вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77
e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617
Унікальний номер справи № 357/11026/24 Головуючий у суді першої інстанції - Ярмола О.Я.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7197/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
29 травня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуКомерційний банк "ПриватБанк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2024 року та на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживача та зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що між нею АТ КБ "Приватбанк" було укладено кредитний договір № КІСWGK00830082 від 23.10.2006, відповідно до умов якого, банк надав ОСОБА_1 кошти у сумі 36 200 доларів США.
У позивачки виникла заборгованість, а тому вона надіслала банку Заяву від 22.07.2021р. про проведення реструктуризації боргу в порядку п. 4 ч. 7 розділу IV Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідач направив позивачці лист № 20.1.0.0.0/7-210728/5221 від 12.08.2021, яким відмовив у проведенні реструктуризації з підстав ненадання необхідної кількості документів для проведення реструктуризації. Однак, в даному листі банк не повідомив, яких документів не вистачало.
З метою встановлення конкретної причини відмови у проведенні реструктуризації, на адресу відповідача надіслано адвокатський запит №25/08/1 від 25.08.2021, у відповідь на який отримано лист від 28.08.2021 №20.1.0.0.0/7-210828/3158, з якого вбачається, що відповідач фактично ухилився від надання будь-яких пояснень роз'яснень щодо відсутності документів, які, на думку банку, мали бути надані для проведення реструктуризації кредитної заборгованості.
Позивачка вважає таку відмову АТ КБ "Приватбанк" протиправною та такою, що порушує її право на проведення реструктуризації кредитної заборгованості, дії відповідача є такими, що не відповідають засадам добросовісності та розумності.
Посилаючись на викладене, просила суд:
визнати відмову АТКБ «Приватбанк», що оформлена листом №20.1.0.0.0/7210728/5221 від 12.08.2021 у проведенні реструктуризації заборгованості за кредитним договором протиправною;
визнати право за ОСОБА_1 право на проведення реструктуризації заборгованості за кредитним договором № КІСWGК00830082 від 23.10.2006 у відповідності до вимог пункту 7 розділу ІV Закону України «Про споживче кредитування»;
зобов'язати АТ КБ «Приватбанк» провести реструктуризацію заборгованості за кредитним договором № КІСWGК00830082 від 23.10.2006 у відповідності до вимог пункту 7 розділу ІV Закону України «Про споживче кредитування».
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2024 рокупозов задоволено частково.
Визнано право за ОСОБА_1 на проведення реструктуризації заборгованості за кредитним договором № КІСWGК00830082 від 23.10.2006 року у відповідності до вимог пункту 7 розділу ІV Закону України «Про споживче кредитування».
Зобов'язано АТ КБ «Приватбанк» провести реструктуризації заборгованості за кредитним договором № КІСWGК00830082 від 23.10.2006 року у відповідності до вимог пункту 7 розділу ІV Закону України «Про споживче кредитування».
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2024 року стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» в дохід держави судовий збір в сумі 968,96 грн.
Не погоджуючись із такими рішенням та додатковим рішенням суду відповідач АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2024 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що, звертаючись до банку щодо проведення реструктуризації боргу, ОСОБА_1 не надала усіх необхідних для цього документів, тому відмова банку була правомірною.
Зазначає, що стягнуті судом витрати на правову допомогу є неспівмірними зі складністю справи та наданими адвокатом послугами, а також факт понесення цих витрат не підтверджується належними доказами.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
В судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представникпозивачки ОСОБА_1 - адвокат Назаренко Р.А., який підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав. Представниця відповідача АТ КБ «ПриватБанк» адвокат Попельнюх Т.І. у судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № КІСWGK00830082 від 23.10.2006, відповідно до умов даного договору, банк надав позичальнику кошти у сумі 36200 доларів США. Кредит надано на споживчі потреби (а.с. 18-21).
Також, між банком та позивачкою було укладено договір іпотеки від 23.10.2006, предметом якого є квартира за адресою АДРЕСА_1 ., загальною площею 63,5 кв.м., житловою площею 47,1 кв.м. (а.с.25-29).
Встановлено, що позивачка 22.07.2021 року на адресу відповідача надіслала Заяву про проведення реструктуризації в порядку п. 4 ч. 7 розділу IV Закону України "Про споживче кредитування"(а.с. 30-31).
Відповідач на вказану заяву направив позивачці лист №20.1.0.0.0/7-210728/5221 від 12.08.2021р., яким повідомив про відмову у проведенні реструктуризації з підстав ненадання необхідних документів для проведення реструктуризації (а.с.17).
Крім цього, представник позивачки звертався 25.08.2021 року до відповідача з адвокатським запитом з проханням зазначити точний та вичерпний перелік документів, що стали підставою для відмови банку у проведенні реструктуризації (а.с.13).
Банк не надав ОСОБА_1 відповіді із зазначенням інформації про документи, яких не вистачає для проведення реструктуризації.
Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Предметом даної справи є визнання протиправною відмову банку у непроведенні реструктуризації заборгованості ОСОБА_1 , яка виникла за договором кредиту від 23.10.2006 № КІСWGK00830082 та зобов'язання банку провести вказану реструктуризацію відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про споживче кредитування», передбачено, що метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.
Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX, який набрав законної сили 23 квітня 2021 року (далі - Закон № 1381-IX).
Цим законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7 згідно із Законом від 13 квітня 2021 року № 1381-IX.
Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов'язковій реструктуризації підлягають зобов'язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі у цьому пункті - договір), у разі: наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов'язання (простроченого грошового зобов'язання та/або грошового зобов'язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв'язку з виконанням ним зобов'язань позичальника; відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв'язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв'язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації; виконання зобов'язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об'єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об'єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України.
Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:
- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об'єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).
Згідно із підпунктом 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов'язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом.
Відповідно у заяві про проведення реструктуризації зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) позичальника; найменування кредитодавця (повне або скорочене); інформація про дату укладення договору, яким передбачені зобов'язання, щодо реструктуризації яких подається заява; інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов'язки позичальника); інформація про всі наявні у власності позичальника (особи, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) на дату підписання заяви об'єкти нерухомого майна, віднесені до об'єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об'єкт нерухомого майна та його адреса); інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання майнового поручителя та про всі наявні у його власності на дату підписання заяви об'єкти нерухомого майна, віднесені до об'єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об'єкт нерухомого майна та його адреса), - у разі наявності майнового поручителя; документи, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім'ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім'ї - на вимогу кредитора), розширену інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім'ї іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя).
Закон України «Про споживче кредитування» визначає вичерпний перелік обставин, при яких кредитор має право відмовити у реструктуризації за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» критеріям (незалежно від дати укладення договору), та підлягають обов'язковій реструктуризації на вимогу позичальника:
- у разі пропуску позичальником строків, на подачу заяви, кредитор звільняється від обов'язку проведення реструктуризації зобов'язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим законом (абзац 7 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»);
- у разі ненадання позичальником необхідних для проведення реструктуризації документів, зазначених у підпункті 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», кредитор звільняється від обов'язку проведення реструктуризації зобов'язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом (абзац 9 підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»).
Заявник несе відповідальність за достовірність зазначеної у заяві про проведення реструктуризації інформації.
У разі якщо заявник не зазначив у заяві про проведення реструктуризації об'єкт нерухомого майна, віднесений до об'єктів житлового фонду, що на момент підписання заяви належав на праві власності позичальнику (особі, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) або майновому поручителю, або заявник зазначив недостовірну інформацію про зареєстроване на момент підписання заяви місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) або майнового поручителя, або заявник зазначив недостовірну інформацію про фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) або майнового поручителя, то в разі встановлення однієї з цих обставин судом або в разі підтвердження однієї з таких обставин наявними у кредитора офіційними документами (виданими суб'єктами, уповноваженими відповідно до закону видавати такі документи), це є підставою для відмови у проведенні передбаченої цим пунктом реструктуризації.
Відповідно до п. 12 ч. 7 розділу IV Закону України "Про споживче кредитування" днем проведення реструктуризації вважається день отримання кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя або заставодавця у зв'язку з виконанням ним зобов'язань позичальника, заяви про проведення відповідно до цього пункту реструктуризації. Кредитор зобов'язаний не пізніше 60 днів з дня реструктуризації здійснити всі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов'язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов'язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов'язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів). Також відповідна інформація у письмовому вигляді безоплатно надається зазначеним особам особисто на їхню вимогу.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог вказав, що обов'язковою умовою передбаченою підпунктом 1 пункту 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» щодо реструктуризації є наявність непогашеного грошового зобов'язання (простроченого грошового зобов'язання та/або грошового зобов'язання, строк сплати якого не закінчився), а між сторонами існує спір щодо дострокового стягнення заборгованості.
Однак, як вбачається з Листа від 12.08.2021, факт (обставина) наявності спору щодо дострокового стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит не був підставою для відмови в проведенні реструктуризації боргу. Банк чітко зазначив одну підставу для відмови в проведенні реструктуризації - ненадання необхідних документів.
При цьому, банк не вказав яких необхідних документів не вистачало. Як було встановлено судом першої інстанції, лише під час розгляду даного судового спору, у відзиві на позов, представник відповідача вказав яких документів не вистачало в 2021 році для задоволення заяви позивача про реструктуризацію, а також, у відзиві представник відповідача вказав нову підставу для відмови в реструктуризації, і при цьому, зазначено, що банк не звертаючи уваги на те, що клієнт постійно має проблеми з виконання зобов'язань мав намір провести реструктуризацію.
Судом також встановлено, що у позивачки відсутнє будь яке інше нежитлове нерухоме майно у власності, окрім предмета іпотеки, що підтверджується Інформаційною довідкою з Реєстру речових прав, яка була додана позивачем до заяви про проведення реструктуризації, також позивачем було додано довідку про доходи, про зареєстрованих осіб і довідку про склад сім'ї (а.с.32-33,34, 35,36-37).
Отже, позивачка отримала саме споживчий кредит у сумі 36 200 доларів США на придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 площею 63,5 квадратних метрів, яка в подальшому була передана в іпотеку Кредитору, у неї відсутнє будь яке інше житлове нерухоме майно у власності, предмет іпотеки є єдиним її місцем проживання, позивачка є іпотекодавцем свого єдиного місця проживання, а тому на спірні відносини між позивачем та відповідачем розповсюджуються вимоги абзацу 2 пункту 7 Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", тобто, позивачка має право на проведення реструктуризації валютної заборгованості за кредитним договором № КІСWGK00830082 від 23.10.2006.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 року у справі № 722/479/22 щодо проведення реструктуризації валютної заборгованості.
Судом першої інстанції встановлено, що на момент звернення позивачки із заявою про проведення реструктуризації та на час надання банком відповіді на цю заяву, відповідач не повідомив позивачці, які потрібно додати ще документи, із чітко визначеним їхнім переліком. Лише, під час розгляду даного спору в судовому порядку, банк обґрунтував свою відмову та вказав яких документів не вистачало.
Суд також встановив, що позивачем не було зазначено обставин, або недостовірної інформації у її заяві про реструктуризацію заборгованості.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 вказав, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Враховуючи принцип розумності, який передбачає добросовісність зовнішнього прояву поведінки учасника цивільних відносин з точки зору правомірності, обґрунтованості, доцільності такої поведінки, а також можливості передбачення таким учасником обставин, які можуть вплинути на його права та обов'язки інших учасників цивільних відносин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, відмовивши у проведенні реструктуризації з підстав неподання необхідних документів, не обґрунтував свою відмову та не вказав, яких саме документів не було додано позивачем.
Отже, відмова відповідача ОСОБА_1 у проведенні реструктуризації з означених підстав є неповною і незрозумілою для споживача, та лист/відмову від 12.08.2021 можна вважати такою, що вона відтерміновує на невизначений час дії щодо реструктуризації боргу, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача провести реструктуризацію відповідно до закону.
У своїй апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» стверджує, що звертаючись до банку щодо проведення реструктуризації боргу, ОСОБА_1 не надала усіх необхідних для цього документів, тому банк не мав підстав для проведення реструктуризації заборгованості. Однак, як вже зазначено вище, перелік цих документів банк навів вперше у відзиві на позов. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази того, що банк повідомляв клієнтці таку інформацію у відповідь на її звернення.
Погоджується апеляційний суд також з висновками суду першої інстанції щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу.
Так, частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків падання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та па підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою:,
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі з протилежною стороною). При цьому, норми статей 137. 141 ЦПК України спрямовані саме на захист прав та інтересів учасників судових процесів, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість учасників отримати відшкодування понесених витрат, на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналізуючи зазначену норму процесуального права, слід дійти висновку про те, що для відшкодування витрат на правничу допомогу, заявником має бути вчинено дві обов'язкові дії, а саме, до закінчення судових дебатів зробити заяву про відшкодування судових витрат, а в подальшому, надати докази понесених витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, якщо такі докази не було подано під час розгляду справи
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачка надала: ордер, копію Договору-доручення про надання правничої допомоги від 23.01.2024; копію додаткової угоди №3 до Договору-доручення про надання правничої допомоги від 18.06.2024, прибуткові ордери від 27.08.2024, від 21.07.2024, від 05.07.2024 про оплату послуг на загальну суму 122 000 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, зазначено, що при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону N 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону N 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати ВС від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Верховний Суд у складі колегії суддів КГС в постанові від 01 серпня 2019 року по справі № 915/237/18 дійшов висновку, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості й верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, завищений щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, і не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява N 19336/04, п. 269).
Враховуючи вищевикладене та аналізуючи надані представником позивача докази в підтвердження здійснення відповідних витрат за укладеним договором-дорученням про надання правничої допомоги та враховуючи представництво інтересів сторони позивача в судовому засіданні, часткове задоволення позовних вимог, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, наявну судову практику в аналогічних спорах, принципи співмірності та розумності судових витрат, заперечення відповідача щодо витрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про відшкодування ОСОБА_1 витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача вартість послуг адвоката - 50 000 грн.
З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, тому з урахуванням ч. 1 ст. 141 ЦПК України, та з урахуваннямзаперечень з боку відповідача, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанціїпро наявність підстав длячасткового відшкодування ОСОБА_1 витрат на оплату правничої допомоги адвоката шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки 50 000 грн.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про часткове задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення та додаткове рішення підлягають залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргуКомерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2024 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено04 червня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді Т.О. Невідома
В.В. Соколова