Номер провадження: 22-ц/813/1539/25
Справа № 523/3719/21
Головуючий у першій інстанції Далеко К. О.
Доповідач Погорєлова С. О.
13.05.2025 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Нікітюк О.М., про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, зміну черговості одержання права на спадкування, визнання права власності в порядку спадкування за законом, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Далеко К.О. 25 квітня 2024 року у м. Одеса, -
встановила:
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, із урахуванням заяви про зміну предмету позовних вимог, просила:
1) Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 лютого 2011 року по день його смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
2) Визначити, що частка померлого ОСОБА_3 в праві спільної сумісної власності на грошові кошти, які зберігаються на розрахункових рахунках у банківській установі АТ КБ «Приватбанк» становить 1/2 що складає 31700,75 грн.;
3) Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спільного сумісного майна - грошові кошти, які зберігаються на розрахункових рахунках у банківській установі Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» на ім'я померлого ОСОБА_3 , яка складає 31 700,75 грн.;
4) Змінити черговість права на спадкування за законом.
5) Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину грошових коштів, які зберігаються на розрахункових рахунках у банківській установі Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» на ім'я померлого ОСОБА_3 , що складає 15850 грн.;
6) Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спільного сумісного майна - автомобіля HYUNDAI Н200, 1998 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 24 березня 2017 року;
7) Визнати за нею ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину автомобіля HYUNDAI Н200, 1998 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 24 березня 2017 року;
8) Стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 у 1980 році познайомилась з ОСОБА_3 , вони тривалий час намагалися створити сім'ю, але з часом їй стало відомо, що у ОСОБА_3 від іншого браку є 11 місячна дитина. У зв'язку з непорозумінням один до одного, та замовчуванням важливої інформації про особисте життя, їх стосунки перестали існувати, і вони залишилися лише друзями. На той час ОСОБА_3 працював у районах Крайньої Півночі, у місті Сургут. Кожний рік ОСОБА_3 приїзжав з Тюменської області у відпустку до м. Одеси, та вони обов'язково зустрічалися. У лютому 2011 року ОСОБА_3 остаточно переїхав на постійне місце проживання до належного позивачці приватного будинку. Вони перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу до смерті ОСОБА_3 . У період спільного проживання, мали спільний бюджет та побут, здійснювали спільні витрати на майно в інтересах сім'ї, мали взаємні права та обов'язки як подружжя. Між ними були прекрасні взаємні відносини, та вони піклувалися один за одним. До часу проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у кожного з них народилися діти. Так, у ОСОБА_3 народилися двоє дітей - ОСОБА_4 та донька ОСОБА_5 . Діти ОСОБА_3 за час його життя, нормальних стосунків з ним не підтримували та постійно сварилися.
За час проживання однією сім'єю, позивач та ОСОБА_3 нажили наступне майно: 1) Автомобіль HYUNDAI Н200, 1998 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 24 березня 2017 року; 2) Автомобіль ВАЗ 21011,1979 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 від 01 квітня 1995 року, який ними було відчужено іншій особі за довіреністю; 3) Грошові кошти за договором № SAMDNWFD0070144770600 які зберігаються на розрахунковому рахунку НОМЕР_7 у банківській установі АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 4446,05 грн.; 4) Грошові кошти за договором № SAMDNWFD00007779044 дата відкриття 12 березня 2018 року, на розрахунковому рахунку № НОМЕР_8 у банківській установі АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 58954,10 грн.
Починаючи з 2013 року, ОСОБА_3 почав постійно хворіти, у зв'язку із чим постійно перебував на стаціонарному лікуванні. У 2015 році ОСОБА_3 захворів на онкологічне захворювання та потребував медичної та сторонньої допомоги, позивач заробляла на лікування ОСОБА_3 , та несла величезні витрати, що підтверджується квитанціями та чеками. В той же час, діти ОСОБА_3 допомоги не надавали. ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок гострого порушення мозкового кровообігу, ускладнене захворюванням U 07.1 ГВІ СОVID-19, ОСОБА_3 помер. Позивачка за власні кошти оплачувала поховання померлого ОСОБА_3 , однак організовувати поховання допомагав син померлого ОСОБА_4 , який оформлював всі документи на поховання на своє ім'я.
У зв'язку з тим, що позивач вважає себе особою, яка має право на спадкування майна набутого за час проживання, вона звернулася до нотаріуса. При зверненні та отриманні Витягу зі Спадкового реєстру № 63438961 від 1-2021 року її стало відомо, що спадкоємець ОСОБА_4 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Нікітюк О.М., на підставі чого була відкрита спадкова справа № 66879641, дата заведення 04 грудня 2020 року. Згодом стало відомо, що ОСОБА_4 відмовився від прийняття спадщину на користь доньки спадкодавця - ОСОБА_2 , про що написав заяву.
Отже, діти ОСОБА_3 не визнають участі позивачці у спадковому майні, а тому саме ці обставини стали підставою для звернення до суду.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки ОСОБА_1 проживала з померлим ОСОБА_3 тривалий час однією сім'єю без реєстрації шлюбу, доглядала за ним, коли він був у безпорадному стані з причини важкої хвороби, апелянт вважає себе особою, яка має право на спадкування майна, набутого за час проживання. Апелянт заробляла на лікування ОСОБА_3 та несла величезні витрати, що підтверджується квитанціями та чеками. В той же час, діти ОСОБА_3 допомоги не надавали та постійно сварилися з ним за майно та грошові кошти, вимагали допомагати їм.
Сторони про розгляд справи на 13 травня 2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з'явились.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 стверджує, що факт спільного проживання її, як дружини, та ОСОБА_3 , як чоловіка, з 01 лютого 2011 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджено наступним: показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ; копією довідки про умови кредитування ПриватБанк від 07 червня 2011 року, пам'ятки клієнта ОСОБА_3 ; копіями медичних документів ОСОБА_3 : ехоскопія від 06 вересня 2013 року; картка пацієнта від 21 січня 2014 року; висновок за результатами КТ дослідження №06300913-2 від 30 вересня 2013 року; висновок за результатами КТ дослідження № 06300913 від 30 вересня 2013 року; довідка Диспансерно-поліклінічного відділення Обласного онкологічного диспансера від 15 квітня 2015 року; посмертний епікріз ОСОБА_3 від ІНФОРМАЦІЯ_1; копіями спільних фотографій ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; копіями товарних чеків Аптеки № 31 за період з 09 листопада 2020 року по 26 листопада 2020 року, в підтвердження придбання медичних препаратів; договором-замовленням на організацію поховання ОСОБА_3 , який укладено із відповідачем ОСОБА_2 ; довідкою про поховання від 30 листопада 2020 року; фотокартками відповідача та ОСОБА_3 ; копією трудової книжки ОСОБА_3 ; копією військового квитка ОСОБА_3 .
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_6 зазначив, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , являється сусідом позивача ОСОБА_1 . У 2011 році в будинку ОСОБА_1 з'явився ОСОБА_9 (ОСОБА_21), він весь час проживав разом із позивачем, працював, вони спільно вели господарство. ОСОБА_9 жалівся на своїх дітей. У 2013 році ОСОБА_9 почав хворіти, помер у 2020 році. По господарству вони всім займались разом із позивачем ОСОБА_1 . ОСОБА_9 приїжджав з роботи, займався виноградом, займався прибиранням у дворі та у будинку, колов дрова, закривав вікна целофаном. У них був автомобіль - Жигулі, ОСОБА_9 розповідав, що вони мають намір придбати мікроавтобус - Хюндай. ОСОБА_9 працював в будівельній компанії водієм. ОСОБА_9 жалівся на хворобу нирок, їздив в санаторій. Помер раптово, хоча і хворів. Свідок щодня бачив ОСОБА_9 у дворі, вранці бачив, він гуляв із собакою, яку підібрали на ринку, собаці 4-5 років. Позивач працювала в онкодиспансері, скільки коштів заробляв ОСОБА_22, свідку невідомо. В будинку у них свідок ніколи не був. Бачив, як ОСОБА_9 мив машину во дворі. Вони жили, як звичайна сім'я. ОСОБА_9 обслуговував сам себе. Щодо приступів нирок, ОСОБА_9 розповідав свідку самостійно.
Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що являється знайомою позивача ОСОБА_1 з 1980 року, вони спільно працювали. ОСОБА_14 приділяв їй увагу, приходивши до друга за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 спочатку йому відмовляла, а потім погодилась, приймала знаки уваги. Вони прожили разом років 10-15. Свідок приходила до них додому, була частим гостем. ОСОБА_14 забирав ОСОБА_1 з роботи, певний період часу лежав у відділенні лікарні. У ОСОБА_14 раніше було Жигулі, вони домовились, що ОСОБА_10 ( ОСОБА_1 ) буде утримувати за свої кошти сім'ю, а ОСОБА_9 свої кошти буде збирати, і вони придбали машину Хюндай . Вони вели спільне господарство, дбали один про одного, проживали постійно у ОСОБА_12 за адресою: АДРЕСА_1 .
Свідок ОСОБА_7 зазначив, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_13 проживала з ОСОБА_23, вони проживали навпроти. ОСОБА_14 поселився у ОСОБА_13 у 2011 році. ОСОБА_14 виганяв машину постійно з їх двора, свідок бачив його кожного ранку, у нього була біла бортова машина. Свідок знайомий з ОСОБА_13 з дитинства, у неї з померлим були нормальні сімейні відносини, свідок постійно їх бачив спільно. ОСОБА_15 працювала в онкодиспансері. З 2013 року ОСОБА_14 зазначав, що погано себе почуває. ОСОБА_14 постійно вигулював собаку зранку. Вони сусіди - ворота в ворота. ОСОБА_14 кожного дня виїжджав з двору, в один і той же час машиною, свідок його бачив. Речі ОСОБА_14 висіли на мотузці во дворі будинку. За чиї кошти придбано транспортний засіб Хюндай , свідку не відомо. Наразі, свідок автомобіль не бачить. Про те, що у ОСОБА_14 були грошові кошти, свідку нічого не відомо. ОСОБА_14 міг самостійно себе обслуговувати. ОСОБА_13 і ОСОБА_24 вели спільне господарство. З 2011 року свідок купив собі собаку, тому пам'ятає, що ОСОБА_24 в цей же час в'їхав до ОСОБА_13 .
Свідок ОСОБА_16 повідомила суду, що являється свахою відповідача ОСОБА_2 . Позивачку ОСОБА_1 вона ніколи не бачила. Знає ОСОБА_9 , як дідуся своєї невістки. ОСОБА_9 був на весіллі у дітей, у 2016 році, він приїжджав до її невістки. Вони декілька разів разом відпочивали на Кароліно-Бугазі. ОСОБА_9 для правнука привіз велосипед, свідок бачила його на спільних святах. Свідок ніколи не була там, де ОСОБА_9 проживав. Свідку відомо, що ОСОБА_9 проживав разом із сином ОСОБА_17 . ОСОБА_9 проживав на якійсь базі. Помер ОСОБА_9 від Ковіда . У нього був автомобіль - Хюндай . Свідок бачила ОСОБА_9 десь три рази на рік, з жінками свідок ОСОБА_9 не бачила. Свідок останній раз бачила ОСОБА_9 20 жовтня 2020 року , помер він у ІНФОРМАЦІЯ_3. У нього був темний автомобіль - зелений, перламутровий колір. За якою адресою ОСОБА_9 проживав, свідку невідомо.
Свідок ОСОБА_19 зазначав, що знав ОСОБА_25 з 1992 року, познайомились на весіллі відповідачки ОСОБА_2 . Потім свідок став проживати на Волні, це так садовий кооператив називається, яке обслуговує дачні будинки, ОСОБА_20 у 2012 - 2014 роках там також проживав з літа до восени. ОСОБА_9 він бачив останній раз у 2020 році, він привозив на дачу будівельні матеріали, піддон привозив. Дачі розміщені - 50 метрів одна від одної. Свідок знайомий із сином ОСОБА_14. Зі слів сина ОСОБА_14 , свідок знає що він з ним проживав. ОСОБА_9 декілька разів приїжджав на автомобілі - бусік. Свідку відомо, що в останні роки між ОСОБА_9 та його сином сталася сварка.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (абз. 1 ч. 2 ст. 3 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 57 СК України).
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (ст. 74 СК України, у редакції, чинній з 16 січня 2007 року).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).
Тлумачення вказаних норм з урахуванням принципу розумності, свідчить, що ст. 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов'язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні ст. 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Законодавець визначив у ст. ст. 57 та 58 СК України випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім'єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім'єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім'єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з них вони були набуті.
Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: (а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; (б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
У постанові Верховного Суду України від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18) зазначено, що проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків. Особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зазначено, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника (постанова Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 певний період часу проживала спільно з ОСОБА_3 , що підтверджується зазначеними вище показами свідків, тією обставиною, що ОСОБА_3 до лікарні у листопаді 2020 року забрали з житла, належного позивачці, наявністю у ОСОБА_1 певних речей померлого, медичних документів, поясненнями відповідача ОСОБА_2 , яка зазначила у судовому засіданні, що періодично її батько проживав із ОСОБА_1 , і саме остання зателефонувала відповідачу та повідомила, що у її батька інсульт.
Однак, належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 саме у строк з лютого 2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, або останні п'ять років до його смерті, проживали однією сім'єю, саме як чоловік та дружина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, тобто що між ними в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю, у розумінні ст. 74 СК України, позивач ОСОБА_1 судам першої та апеляційної інстанцій не надала.
Сам лише факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, і навіть спільне проживання, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Правильним також є висновок суду першої інстанції, що наявність у позивача медичних документів померлого не свідчить про виникнення між ними прав та обов'язків притаманних подружжю.
Наявні у матеріалах справи копії товарних чеків Аптеки № 31 за період з 09 листопада 2020 року по 26 листопада 2020 року, в підтвердження придбання медичних препаратів, не містять інформації щодо використання наведених у них препаратів саме для лікування ОСОБА_3 , а також придбання їх саме позивачкою, тому вказані документи не можуть бути визнані належними та допустимими доказами по даній справі.
В свою чергу, як вже вказувалось вище, показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, оскільки факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року по справі №523/14489/15-ц зазначила, що для того щоб визначити джерело придбання майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них.
У даному випадку, позивач фактично просить визнати спільним сумісним майном подружжя наступне майно: грошові кошти, які зберігаються на розрахункових рахунках у банківській установі Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» у сумі 63401,50 грн. та автомобіль HYUNDAI Н200, 1998 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 24 березня 2017 року.
Належність ОСОБА_3 на праві власності на день смерті автомобіля HYUNDAI Н200, 1998 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , підтверджується листом Територіального сервісного центру МВС №5150 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області Головного сервісного центру МВС від 10 грудня 2020 року №31/15/5150-368, а також листом Територіального сервісного центру МВС №5150 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області Головного сервісного центру МВС від 27 жовтня 2022 року №31/15/5150-251, наданим на виконання ухвали суду.
Належність грошових коштів на рахунках відкритих в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» на ім'я ОСОБА_3 , підтверджуються Відповіддю Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» від 15 грудня 2020 року №20.1.0.0.0/7-201215/9043, на запит приватного нотаріуса Нікітюк О.М., а саме:
- НОМЕР_9 - залишок 4446,05 грн;
- НОМЕР_10 - залишок 24,51 грн;
- НОМЕР_11 - залишок 58954,10 грн;
Згідно інформації Головного управління ДПС в Одеській області, наданої на виконання ухвали суду від 08 грудня 2021 року, в період з 1 кв. 2011 року по 4 кв. 2020 року, ОСОБА_3 отримував дохід від податкового агента ТОВ «Цивільжитлобуд», у 2011 році - 28509,09 грн., у 2012 році - 25646,02 грн., у 2013 році - 25417,02 грн., у 2014 році - 34708,15 грн., у 2015 році - 80368,41 грн., у 2016 році - 119051,54 грн., у 2017 році - 134914,78 грн., у 2018 році - 64033,97грн., у 2019 році - 80533,34 грн., у 2020 році - 40262,50 грн.
Згідно довідки про доходи № 1334 7236 7434 1389, ОСОБА_3 отримав за період з червня 2020 року по листопад 2020 року пенсію у розмірі - 20384,16 грн.
Згідно довідки про заробітну плату за період 2019 грудень - 2020 листопад, ОСОБА_1 на посаді молодший м/п у КНП «Одеський обласний онкологічний диспансер» ООР отримала заробітну плату у розмірі 70282,12 грн.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_1 не надала суду доказів своїх доходів на момент набуття ОСОБА_3 права власності на автомобіль HYUNDAI Н200, та доказів участі у накопиченні грошових коштів на рахунках в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк», фактично надавши лише докази своїх доходів за останні 11 місяців перед смертю ОСОБА_3 .
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені ст. 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою. З огляду на викладене, у задоволенні цієї позовної вимоги судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено.
Такий висновок суду кореспондується із правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 грудня 2023 року за результатами розгляду справи № 543/563/22.
Щодо позовних вимог про зміну черговості спадкування та визнання за позивачем права власності на 1/4 частку в спадковому майні.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_12 .
Після смерті ОСОБА_3 , із урахуванням змісту ст. ст. 60, 70, Сімейного кодексу України, ч. 1 ст. 1220 Цивільного кодексу України, відкрилась спадщина на наступне майно:
1) автомобіль HYUNDAI Н200, 1998 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 24 березня 2017 року;
2) автомобіль ВАЗ 21011,1979 року виготовлення, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 від 01 квітня 1995 року;
3) грошові кошти на рахунках відкритих в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» на ім'я ОСОБА_3 :
- НОМЕР_9 - залишок 4446,05 грн;
- НОМЕР_10 - залишок 24,51 грн;
- НОМЕР_11 - залишок 58954,10 грн;
З копії наданої суду Спадкової справи №17/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 вбачається наступне: - відповідач ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Нікітюк О.М. 04 грудня 2020 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 ; - син померлого ОСОБА_4 04 грудня 2020 року заявою до приватного нотаріуса Нікітюк О.М. відмовився від прийняття спадщини на користь доньки спадкоємця ОСОБА_2 . З огляду на викладене, відповідач ОСОБА_2 являється єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Згідно ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. 1 ст. 1222 Цивільного кодексу України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених ст. 1259 ЦК України):
перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;
друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;
третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;
четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;
п'ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).
Згідно ч. 4 ст. 1266 ЦК України, двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Системне тлумачення положень ст. ст. 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дає змогу стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як «одержання права на спадкування наступною чергою» (ч. 2 ст. 1258 ЦК України) та «зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (ч. 2 ст. 1258 ЦК України) стосується другої - п'ятої черг і пов'язується із такими юридичними фактами, як відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
На «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти, як зміна черговості на підставі договору або рішення суду (ст. 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (ст. 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (ч. 2 ст. 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (ст. 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (ч. 3 ст. 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п'ятої черги.
Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст. 1261 ЦК України.
Згідно ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
За змістом наведеної норми, при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця у безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти зазначених обставин (постанови Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14 (провадження № 61-14159св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21) та інші).
У даному випадку, допитані в судовому засіданні судом першої інстанції свідки як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, підтвердили те, що майже до самої смерті ОСОБА_3 міг самостійно забезпечувати свої потреби.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності надали змогу дійти висновку про перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані, матеріального забезпечення позивачем спадкодавця, що виключає можливість зміни черги порядку спадкування та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 спадкового майна.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона тривалий час опікувалась спадкодавцем в силу стану його здоров'я, по-перше, не підтверджені жодним доказом, а по-друге, не можуть бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні ч. 2 ст. 1259 ЦК України.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є повністю ідентичними доводам позовної заяви, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, колегія суддів доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи апелянта. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2024 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 05 червня 2025 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе