адреси об'єкта чи його площі, та посилаються на нечинний договір №946 від 20.06.2018 року, який відсутній у матеріалах справи, що унеможливлює перевірку обґрунтованості нарахованих сум.
Крім того, суд виходив з того, що зазначені в актах суми не відповідають тарифам, встановленим розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради, а зміст самих актів не дозволяє ідентифікувати конкретні надані послуги з урахуванням переліку, визначеного нормативними актами. Також, суд врахував відсутність у справі даних про техніко-архітектурні характеристики будинку, де розташоване приміщення відповідача, що не дозволило перевірити правильність застосованих позивачем тарифів, розрахованих нібито з урахуванням таких характеристик. Водночас, судом зазначено, що інших доказів, які б підтверджували надання відповідачці конкретних житлово-комунальних послуг, їх обсяг, режим чи споживчі властивості, до справи не долучено.
Проте, колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні хододною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку встановленому законодавством.
Відповідно до ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтями 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що договір про надання комунальних послуг укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку. Частиною 5 статті 13 вище вказаного закону визначено, що відмова від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладення договору з виконавцем не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Відповідно до п.п.1, 5, 6 ч.1, п.п.1, 5, 9 ч.3 ст.20 Закону України №1875-IV споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством; на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; споживач зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; своєчасно проводити підготовку жилого будинку, помешкання (в якому він проживає або яке належить йому на праві власності) та його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період.
Аналогічні за змістом положення закріплені і в п.п.1, 5, 6 ч.1, п.п.3, 5, 9 ч.2 ст.7 Закону України від 09 листопада 2017 року №2189-VІІІ.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Управитель зобов'язаний вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів (пункт 4 частини другої статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» власник (споживач) зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги.
У рішенні Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 зроблено правовий висновок щодо застосування положень пункту 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносно відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати житлово-комунальних послуг та роз'яснено, що споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати за надані послуги.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, він є незмінним.
Як убачається з матеріалів справи, відповідно до розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 13 лютого 2015 року за №61 «Про організаційно - правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київради від 09 жовтня 2014 року №270/270 «Про удосконалення структури управління житлово - комунальним господарством міста Києва», з 16 лютого 2015 року за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» закріплено на праві господарського відання об'єкти житлового та нежитлового фонду територіальної громади м. Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, та елементи зовнішнього благоустрою згідно з додатками 1, 2, 3.
Пунктом 4 розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 13 лютого 2015 року №61 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» забезпечує утримання та експлуатаційне обслуговування житлового та нежитлового фонду та елементів зовнішнього благоустрою (т. 1, а. с. 18-19).
Згідно акту приймання-передачі житлових будинків які передаються безоплатно, на праві господарського відання, з балансу КП «Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва» на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» згідно розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 13 лютого 2015 року №61, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» передано на баланс на праві господарського відання будинок АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 21).
Відповідачка, ОСОБА_1 , є власником 17/100 частини нежилих приміщень загальною площею - 1093,2 кв.м або 4/100 частини від будинку за вищезазначеною адресою, а отже, є споживачами житлово-комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (т. 1, а. с. 12).
На виконання вимог ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» керуючими компаніями 10 районів міста Києва було підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в газеті «Хрещатик» від 14.07.2015 року №99 (4695). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами.
Такі договори є договорами приєднання, а отже договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона може запропонувати свої умови.
Приписи статей 205, 634, 641, 642, 714 ЦК України і частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов'язковість договору про надання житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість останнього відмовитись від укладання договору, а сам договір є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення такого у договорі або законі не висловив заперечень проти договору у формі мовчання.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17 зазначено, що надавач послуг опублікував в газеті у якості пропозиції (оферти) для підписання споживачами публічний договір про надання комунальних послуг, а тому з огляду на те, що відповідач протягом місяця з дня публікації не направив свою письмову відмову укласти договір, то він вважається таким, що прийняв пропозицію позивача про укладення договору. При цьому Верховний Суд керувався тим, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов'язок укласти договір та вносити плату за користування послугами, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про надання послуг або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.
Встановлено, що відповідачка від надання житлово-комунальних послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялася, а саме, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачка, протягом одного місяця з дня публікації договору в засобах масової інформації в письмовому вигляді повідомила позивача про свою відмову укласти договір, чи про свою незгоду з умовами опублікованого договору, а отже, така публічна оферта вважається погодженою та прийнятою відповідачкою.
Крім того, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду у справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 року.
Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, надсилає споживачці платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а споживачка має здійснювати оплату рахунків.
Крім того, колегія суддів відмічає, що є помилковими висновки суду про відсутність у позивача правових підстав для надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території з 10.06.2018 року у зв'язку із визначенням нової класифікації житлово-комунальних послуг та введенням послуги з управління багатоквартирним будинком, з огляду на таке
По-перше, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-1V втратив
чинність лише 01 травня 2019 року.
По-друге, на підставі п. 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо вивезення побутових відходів за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
У разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про форму (зміну форми) управління багатоквартирним будинком договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцем таких послуг або управителем, визначеним згідно із цим Законом до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, втрачають чинність з дати, визначеної зборами співвласників (загальними зборами об?єднання співвласників) багатоквартирного будинку, або з дати початку виконання зобов'язань за договором про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, укладеним за правилами, визначеними цим Законом, але не раніше ніж через два місяці після направлення особою, уповноваженою на це зборами співвласників (загальними зборами об?єднання співвласників) багатоквартирного будинку, такому виконавцю, управителю письмового повідомлення про припинення договорів.
Оскільки співвласники багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 у спірний період не визначилися з формою управління і ураховуючи п. 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивач продовжував надавати саме послугу з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій на підставі вищезазначеного договору приєднання (опублікованого в газеті «Хрещатик» № 99 (4695) від 14.07.2015 року), що залишався діючим.
Доказів того, що у будинку АДРЕСА_1 було створено об?єднання співвласників багатоквартирного будинку, або обрано управителя та укладено з ним договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком у період з 2015 по 2023 року відповідачкою надано не було.
Відповідачкою також було зазначено про те, що послуги позивачем не надавались.
Колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначений порядок оформлення претензій споживачів.
Так, у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг.
У разі ненадання, надання неналежної якості послуги з управління багатоквартирним будинком споживач має право викликати управителя для перевірки якості наданих послуг.
Порядок перевірки якості надання комунальних послуг та якості послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком).
Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов'язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача.
Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості.
У разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом.
Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п'яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем).
Водночас, відповідачкою жодних актів-претензій як того вимагає Закон України «Про житлово-комунальні послуги» не долучено, а отже доводи про те, що послуги позивачем не надавалися є безпідставним.
Отже, як убачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві вказував на те, що спірні правовідносини виникли з приводу несплати відповідачкою наданих позивачем житлово-комунальних послуг (за утримання будинку та прибудинкової території) в розмірі 80 928 грн 41 коп за період з 01.04.2015 по 30.11.2023 року. Крім того, позивач, з квітня 2015 року по листопад 2023 року, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, нараховує інфляційні втрати у розмірі 39 584,05 грн та 3% річних у розмірі 8 953,77 грн.
Розрахунок здійснювався за площею нежитлового приміщення відповідачки, 184,60 кв.м, відповідно до діючих тарифів, встановлених органами місцевої влади.
Тарифи та періоди їх дії:
01.04.2015 - 02.06.2015: 1,9322 грн/кв.м (розпорядження КМДА №579 від 10.04.2012 та №1191 від 11.07.2012) 184,60 * 1,9322 = 356,69 грн/міс;
03.06.2015 - 30.06.2017: 2,2423 грн/кв.м (розпорядження КМДА №442 від 30.04.2015) 184,60 * 2,2423 = 413,93 грн/міс;
01.07.2017 - 29.02.2020: 4,5847 грн/кв.м (розпорядження КМДА №668 від 06.06.2017) 184,60 * 4,5847 = 846,31 грн/міс.
З 01.03.2020 по теперішній час: 5,1509 грн/кв.м (наказ КП від 03.02.2020 №45) 184,60 * 5,1509 = 950,86 грн/міс.
Водночас, з матеріалів справи убачається, що відповідачка просила застосувати строки позовної давності, керуючись ст. 257 ЦК України, на що колегія суддів відмічає.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року. З урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 19 грудня 2020 р. до 31 серпня 2021 р. на території України установлено карантин згідно з Постановами КМ України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1100 від 11.11.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тому пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.
З матеріалів справи убачається, що позивач здійснює нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги з квітня 2015 року по листопад 2023 року.
Оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, слід визнати таким, що пропущений позивачем трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року до березня 2017 року.
Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року, колегія суддів відмічає наступне.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, № 757/2022 від 07 листопада 2022 року й діє на цей час.
Безумовно, що стан війни в Україні створює об'єктивні перешкоди для реалізації прав на судовий захист.
Проте, в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені.
17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту: «18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) 19.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Отже, щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року до листопада 2023 року трирічний строк позовної давності пропущений не був, оскільки на час подання позовної заяви в грудні 2023 року такий строк був продовжений Законом.
З розрахунку наданого позивачем убачається, що заборгованість на загальну суму 80928 грн 41 коп нарахована за період з квітня 2015 року до листопада 2023 року, при цьому, з урахуванням вищевказаних вимог законодавства, позивачем пропущений трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з квітня 2015 року до березня 2017 року, яка складає 10 229 грн 93 коп (т. 1, а. с. 27-29).
Тому, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову в указаній частині з підстав пропуску позивачем позовної давності, відтак, вимоги позивача про стягнення на його користь із відповідачів заборгованості на суму 10 229 грн 93 коп за період з квітня 2015 року до березня 2017 року задоволенню не підлягають.
Відтак, за період з 02 квітня 2017 року до 30 листопада 2023 року заборгованість відповідачки за спожиті послуги складає в загальному розмірі 70 698 грн 48 коп (80 928,41- 10 229, 93).
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів відмічає наступне.
Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022. Воєнний стан в Україні введено на всій території України та діє до теперішнього часу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" постановив в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні»: установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року №1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг» та п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції:
1.Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:
нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).
Тобто, основні зміни полягають в тому, що з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв'язку з неоплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.
Так, м. Київ не відноситься до територій, де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій, отже право на нарахування штрафних санкцій у зв'язку з неоплатою житлово-комунальних послуг у позивача виникає лише з 30 грудня 2023 року.
В той же час, з наданого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат убачається, що останнім такі штрафні санкції нараховані по листопад 2023 року, включно, тобто, за період, в який діяла заборона на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України є обґрунтованими частково та підлягають задоволенню в обсязі, визначеному колегією суддів з урахуванням строків позовної давності - за період з 24 лютого 2019 року до 24 лютого 2022 року, відповідно до здійсненого розрахунку.
Розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
......
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.21866444
Інфляційне збільшення:
70 698,00 x 1.21866444 - 70 698,00 = 15 459,14 грн.
Розрахунок 3 % річних здійснюється за формулою:
Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де
С - сума заборгованості,
Д - кількість днів прострочення.
Період прострочення грошового зобов'язання: Кількість днів у періоді Сума
з 24/02/2019 до 31/12/2019
70 698,00 x 3 % x 311 : 365 : 100 311 1 807,16 грн.
з 01/01/2020 до 31/12/2020
70 698,00 x 3 % x 366 : 366 : 100 366 2 120,94 грн.
з 01/01/2021 до 24/02/2022
70 698,00 x 3 % x 420 : 365 : 100 420 2 440,53 грн.
Отже, всього штрафних санкцій: 6 368,63 грн.
Період прострочення грошового зобов'язання 1097 днів
За таких обставин, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки, становить 92?525,77 грн, що складається із основної суми боргу в розмірі 70?698,00 грн, інфляційного збільшення на суму 15?459,14 грн та штрафних санкцій у розмірі 6?368,63 грн.
Водночас, колегія суддів вважає неприйнятними висновки суду, щодо відсутності можливості визначити, на підставі яких тарифів здійснювався розрахунок наданих позивачем послуг, у зв'язку із втратою чинності розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06.06.2017 року, з огляду на таке.
Як зазначено вище, розрахунок здійснювався за площею нежитлового приміщення відповідачки, 184,60 кв.м, відповідно до діючих тарифів, встановлених органами місцевої влади.
01.07.2017 - 29.02.2020: 4,5847 грн/кв.м (розпорядження КМДА №668 від 06.06.2017) 184,60 * 4,5847 = 846,31 грн/міс.
З 01.03.2020 по теперішній час: 5,1509 грн/кв.м (наказ КП від 03.02.2020 №45) 184,60 * 5,1509 = 950,86 грн/міс.
Щодо тарифів на підставі яких здійснюється нарахування вартості послуг, слід зазначити наступне.
Структура та загальна вартість послуг підприємства (вартість послуг при оплаті після двадцятого числа місяця, наступного за розрахунковим) визначена відповідно до тарифів, встановлених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 № 668.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду по справі № 826/8441/17, 12.06.2019 касаційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018 у справі № 826/8441/17 скасовано, а справу про визначення протиправним і скасування розпорядження № 668 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25.07.2019 №1317 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» розпорядження № 668 визнано таким, що втратило чинність з дня його оприлюднення.
Під час нового судового розгляду ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.11.2019 та від 10.12.2019 зупинено розгляд даного адміністративного провадження з метою визначення умов для примирення сторін строком до 10.02.2020.
Отже, до прийняття остаточного рішення у справі № 826/8441/17, твердження апелянта про нарахування плати за послуги позивача по незатвердженим у встановленому законом порядку тарифами, у зв'язку із скасуванням з 20.12.2.018 року розпорядження КМДА № 668 є безпідставними.
Відповідно до Роз'яснення розмір тарифів на послуги не може бути зміненим виконавцем послуг та встановленим органами місцевого самоврядування протягом дії договору про надання послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який було укладено до введення в дію норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII (із змінами), що регулюють надання послуг з управління багатоквартирним будинком.
Діюча вартість послуг, які надаються Керуючою компанією встановлена на рівні нормативних витрат на їх надання, розрахованих станом на 01.07.2017 відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 з врахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2015 № 515 та залишається незмінною станом на сьогоднішній день.
У відповідності до норм чинного законодавства вартість робіт з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначається окремо по кожному будинку.
Вартість тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1 з 01.07.2017 встановлена в розмірі 4,5847 грн/кв.м загальної площі (та затверджена розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668).
Розрахунок заборгованості позивачем здійснено з розрахунку діючої вартості тарифу 6,83грн., що відображено в колонці «тариф».
Розмір місячного нарахування за надані Керуючою компанією послуги визначається шляхом множення діючого тарифу (4,5847) на загальну площу нежитлвоого приміщення відповідачки(184,60 кв.м.).
Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилання представника відповідачки на неправомірність нарахування плати за тарифом 5,1509 грн/кв.м, встановленим наказом КП від 03.02.2020 №?45, у період з 01.03.2020 по теперішній час (що при площі 184,60 кв.м становить 950,86 грн/міс), оскільки це питання не порушувалося під час розгляду справи в суді першої інстанції, а в апеляційній інстанції відповідачка не скористалася правом на подання відзиву. При цьому, відповідно до положень статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд здійснює перегляд справи в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції на підставі наявних у справі та додатково поданих доказів.
Колегія також вважає неприйнятними та необґрунтованими висновки суду про недоведеність надання послуг позивачем, у зв'язку із не підписанням відповідачкою актів виконаних робіт, а також у зв'язку з відсутністю в них реквізитів відповідачки (крім ПІБ) та інформації про складові послуги, адже ні Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ані договір приєднання не містять у собі вимог щодо обов'язкового підписання позивачем актів виконаних робіт із індивідуальними споживачами на підтвердження факту надання послуг.
Крім того, ОСОБА_1 не надала доказів того, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» не надавало або надавало неналежним чином послуги з утримання будинку, а також на підтвердження того, що вона звертався до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» із заявами щодо здійснення перерахунку розміру нарахувань.
В оцінці доводів відповідачки про те, що між сторонами не було укладено договору про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, колегія суддів враховує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем.
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що орендар нежитлового приміщення, розташованого у будинку, самостійно уклав договір про надання послуг з вивезення побутових відходів, проте зазначені послуги не були включені позивачем до тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що застосовувався до відповідачки. Водночас, укладення окремих договорів на проведення дезінфекції, дератизації та дезінсекції безпосередньо в належному відповідачці приміщенні не звільняє її від обов'язку брати участь в утриманні спільного майна багатоквартирного житлового будинку, зокрема, місць загального користування та допоміжних приміщень, у яких за ініціативою позивача здійснюються відповідні санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи.
Ураховуючи вищезазначене, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема, не взяв до уваги факт існування договору приєднання, опублікованого в газеті «Хрещатик» №?99 (4695) від 14.07.2015 року, який вважається акцептованим усіма споживачами. Суд помилково дійшов висновку про відсутність у позивача підстав надавати послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у будинку АДРЕСА_1 з 10.06.2018 року, не застосувавши при цьому положення пункту 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до вказаного договору приєднання. Крім того, висновок суду про недоведеність факту надання послуг позивачем є необґрунтованим і таким, що призвів до неправомірного рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції порушив норми цивільного процесуального закону, відповідно до яких обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів, а також захист порушеного права особи, яка звернулася до суду.
За таких обставин, апеляційна скарга Куровської М. В. в інтересах КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» підлягає задоволенню частково, рішення на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 січня 2025 року скасуванню, з ухваленням нового рішення у справі про часткове задоволення позову.
Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Як убачається із матеріалів справи, ціна позову КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» складає 129 466,23 грн (100 %).
При зверненні до суду з позовом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» сплатило судовий збір у розмірі 2684 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4026 грн.
Внаслідок апеляційного перегляду справи позовні вимоги задоволені на 71 % (92 525,77 х 100 : 129 466, 23).
Ураховуючи те, що внаслідок апеляційного перегляду справи позовні вимоги до відповідачів задоволено на суму 92 525, 77 ( 71 %), тому, судовий збір, який повинен бути стягнений пропорційно розміру задоволених позовних вимог із відповідачки на користь позивача, за розгляд справи в суді першої інстанції становить 1905, 64 грн (2684 х 71% % ) та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 858, 46 (4026 х 71%), що в загальному розмірі становить 4 764 грн ( 1905, 64 + 2 858, 46).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 37 , 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Куровської Марини Василівни в інтересах Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (02002, м. Київ, вул. Пантелемона Куліша, 9-г, ЄДРПОУ 39606435) заборгованість за оплату послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі у розмірі 70 698 (сімдесят тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн 48 коп. за період з 02 квітня 2017 року по 01 грудня 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (02002, м. Київ, вул. Пантелемона Куліша, 9-г, ЄДРПОУ 39606435) 3 % річних у розмірі 6 368 (шість тисяч триста шістдесят вісім) грн. 63 коп та 15 459 (п'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн 14 коп інфляційних втрат.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (02002, м. Київ, вул. Пантелемона Куліша, 9-г, ЄДРПОУ 39606435) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 764 (чотири тисячі сімсот шістдесят чотири) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 05 червня 2025 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді О. В. Желепа
В. А. Нежура