05 червня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/16203/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) 10.12.2024 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №263 від 16 вересня 2023 року в частині припинення йому всіх виплат грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення з часу відсутності на службі без поважних причин з 17 вересня 2023 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №274 від 27 вересня 2023 року в частині відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27 вересня 2023 року №182-РС нижчепойменованих осіб рядового та сержантського складу, які рахуються безпідставно відсутніми, з 27 вересня 2023 року вивести в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошове, продовольче, речове та інші види забезпечення з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з його пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини внаслідок бойового ураження або дій противника в районі ведення бойових дій, за періоди з 22.03.2023 (поранення); з 05.05.2023 по 08.05.2023; з 29.05.2023 по 31.05.2023; з 30.09.2023 по 13.10.2023; з 29.12.2023 по 04.01.2024, з 20.03.2024 по 01.04.2024;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити збільшену до 100000 грн. додаткову винагороду в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з його пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини внаслідок бойового ураження або дій противника в районі ведення бойових дій, за періоди з 22.03.2023 (поранення); з 05.05.2023 по 08.05.2023; з 29.05.2023 по 31.05.2023; з 30.09.2023 по 13.10.2023; з 29.12.2023 по 04.01.2024, з 20.03.2024 по 01.04.2024;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення до складу грошового забезпечення, з якого йому обчислена одноразова грошова допомога на оздоровлення за періоди 2023 рік та 2024 рік, індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити йому одноразову грошову допомогу на оздоровлення за періоди 2023 рік та 2024 рік, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за періоди 2023 рік та 2024 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за періоди 2023 рік та 2024 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати йому додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. щомісячно, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за періоди з 01.08.2023 по 30.08.2024;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити йому додаткову винагороду в розмірі 30000 грн. щомісячно, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період 01.08.2023 по 30.08.2024.
Ухвалою судді від 25.12.2024 відтерміновано вирішення питання про дотримання позивачем строків звернення до суду з позовом до отримання додаткових доказів, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано у відповідача додаткові докази по справі.
Ухвалою суду від 13.02.2025 витребувано у відповідача додаткові докази по справі.
Ухвалою суду від 12.05.2025 позовну заяву залишено без руху, установлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску в частині позовних вимог про оскарження наказів від 16.09.2023 №263, від 27.09.2023 №274.
На виконання ухвали суду представник позивача подав заяву про поновлення процесуального строку, мотивовану тим, що зі спірними наказами відповідач позивача не ознайомлював. Крім того, позивач є учасником бойових дій, брав безпосередню участь у бойових діях, отримав поранення у Покровському районі, пов'язане з захистом Батьківщини та перебував на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я внаслідок поранення. На переконання представника позивача, вказані обставини свідчать про поважність пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом за захистом його прав та можуть бути підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Додатково представник позивача зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проаналізувавши матеріали справи, клопотання, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приписами частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Тобто, з огляду на вищевказані процесуальні вимоги, вважаючи, що спірні накази є протиправними, позивач повинен був звернутись до суду з відповідним позовом у місячний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, проте позовна заява подана до суду 10.12.2024, що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до адміністративного суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Верховний Cуд у постанові від 17.12.2021 по справі №640/16928/21 дійшов висновку, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Відтак, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас слід зазначити, що строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи розпочинає свій перебіг лише за умови, що остання була реально обізнаною з фактом їх порушення оспорюваними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі «Хаджіанастасіу проти Греції», пункти 32-37).
При цьому, очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі «Йодко против Литви» (Jodko v. Lithuania).
Верховний Суд в постанові від 17.12.2021 по справі №640/16928/21 зауважує, що частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Верховний Cуд в постанові від 22.12.2021 по справі №200/17683/21 зазначив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Водночас, в ухвалі Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №127/2897/13-ц суд дійшов висновку, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
У постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 Верховний Cуд дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
У постанові від 26 жовтня 2023 року у справі №500/4332/22 Верховний Суд зазначив, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.
Разом з тим, Верховний Суд погодив висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не наведено обставин, які об'єктивно перешкоджали звернутися позивачу до суду із позовом у встановлений строк саме з підстав запровадження правового режиму воєнного стану. Також, виконання позивачем обов'язків військової служби не позбавляло його можливості звернутися до суду із відповідним позовом або ж за правовою допомогою. При цьому, норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачають можливість отримання військовослужбовцем відпустки в особливий період під час дії воєнного стану.
При цьому, колегією суддів відхилено посилання позивача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм процесуального права - статей 121, 122 КАС України, висловлених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 , від 14 грудня 2022 року у справі №560/11700/21, від 04 квітня 2023 року у справі №140/1487/22, від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а, від 13 серпня 2021 року у справі №440/5178/20, від 17 грудня 2021 року у справі №460/713/21, від 10 лютого 2022 року у справі №560/11791/21, від 5 травня 2022 року у справах №520/9769/19, №420/18798/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а, оскільки норми процесуального закону не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку, та такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Враховуючи зазначену позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що саме пособі проходження військової служби під час воєнного стану не має наслідком автоматичне поновлення строку звернення до суду з позовною заявою позивачу.
Натомість неможливість звернутись до суду своєчасно потребує доведення та доказового підтвердження.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, виснувала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові від 13 лютого 2024 року у справі №140/9165/23 Верховний Суд, покликаючись на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі №990/102/22 та постанови Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14919/22, звернув увагу на можливість позивача реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв'язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв'язку, при цьому, неможливість вчинення таких дій потребує доказового обґрунтування.
Також Верховний Суд звернув увагу на те, що питання поновлення пропущених процесуальних строків вирішується судом в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Найпоширенішими підставами, за яких може бути поновлений пропущений строк звернення до суду, є, зокрема, форс-мажорні обставини або такі, що перебували поза контролем особи (аварії, катастрофи, природні явища) та інші об'єктивні причини, що не залежали від її волі (тяжка хвороба, неправомірні дії інших осіб тощо). Водночас, у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об'єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
Суд звертає увагу, що на виконання наказу від 16.09.2023 №263 позивачу припинено виплату всіх видів грошового забезпечення, а відповідно до наказу від 27.09.2023 №274 ОСОБА_1 виведено у розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 .
Наданими сторонами довідками підтверджується та позивачем не заперечується (а.с. 30, 73), що, як мінімум з жовтня 2023 року, позивач грошове забезпечення не отримує. Докази відсутності об'єктивної можливості дізнатися про підстави припинення нарахування та виплати грошового забезпечення, за умови виявлення належної зацікавленості та вчинення активних дій, позивач не надав.
Щодо доводів представника позивача, що у зв'язку з отриманим пораненням ОСОБА_1 перебував на лікуванні, суд звертає увагу на те, що відповідно до наданих доказів позивач проходив стаціонарне лікування періодично та недовготривало. Останній раз перебував на лікуванні до 04.01.2024, а до суду з даним позовом звернувся 10.12.2024 (майже через рік).
Верховний Суд у постанові від 29.11.2024 по справі №120/359/24 зауважував про можливість поновлення військовослужбовцям строків звернення до суду з позовом, але виключно за наявності об'єктивних обставин неможливості реалізувати ними права звернення до суду у встановлені строки, якими можуть бути: перебування у віддалених або небезпечних місцях, де неможливо отримати правову допомогу або підготувати документи для звернення до суду; виконання військовослужбовцями службових обов'язків; участь у тривалих військових операціях, навчаннях або відрядженнях.
Разом з тим, вказані докази у матеріалах справи відсутні. З 16.09.2023 позивач обов'язки військової служби не виконує, участі в бойових діях не приймає, у тривалі відрядження не вибував, оскільки самовільно залишив службу. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи наведене, у розрізі приписів процесуального закону та усталеної правової позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку, що наведені обставини пропуску строку звернення до суду не є поважними та такими, що не залежали від волі позивача.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, то заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (абзац дев'ятий десятий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N 17-рп/2011).
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в порушення якої позивачем не надано належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строків звернення до суду.
Згідно із частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом восьмим частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на вказані обставини, враховуючи відсутність доказів в обґрунтування поважності пропуску позивачем строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів від 16.09.2023 №263, від 27.09.2023 №274, а тому адміністративний позов має бути залишений без розгляду у вказаній частині позовних вимог.
Суд звертає увагу, що особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 122, 123, 241-243, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів від 16.09.2023 №263, від 27.09.2023 №274 - залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст ухвали складено 05.06.2025.
Суддя С.В. Бородавкіна