Провадження № 22-ц/803/5378/25 Справа № 204/10300/24 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
04 червня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - Ткаченко І.Ю.,
суддів: Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
за участю секретаря : Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності
за апеляційною скаргою адвоката Біцулової Анни Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1
на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2025 року, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що є внутрішньо переміщеною особою, з травня 2023 року через військові дії рф та окупацію м.Волноваха Донецької області вона залишила все майно, яке було нажите протягом життя, та вивезла лише особисті документи та документи, які підтверджують право власності на нерухоме майно. Відповідно Свідоцтва про право власності на житло від 03 січня 1994 року, виданого Ясинуватським відділенням Донецької залізничної дороги на підставі розпорядження від 28 грудня 1993 №205, їй та її чоловіку ОСОБА_3 належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ними у КП «Бюро технічної інвентаризації м. Волноваха» 02 лютого 1994 року, у книгу №31 за реєстровим № 6706. Після смерті ОСОБА_3 , 1/2 частка квартири успадкувала донька - ОСОБА_2 21 серпня 2024 року маючи намір зареєструвати право власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вона звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Звягельської міської ради, Житомирської області, проте у здійсненні реєстрації права власності їй було відмовлено. В рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій від 29 серпня 2024 року №74804899 зазначено, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Біцулова А.А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що до матеріалів справи було надано достатньо доказів які б підтверджували заявлені позовні вимоги. ОСОБА_1 є власницею 1/2 частини квартири, втім через окупацію м.Волноваха позбавлена можливості не лише користуватися своїм майном але й оформити своє право власності належним чином.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно свідоцтва про право власності на житло від 03 січня 1994 року, виданого Ясинуватським відділенням Донецької залізничної дороги на підставі розпорядження від 28 грудня 1993 року №205, ОСОБА_3 (чоловік позивачки) та членам його сім'ї - ОСОБА_1 на праві часткової власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно технічного паспорту, виготовленого 27 травня 2014 року КП «Волноваське бюро технічної інвентаризації», загальна площа квартири за адресою АДРЕСА_1 , складає 55,30 м2, житлова - 28,20 м2. Замовником технічної інвентаризації зазначено: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом за №1387 від 17 листопада 2014 року виданим приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Донецької області Кузуб Ю.В. та витягом з ДРРП на нерухоме майно про реєстрацію права власності №29566328 від 17 листопада 2014 року підтверджується, що ОСОБА_2 (донька позивачки) успадкувала 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 .
Згідно інформаційної довідки №400191881 від 21 жовтня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, зареєстрована 1/2 частка права власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 інші відомості про реєстрацію іншого речового права відсутні.
24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, у зв'язку з чим Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-1Х, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено військовий стан.
21 серпня 2024 року, маючи намір зареєструвати право власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивачка ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Звягельської міської ради, Житомирської області.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Звягельської міської ради Житомирської області Омельченко Л.Л. №74804899 від 29 серпня 2024 року відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою від 21 серпня 2024 року за реєстраційним номером 62577054 у зв'язку із наступним. Державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року об'єктів нерухомого майна у межах м.Волноваха Волноваського району Донецької області проводило КП «Волноваське бюро технічної інвентаризації», ТОВ «Волноваське бюро технічної інвентаризації», яке було утворено внаслідок реорганізації та є правонаступником КП «Волноваське бюро технічної інвентаризації». Наразі доступ до реєстрових книг та реєстраційних справ відсутній. Підприємство та документи не евакуйовані, знаходяться на тимчасово окупованій території. Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Таким чином, вказані юридичні обставини позбавляють державного реєстратора можливості вчинити дії, спрямовані на проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Звягельської міської ради Житомирської області Омельченко Л.Л. №74804899 від 29 серпня 2024 року. Наявність в матеріалах справи свідоцтва про право власності на житло від 03 січня 1994 року, виданого Ясинуватським відділенням Донецької залізничної дороги на підставі розпорядження від 28 грудня 1993 року №205, згідно якого позивачці на праві часткової власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , не є підставою для визнання права власності відповідно до вимог ст.392 ЦК України. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідачем у даній справі оспорюється чи не визнається право власності позивачки та не вказано яким саме чином відповідач порушив вказане право.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).
У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 ЦК України випливає, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див. постанови від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19).
Результат аналізу наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка є власником/володільцем нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, оригінали правовстановлювальних документів на яке було втрачено, має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження відповідно до статті 392 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою було доведено її право власності на спірну квартиру, проте, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивача на спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м. Волноваха Донецької області) на теперішній час неможливо, вона не може розпоряджатися своїм майном, що порушує їх права власності, у зв'язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки це не є підставою для визнання за позивачами права власності відповідно до вимог ст. 392 ЦК України, а тому вказані доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
У матеріалах справи наявні документи, які підтверджують право власності позивачки на 1/2 частину квартири яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідачем у даній справі оспорюється чи невизнається право власності позивачки на 1/2 частину квартири яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що наявність в матеріалах справи свідоцтва про право власності на житло від 03 січня 1994 року, виданого Ясинуватським відділенням Донецької залізничної дороги на підставі розпорядження від 28 грудня 1993 року №205, ОСОБА_3 (чоловік позивачки) та позивачці ОСОБА_1 на праві часткової власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , та технічний паспорт на неї не є підставою для визнання права власності відповідно до вимог ст.392 ЦК України.
Встановлено, що рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Звягельської міської ради Житомирської області Омельченко Л.Л. №74804899 від 29 серпня 2024 року відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою від 21 серпня 2024 року за реєстраційним номером 62577054.
Проте, матеріали справи не містять доказів оскарження вказаного рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Звягельської міської ради Житомирської області Омельченко Л.Л. №74804899 від 29 серпня 2024 року, яким відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою від 21 серпня 2024 року за реєстраційним номером 62577054.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачка у разі незгоди з рішенням державного реєстратора про відмову у здійсненні реєстраційних дій має право його оскаржити у визначений чинним законодавством спосіб.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідачем у даній справі оспорюється чи не визнається право власності позивачки на квартиру. Сам факт відсутності у реєстратора доступу до реєстраційних книг та реєстраційних справ на спірну квартиру не свідчить про невизнання відповідачем права власності позивачів на спірне майно.
Отже, твердження скаржника про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, за встановлених у даній справі обставин, є безпідставними.
Тож, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Тож, ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України,
Апеляційну скаргу адвоката Біцулової Анни Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 червня 2025 року.
Судді: