Провадження № 11-кп/803/1877/25 Справа № 202/640/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
03 червня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
в режимі відеоконференції:
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023052420000388, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Красний Лиман Донецької області, раніше судимого: 01 вересня 2005 року вироком Краснолиманського міського суду Донецької області за ч.1 ст. 185, ч.1 ст. 115, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років; 08 липня 2013 року вироком Краснолиманського міського суду Донецької області за ч. 1 ст. 121, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України,
Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено у виді тримання під вартою. Строк відбування покарання ухвалено рахувати з 23 листопада 2023 року.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2023 року - скасовано.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2023 року - скасовано.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 18 грудня 2023 року - скасовано.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, вчиненому за наступних обставин.
ОСОБА_7 03 листопада 2023 року, близько 01 год. 10 хв., разом з ОСОБА_10 перебував за місцем мешкання останнього за адресою: АДРЕСА_2 , де вони вживали спиртні напої та між ними на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_7 виник умисел, спрямований на спричинення смерті іншій людині, а саме ОСОБА_10 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, перебуваючи у зазначеному місці, о 02 год., ОСОБА_7 , будучи особою яка раніше вчинила умисне вбивство, судимість за вчинення якого не знята та не погашена в установленому законом порядку, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, підійшов до стоячого поруч ОСОБА_10 та умисно цілеспрямовано наніс останньому один удар кулаком правої руки в область обличчя та не менше 6 ударів кулаками рук в область грудної клітини. Від нанесених ударів ОСОБА_10 впав, а ОСОБА_7 з метою припинення можливого супротиву з його боку відірвав від електричного обігрівача частину дроту, яким зв'язав йому руки у нього за спиною, таким чином позбавивши потерпілого можливості захищатись.
Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 взяв зі столу кухонний ніж, підійшов до ОСОБА_10 , який знаходився на підлозі та умисно наніс останньому 16 ударів клинком ножа в область життєво важливих органів, а саме в область шиї, грудної клітини та голови, чим заподіяв ОСОБА_10 тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілого.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі, а також виключити обставину, яка пом'якшує покарання, - “щире каяття».
Обгрунтовуючи свої вимоги зазначає, що при призначенні ОСОБА_7 майже мінімального покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України за вчинення умисного вбивства особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, у виді 11 років позбавлення волі суд належним чином не врахував, що вчинений ним злочин відноситься до категорії особливо тяжких, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі від 10 до 15 років та довічне позбавлення волі. Не дано судом належної оцінки характеру, обставинам вчиненого діяння та особі обвинуваченого, який після нанесення ОСОБА_10 не менше 7 ударів руками по обличчю та у грудну клітину, в результаті яких заподіяв йому перелом восьми ребер та грудини, і той впав на підлоту, не тільки не припинив свої дії, але і зв?язав потерпілому руки після чого, використавши безпорадний стан, запрокинув назад його голову та холоднокровно наніс ще 16 ударів ножем в область життєво важливих органів, а саме у шию, голову, грудну клітину. Крім цього, прокурор зазначає, що вбивство ОСОБА_10 обвинувачений приховав, до правоохоронних органів про його вчинення не повідомив, в результаті чого труп потерпілого був знайдений через 20 днів. Також вказує, що як слідує з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 неодноразово засуджувався за злочини проти життя, звільнившись 02.08.2012 року умовно-достроково від відбуття покарання за попередне вбивство, вже через 5 місяців скоїв злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя та після відбування покарання за цей злочин, через 2 роки знову скоїв умисне вбивство. Прокурор також просить врахувати, що обвинувачений є особою працездатного віку, ніде не працює, соціально корисною працею не займається, відсутні стійкі соціальні зв?язки, які були б для обвинуваченого стримуючим фактором у попередженні вчинення ним інших кримінальних правопорушень, характеризується за місцем мешкання посередньо як особа, яка зловживає спиртними напоями. Також прокурор зазначає, що суд першої інстанції досить формально віднісся до оцінки наявності пом?якшуючої обставини - «щирого каяття», оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_7 , окрім визнання вини, дійсно щиро покаявся.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, скасувати вирок суду першої інстанції.
