Провадження № 22-ц/803/1473/25 Справа № 206/4345/24 Суддя у 1-й інстанції - Прінь І. П. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
04 червня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,
суддів: Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
за участю секретаря: Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну та зменшення розміру аліментів
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2024 року, -
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну та зменшення розміру аліментів. В обґрунтування позову посилався на те, що за судовим наказом №2-н/206/3591/24, який було видано Самарським районним судом м. Дніпропетровська 11 липня 2024 року, з нього на користь відповідачки стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07 червня 2024 року, до досягнення дитиною повноліття. На теперішній час він має на своєму утриманні неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та повнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка навчається в Національній академії образотворчого мистецтва та реставрації. Також на його утриманні перебуває його батько, який є пенсіонером. Сплачувати встановлений судом розмір аліментів у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) йому важко, тому просив зменшити розмір аліментів до 1/8 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не більше ніж десять прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, та не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що окрім сплати аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він має на утриманні неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та повнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка навчається в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Крім того, на його утриманні знаходиться батько, який є пенсіонером.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заяви, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сторони проживають окремо. Дитина проживає з матір'ю.
Згідно із судовим наказом, який видано Самарським районним судом м. Дніпропетровська 11 липня 2024 року у справі № 206/3591/24, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07 червня 2024 року до досягнення дитиною повноліття.
Позивач має у власності два будинки. В одному будинку проживає колишня дружина з дітьми, а другий - садовий будинок він здає у подобову оренду, від чого має дохід, який надає йому можливість проживати в іншому орендованому житлі. При цьому, місце проживання позивача зареєстровано у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у якій проживає його батько ОСОБА_5 .
Згідно із довідкою державного виконавця про заборгованість зі сплати аліментів станом на 24 вересня 2024 року, яка була надана суду позивачем, встановлено, що згідно із судовим наказом позивачу нараховано до сплати аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 25% від середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості, що становить 3619,75 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду жодних доказів погіршення його майнового стану чи стану здоров'я.
Не надано підтвердження того, що він несе будь-які матеріальні витрати на утримання дітей від попереднього шлюбу або на утримання батька, який є пенсіонером і який отримує пенсію.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону дитинства» всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
В частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181,192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, зміна матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Таким чином, зменшення розміру аліментів можливе при настанні певних умов.
Як вбачається з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2021 року по справі №303/369/20 розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні.
Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів. У свою чергу, особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, враховуючи встановлений частиною першою статті 81 ЦПК України обов'язок доказування, у справах про зміну розміру аліментів позивач повинен довести як наявність обставин, передбачених статтею 192 СК України, так і те, що ці обставини виникли після ухвалення рішення про стягнення аліментів (визначення аліментів за домовленістю між батьками) та існують на момент звернення з позовом.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів та не доведено підстав для застосування ст.192 СК України та зменшення розміру аліментів, а тому доводи апеляційної скарги є хибними.
Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання позивача на те, що він має на утриманні неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка навчається в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури та батька, який є пенсіонером, не може слугувати підставою для задоволення позову та зменшення аліментів, оскільки ці обставини є недоведеними та фактично існували на час видачі судового наказу Самарським районним судом м. Дніпропетровська 11 липня 2024 року про стягнення з позивача на користь відповідачки аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Доказів погіршення матеріального стану позивачем не надано.
За своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку
Доказів неможливості надавати матеріальну допомогу дитині у розмірі, визначеному у судовому наказі № 206/3591/24, апелянтом суду не надано, та доводами апеляційної скарги не підтверджено.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини проголошені 04 червня 2025 року.
Повний текст постанови складено 05 червня 2025 року.
Судді: