Провадження № 11-кп/803/2120/25 Справа № 216/619/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
05 червня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на Криворізького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської областівід 22 травня 2025 р. про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202204123000075 від 12 липня 2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України,
в провадженні Криворізького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадженнявідносно обвинуваченого ОСОБА_6 , відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202204123000075 від 12 липня 2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 307 , ч. 1 ст. 263 КК України,
Ухвалою Криворізького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської областівід 22 травня 2025 р. задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 20 липня 2025 року включно.
Із вказаним судовим рішенням не погодився обвинувачений ОСОБА_6 та оскаржив в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі ухвалу суду скасувати та змінити запобіжний захід на домашній арешт. На обґрунтування своїх вимог вказує, що стороною обвинувачення не доведена реальність заявлених ризиків.
Вказує, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню є недостатньою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, також лише тяжкість покарання не може слугувати єдиною підставою для такого запобіжного заходу. При цьому, прокурор не надає жодного доказу на обґрунтування ризиків.
Наголошує, що матеріали кримінального провадження не узгоджуються з обставинами викладеними в обвинувальному акті.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Учасники судового розгляду про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, клопотань про бажання приймати участь у судовому засіданні, на адресу апеляційного суду не надходило, а тому колегія суддів вважає за можливе проводити судове засідання за відсутністю учасників провадження.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, зваживши доводи апеляційної скарги обвинуваченого, колегією суддів зауважується про наступне.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути спів розмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова N 4 від 25.04.2003 р. "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства"), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ "Панченко проти Росії"). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ "Бекчиєв проти Молдови").
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ "W проти Швейцарії").
У справі "Москаленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Аналогічно у справі "Ілійков проти Болгарії" N 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Рішенням ЄСПЛ "Клоот проти Бельгії" визначено: "Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться".
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Наведених вимог закону місцевий суд дотримався.
Колегією суддів встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 307 , ч. 1 ст. 263 КК України,яке відноситься тяжкого злочину, відповідно до вимог ст. 12 КК України, та за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі понад десяти років.
Судом встановлено, що відносно обвинуваченого ОСОБА_6 на час розгляду справи не відпали підстави вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання запобіжного заходу, а саме ризики переховуватися від суду, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (зокрема позбавлення волі на строк до 15 років), можливості перетину лінії бойового зіткнення через гуманітарний коридор та подальше переховування на тимчасово окупованій території України.
Ризик впливу на свідків та потерпілого є наявним з огляду на те, що обвинувачений в порядку ст. 290 КПК України ознайомлювався з матеріалами кримінального провадження, отже йому відомі контактні та особисті дані свідків, та у випадку зміни запобіжного заходу на менш суворий, ОСОБА_6 може впливати на свідків з метою зміни їх показів.
Ризик вчинити нове кримінальне правопорушення обґрунтовується тим, що інкриміновані кримінальні правопорушення вчинені останнім в період непогашеної судимості за вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 17.12.2020 у т.ч. щодо аналогічних особливо тяжких кримінальних правопорушень.
Таким чином, суд обґрунтовано прийшов до висновку, що обраний щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою, слід продовжити, даний запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості кримінального правопорушення, що йому інкримінується, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини та менш суворий запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого
Перевіривши доводи апеляційного скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , які в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що останній можуть здійснити дії, передбачені п.п. 1,3.5 ч. 1 ст. 177 цього Кодексу.
Суд належним чином обґрунтував наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Зазначив, що є дійсними ризики переховування обвинуваченого від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення та ризик впливу на свідків.
За змістом ст. 199 КПК України при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з'явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.
Як вбачається з наданих матеріалів провадження, суд, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою. Прийняв до уваги обставини інкримінованого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, на які посилаються сам обвинувачений та обґрунтовано зроблено висновок, що продовжують існувати ризики передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Враховуючи стадію судового розгляду даного кримінального провадження, зокрема, той факт, що недосліджені всі докази та не допитані всі свідки, існує ймовірність, що обвинувачений ОСОБА_6 може здійснити вплив на свідків у кримінальному провадженні, пояснення яких мають ґрунтовне значення, задля викривлення доказів на їх користь. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі.
Враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення, його тяжкість та особу обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів вважає цілком ймовірним, що обвинувачений може переховуватись від суду, а також вчинити кримінальне правопорушення чи впливати на сторін кримінального провадження.
Суд, першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження строку тримання під вартою, правильно прийшов до висновку, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати, а тому неможливо на даний час застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
На даний час у обвинуваченого ОСОБА_6 відсутні будь-які стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки, у разі обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, що беззаперечно свідчить про наявність заявлених ризиків.
Доводи обвинуваченого не вказують про можливість на даному етапі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Доводи про недоведеність вини не є предметом даного апеляційного перегляду, вказані твердження обвинуваченого можуть бути враховані судом першої інстанції під час судового розгляду та прийняття рішення по суті.
На даний час, таке обмеження права обвинуваченого ОСОБА_6 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Криворізького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської областівід 22 травня 2025 р. про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні,відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202204123000075 від 12 липня 2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 307 , ч. 1 ст. 263 КК України, - залишити без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді