06 червня 2025 року справа № 580/4247/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Янківської В.П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
17 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить:
1) визнати протиправною відмову;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/2020 від 23.01.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області неправомірно відмовило їй у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, оскільки вважає, що вона досягла необхідного пенсійного віку та у неї наявний необхідний стаж, який дає право на пенсію на пільгових умовах. Позивач вважає дії відповідача незаконними та такими, що не відповідають діючому законодавству.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надіслало на адресу суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просить адміністративний позов залишити без задоволення та зазначив, що за принципом екстериторіальності виконавцем визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, оскільки позивач не досягла віку, встановленого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (55 років) та у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на даний час відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що 14.10.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у порядку екстериторіальності рішенням від 21.10.2024 №232950009206 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 у зв'язку з тим, що позивач не досягла необхідного пенсійного віку, який визначений ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Зокрема в оскаржуваному рішенні зазначено, що до пільгового стажу роботи не враховано періоди з 24.07.2007 по 10.10.2024 згідно довідки про пільговий характер роботи №135/01-17 від 10.10.2024, яка видана Черкаською обласною психіатричною лікарнею, оскільки до електронної пенсійної справи не долучено додатки з переліком проатестованих робочих місць за підписом головного лікаря.
Врахування періоду пільгової роботи на посадах, які не атестовані, суперечить чинному пенсійному законодавству.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди призначення пільгових пенсій провадиться за нормами зазначеного закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом “Про пенсійне забезпечення».
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Частиною 3 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 передбачено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.
Крім того, 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148, що доповнив Закон №1058 розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту: “На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами ст. 12 Закону №1788 право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з п. “б» ст. 13 Закону №1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом №213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. “б» ст. 13 Закону №1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14 пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б"-«г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам…».
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788 з урахуванням Рішення КСУ №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058 з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до ст. 5 Закону №1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону № 1058, відповідно до якого положення Закону №1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148 мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788 відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788 всі інші положення, чого зроблено не було.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
Враховуючи, що ОСОБА_1 станом на час звернення до органу ПФУ із заявою від 14.10.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 - досягла необхідних 50 років, тому вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення, у редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Крім того, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого ПКМУ від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконаної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника, підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним Фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Тобто, виключно у випадку не підтвердження записами трудової книжки пільгового стажу особи виникає необхідність подання додаткових документів, та/або, у випадку необхідності пошуку свідків чи звернення до даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що копія трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містить записи про те, що позивач дійсно працювала у Комунальному некомерційному підприємстві “Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» з 24.07.2007 по 10.10.2024.
Крім того, позивачем на підтвердження роботи в особливо шкідливих умовах надана довідка про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 10.10.2024 № 135/01-17.
Суд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо спірного періоду відповідач в оскаржуваному рішенні не навів, а також відсутні докази щодо відсутності необхідних записів або неправильних чи неточних записів про періоди роботи для підтвердження пільгового трудового стажу.
У зв'язку з тим, що трудова книжка позивача є належним чином оформленою, містить всі необхідні записи, суд дійшов висновку про неправомірність відмови відповідача у призначені пенсії на пільгових умовах.
Відповідно до ст. 44 Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно зі ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
При цьому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється, якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні ч. 1 ст. 103 Закону України “Про пенсійне забезпечення» є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно зі ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала зі шкідливими і важкими умовами праці. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Таким чином, суд зазначає, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у пільговій довідці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Посилання відповідачів на те, що позивачем не надано наказів проведення атестації робочих місць - не приймається судом до уваги, з огляду на таке.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 (далі - Порядок №383) встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Пунктом 10 Порядку №383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 №637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.
Так, згідно частини першої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення".
Так, відповідно до пункту 3 цієї, Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зарахування до пільгового стажу, періоду роботи позивачки на Комунальному некомерційному підприємстві “Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» з 24.07.2007 по 10.10.2024, тому рішення відповідача № 232950009206 від 21.10.2024 про відмову в призначенні позивачці пільгової пенсії підлягає до скасування.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Статтею 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії (переводить ) та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
За таких обставин суд не може підміняти Пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з призначення пенсій громадянам, а належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути її заяву про призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.
Таким чином, суд, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень дійшов висновку зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як територіального органу ПФУ, який у порядку екстериторіальності розглядав заяву позивача, повторно розглянути заяву позивача від 14.10.2024 про призначення пільгової пенсії за віком, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 232950009206 від 21.10.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пільгової пенсії за віком за списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до пільгового стажу за списком №2 період роботи ОСОБА_1 у Комунальному некомерційному підприємстві “Черкаська обласна психіатрична лікарня Черкаської обласної ради» з 24.07.2007 по 10.10.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.10.2024 про призначення пільгової пенсії за віком за списком №2 відповідно до статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1000 (одну тисячу) грн 00 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА