Справа № 539/3502/24 Номер провадження 22-ц/814/1729/25Головуючий у 1-й інстанції Гуменюк Г. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
03 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Чумак О.В.,
суддів: Бутенко С.Б., Пилипчук Л.І.
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 січня 2025 року ухвалене суддею Гуменюк Г.М., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю
28 серпня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Лубни, Полтавської області на перегоні "Лубни-Солоницька" (180 км залізничного шляху) потяг скоїв наїзд на гp. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих травм помер. Вказують, що між наїздом на ОСОБА_3 (тобто дією джерела підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України) та смертю останнього наявний причинно-наслідковий зв'язок.
08.06.2021 року за фактом настання цієї події було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021170570000326 та розпочато досудове розслідування, правова кваліфікація кримінального правопорушення ч.3 ст.276 КК України.
В ході досудового розслідування було встановлено, що смерть ОСОБА_3 наступила в результаті травмування при зіткненні з поїздом.
Постановою слідчого Лубенського ВП ГУНП в Полтавській області від 26.06.2021 дане кримінальне провадження було закрито в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, так як відсутня суб'єктивна та об'єктивна сторона складу злочину, оскільки машиніст потяга не мав реальної можливості уникнути зіткнення через криву ділянку місцевості, поворот та малу відстань до людини, що перебувала на коліях, хоча вчасно розпочав екстрене гальмування та подав звуковий сигнал.
Внаслідок смерті ОСОБА_3 позивачі назавжди позбавлені можливості отримувати від нього підтримку та допомогу, як моральну так і матеріальну і жодні зусилля із їх сторони не зможуть виправити ситуацію, що склалася. Сталий життєвий устрій позивачів непоправно змінено з незалежних від них обставин, вони не зможуть отримати від нього пораду, запросити на святкування радісних подій в житті або розраховувати на допомогу, як сина та батька.
ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, її чоловік помер, вона мала правомірні сподівання отримувати від свого сина ОСОБА_3 допомогу, вона проживала разом з сином, вела з ним спільний побут, у всьому покладалась на нього, а тепер їй доволі складно самостійно організовувати своє життя.
ОСОБА_2 мав близькі, теплі відносини з батьком ОСОБА_3 , вони часто бачились, спілкувались, проживали недалеко. В доволі молодому віці втратив батька, хоча потребує батьківської поради, настанови та допомоги. Смерть батька є різкою і психотравматичною подією, яка викликає надзвичайний стрес і виключення з нормального способу життя.
В результаті наїзду потягу на ОСОБА_3 та його смерті, позивачам спричинена моральна шкода, оскільки вони втратили близьку людину, страждання пов'язані зі смертю є триваючими, потрібен час та зусилля для відновлення попереднього стану, однак в цілому такий стан ніколи не може бути відновлений, тому що втрата є непоправною трагедією в їх житті.
Враховуючи вище зазначене та те, що шкоду було заподіяно джерелом підвищеної небезпеки - така шкода підлягає відшкодуванню незалежно від наявності вини, просили стягнути з відповідача спричинену моральну шкоду по 250000 грн. кожному, із врахуванням того, що така шкода може бути стягнута одноразово.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 січня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволені частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі по 100 000 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду мотивовано обґрунтованістю позову та обов'язку відповідача, як власника джерела підвищеної небезпеки, відшкодувати моральну шкоду, завдану смертю потерпілого.
Не погодившись з вказаним рішенням, представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Ольховський В.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що в діях машиніста відсутні ознаки кримінального правопорушення за частиною третьою статті 276 КК України, в той час як загиблим ОСОБА_3 грубо порушено Правила безпеки громадян на залізничному транспорту України, який, усвідомлюючи небезпечність своїх дій та передбачаючи можливі небезпечні наслідки, перебуваючи у нетверезому стані, рухався по залізним коліям, при наближенні потяга не зійшов з колії, не реагував на сигнали водія потяга, що призвело до його смертельного травмування потягом.
Вказане, на думку апелянта, свідчить про протиправну поведінку загиблого, а відсутність у водія потяга технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою.
Вказує, що позивачами не надано суду доказів обґрунтування завдання їм моральної шкоди та її розміру, а також доказів, які б підтверджували факти, що стали наслідком сильних душевних страждань та пережитого нервового стресу, зокрема, не надано висновку судово-психологічної експертизи, яка може бути доказом для визначення можливого розміру грошової компенсації за завдані особі страждання (моральну шкоду).
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачів та представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла до наступного висновку.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно частин першої, другої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є матір'ю та сином відповідно та членами сім'ї потерпілого ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув внаслідок травмування при зіткненні з потягом. Вказане підтверджується копіями свідоцтв про народження, а також копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3
08.06.2021 слідчим Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області за фактом настання цієї події було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021170570000326 та розпочато досудове розслідування, правова кваліфікація кримінального правопорушення ч.3 ст.276 КК України.
В ході досудового розслідування було встановлено, що смерть ОСОБА_3 наступила в результаті травмування при зіткненні з поїздом.
Згідно лікарського свідоцтва про смерть №146 від 09.06.2021, причиною смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є шок крововтрата та сполучна травма голови та грудної клітки, травмований при зіткненні з поїздом.
Із відповіді Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області від 11.06.2021 №7342/115/117-2021 на запит щодо невиробничого травматизму з сторонньою особою на залізничному транспорті, що стався ІНФОРМАЦІЯ_2 о 17 годині 47 хвилин на 180 ПК2 непарної колії перегону м. Лубни - Солоницька, встановлено, що СВ Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120201170570000326 від 08.06.2021 за ч.3 ст.276 КК України. Потерпілою особою внаслідок невиробничого травматизму є ОСОБА_3 , 1972 року народження, мешканець АДРЕСА_1 , не працюючий. До лікарні ОСОБА_3 був доставлений із діагнозом: закрита черепно мозкова травма, забій головного мозку, кома, алкогольне сп'яніння, де ІНФОРМАЦІЯ_3 від отриманих травм помер. На даний час з метою встановлення причин смерті в рамках досудового розслідування кримінального провадження призначено судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_3 . Ознак суїциду в ході досудового розслідування не встановлено.
Постановою слідчого Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області від 26.06.2021 дане кримінальне провадження було закрито в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.276 КК України, так як відсутня суб'єктивна та об'єктивна сторона складу злочину, оскільки машиніст потяга не мав реальної можливості уникнути зіткнення через криву ділянку місцевості, поворот та малу відстань до людини, що перебувала на коліях, хоча вчасно розпочав екстрене гальмування та подав звуковий сигнал.
Відповідно до Висновку експерта №145 встановлено, що причиною смерті ОСОБА_3 стала сполучна травма голови, грудної клітини, що супроводжувалось шоком-крововтратою. Під час судово-токсикологічної експертизи крові трупа ОСОБА_3 виявлений етиловий спирт в концентрації 1,0 проміле, що відповідає легкому ступеню алкогольного сп'яніння.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що втрата близької людини є для матері померлого ОСОБА_1 та сина померлого ОСОБА_2 незворотною втратою, що спричинила, спричиняє і буде спричиняти їм довготривалі сильні душевні страждання. При цьому суд врахував, що смерть ОСОБА_3 настала у зв'язку з його особистою необережністю при русі залізничною колією та не реагування на звукові сигнали локомотиву, а отже однією з причин загибелі є недотримання померлим правил поведінки на залізничному транспорті, що тягне за собою зменшення суми відшкодування. З урахуванням зазначених обставин, а також доказів, на які вони посилаються обґрунтовуючи розмір моральних страждань, на думку суду, належним відшкодуванням у цьому випадку є стягнення по 100 000 грн кожному позивачу.
Колегія суддів погоджується з цим висновком суду приймаючи до увагу наступне.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно приписів частини першої статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Частинами другою та п'ятою статті 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Приписами частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов'язок доказування і подання доказів, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявність умислу потерпілого або дії непереборної сили належить до предмету доказування (частина друга статті 77 ЦПК України) та обов'язок доведення таких обставин в силу презумпції вини володільця джерела підвищеної небезпеки покладається на відповідача.
Відповідно до чинного законодавства вина потерпілого у формі необережності не є підставою для звільнення власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності за спричинену моральну шкоду.
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
Діяльність, пов'язана із використанням потягів, є джерелом підвищеної небезпеки, а оскільки володільцем потягу є АТ «Українська залізниця», то відповідач зобов'язаний відшкодовувати шкоду, завдану транспортними засобами, якими він володіє.
При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б вказували на наявність обставин непереборної сили або умислу потерпілого, а доводи апеляційної скарги представника відповідача в цій частині ґрунтуються на припущеннях та належними засобами доказування не підтверджуються.
Виходячи з наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування позивачам моральної шкоди, спричиненої смертю сина та батька внаслідок його травмування при зіткненні з належним відповідачеві потягом. При цьому суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням поведінки самого потерпілого, який порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України, якими пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п'яти метрів, а перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо).
Оскільки груба необережність потерпілого сприяла виникненню шкоди, з урахуванням ступеню вини загиблого ОСОБА_3 , колегія суддів апеляційного суду погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром грошового відшкодування завданої позивачам моральної шкоди внаслідок смерті сина та батька в розмірі по 100 000 грн кожному, що відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Сам факт втрати близької людини є достатньою підставою для твердження про наявність травмуючого фактору, який спричиняє та буде спричиняти позивачам душевні страждання і відновити становище, яке існувало до смерті сина та батька, неможливо, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо відсутності доказів обґрунтованості розміру моральної шкоди, оскільки грошове відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань позивача та з урахуванням обставин, що сприяли виникненню такої шкоди.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність вини машиніста потягу ОСОБА_5 не береться апеляційним судом до уваги, оскільки шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки при виконанні своїх трудових обов'язків працівником відшкодовується роботодавцем - власником джерела підвищеної небезпеки незалежно від його вини.
Встановлено, що рішення суду першої інстанції по суті заявлених позивачами вимог є законним та обґрунтованим, відповідає нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановленим фактичним обставинам справи на підставі наданих сторонами доказів та їх належної оцінки судом, що доводами апеляційної скарги не спростовується.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 червня 2025 року
Головуючий суддя О.В. Чумак
Судді С.Б. Бутенко
Л.І. Пилипчук