Справа № 753/3054/24 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/1791/2025 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
13 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Смільчинці, Лисянського району Черкаської області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого,-
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,-
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_8 09 вересня 2023 року, приблизно о 17 год. 00 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , у приміщенні хостелу, побачив мобільний телефон, який належить потерпілій ОСОБА_9 та вирішив таємно заволодіти майном останньої.
Так, перебуваючи за вказаною адресою, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій ОСОБА_8 , переконавшись та вважаючи, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу взяв із столу на кухні хостелу мобільний телефон марки Tecno pop5 lte ice blue, imei: НОМЕР_1 , imei: НОМЕР_2 , НОМЕР_6/ НОМЕР_4 , вартістю 3 401,30 грн, з сім-карткою абоненту Київстар з номером НОМЕР_5 (матеріальної цінності не становить) та з прозорим чохлом (матеріальної цінності не становить), після чого залишив приміщення хостелу, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Своїми злочинними діями ОСОБА_8 завдав матеріального збитку потерпілій ОСОБА_9 на загальну суму 3 401,30 грн.
Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачується у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року, яким він засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, звільнений 09 лютого 2023 року умовно-достроково на невідбутий строк 11 місяців 2 дні, та остаточно обвинуваченому ОСОБА_8 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років десять днів.
Вирішено питання речових доказів.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок Дарницького районного суду м. Києва в частині призначеного покарання. Визнати винним ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України не пов'язане з позбавленням та обмеженням волі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вирок суду першої інстанції є несправедливим та таким, що ухвалений за невідповідністю міри покарання з його діяннями.
Також, сторона захисту звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження відсутній цивільний позов, оскільки до суду подана письмова заява від потерпілої ОСОБА_9 про повне відшкодування матеріальних збитків обвинуваченим і прохання до суду призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі.
Разом з тим, обставини, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України досудовим розслідуванням не встановлено.
Обставини, що пом'якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України можна вважати: повне визнання вини, щире каяття, відшкодування матеріальних збитків потерпілій та фактичне примирення з потерпілою.
Крім того, стороною обвинувачення було долучено до суду характеризуючі особу обвинуваченого ОСОБА_8 дані, однак попередній вирок Дніпровського районного суду від 07 червня 2021 року не надавався. До того ж, в обвинувальному акті відносно обвинуваченого ОСОБА_8 відсутні відомості про звільнення умовно-достроково з місця відбування покарання за попереднім вироком суду.
Відтак, на думку сторони захисту, вирок Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року є таким, що не відповідає вимогам кримінального кодексу та кримінального закону.
Обвинувачений ОСОБА_8 повідомлявся у встановленому законом порядку про день, час та місце апеляційного розгляду, однак до суду апеляційної інстанції не з'явився, будь-яких заяв та клопотань не подавав.
Крім того, під час судового розгляду захисник ОСОБА_7 вказав, що ОСОБА_8 в телефонному режимі повідомив йому про те, що він був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходить військову службу, у зв'язку з чим не має можливості з'явитись до суду. Разом з тим, у відповідь на запит Київського апеляційного суду надійшов лист №116/2/16/18356 від 27.02.2025, за підписом Начальника управліня персоналу штафбу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України ОСОБА_10 , відповідно до якого ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації, на особливий період не призивався.
Потерпіла, повідомлялася про день, час та місце апеляційного розгляду у встановленому законом порядку, проте, до суду апеляційної інстанції не з'явилась, будь-яких заяв та клопотань не подавала.
Зважаючи на позицію учасників апеляційного розгляду, положення ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів приходить до висновку про можливість проведення апеляційного розгляду за відсутності вказаних осіб.
Заслухавши доповідь судді,
пояснення захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити,
пояснення прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, апеляційний суд переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги. У зв'язку з цим, апеляційний суд не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оскаржено в апеляційній скарзі.
Суд першої інстанції розглянув це кримінальне провадження відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження та визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд першої інстанції з'ясував, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження та учасниками процесу не оспорюються.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про суворість призначеного покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення
Колегія суддів звертає увагу на те, що вищенаведені положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Так, перевіряючи вирок суду в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно положень ст. ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року передбачено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу обвинуваченого. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обирати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Судова дискреція (судовий розсуд) є інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Поняття судового розсуду у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити менш суворий вид покарання або більш суворий в межах санкції статті. А у випадках, коли санкція статті передбачає тільки один вид покарання, суд наділений функцією обирати розмір цього покарання. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість призначення передбаченого законом покарання, яке б сприяло його меті та було достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який має середню освіту, сім'ю та постійне місце проживання, дружину у стані вагітності, працює неофіційно, на обілку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше неодноразово судимий та вчинив новий злочин під час умовно-дострокового звільнення. Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом'якшують покарання суд визнав визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне й добровільне відшкодування заподіяних злочином збитків, примирення з потерпілою. Також суд вказав про відсутність обставин, що обтяжують покарання згідно ст. 67 КК України.
Крім того, судом першої інстанацїі встановлено та враховано під час призначення покарання обвинуваченому те, що вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 року ОСОБА_8 засдужено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2023 року засудженого ОСОБА_8 звільнено умовно-достроково від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на невідбутий строк 11 місяців 2 дні. За оскаржуваним вироком, обвинувачений ОСОБА_8 вчинив нове кримінальне правопорушення через 7 місяців після звільнення умовно-достроково і даний строк ще завершений не був.
Поряд з цим, суд першої інстанції врахувавши положення ст. 65 КК України, обставини кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до вчиненого, дані про його особу, дійшов висновку про доцільність призначення ОСОБА_8 покарання в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 71 КК України, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи наведені у вироку висновки місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_8 , на думку колегії суддів, суд діяв з дотриманням вимог статей 50, 65,66 КК України та визначив обвинуваченому необхідну та достатню міру покарання.
Підстав для застосування положень статті 75 КК України про що просить захисник у апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає.
Так, за правилами ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Доводи апеляційний скарги захисника про відсутність цивільного позову, а також про наявність письмової заяви від потерпілої ОСОБА_9 про повне відшкодування матеріальни збитків обвинуваченим і прохання суду призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі, були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та на думку колегії суддів, істотно не знижують ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого правопорушення, не є вирішальними для суду та суттєво не впливають на призначення судом міри покарання.
Доводи захисника про те, що стороною обвинувачення не було долучено попередній вирок Дніпровського районного суду від 07 червня 2021 року, а також про те, що в обвинувальному акті відносно обвинуваченого ОСОБА_8 відсутні відомості про звільнення умовно-достроково з місця відбування покарання за попереднім вироком суду, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам закону, є справедливим і достатнім для виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Інших доводів, які б свідчили про суворість призначеного покарання, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання узгоджується з статтями 50, 65, 71 КК України, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_11 слід залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду міста Києва від 28.05.2024 щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим в той самий строк з моменту отримання судового рішення.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4