Справа № 560/5504/25
іменем України
06 червня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2019 по 20.03.2025;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2019 по 20.03.2025;
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 29.03.2019 по 20.03.2025, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 29.03.2019 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 20.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що фактично остаточний розрахунок при звільненні з ним здійснено 20.03.2025 року, однак відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, вказує, що така тривала невиплата грошового забезпечення сталася через вину відповідача, а тому позивач має право на компенсацію, передбачену Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". Вважає бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 09 квітня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету. Отже, при розмірі невиплаченої Позивачу індексації грошового забезпечення в розмірі 51 508,45 грн., Позивач просить стягнути середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні у розмірі 760 534, 32 грн., що набагато перевищує розмір невиплаченої вчасно суми та не є співмірною такій виплаті. Крім того, оскільки, в межах даної справи, суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, а отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів. Оскільки в даному випадку нараховані позивачу кошти були виплачені в порядку виконання рішення судів, відповідач вважає, що питання про порушення строків виплати як підставу для виплати компенсації, які заявляє позивач, не відповідає порядку компенсації у розумінні Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 65 від 29.03.2019 позивача з 29.03.2019 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року по справі № 560/8696/24 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 3981,95 гривень в місяць за період з 01.03.2018 по 29.03.2019 включно відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року по справі № 560/8696/24 військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України 20.03.2025 було перераховано кошти в сумі 48883,03 грн.
28.03.2025 позивачем подано до стройової частини військової частини НОМЕР_1 заяву про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2019 по 20.03.2025 та компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 29.03.2019 по 20.03.2025, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 29.03.2019 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 20.03.2025.
Станом на день звернення до суду відповідач - військова частина НОМЕР_1 відповіді не надала.
Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 незаконними, позивач звернувся до суду із позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно ст. 117 КЗпП України в редакції чинній після 19.07.2022, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, не проведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Тобто, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, зокрема, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати ( індексації) і проведення цієї виплати.
Водночас, ст. 117 КЗпП України не визначає чітких критеріїв оцінки пропорційності розміру виплати за цією статтею. При цьому, Верховним Судом сформовано ряд правових позицій, які застосовують співмірність розміру виплат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні за відсутності законодавчого врегулювання цього.
Середньоденний заробіток позивача, відповідно до довідки відповідача від 21.04.2025 року за № 532/545 складає 348,23 гривень.
За період з 29.03.2019 по 20.03.2025 розмір коштів пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 760534,32 грн. (348,23 грн. х 2184 днів).
Водночас, суд враховує позицію сформовану у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2024 року по справі № 440/6856/22, зокрема, що до 19.07.2022 період стягнення середнього заробітку регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Так, період затримки розрахунку при звільненні з 29.03.2019 по 18.07.2022, становить 1208 днів. При цьому, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2025 року за № 532/546 позивачу належало до виплати при звільненні 111914,65 гривень, з яких на виконання рішення суду у справі № 560/8696/24 виплачено 48883,03 гривень.
Частка коштів, яка не була вчасно виплачена позивачу згідно доказів наданих до суду становить 0,43% (48883,03/ 111914,65 х 100%).
Отже, сума заборгованості, визначеної відповідно до ст.117 КЗпП України, становитиме: 348,23 гривень (середньоденна зарплата) х 0,43% (частка заборгованості) х 1208 (дні затримки по 18.07.2022) = 180884,59 гривні, враховуючи принципи пропорційності та співмірності сформований Верховним Судом у вищевказаних справах.
Щодо застосування редакції КЗпП України, яка діє з 19.07.2022 для періоду з 19.07.2022 по 20.03.2025, який обмежується 6-ма місяцями, суд враховує наступне.
Відповідно до висновків Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Водночас Верховний Суд зауважив, що належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові №420//11416/23 від 15.02.2024 (також вказує позивач у позові) з направленням справи на розгляд апеляційної інстанції, яка у постанові від 21.05.2024 застосувала за період до 18.07.2022 принцип співмірності, а з 19.07.2022 чинну редакцію статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження строку виплати працівникові шістьма місяцями.
Відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.07.2022 по 18.01.2023, який за 184 календарних днів (6 місяців), становитиме 186 (днів) х 348,23 грн. (середньоденний заробіток) = 64770,78 гривень.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Відтак, розрахунок невиплаченого позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з з 29.03.2019 по 18.07.2022 становить 180884,59 грн., а за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 у розмірі 64770,78 грн., що разом становитиме 245655,37 грн.
Відтак, позивач довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку вчасно у повному обсязі у порушення вимог ст.117 КЗпП України, що підтверджено доказами, перевіреними в суді.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 29.03.2019 по 20.03.2025, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 29.03.2019 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 20.03.2025, суд враховує наступне.
Згідно зістаттями 1- 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати"(далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159.
В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положеньстатей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Як встановив суд, фактична виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.03.2019 включно, яка зазначена в рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року по справі № 560/8696/24 відбулась 20.03.2025.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати останньому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.03.2019 включно, яка була йому нарахована та виплачена на підставі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року по справі № 560/8696/24.
Разом з тим, згідно зіст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати затримки виплати доходів.
Відтак, право на нарахування та виплату компенсації виникло у позивача із 1 травня 2018 року (після спливу одного місяця).
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.03.2019 включно, починаючи з 01.05.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме 20.03.2025 включно.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Необхідно зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
За нормами частин 1 та 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Викладене свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а також звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задоволити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2019 по 20.03.2025 в загальній сумі 245655 (двісті сорок п'ять тисяч шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 37 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.03.2019, яка була йому нарахована та виплачена на підставі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року по справі № 560/8696/24.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.03.2019, починаючи з 01.05.2018 по 20.03.2025 включно.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя П.І. Салюк