Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
05 червня 2025 р. справа № 826/17656/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук'яненко, розглянувши у порядку спрощеного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Міністерства фінансів України, в якій просить:
1. визнати протиправними дії Міністерства фінансів України, як відповідача, щодо відмови у наданні публічної інформації по забезпеченню конституційних прав і свобод громадянина в України в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" через надання розрахунків за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості (в межах наявних бюджетних коштів, за статтями бюджетної класифікації, за відповідними напрямками, за бюджетною класифікацією) на 2019 рік за заявою Позивача громадянина України ОСОБА_1 від 25.09.2018 року, а також бездіяльність Міністерства фінансів України у відсутності нормативно-правового акту - Наказу по розрахункам фінансових нормативів бюджетної забезпеченості на 2019 рік, враховуючи вимоги законодавства України щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій, як основи конституційних прав і свобод громадян України;
2. зобов'язати Міністерство фінансів України вчинити певні дії: - видати Наказ "Про розрахунок фінансового нормативу бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України на 2019 рік" за державними соціальними стандартами та державними соціальними гарантіями (за відповідними напрямками та статтями бюджетної класифікації), враховуючи ідентифікацію громадянина України фізичної особи, учасника бюджетної системи України та отримувача бюджетних асигнувань по видаткам бюджету, платника податків і зборів в Україні, в Державному бюджеті України на 2019 рік на виконання вимог ст.ст. 21 - 68, 95 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Законами України "Про громадянство в Україні" від 18.01.2001 № 2235-ІІІ, "Про державний реєстр фізичних осіб" від 22.12.1994 року №320/94-ВР, "Про відкритість використання публічних коштів" від 11.02.2015 року № 183-VIII, ст.ст. 1, 3, 7-16, 20-23, 24-26 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року № 2017-ІІІ, ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 43, 87, 94, 97 Бюджетного Кодексу України, ст.ст. 6 та 14 Податкового Кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. №375 "Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України", ст.ст. 8, 22, 25, 26 Загальної Декларації прав людини ООН від 10.12.1948 року;
3. зобов'язати Міністерство фінансів України представити Позивачу - громадянину України, фізичній особі ОСОБА_1 в термін до 30.12.2018 року публічну інформацію: - розрахунок фінансового нормативу бюджетної забезпеченості в Державному бюджеті України на 2019 рік та наступних планових бюджетах, враховуючи державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії за відповідними напрямками та статтями бюджетної класифікації, відповідно до його ідентифікації, як фізичної особи, учасника бюджетної системи та платника податків в Україні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2019 року по справі №826/17656/18 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 до Харківського окружного адміністративного суду, згідно супровідного листа № 01-19/1430/25 від 31.01.2025 року передаємо 742 (сімсот сорок дві) судові справи згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025, зокрема адміністративну справу №826/17656/18.
Відповідно до статті 31 КАС України здійснено повторний розподіл автоматизованою системою документообігу суду адміністративної справи.
Вказана адміністративна справа надійшла до провадження судді Харківського окружного адміністративного суду Марини Лук'яненко.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 прийнято до провадження матеріали справи та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він вважає протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні публічної інформації по забезпеченню конституційних прав і свобод громадянина в України в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" через надання розрахунків за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості (в межах наявних бюджетних коштів, за статтями бюджетної класифікації, за відповідними напрямками, за бюджетною класифікацією) на 2019 рік за заявою Позивача громадянина України ОСОБА_1 від 25.09.2018 року, а також бездіяльність Міністерства фінансів України у відсутності нормативно-правового акту - Наказу по розрахункам фінансових нормативів бюджетної забезпеченості на 2019 рік, враховуючи вимоги законодавства України щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій, як основи конституційних прав і свобод громадян України.
Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з тих мотивів, що позивачу було правомірно надано на його запит відповідь. За таких підстав вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства та не порушував права, свободи та законні інтереси позивача.
У відповіді на відзив позивач наполягав на тому, що відповідь відповідача на його запит про публічну інформацію є неповною та не відповідає вимогам діючого законодавства.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Міністерства фінансів України із заявою від 25.09.2018 року (вх.№ПА-8559588) про надання публічної інформації щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадянина України в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік".
У поданій заяві позивач просив: 1) надати письмові розрахунки бюджетних коштів, які передбачені для нього, як громадянина України та учасника бюджетної системи: дані про фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, які гарантують його конституційні права і свободи, передбачені Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", соціальні норми та нормативи, за відповідними напрямками: соціальний захист, освіта, охорона здоров'я, зайнятість, житло, інші, де вказати їх визначення за статтями бюджетної класифікації для бюджетних асигнувань, які мають бети передбачені в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік"; 2) в термін до 01.11.2018 року Міністерству фінансів України підготувати та видати Наказ "Про розрахунок фінансових нормативів бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України", який забезпечить виконання вимог частини 1 статті 95 Конституції України; 3) про результати розгляду заяви повідомити позивача письмово у встановлені законодавством терміни.
Міністерство фінансів України листами від 03.10.2018 № 09020-13/23-3055/2988 та від 05.10.2018 № 07010-08/28-503/647 надало позивачу відповідь на його заяву про надання публічної інформації щодо забезпечення конституційних прав та свобод громадянина України в проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».
Так, вищезазначеними листами-відповідями позивача повідомлено про наступне:
Перелік видатків Державного бюджету України на 2019 рік (за програмною та функціональною класифікацією видатків та кредитування державного бюджету з розподілом коштів за фондами (загальний та спеціальний) встановлено у додатку № 3 до закону про Державний бюджет України на 2019 рік.
Поряд з цим згідно із Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні гарантії» прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються розміри основних державних соціальних гарантій, у тому числі пенсії, соціальні допомоги, мінімальної заробітної плати тощо.
У проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлюється прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року - 1853 гривні, з 1 липня - 1936 гривень, з 1 грудня - 2027 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня, з 1 липня - 2007 гривень, з 1 грудня - 2102 гривні; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.
Також, повідомлено, що відповідно до Бюджетного кодексу України видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтею 87 Кодексу. Відповідно до статті 87 Кодексу до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України відносяться видатки на: державне управління, судову владу, міжнародну діяльність, фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення, оплату послуг з підготовки наукових кадрів у наукових установах на умовах державного замовлення, національну оборону (крім заходів та робіт з мобілізаційної підготовки місцевого значення), правоохоронну діяльність, забезпечення безпеки держави та цивільний захист населення і територій, забезпечення функціонування установ та закладів Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, органів цивільного захисту, які перебувають у державній власності, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення, культуру і мистецтво, фізичну культуру і спорт, державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки, програми реставрації пам'яток архітектури, спорудження (створення) пам'ятників і монументів державного значення, державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики, державні інвестиційні програми (проекти) тощо.
Позивач, не погоджуючись з отриманою відповіддю на заяву від 25.09.2018 року (вх.№ПА-8559588), звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно з положеннями статті 5 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII), кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII, право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Разом з цим положеннями статті 20 Закону № 2657-XII, інформація за порядком доступу поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до статті 1 цього Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Положеннями частини 1 статті 4 Закону № 2939-VI встановлено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, доступ до публічної інформації відповідно до Закону № 2939-VI є відкритим, крім обмежень, встановлених законом.
Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Положеннями частин 1, 2 та 5 статті 19 Закону № 2939-VI встановлено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина 2 статті 22 Закону № 2939-VI).
Положеннями статті 23 Закону № 2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.
У спірних правовідносинах, у своєму запиті до Міністерства фінансів України позивач, зокрема, просив: 1) надати письмові розрахунки бюджетних коштів, які передбачені для нього, як громадянина України та учасника бюджетної системи: дані про фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, які гарантують його конституційні права і свободи, передбачені Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", соціальні норми та нормативи, за відповідними напрямками: соціальний захист, освіта, охорона здоров'я, зайнятість, житло, інші, де вказати їх визначення за статтями бюджетної класифікації для бюджетних асигнувань, які мають бети передбачені в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік"; 2) в термін до 01.11.2018 року Міністерству фінансів України підготувати та видати Наказ "Про розрахунок фінансових нормативів бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України", який забезпечить виконання вимог частини 1 статті 95 Конституції України.
За наслідками розгляду запиту позивача відповідачем надано відповіді від 03.10.2018 № 09020-13/23-3055/2988 та від 05.10.2018 № 07010-08/28-503/647, якими повідомлено про те, що перелік видатків Державного бюджету України на 2019 рік (за програмною та функціональною класифікацією видатків та кредитування державного бюджету з розподілом коштів за фондами (загальний та спеціальний) встановлено у додатку № 3 до закону про Державний бюджет України на 2019 рік, а також повідомлено про установлений у проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року - 1853 гривні, з 1 липня - 1936 гривень, з 1 грудня - 2027 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня, з 1 липня - 2007 гривень, з 1 грудня - 2102 гривні; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.
Також, повідомлено, що відповідно до Бюджетного кодексу України видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтею 87 Кодексу.
Окрім того, у відповіді від 05.10.2018 № 07010-08/28-503/647 повідомлено про порядок розподілу обсягу освітньої та медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетом та зазначено, що відповідно до розрахунків обсягів освітньої та медичної субвенції до проекту Державного бюджету України на 2019 рік, обсяг фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня складає 6996,1 гривень, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості медичної субвенції для обласного бюджету - 564,8 гривень, зведеного бюджету міста обласного значення, району та об'єднаної територіальної громади - 8 16,8 гривень.
Розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості в Державному бюджеті України на 2019 рік, враховуючи державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії за відповідними напрямками та статтями бюджетної класифікації, та Наказу "Про розрахунок фінансового нормативу бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України на 2019 рік" за державними соціальними стандартами та державними соціальними гарантіями (за відповідними напрямками та статтями бюджетної класифікації), позивачу надано не було.
При цьому, відповідачем у листах від 03.10.2018 № 09020-13/23-3055/2988 та від 05.10.2018 № 07010-08/28-503/647 не надано жодних пояснень щодо неможливості надання запитуваних позивачем письмових розрахунків бюджетних коштів, даних про фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, соціальні норми та нормативи, за відповідними напрямками: соціальний захист, освіта, охорона здоров'я, зайнятість, житло, інші; а також щодо неможливості підготувати та видати Наказ "Про розрахунок фінансових нормативів бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України".
Також, не зазначено, що запитувана інформація віднесена до конфіденційної, таємної або службової.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про надання відповідачем на запит позивача неповної відповіді на поставлені питання.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, з метою належного способу захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у наданні позивачу публічної інформації на запит від 25.09.2018 (вх.№ПА-8559588) у неповному обсязі та зобов'язання відповідача повторно розглянути запит позивача від 25.09.2018 (вх.№ПА-8559588) про надання публічної інформації щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадянина України в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" по кожному поставленому питанню, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача видати Наказ "Про розрахунок фінансового нормативу бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України на 2019 рік" за державними соціальними стандартами та державними соціальними гарантіями (за відповідними напрямками та статтями бюджетної класифікації), враховуючи ідентифікацію громадянина України фізичної особи, учасника бюджетної системи України та отримувача бюджетних асигнувань по видаткам бюджету, платника податків і зборів в Україні, в Державному бюджеті України на 2019 рік на виконання вимог ст.ст. 21 - 68, 95 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Законами України "Про громадянство в Україні" від 18.01.2001 № 2235-ІІІ, "Про державний реєстр фізичних осіб" від 22.12.1994 року №320/94-ВР, "Про відкритість використання публічних коштів" від 11.02.2015 року № 183-VIII, ст.ст. 1, 3, 7-16, 20-23, 24-26 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року № 2017-ІІІ, ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 43, 87, 94, 97 Бюджетного Кодексу України, ст.ст. 6 та 14 Податкового Кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. №375 "Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України", ст.ст. 8, 22, 25, 26 Загальної Декларації прав людини ООН від 10.12.1948 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендацій ОСОБА_3 Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_3 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд зазначає, що питання щодо видачі Наказу "Про розрахунок фінансового нормативу бюджетної забезпеченості конституційних прав і свобод громадян України на 2019 рік" за державними соціальними стандартами та державними соціальними гарантіями, не входить до компетенції суду.
Враховуючи вищезазначене, оскільки суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, суд доходить висновку, що у цій частині позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до положень статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративного позову - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, яка полягає у наданні ОСОБА_1 публічної інформації на запит від 25.09.2018 (вх.№ПА-8559588) у неповному обсязі.
Зобов'язати Міністерство фінансів України повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 25.09.2018 (вх.№ПА-8559588) про надання публічної інформації щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадянина України в проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" по кожному поставленому питанню, з урахуванням висновків суду у цій справі.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства фінансів України (код ЄДРПОУ 00013480) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) частину судових витрат в розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 40 коп.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Повний текст рішення виготовлено та підписано - 05.06.2025, враховуючи час перебування судді у відпустці, а також з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя Марина Лук'яненко