Справа № 761/6979/23
Провадження № 2/761/1070/2025
06 червня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.,
при секретарі: Харечко О.В.,
за участі:
представника позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача 1: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення солідарної заборгованості, шляхом звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна,
У лютому 2023р. позивачка ОСОБА_3 звернулася до Шевченківського районного суду м Києва з позовом (а.с. 1-6 т. 1) до відповідачів: ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач 1), ОСОБА_5 (далі по тексту - відповідач 2), в якому просила суд:
- стягнути солідарно з відповідачів суму боргу за кредитним договором № 002-139/2006 від 25 вересня 2006р. (далі по тексту - кредитний договір), у розмірі 2750441,74 грн. (сума боргу) + 1825599,24 грн. (інфляційне збільшення) + 3676411,4 грн. (штрафні санкції) = 8252452,35 грн., шляхом звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна, а саме: на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 113,2 кв.м.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 21 жовтня 2019р. між нею та попереднім кредитором за кредитним договором ОСОБА_6 було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань, згідно якого позивачка набула право вимоги за кредитним договором, який було укладено між АБ «АвтоЗАЗбанк» та ОСОБА_5 , з усіма додатковими угодами та додатками до нього, що є невід'ємними частинами та договорами забезпечення.
В забезпечення виконання зобов'язань позичальником ОСОБА_5 за кредитним договором, 25 вересня 2006р. між АБ «АвтоЗАЗбанк» та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку були передані майнові права на вищезазначену квартиру.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019р. по цивільній справі № 761/46478/18, встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу відповідачів 1, 2 з 01 січня 2004р. по 18 березня 2017р., а тому на думку сторони позивача відповідальність відповідачів 1, 2, як боржників за кредитним договором перед позивачкою, як новим кредитором є солідарною.
Станом на день звернення позивачки до суду з вказаним позовом, сума заборгованості за кредитним договором становить 8252452,35 грн., та оскільки досудові вимоги, які надсилалися до боржників, ними були проігноровані, позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту своїх порушених прав, як кредитор.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 травня 2023р. позов залишено без руху та надано стороні позивача строк для усунення недоліків.
09 червня 2023р. на адресу суду надійшла заява сторони позивача про усунення недоліків.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2023р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу, в підготовче засідання.
15 серпня 2023р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 84-102 т. 1), в якому відповідачка ОСОБА_4 проти позову заперечила, зазначивши, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019р. по цивільній справі № 761/46478/18, набрало законної сили лише 25 травня 2020р, а тому на думку сторони відповідача, ОСОБА_4 не може бути віднесена до солідарних боржників за кредитним договором. Крім того, відповідачка вважає, що наявна сума заборгованості за кредитним договором виникла, не з вини боржника - відповідача 2, а з вини кредиторів, які змінювались, внаслідок укладення відповідних договорів переуступки, які не повідомляли банківські реквізити для сплати відповідачем 2 заборгованості за кредитним договором. До того ж, відповідачка вважає, що стороною позивача при зверненні до суду з вказаним позовом були пропущені строки позовної давності, враховуючи, що за вимогами про стягнення неустойки такі строки є скороченими. Також сторона відповідача, звертала увагу суду, що за іпотечним договором, який було укладено на виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, предметом іпотеки є не вищезазначена квартира, а лише майнові права на цю квартиру, і в досудовому порядку Комісією з питань розгляду скарг в сфері державної реєстрації неодноразово скасовувались рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за кредиторами.
Одночасно з відзивом на позов стороною відповідача 1 було подано, в порядку ст. 267 ЦК України, заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 103-107 т. 1).
Відповідь на відзив відповідача 1, стороною позивача не подавалась.
23 січня 2024р. на адресу суду надійшли письмові пояснення на позов, від представника відповідача 2 (а.с. 160-178 т. 1), які за змістом є аналогічними відзиву на позов відповідача 1.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2024р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
05 грудня 2024р. на адресу суду надійшло клопотання сторони позивача про надання доказів по справі (а.с. 2-38 т. 2).
14 березня 2025р. на адресу суду надійшли письмові пояснення на позов представника відповідача 1.
В судовому засіданні представник позивачки заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, просила суд позов задовольнити.
Представник відповідачки ОСОБА_4 проти позову заперечив, з підстав наведених у відзиві на позов, просив суд відмовити в задоволенні позову, також, з підстав пропуску строку позовної давності стороною позивача.
Відповідач ОСОБА_5 , та його представник, про час та місце розгляду справи оповіщалися в установленому законом порядку, в судові засідання не з'являлися, неодноразово сторона клопотала про відкладення розгляду справи, ці клопотання були задоволенні судом, відзив на позов стороною відповідача не подавався.
В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторони відповідача 2.
Суд, заслухавши пояснення представника позивачки, представника відповідачки ОСОБА_4 , розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 25 вересня 2006р. між ОСОБА_5 та АБ «АвтоЗАЗбанк» був укладений кредитний договір (а.с. 14, 15 т. 1), відповідно до п. 1.1. якого банк надає позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 123000,0 дол. США строком з 25 вересня 2006р. по 23 вересня 2016р., зі сплатою за користування кредитом 12,7 % річних.
25 вересня 2006р. між ОСОБА_5 та АБ «АвтоЗАЗбанк» був укладений іпотечний договір (а.с. 12-14 т. 1), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткачуком С.В., зареєстровано в реєстрі за № 4817, відповідно до якого предметом іпотеки є: майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 до перетину з АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 .
07 червня 2012р. між ПАТ «Банк Кіпру», який є правонаступником АБ «АвтоЗАЗбанк», та ОСОБА_5 була укладена угода про реструктуризацію боргу до кредитного договору (а.с. 16, 17 т.1), якою були внесені зміни щодо розміру відсоткової ставки за користування кредитом - 11,0 % річних та збільшено строк кредитування до 22 вересня 2017р.
07 червня 2012р. між ПАТ «Банк Кіпру», який є правонаступником АБ «АвтоЗАЗбанк», та ОСОБА_5 було укладено договір про внесення змін до іпотечного договору (а.с. 24 т.1), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткачуком С.В., зареєстровано в реєстрі за № 1068.
06 червня 2014р. ПАТ «Банк Кіпру» за договором факторингу передав право вимоги по кредитному договору ТОВ «Кредитні ініціативи».
06 червня 2014р. між ОСОБА_5 та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про внесення змін до кредитного договору (а.с. 19 т. 1), відповідно до якого сторони дійшли згоди, що з моменту набуття чинності даним договором про внесення змін вилучити п. 2.2.7 кредитного договору (за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплачувати банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості одночасно із сплатою боргу).
28 листопада 2014р. між ОСОБА_5 та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено додатковий договір до кредитного договору про припинення зобов'язання переданням відступного (а.с. 20, 21 т.1).
17 січня 2015р. між ОСОБА_5 та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір про внесення змін та доповнень № 2 до іпотечного договору від 25 вересня 2006р. (а.с. 25 т. 1), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткачуком С.В., зареєстрований в реєстрі за № 4816, який є невід'ємною частиною вказаного іпотечного договору.
16 лютого 2015р. за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості, а саме: на квартиру АДРЕСА_5 .
29 листопада 2017р. між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «Фінансова компанія «Амбер» було укладено договір факторингу (а.с. 29-31 т. 1) та договір передачі прав за іпотечним договором від 25 вересня 2006р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстровано в реєстрі за № 28461.
02 березня 2018р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісімовим К. С., на підставі іпотечного договору від 25 вересня 2006р., укладеного між ОСОБА_5 та АБ «АвтоЗАЗбанк», було вчинено виконавчий напис, та вчинено реєстраційні дії, якими перереєстровано право власності на належний ОСОБА_5 об'єкт нерухомості, а саме квартиру АДРЕСА_5 , за ТОВ «Фінансова компанія «Амбер».
08 січня 2019р. наказом заступника Міністра юстиції з питань державної реєстрації було скасовано рішення державного реєстраторі від 02 березня 2018р. про державну реєстрацію за ТОВ «Фінансова компанія «Амбер» право власності на квартиру АДРЕСА_5 (а.с.108 т. 1).
