06 червня 2025 р. м. Чернівці Справа №600/599/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Черкез Ірина Володимирівна до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії, -
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до військової частини НОМЕР_1 (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , яким відмовлено у звільненні з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що є військовослужбовцем та проходить військову службу на посаді старшого саперу інженерно-саперного відділення 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 з 27.12.2024 по теперішній час. У позивача наявна дружина з числа осіб з інвалідністю II групи - ОСОБА_2 , що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК (онкологічна) серії 12 ААГ №798545 від 25.04.2024. Згідно із заключенням ЛКК №2248 від 18.11.2024 ОСОБА_2 , внаслідок захворювання - рак тім'яно-потиличної ділянки праворуч з поширенням на валик мозолистого тіла та трикутника правого бокового шлуночка ІІІ ст., стан після видалення пухлини (29.09.2020) та курсів променевої терапії, кістозно-атропічні зміни правої півкулі головного мозку. Лівобічний геміпарез (помірний в руці, глибокий в нозі). Внаслідок чого, комісією встановлено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
У зв'язку з цим, позивачем подано рапорт на звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Водночас, відповідачем відмовлено у задоволенні рапорту у зв'язку з тим, що в доданій до рапорту копії довідки МСЕК серії 12 ААГ №798545 від 25.04.2024 про встановлення ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності, не визначено потребу у постійному сторонньому догляді для особи з інвалідністю.
Додатково у своєму рішенні командиром зазначено, що надане заключення ЛКК №2248 від 18.11.2024 не є належним документом, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду, не є висновком, не відповідає жодній із форм для висновків, затверджених Міністерством охорони здоров'я України, не містить посилання на підзаконний нормативно-правовий акт, яким затверджено його форму, не містить вказівки з урахуванням яких законодавчих приписів його видано. Для особи з інвалідністю потребу у постійному сторонньому догляді мала б визначати саме МСЕК, а не ЛКК.
Вказану відмову, позивач вважає протиправною, що порушує законні права та інтереси, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у їх задоволенні. Зазначав, що рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби із доданими документами був розглянутий командиром військової частини НОМЕР_1 . За результатами розгляду супровідним листом від 11.01.2025 № 2/6 позивачу було відмовлено у задоволенні рапорту та відмовлено у звільненні з військової служби по причині не підтвердження ним існування підстав для звільнення, зокрема: "На підтвердження права на звільнення було надано копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №798545 від 25.04.2024 про встановлення ОСОБА_2 другої групи інвалідності, у якій не визначено потребу у постійному сторонньому догляді для особи з інвалідністю. Також, до рапорту було додано: копію індивідуальної програми реабілітації інваліда №27 від 04.01.2021, у якій не визначено потребу у постійному сторонньому догляді для особи з інвалідністю; копію заключення ЛКК № 2248 від 18.11.2024 із зазначенням потреби у постійному сторонньому догляді. На думку відповідача, надане заключення ЛКК №2248 від 18.11.2024 не є належним документом, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду. Також, заключення ЛКК № 2248 від 18.11.2024 не є висновком, не відповідає жодній із форм для висновків, затверджених Міністерством охорони здоров'я України, не містить посилання на підзаконний нормативно-правовий акт, яким затверджено його форму, не містить вказівки з урахуванням яких законодавчих приписів його видано.".
Не погоджуючись із відзивом на позовну заяву, позивачем подано до суду відповідь на відзив, зокрема із доводами відповідача щодо того, що визначення ІІ групи інвалідності особі на підставі наявних захворювань не спричиняє необхідності постійного стороннього нагляду, догляду та допомоги інших осіб за такими особами, позивач вказував, що таке твердження не тільки суперечить нормам права, прямо передбаченим підставам на звільнення, визначених ст.26 ЗУ "Про військовий обов'язок та військову службу", а також фактичним обставинам справи, а саме: важкості захворювання ОСОБА_2 - онкологія; встановленій групі інвалідності за наслідками та важкістю захворювання (ІІ група, а не ІІІ); визначеній Лікарсько-консультативною комісією потребі ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді, зважаючи на рак (анапластична астроцитома) тім'яно-потиличної ділянки праворуч з поширенням на валик мозолистого тіла та трикутника правого бокового шлуночка ІІІ ст., стан після видалення пухлини (29.09.2020) та курсів променевої терапії, кістозно-атропічні зміни правої півкулі головного мозку, лівобічний геміпарез (помірний в руці, глибокий в нозі).
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 27.12.2024 по теперішній час.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , 05.10.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб про що складено відповідний актовий запис №1141.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.04.2024 отримала другу групу інвалідності, причина - загальне захворювання, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААГ №798545 від 25.04.2025.
05.09.2024 ОСОБА_2 було призначено пенсію по інвалідності ІІ групи та видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3
Відповідно до форми індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається МСЕК (онко) від 04.01.2021, було зазначено, що у ОСОБА_3 у зв'язку із встановленим діагнозом - видалення астроцитоми, визначено виражений ступінь обмеження життєдіяльності, який повторно було визначено у формі індивідуальної програми реабілітації інваліда що видається МСЕК (онко) від 15.02.2022.
