Номер провадження: 22-ц/813/1984/25
Справа № 495/8316/21
Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
22.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю.,
учасники справи:
позивачі за первісним позовом - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2024 року,
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору розстрочки платежу
Короткий зміст позовних вимог
В жовтні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, в обґрунтування якого зазначили, щопозивачі 15.10.2018 року уклали з ОСОБА_3 договір купівлі - продажу магазину, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю., зареєстрований за реєстровим № 1279, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м, розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004, яка надана в оренду, відповідач прийняла у власність вказаний об'єкт нерухомості та здійснює там торговельну діяльність. Проданий відповідачу магазин належав позивачам на праві власності в рівних частках, згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.12.2010 року.
Позивачі посилаються, що між ними та відповідачем 15.10.2018 року було укладено договір розстрочки платежу, згідно умов якого ними надана відповідачу розстрочка сплати повної вартості придбаного магазину на два роки з 15.10.2018 року по 15.10.2020 рік. Сума розстрочки складає 21000 доларів США, повна вартість продажу магазину - 25000 доларів США.
В момент укладання нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу магазину від 15.10.2018 року відповідачем здійснено часткову оплату вартості магазину в сумі 4000 доларів США. Таким чином, сума не сплаченої вартості магазину, яка складає розмір основної заборгованості відповідача перед ними, складає 21000 доларів США.
Окрім того, за умовами вказаного вище договору розстрочки платежу від 15.10.2018 року, відповідач взяла на себе зобов'язання на період відстрочки повного розрахунку за купівлю магазину здійснювати оплату за його оренду в сумі 300 доларів США щомісячно.
Договір розстрочки платежу від 15.10.2018 року складено та підписано власноручно відповідачем у присутності двох свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Згідно досягнутих між позивачами та відповідачем домовленостей та відповідно до умов укладеного 15.10.2018 року договору розстрочки платежу, відповідач зобов'язалася сплатити суму боргу розміром 21 000 доларів США в повному обсязі не пізніше 15.10.2020 року, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач суму боргу в обумовлений договором строк не повернула, посилається на відсутність у неї коштів, хоча весь час з моменту придбання магазину відповідач веде в ньому господарську діяльність та здійснює реалізацію продукції, отримує прибуток.
Зазначають, що за вказаних обставин вони змушені звернутися за захистом свого майнового права до суду із цим позовом.
Відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору розстрочки платежу, в обґрунтування якого зазначила, що дійсно, 15.10.2018 року нею було підписано на вимогу відповідачів документ, який вони назвали Договором відстрочення платежу, однак, він був підписаний на певних обставинах під впливом відповідачів, які зобов'язувались вчинити певні дії, а саме оформити під придбаним нею об'єктом нерухомості, земельної ділянки, але своїх обов'язків не виконали.
Однак, 15.10.2018 року між нею в якості покупця та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в якості продавців, був укладений договір купівлі-продажу, предметом якого згідно п. 1 Договору став магазин за адресою: АДРЕСА_1 , що складається в цілому з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м., на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер: 5110300000:01:007:0004. Згідно п.2 даного договору продаж вчинено за 293072,00 грн, які продавці отримали від покупця до укладання цього договору в повному обсязі. Підписання сторонами цього договору свідчить про те, що розрахунки за зазначене в п.1 цього договору майно зроблено з продавцями повністю, і вони не мають до покупця ніяких матеріальних та будь-яких інших претензій. Таким чином, ОСОБА_3 повністю розрахувалася за придбаний магазин, згідно умов договору купівлі-продажу.
Позивачі за первісним позовом, з урахуванням заяви про залишення частини позовних вимог без розгляду, згідно якої відповідачем частково повернуто борг в розмірі 13000 доларів США, просили суд стягнути з ОСОБА_3 на їх користь 8000 доларів США - суму основного боргу, що дорівнює сумі еквівалентній 292480 грн. (курс НБУ 36, 56 грн за 1 долар США станом на 17 квітня 2023 рік) та судові витрати.
Позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір розстрочки платежу від 15 жовтня 2018 року, вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 20 червня 2024 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, відмовив. В задоволені зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору розстрочки платежу, відмовив.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 15 жовтня 2018 року між сторонами укладено договір купівлі - продажу магазину та підписано з відповідачем ОСОБА_3 договір розстрочки платежу. Підписання договорукупівлі - продажу свідчить про те, що розрахунки за зазначене в п.1 цього договору майно зроблено з продавцями повністю, і вони не мають до покупця ніяких матеріальних та будь - яких інших претензій, вказаний вище договір посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстрований за реєстровим № 1279. Будь - які умови розстрочки, в укладеному у встановленому Законом порядку договорі купівлі - продажу відсутні. Таким чином, спірний договір розстрочки втратив свою силу саме з моменту підписання сторонами договору купівлі - продажу, оскільки всі істотні та дійсні умови купівлі - продажу були виконанні на момент підписання цього договору (в тому числі і оплата) та викладені добровільно сторонами у відповідному договорі купівлі - продажу який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у встановленому порядку, доказів зворотного до матеріалів справи не надано, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу у повному обсязі.
Щодо зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що оскільки договір розстрочки платежу від 05 жовтня 2018 року є нікчемним відповідно до ст. ст. 203, 215, 220 ЦК України, отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору розстрочки платежу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просятьрішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20.06.2024 року в частині відмови в задоволенні заявлених позовних вимог скасувати та ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь позивачів 8000 доларів США та судові витрати, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги покази допитаних свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_4 і ОСОБА_7 , разом із тим скаржники вважають, що непослідовність та нелогічність пояснень та позиції ОСОБА_3 свідчить про не правдивість її показів і заперечень по суті заявленого позову.
Посилаються, що ОСОБА_3 діяла недобросовісно та зловживала правами, оскільки вчинила договір дарування, який порушує права кредиторів та який направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, що спростовує доводи останньої про відсутність боргового зобов'язання перед позивачами.
Вважають, що ОСОБА_3 не надала суду доказів на підтвердження своїх доводів про те, що оспорюваний нею договір укладено за умов введення її позивачами за первісним позовом в оману і наявності відповідного умислу в діях останніх.
Зазначають, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов до взаємовиключних висновків про те, що договір розстрочки платежу від 15 жовтня 2018 року втратив свою силу з моменту підписання сторонами нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу і одночасно, що вказаний договір розстрочки є нікчемним.
(2) Позиція інших учасників справи
Одеський апеляційний суд ухвалою від 23.09.2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , роз'яснив ОСОБА_3 право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 копія ухвали про відкриття провадження від 23.09.2024 року надсилалась засобами поштового зв'язку, конверти повернулися до суду із зазначенням про причини повернення «за закінченням терміну зберігання».
ОСОБА_3 копія ухвали про відкриття провадження від 23.09.2024 року та копія апеляційної скарги надсилались засобами поштового зв'язку, конверт повернувся до суду із зазначенням про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Від ОСОБА_3 22.05.2025 року надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, які підписані адвокатом Оськіним М.Д., разом із тим матеріали справи не містять довіреності або ордеру, виданого відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" на підтвердження повноважень представника представляти інтереси ОСОБА_3 , долучений до письмових пояснень ордер, виданий на надання правничої допомоги особі, яка не приймає участі у розгляді справи.
Учасники процесу у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Від ОСОБА_3 надійшла заява, в якій вона просить розглянути справу, призначену на 22.05.2025 року о 14 годині 40 хвилин, за її відсутності, у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Із матеріалів справи вбачається, що учасниками справи рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом не оскаржується, тому рішення суду в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24 жовтня 2008 року.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 15 жовтня 2018 року між сторонами укладено договір купівлі - продажу магазину та підписано з відповідачем ОСОБА_3 договір розстрочки платежу. Підписання договорукупівлі - продажу свідчить про те, що розрахунки за зазначене в п.1 цього договору майно зроблено з продавцями повністю, і вони не мають до покупця ніяких матеріальних та будь - яких інших претензій, вказаний вище договір посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстрований за реєстровим № 1279. Будь - які умови розстрочки, в укладеному у встановленому Законом порядку договорі купівлі - продажу відсутні. Таким чином, спірний договір розстрочки втратив свою силу саме з моменту підписання сторонами договору купівлі - продажу, оскільки всі істотні та дійсні умови купівлі - продажу були виконанні на момент підписання цього договору (в тому числі і оплата) та викладені добровільно сторонами у відповідному договорі купівлі - продажу який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у встановленому порядку, доказів зворотного до матеріалів справи не надано, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу у повному обсязі.
Щодо зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що оскільки договір розстрочки платежу від 05 жовтня 2018 року є нікчемним відповідно до ст. ст. 203, 215, 220 ЦК України, отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору розстрочки платежу.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 657 ЦК України передбачає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
Відповідно до ч. 3 статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року в справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) вказано, що відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 року у справі № 916/667/18 зазначила, що «Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 5 договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року продаж частки 80 % у статутному капіталі товариства за домовленістю сторін вчиняється за 5 520 000,00 грн. Гроші у вказаній сумі продавці отримали у відповідних частках повністю до підписання зазначеного договору. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за частки у статутному капіталі товариства здійснені повністю та про те, що немає претензій до покупців щодо оплати з боку продавців.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей пункт договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання покупцями грошей, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані кожним з продавців, є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Отже, положення договору, які містять зазначені відомості, відповідають визначенню доказів, наведеному в частині першій статті 73 ГПК України, а тому вони є доказом. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 73 ГПК України вони є письмовим доказом.
Тому пункт 5 спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані кожним з продавців, є розпискою».
Звертаючись до суду позивачі просили стягнути з ОСОБА_3 борг у розмірі 8000 доларів США, що дорівнює сумі еквівалентній 292480 грн, в обґрунтування зазначивши, що 15.10.2018 року вони уклали з ОСОБА_3 договір купівлі - продажу магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того, між ними та відповідачем 15.10.2018 року укладено договір розстрочки платежу, згідно умов якого ними надана відповідачу розстрочка сплати повної вартості придбаного нею магазину на два роки з 15.10.2018 року по 15.10.2020 рік, сума розстрочки складала 21 000 доларів США, повна вартість продажу магазину - 25 000 доларів США. В момент укладання нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу магазину від 15.10.2018 року відповідачем здійснено часткову оплату вартості магазину в сумі 4 000 доларів США.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.12.2010 року, справа № 2-6448/10, в рівних частках належав магазин загальною площею 204,1 кв.м, торговельного майданчику малого ринку будівельних матеріалів по АДРЕСА_1 .
Судом першої інстанції встановлено, що 15.10.2018 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі - продажу магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому: з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 204,1 кв.м, розташованого на земельній ділянці площею 0,1840 га, кадастровий номер 5110300000:01:007:0004, яка надана в оренду, який посвідчено приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстровано за реєстровим № 1279.
У відповідності до умов зазначеного договору купівлі-продажу від 15.10.2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 продали та передали у власність ОСОБА_3 магазин по АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу продаж вчинено за 293072, 00 (двісті дев'яносто три тисячі сімдесят дві) гривні, які Продавці отримали від Покупця до укладення цього договору у повному обсязі. Сторони, обізнані з рівнем ринкових цін на аналогічні магазини на момент посвідчення цього договору. Визначену ціну сторони вважають ринковою та справедливою, і її розмір не пов'язаний зі збігом важких для сторін обставин. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за зазначене в п.1 цього договору майно зроблено з Продавцями повністю, і вони не мають до Покупця ніяких матеріальних та будь - яких інших претензій.
Пунктом 3 договору купівлі-продажу визначено, що оціночна вартість вищезгадуваного нерухомого майна становить 293072,00 грн, що підтверджується звітом про незалежну оцінку майна, зробленим ФОП ОСОБА_8 04.10.2018 року.
Зазначені обставини свідчать про те, що положення пункту 2 договору купівлі-продажу про те, що Продавці отримали від Покупця до укладення цього договору належну їм суму в повному обсязі до укладення цього договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.
Факт попередньої оплати ОСОБА_3 за придбану будівлі магазину підтверджується самим змістом договору купівлі-продажу від 15.10.2018 року відповідно до пункту 2 якого, грошові кошти у сумі 293072, 00 отримані продавцями від покупця до підписання цього договору. Вказаний договір підписаний сторонами.
Аналіз договору свідчить, що у пункті 2 сторони зазначили «Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за зазначене в п.1 цього договору майно зроблено з Продавцями повністю, і вони не мають до Покупця ніяких матеріальних та будь - яких інших претензій».
Слід зауважити, що в пункті 11 договору купівлі-продажу сторони підтвердили, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, не приховує інших правочинів і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.
Позивачі зазначають, що додатково, за умовами договору розстрочки платежу від 15.10.2018 року, ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання на період відстрочки повного розрахунку за купівлю магазину, здійснювати виплати на їх користь в сумі 300 доларів США щомісячно, які вони спільно з ОСОБА_3 означили в договорі як суму за оренду спірного магазину, оскільки повний перехід всіх прав на магазин був здійснений до 15.10.2020 року. Договір розстрочки платежу від 15.10.2018 року складено та підписано власноручно ОСОБА_3 у присутності двох свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . В порушення взятих на себе зобов'язань, ОСОБА_3 суму боргу в обумовлений договором строк їм не повернула, посилаючись на відсутність у неї коштів, хоча весь час з моменту придбання магазину веде в ньому господарську діяльність та здійснює реалізацію продукції, отримує прибуток.
Відповідно до ст.694 ЦК договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч.4 ст.694 ЦК).
Отже умова про відстрочення або розстрочення платежу за договором купівлі-продажу може бути передбачена договором незалежно від складу суб'єктів такого договору та виду договору купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Однак умовами укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 15.10.2018 року не передбачено розстрочки оплати вартості магазину.
Посилання позивачів на договір розстрочки платежу від 15.10.2018 року як на підставу стягнення коштів за договором купівлі-продажу колегія суддів не приймає, оскільки вказаний договір розстрочки укладено у простий письмовій формі, нотаріально не посвідчений, отже є нікчемним відповідно до статті 220 ЦК України.
Колегія суді не приймає посилання позивачів на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 частково сплатила заборгованість за договором розстрочки платежу, оскільки відповідач заперечує вказані обставини, а позивачами як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не було надано суду доказів на підтвердження вказаних обставин, суд же згідно ст. 13 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги покази свідків не заслуговує на увагу, оскільки згідно ч. 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Умовами укладеного сторонами договору купівлі-продажу від 15.102018 року сторони передбачили, що продаж вчинено за 293072 грн, які Продавці отримали від Покупця до укладення цього договору у повному обсязі. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за зазначене в п.1 цього договору майно зроблено з Продавцями повністю, і вони не мають до Покупця ніяких матеріальних та будь - яких інших претензій.
Доводи апеляційної скарги про те, що факт не повного розрахунку ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 15.10.2018 року підтверджується тим, що до очікуваної дати повного розрахунку позивачі на підставі договору № 45-2019 від 01.01.2019 року бронювання торговельного місця, сплачували експлуатаційні витрати за розміщення вказаного магазину, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставин не стосуються предмету позову в цій справі.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що умовами договору купівлі-продажу від 15.10.2018 року сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші, факт оплати в повному обсязі ОСОБА_3 до моменту укладення договору за придбану будівлю магазину, підтверджується самим змістом договору купівлі-продажу від 15.10.2018 року відповідно до пункту 2 якого, грошові кошти у сумі 293072, 00 отримані продавцями від покупця до підписання цього договору в повному обсязі, продавці не мають до покупця ніяких матеріальних та будь-яких інших претензій, що сторони підтвердили своїми підписами у договорі.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши усі надані сторонами докази на предмет належності та достатності апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено обґрунтованості позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2024 року в оскаржуваній частині без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 05 червня 2025 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
М.В. Назарова