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 вважали апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою та просили залишити її без задоволення.
Потерпіла ОСОБА_11 у судове засідання не з"явилася, була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, правильність кваліфікації його дій відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і вказані обставини не оскаржуються в апеляційній скарзі, тому перегляду не підлягають.
Твердження прокурора, викладені в апеляційній скарзі, щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, заслуговують на увагу. з огляду на таке.
Серед завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру та прийнято законне рішення як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
З цією вимогою кореспондуються вимоги ч. 1 ст. 370 КПК України про ухвалення компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до ч. 1 ст. 421 КПК України обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які піддягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Як слідує з роз'яснень щодо правильного та однакового застосування зазначених вище положень закону України про кримінальну відповідальність, які містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Так, призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, а також особу обвинуваченого, який за місцем мешкання характеризується посередньо, як особа, яка зловживає спиртними напоями, раніше судимий за злочини проти життя та здоров'я особи, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Надаючи оцінку встановленим судом обставинам, апеляційний суд вважає, що призначене покарання не відповідає вимогам закону України про кримінальну відповідальність через свою м'якість.
Санкцією ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Як слідує з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції не врахував наведених приписів закону, належним чином не врахував обставини скоєного злочину та особу обвинуваченого, які мають правове значення при виборі заходу примусу, і по суті не вмотивував, чому вважає за можливе досягти мети покарання при його призначенні у виді позбавлення волі на певний строк.
Так, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років, вказав, що саме таке покарання необхідне та достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, з урахуванням принципів справедливості, співмірності, індивідуалізації, та сприянню досягнення справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
Проте, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд першої інстанції в повній мірі не врахував ступінь тяжкості та суспільної небезпеки, конкретні обставини і характер вчиненого кримінального правопорушення, а також дані про особу винного, внаслідок чого призначене обвинуваченому покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м'якість.
Так, саме ознака тяжкості кримінального правопорушення відображає ступінь суспільної небезпеки діяння та є однією з основних для визначення виду та розміру покарання, яке необхідно призначити особі для досягнення співмірності між злочином та покаранням.
Статті 3, 27 Конституції України гарантують кожному невід'ємне право на життя, яке визнається найвищою соціальною цінністю. Життя перебуває під захистом держави, і ніхто не може та не повинен бути свавільно його позбавлений. Тому злочини проти життя особи становлять найбільшу суспільну небезпеку та потребують призначення покарання, яке б забезпечувало виправлення особи та попередження аналогічних протиправних діянь.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки характеру і обставинам вчиненого діяння та особі обвинуваченого.
Встановлено, що ОСОБА_7 після нанесення ОСОБА_10 не менше 7 ударів руками по обличчю та у грудну клітину, в результаті яких заподіяв йому перелом восьми ребер та грудини, і той впав на підлогу, не тільки не припинив свої дії, але і зв'язав потерпілому руки. Після цього, використавши його безпорадний стан, наніс потерпілому ще 16 ударів ножем в область життєво важливих органів, а саме у шию, голову та грудну клітину.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 неодноразово засуджувався за злочини проти життя та здоров'я особи.
Звільнившись 02 серпня 2012 року умовно-достроково від відбуття покарання за умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК України, за яке ОСОБА_7 було засуджено вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 01 вересня 2005 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, вже через 5 місяців, а саме 31 грудня 2012 року, вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя. Після відбування покарання за цей злочин за вироком того ж суду від 08 липня 2013 року у виді позбавлення волі на строк 8 років, через 2 роки вчинив умисне вбивство ОСОБА_10 .
