Провадження № 11-кп/803/1643/25 Справа № 204/8325/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 червня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2025 року у кримінальному провадженні № 12023050000000061, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Гайсин Вінницької області, українця, громадянина України, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, з середньо-спеціальною освітою, звільненого з військової служби за станом здоров'я, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_5
За вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Вирішено питання речових доказів та судових витрат.
Цим вироком ОСОБА_6 визнано винним за наступних обставин.
Солдат ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи її на посаді майстра 1 відділення розбирально-складальних робіт 1 ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст. 14, 16 Закону України «Про дорожній рух», п. 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, 23 січня 2023 року близько 22 годин 20 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем марки AUDI-A4 реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись автодорогою сполученням «Покровськ-Мирноград'з боку м. Покровськ у напрямку м. Мирноград, Покровського району Донецької області, проїжджаючи ділянку дороги км+500м», діючи необережно, проявляючи злочинну самовпевненість, маючи об'єктивну можливість спостерігати за дорожньою обстановкою, не маючи перешкод технічного характеру, маючи реальну та об'єктивну можливість здійснювати рух своєю смугою руху з безпечною швидкістю, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним транспортного засобу марки AUDI-A4, реєстраційний номер НОМЕР_2 , щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, внаслідок чого не впорався з керуванням, втратив курсову стійкість транспортного засобу, що призвело до зміни його напрямку руху, некерованості та виїзду за межі проїжджої частини на праве узбіччя де в подальшому здійснив наїзд на придорожнє дерево, що знаходилось на правому узбіччі, внаслідок чого пасажир його автомобіля ОСОБА_9 отримав несумісні з життям тілесні ушкодження у вигляді: синців в надбрівній області справа, нижньої повіки лівого ока з переходом на ліву виличну, кінчика носа, в області правої носо-губної складки, поверхневі шкіряні рани на лівому крилі носу, в області правої носо-губної складки, забитої рани слизової верхньої губи, крововиливів у м'які тканини в області судинної ніжки серця, крововиливів в області коренів легень, розриву між хребцевого зчленування між 10 та 11 грудними хребцями, крововиливів в оболонки спинного мозку в грудному відділі, відриву 10 ребра зліва від суглобових поверхонь хребців, розриву аорти на рівні 10 грудного хребця з розшаруванням м'яких тканин з кровотечою в праву плевральну порожнину (2700 мл крові), в ліву плевральну порожнину (1000 мл крові), поза очеревинний простір з утворенням заочеревинної гематоми, синців лівого передпліччя з переходом на ліву кисть та лівої гомілки, садна лівого передпліччя, правого колінного суглобу, лівої гомілки, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя та знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті.
Дії ОСОБА_6 кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого
В апеляції:
- захисник ОСОБА_5 , не оспорюючи висновків суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини ОСОБА_6 та правильності кваліфікації дій останнього, просить вирок суду змінити в частині призначення покарання та призначити останньому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, а також з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_6 раніше не судимий, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше перебував у полоні, звільнений з військової служби за станом здоров'я, має двох малолітніх дітей.
Зазначає, що сама потерпіла не заперечувала обставин щодо контактів з приводу відшкодування їй моральної шкоди, однак остання не могла визначитись з її розміром.
Також звертає увагу, що кримінальне правопорушення сталось в зоні бойових дій, де автотранспортом необхідно рухатись непомітно, без використання пасок безпеки з метою швидкого залишення автомобіля, а тому, якщо б потерпілий був пристебнутий, то тяжких ушкоджень він би не отримав.
В запереченнях на апеляційну скаргу потерпіла ОСОБА_10 , вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок суду без змін.
Обвинувачений ОСОБА_6 про дату, час і місце слухання справи повідомлений належним чином, однак останній до судового засідання не з'явився, заяв, клопотань про відкладення справи або поважності причин його відсутності не надав. Захисник не заперечував проти розгляду його апеляції за відсутності обвинуваченого. За наведених обставин, відсутність обвинуваченого, відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України, не є перешкодою для проведення розгляду справи.
Заслухавши захисника, який підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив їх задовольнити, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки висновки суду стосовно доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, в апеляційній скарзі не оспорюються, інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, то вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо можливості пом'якшення покарання, шляхом призначення ОСОБА_6 покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, не є слушними.
Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Відповідно до положень ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням яких є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема 75 КК України, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 20, п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
При цьому, згідно з п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, рекомендувати судам при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
При призначенні покарання ОСОБА_6 судом першої інстанції був врахований характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, ступінь тяжкості вчиненого необережного злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких, невідворотні наслідки, що настали у вигляді смерті ОСОБА_9 , відсутність намагання обвинуваченого до відшкодування шкоди потерпілій, що свідчить про неповне усвідомлення обвинуваченим тяжкості вчиненого та розкаяння у скоєному, особу обвинуваченого, який має позитивні характеристики з місця проживання та посередні за місцем військової служби. Також, при призначенні покарання була врахована особа обвинуваченого ОСОБА_6 , який має на утриманні двох малолітніх дітей, але поряд з цим суду не було надано доказів, що останній їх вихованням займається самостійно. Також враховано, що ОСОБА_6 був військовослужбовцем, перебував у полоні, звільнений з військової служби за станом здоров'я.
Суд першої інстанції також врахував обставину, що пом'якшує покарання, саме визнання своєї вини, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Таким чином, при призначенні покарання, суд першої інстанції в повному обсязі врахував усі ті обставини, на які посилається захисник в своїй апеляційній скарзі та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у виді трьох років позбавлення волі, вважаючи таке покарання необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З таким видом і розміром призначеного судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_6 погоджується й колегія суддів, оскільки саме таке покарання є достатнім та необхідним для досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України.
При цьому, судом першої інстанції, при призначенні покарання також було розглянуто і варіанти призначення інших видів покарання, зокрема, обґрунтовано було зазначено, що призначення покарання з іспитовим строком не буде достатнім для ОСОБА_6 .
Що стосується посилання захисника на те, що судом не були враховані усі пом'якшуючі обставини, зокрема те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше перебував у полоні, звільнений з військової служби за станом здоров'я, має двох малолітніх дітей, то ці обставини хоча і характеризують ОСОБА_6 з позитивного боку, однак в сукупності були враховані судом першої інстанції та їм була надана відповідна оцінка при призначенні розміру та виду покарання, з якою погоджується і апеляційний суд.
Щодо зауваження захисника в тій частині, що оскільки ОСОБА_6 ще не отримав від держави виплати через перебування у полоні, він не мав реальної можливості належним чином відшкодувати потерпілій шкоду, то ці обставини, з огляду на обставини вчинення злочину, а також позицію самої потерпілої, викладену в її запереченнях на апеляційної скаргу, зокрема те, що вона вважає вирок занадто м'яким, також не можуть бути підставою для призначення ОСОБА_6 покарання із випробуванням.
За загалом вище наведеного, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 положень ст. 69, 75 КК України, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі його захисника, колегія суддів не знаходить.
Також зважається на дотримання судом першої інстанції при призначенні покарання практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
З врахуванням наведеного, призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_6 судом першої інстанції відповідає принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості, а тому підстав для його пом'якшення, не вбачається.
З огляду на вище наведене, апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , - залишити без задоволення.
Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2025 року у кримінальному провадженні № 12023050000000061, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченому, який перебуває під вартою, - у той же строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4