Відповідно до консультативного висновку спеціаліста невролога ОКНП "ЧОКЛ", яке було видане на підставі огляду перед повторним оглядом МСЕК (онко) ОСОБА_2 було встановлено діагнози: анапластична астроцитома тім'яно-потиличної ділянки з поширенням на потовщення мозолистого тіла та трикутник правого бічного шлуночку. Стан після оперативного втручання видалення пухлини в межах здорових тканин 29.09.2020 з лівобічним геміпарезом (легким в руці, помірним в нозі), симптоматичною епілепсією, рідкі напади, астенічним синдромом, синдромом ВСД.
Згідно заключення ЛКК Глибоцької райполіклініки №2248 від 18.11.2024, ОСОБА_2 , внаслідок захворювання потребує постійного стороннього догляду.
Зважаючи на наявність у дружини ІІ групи інвалідності, яка згідно заключення ЛКК потребує постійного стороннього догляду, позивач скористався своїм правом та подав до відповідача рапорт про його звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 та абз.11 п.3 ч.12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у звязку з необхідністю здійснювати постійний сторонній догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
До рапорту позивачем додано наступні документи: надано копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , копію довідки до акта огляду МСЕК про встановлення ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності, копію індивідуальної програми реабілітації інваліда, копію заключення ЛКК із зазначенням потреби у постійному сторонньому догляді.
За результатами розгляду вказаного рапорту, командуванням військової частини НОМЕР_1 листом від 11.01.2025 №2/6 повідомлено про те, що на підтвердження права на звільнення було надано копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №798545 від 25.04.2024 про встановлення ОСОБА_2 другої групи інвалідності, у якій не визначено потребу у постійному сторонньому догляді для особи з інвалідністю. Також, до рапорту було додано: копію індивідуальної програми реабілітації інваліда №27 від 04.01.21, у якій не визначено потребу у постійному сторонньому догляді для особи з інвалідністю; копію заключення ЛКК №2248 від 18.11.2024 із зазначенням потреби у постійному сторонньому догляді. Посилаючись на практику Верховного суду, викладену у постанові від 11.04.2024 №420/16689/23 та на вимоги Положення №1317 вказував, що саме МСЕК, а не ЛКК мала б визначати для неї потребу у сторонньому догляді. На думку, відповідача надане заключення ЛКК №2248 від 18.11.2024 не є належним документом, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду. Також, заключення ЛКК № 2248 від 18.11.2024 не є висновком, не відповідає жодній із форм для висновків, затверджених Міністерством охорони здоров'я України, не містить посилання на підзаконний нормативно-правовий акт, яким затверджено його форму, не містить вказівки з урахуванням яких законодавчих приписів його видано."
Не погодившись з вказаною відмовою у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023 продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.
Указом Президента України № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно ч.1 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 ч.1 ст.1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З матеріалів справи встановлено, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу позивач у військовій частині НОМЕР_1 .
Водночас, як свідчать матеріали справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Оцінюючи правові норми, які регулюють правові підстави для звільнення із військової служби, аналізуючи додані до матеріалів справи матеріали, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Так, відповідно до п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 (зі змінами) (далі - Положення № 1153).
Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення №1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п.241 Положення №1153 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами п.242 Положення №1153 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Позиція позивача у цій справі полягає у тому, що у нього наявне право на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 та абз. 11 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, ОСОБА_2 , яка є особою з ІІ групою інвалідності.
Водночас, доводи представника відповідача полягають у тому, що на підтвердження права на звільнення позивачем було надано копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №798545 від 25.04.2024 про встановлення ОСОБА_2 другої групи інвалідності, у якій не визначено потребу у постійному сторонньому догляді для особи з інвалідністю. Також, до рапорту було додано: копію індивідуальної програми реабілітації інваліда №27 від 04.01.2021, у якій не визначено потребу у постійному сторонньому догляді для особи з інвалідністю; копію заключення ЛКК № 2248 від 18.11.2024 із зазначенням потреби у постійному сторонньому догляді. Дане заключення не є належним документом, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду, не є висновком, не відповідає жодній із форм для висновків, затверджених Міністерством охорони здоров'я України, не містить посилання на підзаконний нормативно-правовий акт, яким затверджено його форму, не містить вказівки з урахуванням яких законодавчих приписів його видано.
Надаючи оцінку доводам сторін, суд звертає увагу на безпосередньому формулюванні абзац 11 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме на тому, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
У даному випадку, звільнення з військової служби під час воєнного стану можливе за умови необхідності здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
При цьому, наведена норма жодним чином не визначає та не ставить у залежність можливість звільнення військовослужбовця з військової служби за наявністю зазначених представником відповідача умов, як то необхідність постійного догляду за хворою дружиною, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Тобто, абзац 11 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" взагалі не передбачає документ, яким має підтверджуватися необхідність особи І чи ІІ інвалідності у постійному догляді.
Так, згідно зі ст. 7 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).
Відповідно до п. 27 Положення №1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема:
для I групи - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;
для II групи - стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;
для III групи інвалідності - стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
З наведеної норми слідує, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як, для осіб з II групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з III групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Як вказано вище, Закон №2122-IX ухвалений з метою врегулювання спрощеного варіанту звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за такими особами і хворими дітьми.
Поряд з цим, суд зазначає, що пунктом 12.11 розділу XII Інструкції №170 передбачено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Пунктом 23 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи подаються:
копія свідоцтва про шлюб;
один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді (для осіб з інвалідністю II групи).
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження правових підстав на звільнення з військової служби до рапорту про звільнення додано наступні документи: надано копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , копію довідки до акта огляду МСЕК про встановлення ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності, копію індивідуальної програми реабілітації інваліда, копію заключення ЛКК із зазначенням потреби у постійному догляді.
Разом з тим, заключення ЛКК із зазначенням потреби у постійному догляді відповідачем не взято до уваги, з тих підстав, що воно не є належним документом, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду, не є висновком, не відповідає жодній із форм для висновків, затверджених Міністерством охорони здоров'я України, не містить посилання на підзаконний нормативно-правовий акт, яким затверджено його форму, не містить вказівки з урахуванням яких законодавчих приписів його видано.
Так, із змісту довідки МСЕК серії 12 ААГ №798545 від 25.04.2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.04.2024 отримала ІІ групу інвалідності, причина - загальне захворювання. У висновку про умови та характер праці зазначено - протипоказано праця в у звичайних виробничих умовах.
При цьому, суд звертає увагу, згідно із довідкою до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ №798545 від 25.04.2024, у ній не зазначено інформацію про необхідність постійного догляду за дружиною позивача - ОСОБА_2 .
05.09.2024 ОСОБА_2 було призначено пенсію по інвалідності ІІ групи та видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 .
Згідно із заключенням ЛКК Глибоцької райполіклініки №2248 від 18.11.2024 ОСОБА_2 , внаслідок захворювання - рак тім'яно-потиличної ділянки праворуч з поширенням на валик мозолистого тіла та трикутника правого бокового шлуночка ІІІ ст., стан після видалення пухлини (29.09.2020) та курсів променевої терапії, кістозно-атропічні зміни правої півкулі головного мозку. Лівобічний геміпарез (помірний в руці, глибокий в нозі).
Внаслідок чого, комісією встановлено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Отже, судом встановлено, що у даній справі дослідженню підлягає питання, чи підтверджують додані позивачем документи необхідність здійснення постійного догляду за дружиною позивача, яка є особою з інвалідністю II групи.
Правовий висновок щодо питання, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду, висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23.
Серед іншого Верховний Суд у вказаному рішенні звернув увагу на наступне.
Так, визначення терміну "медичний висновок" наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін "медичний висновок" визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Із наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зважає на таке.
Так, Положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до п.3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами п.п.1 п.11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття "постійного догляду", який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", позаяк під поняттям "сторонній догляд" розуміється те, ким надається догляд, а "постійний догляд" - коли надається такий догляд. У свою чергу, поняття "постійний догляд" передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 №1066) при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку №189 до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку №189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві";
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджена Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі".
Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції, висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.
Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859.
У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання", в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Повертаючись до підстав для звільнення позивача з військової служби, суд наголошує на неузгодженості термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
З аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням №1317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то, на переконання суду, такі повноваження належать лікарсько-консультативним комісіям закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Також у вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що абзац 4 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Разом з тим, у постанові від 11 квітня 2024 року у справі №420/16689/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що Закон №2232-XII встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів і перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. Зі свого боку приписи Постанови №413 розмежовують повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок.
Також, у зазначеній постанові Верховний Суд взяв до уваги те, що порядок видання та заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", а форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" (далі - висновок) визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", які затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 №407, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за №510/36132.
Судом встановлено, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби додав заключення ЛКК Глибоцької райполіклініки №2248 від 18.11.2024 про те, що його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду.
Водночас, подане позивачем до рапорту заключення ЛКК не відповідає встановленій формі №080-2/о та №080-4/о, отже не є належним доказом наявності правових підстав для звільнення з військової служби за п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 та абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII.
Зважаючи на це, відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 та абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232 згідно з поданим ним рапортом та доданими до нього документами є правомірною.
За наведених обставин, суд прийшов до висновку про правомірність дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 та абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.
Таким чином, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", що зсилається на абзац 11 п.3 ч.12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232- XII, як військовослужбовцю, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану - у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною позивача - ОСОБА_2 , відповідач діяв правомірно.
Таким чином, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 74 -76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1 та ч. ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч.1-3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.
Відповідно до правил статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Черкез Ірина Володимирівна до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії, - відмовити повністю.
Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя В.О. Григораш