Така поведінка та систематичне вчинення злочинів даної категорії свідчать про ставлення засудженого до життя та здоров'я інших людей, свідоме нехтування ОСОБА_7 найважливішими цінностями, що вказує про його небажання виправитися.
Будучи особою працездатного віку, ОСОБА_7 ніде не працює, соціально корисною працею не займається. Відсутні у обвинуваченого й стійкі соціальні зв'язки, які були б для нього стримуючим фактором у попередженні вчинення кримінальних правопорушень, за місцем мешкання він характеризується посередньо, як особа, що зловживає спиртними напоями.
Крім того, судом першої інстанції недостатньо враховано, що даний злочин обвинуваченим вчинено при обтяжуючих покарання обставинах, передбачених ст. 67 КК України, - рецидив злочинів, вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, при цьому не встановлено обставин, що пом'якшують покарання.
Також судом першої інстанції залишена без належної уваги при призначенні покарання поведінка обвинуваченого після вчинення злочину, яка також підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння та вкрай негативно характеризує його особу. Вбивство ОСОБА_10 засуджений приховав, в результаті чого труп потерпілого був знайдений через 20 днів.
Таким чином, встановлені фактичні обставини вчинення злочину та відомості про особу ОСОБА_7 , які вкрай негативно його характеризують, свідчать про винятково високий ступінь суспільної небезпечності обвинуваченого та неможливість його виправлення і перевиховання при призначенні покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
На думку апеляційного суду, поведінка обвинуваченого ОСОБА_7 свідчить про чітко виражену антисоціальну спрямованість, зневажливе ставлення до закону та загальноприйнятих норм моралі, а його відношення до скоєного свідчить про жорстокість та винятковий цинізм.
Доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного визнання пом?якшуючої обставини - «щирого каяття», також є слушними, оскільки факт щирого каяття особи у вчиненні злочину має знаходити своє відображення в матеріалах кримінального провадження та, як прояв суб'єктивної поведінки обвинуваченого, має існувати безпосередньо із моменту вчинення злочину, а не виникати внаслідок тягаря зібраних доказів та невідворотності покарання.
Отже, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, посткримінальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме не повідомлення про вчинений злочин, схильність вчинення до насильницьких злочинів, відсутність будь-яких дій з його боку, які б вказували на щире каяття у вчиненому злочині, визначення судом першої інстанції пом?якшуючої обставини - «щирого каяття», є безпідставним, а тому вимоги прокурора щодо виключення цієї обставини підлягають задоволенню.
При призначенні покарання враховується практика Європейського суду з прав людини відповідно до якої, у справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Зазначені вище обставини вчиненого злочину та дані про особу ОСОБА_7 свідчать про те, що останній становить постійну і серйозну загрозу для суспільства, а інші, менш суворі заходи, окірм як довічне позбавлення волі, не здатні забезпечити захист суспільства і справедливість.
Відповідно до ст.ст. 409, 413, 414 КПК України підставами для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно статті 439 КПК України після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду. Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
При новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.
З огляду на вищевикладене, оскільки за результатами перегляду кримінального провадження апеляційний суд дійшов висновку, що покарання, призначене ОСОБА_7 судом першої інстанції, є занадто м'яким, а також з урахуваннням того, що вирок Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 було скасовано в касаційному порядку у зв'язку з необхідністю посилення покарання за касаційною скаргою прокурора, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга сторони обвинувачення підлягає задоволенню, а вирок суду в частині призначення покарання ОСОБА_7 підлягає скасуванню згідно з п. 4 ч. 1 і ч. 2 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413, ст. 414 КПК України у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з ухваленням нового вироку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України.
Будь-яких даних, які б свідчили про наявність при розслідуванні кримінального провадження та його розгляді істотних вимог норм кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування всього вироку, по справі не встановлено.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 420 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначення покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі.
Виключити з мотивувальної частини вироку обставину, яка пом'якшує покарання, - “щире каяття».
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - у той же строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Судді:
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4