Номер провадження: 22-ц/813/4084/25
Справа № 496/2009/24
Головуючий у першій інстанції Драніков С. М.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
22.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Нечитайло А.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ,
на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики,
Короткий зміст позовних вимог
В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми позики, в обґрунтування якого зазначила, що26.11.2009 року між ОСОБА_4 (чоловіком позивача) та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики. Згідно розписки ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 суму в розмірі 30000 доларів США, в якості безпроцентного кредиту. Про існування вказаних позикових відносин позивач дізналася напередодні смерті її чоловіка - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач знала відповідача як співробітницю організації чоловіка, але не знала, що ще 26.11.2009 року вона позичила у чоловіка 30000 доларів США та досі не віддала.
Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер. Після його смерті відкрилася спадщина. Позивач, як єдиний спадкоємиць першої черги, звернулась із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сафонова С.Л. Позивачу нотаріусом було видано декілька свідоцтв про право на спадщину. Крім того, в документах спадкодавця, позивачем виявлено оригінал розписки на 30000 доларів США від відповідача. Сума позики не повернена. Розпискою не встановлений строк повернення позики. 26.01.2024 року відповідачу, за місцезнаходженням нерухомого майна, направлено письмову вимогу про повернення суми позики в гривні цінним листом з описом вкладення № 0217585780625, оскільки відповідач не збирається повертати суми позики і ухиляється від контактів, позивач звернулась до суду за захистом порушених прав.
Позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь суму позики в гривні в розмірі 1143000 грн та суму сплаченого судового збору в розмірі 12035,60 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Біляївський районний суд Одеської області рішенням від 18 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики в гривні в розмірі 1143000 грн та загальну суму сплаченого судового збору в розмірі 12035,60 грн.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем жодних належних доказів на спростування позовних вимог не надано. Крім того, відповідач скористалась своїм процесуальним правом, передбаченим ч. 3 ст. 211 ЦПК України та подала клопотання про розгляд справи за її відсутності. Клопотання про призначення експертизи розписки, яка б спростувала її дійсність, на адресу суду не надходило. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими, права позивача порушені, оскільки відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання та підлягають судовому захисту.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024 року по справі № 496/2009/24 та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга вмотивована тим, що згідно свідоцтва про одруження ОСОБА_3 одружений з ОСОБА_2 відповідачем по справі, а оскаржуване рішення впливає на його законні права, інтереси та обов?язки. Посилається, що оскаржуваний правочин є удаваним або фіктивним, бо гроші за ним фактично не отримувалися, а відповідачем цей документ не складався, вважає, що позивачем не підтверджено факту отримання відповідачем грошей. Зазначає, що у осіб, зазначених в розписці невідомого походження, не було повноважень на її складання та підписання, з огляду на відсутність згоди інших сторін подружжя, а отже цей правочин вже за своєю формою та порядком укладання є фактично неукладеним. Стверджує, що ні скаржнику, ні відповідачу по справі невідомі ні походження розписки, ні особа, що її складала і підписувала, а позивачем не надано щодо цього ніяких належних доказів, хоча саме він і повинен це був би здійснити, в силу приписів ст. 81 ЦПК України.
(2) Позиція інших учасників справи
Одеський апеляційний суд ухвалою від 14.02.2025 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою, роз'яснив ОСОБА_5 , ОСОБА_2 право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження від 14.02.2025 року та копію апеляційної скарги отримала22.04.2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
ОСОБА_5 копію ухвали про відкриття провадження від 14.02.2025 року та копію апеляційної скарги отримала 14.02.2025 року о 22:11:32 та 27.01.2025 року о 17:56:26 відповідно, в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 копію ухвали про відкриття провадження від 14.02.2025 року та копію апеляційної скарги отримав 24.02.2025 року о 16:41:41 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 25.02.2025 року надійшов відзив на апеляційну скаргу, в обґрунтування якого зазначено, що надана позивачем розписка позичальника є належним доказом не лише факту укладення договору позики, але й факту передачі грошової суми відповідачу, з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-6063цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15. Відповідач і скаржник, знаючи контекст справи, не робили жодних процесуальних дій щодо надання чи отримання доказів по суті своїх заперечень, в тому числі і не заявили клопотання про призначення експертизи. Посилається, що укладення договору позики стосовно цінного майна без письмової згоди другого з подружжя не відноситься до нікчемного правочину, оскільки його недійсність не встановлена законом, як наприклад нікчемні правочини, передбачені статтями 219, 220, 221, 224 ЦК України, а навпаки, укладення такого договору без письмової згоди другого з подружжя, згідно речення 2 ч. 2 ст. 65 СК України, прямо відноситься до категорії оспорюваних правочинів, бо законодавець прямо передбачив, що якщо договір виходить за межі дрібного побутового і укладений без згоди другого з подружжя, то виникає право на звернення до суду із позовом про визнання договору недійсним, що є прямою вказівкою віднесення такої категорії правочинів до оспорюваних правочинів. Представник позивача просить суд залишити рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення.
Від ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, надісланий засобами поштового зв'язку 24.02.2025 року, який за змістом тотожний відзиву поданому представником ОСОБА_5 - ОСОБА_6
ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6 судові повістки отримали 10.03.2025 року о 20:36:08 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
ОСОБА_5 в судовому засіданні просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Представник ОСОБА_5 - Богомаз А.П., який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем жодних належних доказів на спростування позовних вимог не надано. Крім того, відповідач скористалась своїм процесуальним правом, передбаченим ч. 3 ст. 211 ЦПК України та подала клопотання про розгляд справи за її відсутності. Клопотання про призначення експертизи розписки, яка б спростувала її дійсність, на адресу суду не надходило. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими, права позивача порушені, оскільки відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання та підлягають судовому захисту.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору, зміст його умов, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від 10 серпня 2022 року у справі № 504/369/18.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18, та від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17, провадження № 61-1899св20.
Звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути з ОСОБА_2 суму позики у розмірі 1143000 грн, в обґрунтування зазначивши, що 26 листопада 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір позики за яким відповідач отримала 30000 доларів США в якості безпроцентного кредиту. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 після смерті якого відкрилась спадщина, єдиним спадкоємцем є ОСОБА_1 . При зверненні до відповідача з проханням повернути кошти, остання відмовився повертати суму позики.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина.
Листом № 70/02-14 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сафонов С.Л. посвідчив, що на підставі статті 1261 ЦК України та спадкової справи № 4/2022 (номер у спадковому реєстрі 69223331), зведеної 30 березня 2022 року щодо майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_1 , видане Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 30 листопада 2021 року), єдиним спадкоємцем є його дружина - ОСОБА_1 .
Позивачем на підтвердження заявлених вимог надано до суду копію розписки від 26 листопада 2009 року. Оригінал розписки від 26 листопада 2009 року, находиться у позивача і досліджувався судом.
Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження № 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17).
Розписка від 26 листопада 2009 року підписана ОСОБА_2 , мовою оригіналу:
«Я, ОСОБА_2 (паспортные данные: НОМЕР_2 Таращанским РО ГУ МВД Украины в Киевской области) взяла у ОСОБА_7 , сумму в размере 30 000 долларов, как беспроцентный кредит.
26.11.2009 г. (подпись)»
Отже розписка від 26 листопада 2009 року містить прізвище ім'я по батькові позикодавця і позичальника, суму позики 30000 доларів США, дату - ІНФОРМАЦІЯ_3 , підпис позичальника.
Відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
З наведеного випливає, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції надавався відзив на позовну заяву, зазначивши, що не може пригадати написання наданої позивачкою розписки, датованої 2009 року. Не вважає вказаний документ належним доказом, котрий нібито свідчить про наявність в неї боргу не тільки з огляду на сумнівність її невідомого походження, а навіть з огляду на відсутність необхідності запозичень у 2009 році.
Частиною п'ятою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначалось про здійснення розгляду справи без участі ОСОБА_2 , за наявними матеріалами справи.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів з урахуванням положень ч. 2 ст. 78 ЦПК України, які передбачають, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, щодо не написання розписки та неотримання грошей за розпискою від 26 листопада 2009 року, що є його обов'язком згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України. Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції із клопотанням про призначення у справі судової експертизи не звертався.
Отже відповідач не довів, що грошові кошти ним не отримувались у позику.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до вимог статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Статтею 527 ЦК України передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.01.2024 року відповідачу було направлено письмову вимогу про повернення суми позики, яка залишена без відповідного реагування.
Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанцій обґрунтовано виходив з факту укладення між ОСОБА_4 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 позики за розпискою від 26.11.2009 року, яка містить інформацію як про отримання відповідачем коштів в сумі 30000 дол. США від ОСОБА_4 , так і зобов'язання їх повернути, проте відповідачем кошти не повернуті, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення суми боргу.
Доводи апеляційної скарги про те, що скаржником ОСОБА_3 згоди на вчинення «правочину» між позивачем та відповідачем, на підставі якого ухвалено оскаржуване рішення суду, не надавалося, ніяких грошових коштів до сімейного бюджету не надходило, відсутня згода позивача на надання позики відповідачу, розписка не містить погодження співвласників, тому договір позики є неукладеним не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Під час укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Доказів встановлення режиму окремого проживання подружжя суду не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції отримавши від відповідача заперечення щодо визнання «розписки» належним документом, задля з'ясування обставин справи, що мають значення для справи повинен би був призначити відповідну експертизу, в порядку ст. 103 ЦПК України є безпідставними, оскільки цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 05 червня 2025 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
М.В. Назарова