06 березня 2019р. між ТОВ «Фінансова компанія «Амбер» та ОСОБА_6 було укладено у письмовій формі договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань (а.с. 33, 34 т. 1), відповідно до п. 1.1.3 якого, право вимоги - право вимоги первісного кредитора до боржника за основним договором, зазначеним в п. 1.1.7 цього договору, строк платежу за яким настав. Пунктом 1.1.7 цього договору основний договір - кредитний договір та іпотечний договір від 25 вересня 2006р. У відповідності до умов цього договору первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої право вимоги, а новий кредитор набуває право вимоги та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги ціну договору, у порядку та строки, встановлені цим договором; загальна сума прав грошової вимоги, що відступаютья станом на 06 березня 2019р., відповідно до умов даного договору становить: 2566360,3 грн., з яких: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору в сумі 38777,31 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 1037770,0 грн.; право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього договору в сумі 27658,38 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 740201,87 грн.; право вимоги сплати пені у сумі 788388,45 грн. (п. 2.1, 2. договору про відступлення права вимоги грошових зобов'язань від 06 березня 2019р.).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019р. по цивільній справі № 761/46478/18, яке набрало законної сили, було встановлено факт спільного проживання без реєстрації шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 01 січня 2004р. по 18 березня 2017р.; визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 : автомобіль марки «Hyundai Santafe», номер кузова НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер Республіки Грузія « НОМЕР_2 » та квартиру АДРЕСА_5 ; визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності за кожним, по 1/2 частині на зазначений автомобіль та квартиру АДРЕСА_5 .
21 жовтня 2019р. між ОСОБА_6 та позивачкою ОСОБА_3 було укладено у простій письмовій формі договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань (а.с. 36, 37 т. 1), відповідно до п. 1.1.3 якого, право вимоги - право вимоги первісного кредитора до боржника за основним договором, зазначеним в п. 1.1.7 цього договору, строк платежу за яким настав. Пунктом 1.1.7 цього договору основний договір - кредитний договір та іпотечний договір від 25 вересня 2006р.
За змістом п. 2.1., 2.2. вищезазначеного договору від 21 жовтня 2019р., у відповідності до умов цього договору первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої право вимоги, а новий кредитор набуває право вимоги та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги ціну договору, у порядку та строки, встановлені цим договором; загальна сума прав грошової вимоги, що відступаютья станом на 20 жовтня 2019р., відповідно до умов даного договору становить: 2442637,3 грн., з яких: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору в сумі 38777,31 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 965555,19 грн.; право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього договору в сумі 27658,38 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 688693,66 грн.; право вимоги сплати пені у сумі 788388,45 грн.
29 жовтня 2019р. позивачкою було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_5 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №40402639).
08 квітня 2020р. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 40402639 від 29 жовтня 2019р. було скасовано наказом Міністра юстиції за № 1352/5 (а.с. 109 т. 1).
14, 20 травня 2020р. відповідачами було зареєстровано право власності по частині за кожним на квартиру АДРЕСА_5 (а.с. 39, 40 т.1).
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка зазначала, що в силу рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019р. по цивільній справі № 761/46478/18, яке набрало законної сили, відповідачі несуть солідарну відповідальність, як боржники за кредитним договором, та відповідно до договору про відступлення права вимоги грошових зобов'язань від 21 жовтня 2019р. та іпотечного договору від 25 вересня 2006р., у відповідачів наявна сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 100344,44 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 15 грудня 2017р. складало 2750441,71 грн., з яких:
- заборгованість по основній сумі кредиту 76399,09 дол. США;
- заборгованість по процентам 23945,35 дол. США,
а станом на день звернення позивачки до суду з позовною заявою загальна сума боргу становить 8252452,35 грн., оскільки до суми боргу 2750 441,71 грн., ще додається 1825599,24 грн. (інфляційне збільшення) та 3676411,4 грн. (штрафні санкції). При цьому, на думку сторони позивача, належним способом захисту, є солідарне стягнення суми заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення саме на об'єкт нерухомого майна.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Частини 2 та 3 ст. 13 ЦК України визначають, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Крім того, у відповідності до вимог ст. 512, 514, 517 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частин 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018р. у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018р. № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Виписки з рахунків позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, проте вони суду надані не були, в зв'язку з чим суд позбавлений можливості перевірити наявність підстав для стягнення заборгованості з боржника за кредитним договором.
Так, в судовому засіданні представник позивачки не могла пояснити суду, яким чином була змінена сума заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором, враховуючи те, що договором від 21 жовтня 2019р. про відступлення права вимоги грошових зобов'язань загальна сума прав грошової вимоги, що відступаютья станом на 20 жовтня 2019р. відповідно до умов даного договору становить: 2442637,3 грн., з яких: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору в сумі 38777,31 дол. США, вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього договору в сумі 27658,38 дол. США; право вимоги сплати пені у сумі 788388,45 грн.
Однак, за змістом позову, позивачка визначила заборгованість по тілу кредиту -76399,09 дол. США; заборгованість по процентам 23945,35 дол. США.
Як і не могла пояснити в судовому засіданні представник позивачки суду, на підставі якої норми закону, стороною позивача було нараховано неустойку у розмірі 3676411,4 грн., виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ, за період часу з 15 грудня 2017р. по 01 грудня 2022р., при цьому стороною позивача, не було враховано, що договором про внесення змін до кредитного договору від 06 червня 2014р. (а.с. 19 т. 1), сторони (боржник і кредитор) дійшли згоди, що з моменту набуття чинності даним договором про внесення змін вилучити п. 2.2.7 кредитного договору (за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплачувати банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості одночасно із сплатою боргу). Як і не врахувала сторона позивача, положення пунктів 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Так, в судовому засіданні сторона позивача не могла пояснити суду, чому при обрахунку суми інфляційних втрат стороною позивача було зазначено суму заборгованості, станом на 15 грудня 2017р. - 2750441,71 грн., розрахунок було надано за період часу з 15 грудня 2017р. по 01 грудня 2022р., а договором від 21 жовтня 2019р. загальна сума прав грошової вимоги, що відступаються станом на 20 жовтня 2019р. становила 2442637,3 грн.
За змістом ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 613 ЦК України визначено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_4 , а також відповідач ОСОБА_5 , в своїх письмових поясненнях на позов, зазначали, що після укладення позивачкою договору від 21 жовтня 2019р. про відступлення права вимоги грошових зобов'язань, позивачкою не було повідомлено відповідачів про відповідні рахунки, на які повинна сплачуватись заборгованість за кредитним договором, при цьому стороною позивача зазначені твердження спростовані не були.
За змістом ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України).
Так, заявляючи вимоги про солідарне стягнення з відповідачів суми заборгованості за кредитним договором, позивачка посилалась на положення ч. 4 ст. 65 СК України (договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї).
Разом з тим, положення ч. 1, 2 ст. 21 СК України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Таким чином, суд вважає, що доводи сторони позивача, що відповідачі, після набранням законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019р. по цивільній справі № 761/46478/18, є солідарними боржниками за кредитним договором, є помилковим, в силу положень ч. 2 ст. 21 СК України.
Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки.
Згідно ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» закріплено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За змістом ч. 1-3 ст. 24 цього Закону визначено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.
Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду жодного доказу, на підтвердження дотримання стороною позивача положень ч. 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку», враховуючи те, що договір від 21 жовтня 2019р., укладений між ОСОБА_6 та позивачкою ОСОБА_3 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань, не був нотаріально посвідчений, а предметом іпотеки за іпотечним договором від 25 вересня 2006р. не є квартира АДРЕСА_5 .
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи висновки Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019р. у справі №48/340, від 22 жовтня 2019р. у справі № 923/876/16, від 22 вересня 2020р. у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021р. у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021р. у справі № 910/2861/18, від 02 лютого 2021р. у справі № 925/642/19, від 06 квітня 2021р. у справі № 910/10011/19), суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову по суті, то заяви сторони відповідачів, в порядку ст. 267 ЦК України не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 41 Конституції України; ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 15, 16, 525, 526, 530, 611, 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України; ст. ст. 12, 24, 33, 35, 38, 39 Закону України «Про іпотеку»; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012р., суд, -
Позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення солідарної заборгованості, шляхом звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 06 червня 2025р.
Суддя: