Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
06 червня 2025 року № 520/34689/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту відповідач, ГУ ПФ України в Харківській області, пенсійний орган), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.08.2024 року №104050004417 про відмову у призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком, передбаченої ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 21.10.1983 по 29.06.1992р.р. в медсанчастині ВО «Сургутнафтогаз» та період догляду за дітьми до досягнення ними 3-х річного віку з 26.10.1984 по 28.05.1990р.р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 , періоди роботи у районах Крайньої Півночі, з 21.10.1983 по 29.06.1992р.р. в медсанчастині ВО «Сургутнафтогаз» із рахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області повторно розглянути заяву про призначення пенсії та призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком згідно з ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати виникнення права на призначення пенсії.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що відмова відповідача у зарахуванні періодів роботи з 21.10.1983 по 29.06.1992р.р. в медсанчастині ВО «Сургутнафтогаз» та період догляду за дітьми до досягнення ними 3-х річного віку з 26.10.1984 по 28.05.1990р.р. до страхового стажу позивача та подальша відмова у призначенні пенсії за віком є протиправною та такою, що не ґрунтується на вимогах закону.
Зазначає, що виправлення в трудовій книжці не є підставою для не зарахування періоду роботи під час призначення пенсії, оскільки даний факт не впливає на факт перебування із вказаним підприємством у трудових відносинах. Стверджує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці.
Звертає увагу, що на час набуття трудового стажу у спірний період Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинною, відтак має право на зарахування трудового стажу, набутого та території російської федерації.
Вважає, що має право на пільги під час обрахунку загального трудового стажу, адже період роботи з 21.10.1983 по 29.06.1992 в медсанчастині ВО «Сургутнафтогаз» здійснювався в районах крайньої півночі. Отже, наявні підстави для розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи.
Наголошує, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу. Тому, не зарахування відповідачем такого періоду є протиправним та не ґрунтується на вимогах закону.
Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Ухвалою суду від 22.01.2025 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач, надав до суду відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії, оскільки вік позивача становить 59 років 11 місяців 25 днів (необхідний вік 60 років), страховий стаж становить 23 роки 04 місяці 27 днів (необхідний стаж 31 рік). Не зараховано період роботи з 21.10.1983 по 29.06.1992, оскільки наявне виправлення дати створення наказу про звільнення. При цьому період роботи в російській федерації зараховується по 31.12.1991. Також ОСОБА_1 не зарахований період догляду за дітьми до досягнення 3-х річного віку згідно наданих свідоцтв про народження, оскільки у документах відсутні штампи про видачу паспортів.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням ГУ ПФ України в Харківській області №104050004417 від 14.08.2024, відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зазначено, що необхідний вік становить 60 років, вік заявниці 59 років 11 місяців 25 днів. Необхідний стаж становить 31 рік, страховий стаж заявниці становить 23 роки 04 місяці 27 днів. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 21.10.1983 по 29.06.1992, оскільки наявне виправлення дати створення наказу про звільнення. Період роботи в російській федерації зараховується по 31.12.1991. Не зараховано періоди догляду за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення ними 3-х річного віку згідно наданих свідоцтв про народження, оскільки у документах відсутні штампи про видачу паспортів. Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено у призначені пенсії за віком, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01 січня 2004 року.
Відповідно до частини 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до якої страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць булане меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина третя статті 24 Закону №1058).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Статтею 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
До набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» спірні правовідносини регулював Закон України «Про пенсійне забезпечення».
Положеннями ч. 1 ст. 56 вказаного Закону було передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
У відповідності до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.
Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018р. у справі №234/13910/17 та від 07.03.2018р. у справі №233/2084/17.
Так, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком та зарахуванні стажу роботи з 21.10.1983 по 29.06.1992р.р. в медсанчастині ВО «Сургутнафтогаз», відповідач зазначив, що в трудовій книжці наявне виправлення дати створення наказу про звільнення, при цьому період роботи в рф зараховується по 31.12.1991р.
Відповідно пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. №58 (надалі-Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Положеннями пунктів 2.6-2.8 Інструкції №58 передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу.
За змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є роботодавець.
В той же час, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-a звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.
Так, в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року № 687/975/17 йдеться, зокрема, про таке: «на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Також Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-a.
Таким чином, виправлення в трудовій книжці позивача не є підставою для незарахування періоду роботи на вказаному підприємстві під час призначення пенсії, оскільки це жодним чином не впливає на факт перебування позивача із вказаним підприємством у трудових відносинах,
В іншій частині трудова книжка позивача оформлена у відповідності до вимог законодавства, містить всі необхідні записи, які вчинені в хронологічному порядку. Записи в трудовій книжки виконані чітко, зрозуміло, містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити наказів, на підставі яких вони внесені, підпис уповноваженої особи та печатку підприємства.
Разом з тим, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 під час розгляду справи в аналогічних правовідносинах №754/14898/15-a.
Окрім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Щодо можливості зарахування стажу, набутого на території рф лише до 31.12.1991р., суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про міжнародні договори України" 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
За приписами чинного пенсійного законодавства до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, та двосторонніми угодами в цій галузі (стаття 7 Угоди).
На час роботи позивача в рф (з 21.10.1983 по 29.06.1992), Україна була учасником цієї угоди та вийшла з неї з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Стаття 1 Угоди закріплює принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно частини другої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території бувшого Союзу РСР за час до вступу в силу цієї Угоди.
Згідно із статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року № 290/95-ВР визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Зазначені норми Угод зобов'язують визнавати трудовий стаж, набутий на території бувшого Союзу РСР та держав учасниць цієї Угоди.
Водночас, суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі рф в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Таким чином, оскільки в трудовій книжці позивача містяться записи про періоди роботи на території російської федерації, то виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача є протиправним.
Щодо наявності пільг під час обрахунку загального трудового стажу, суд зазначає наступне.
Позивач зазначає, що має право на зарахування періоду роботи з 21.10.1983 по 29.06.1992р.р. із розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи, оскільки вказаний період роботи виконувався в районах крайньої півночі.
Пункт 3 Порядку №637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому пункт 7 Порядку №637 доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 1 січня 1991 року на крайній півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів крайньої півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах крайньої півночі чи місцевостях, прирівняних до районів крайньої півночі.
Перелік районів крайньої півночі і місцевостей, прирівняних до районів крайньої півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10 листопада 1967 року.
Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10 лютого 1960 року регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах крайньої півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів крайньої півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони крайньої півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів крайньої півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Указом Президії ВР СРСР від 29 вересня 1967 року було скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах крайньої півночі і в місцевостях, прирівняних до районів крайньої півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони крайньої півночі та місцевості, прирівняні до районів крайньої півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах крайньої півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів крайньої півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції №530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах крайньої півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
З огляду на системний аналіз вказаних положень, суд дійшов висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах крайньої півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність таких обставин, зокрема:
1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах крайньої півночі та прирівняних до них місцевостях;
2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10 лютого 1960 року та від 29 вересня 1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Отже, для обчислення пільгового стажу роботи в районах крайньої півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах крайньої півночі та місцевостях, прирівняних до районів крайньої півночі. Таким чином, достатньо одного із перерахованих документів для підтвердження пільгового стажу, а не їх сукупності.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 22.02.2021 року у справі №266/258/16-а, від 18.06.2020 року у справі №537/1415/17, від 18.06.2020 року у справі №140/1319/16-а, від 10.09.2019 року у справі № 348/2208/16-а, які враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Судом встановлено, що у період з 21.10.1983 по 29.06.1992, ОСОБА_1 працювала у медсанчастині ВО «Сургутнефтегаз», у місцевості прирівняній к районам Крайньої Півночі, про що свідчить штамп у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Також, відповідно до уточнюючої довідки, виданою «Сургутською міською клінічною лікарнею» від 30.12.2021 №172, ОСОБА_1 , дійсно працювала повний робочий день в медично-санітарній частині ВО «Сургутнефтегаз», у місцевості, прирівняній до районів крайньої півночі, з 21.10.1983 по 29.06.1992.
У пункті 2 Розділу І Інструкції №530/П-28 зазначено, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Спору, що місцевість, де працював позивач, відносилась до районів крайньої півночі, між сторонами не існує.
За таких обставин позивач має право на зарахування до стажу роботи періодів роботи в районах крайньої півночі (з 21.10.1983 по 29.06.1992р.р.) з коефіцієнтом 1,5.
Щодо невключення до страхового стажу періоду догляду за дітьми до досягнення ними 3-х річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , з підстав відсутності у свідоцтвах про народження штампів про видачу паспортів, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» та законодавством СРСР.
Відповідно до частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини -свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов'язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.
За таких обставин незарахування відповідачем спірних періодів до страхового стажу позивача є протиправним та не грунтується на вимогах закону.
Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими, ч.2 ст.245 КАС України суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.08.2024 року №104050004417 про відмову у призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком, передбаченої ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 21.10.1983 по 29.06.1992р.р. в медсанчастині ВО «Сургутнафтогаз» із розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи та період догляду за дітьми до досягнення ними 3-х річного віку з 26.10.1984 по 28.05.1990р.р., а також повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком згідно з ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати виникнення права на призначення пенсії.
Покладення такого обов'язку на Пенсійний орган не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що Пенсійним органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності прийнятого рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії, згідно поданої нею заяви від 06.02.2023 року.
Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.08.2024 року №104050004417 про відмову у призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком, передбаченої ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 21.10.1983 по 29.06.1992р.р. в медсанчастині ВО «Сургутнафтогаз» та період догляду за дітьми до досягнення ними 3-х річного віку з 26.10.1984 по 28.05.1990р.р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 , періоди роботи у районах Крайньої Півночі, з 21.10.1983 по 29.06.1992р.р. в медсанчастині ВО «Сургутнафтогаз» із розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати виникнення права на призначення пенсії.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого судового збору в розмірі 1211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 06 червня 2025 року.
Суддя Бадюков Ю.В.