Справа № 420/9311/25
06 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 31.03.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії №155950023275 від 03.03.2025, а також зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити з 21.12.2024 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу (стажу роботи) період роботи з 30.09.1985 по 04.02.1993 в Камчатському морському пароплавстві.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що після досягнення 63 років, 24.02.2025 звернувся до відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком. 03 березня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області було прийнято рішення про відмову у призначені пенсії № 155950023275. Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Волинській області № 155950023275 від 03.03.2025, управлінням «до страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації з 30.09.1985 по 04.02.1993, розбіжність між датою звільнення та наказом (19.05.1992). В зв'язку з припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, до страхового стажу зараховують періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31 грудня 1991 року».
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Волинській області № 155950023275 від 03.03.2025 протиправним позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
02.04.2025 ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1
16.04.2025 від ГУ ПФУ у Волинській області надійшов відзив (вх. №ЕС/36444/25), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
У вказаному відзиві представник відповідача покликається на те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації з 30 вересня 1985 року по 04 лютого 1993 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 виданої 15 жовтня 1985 року. За результатами розгляду заяви позивача ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 155950023275 від 03 березня 2025 року у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Міністерство юстиції України у повідомленні від 10 січня 2023 року, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10 січня 2023 року, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року. Оскільки, Україна вийшла з даної угоди, то для зарахування до страхового стажу позивачу періодів роботи у російській федерації відсутні підстави. Для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 30 вересня 1985 року по 04 лютого 1993 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 виданої 15 жовтня 1985 року відсутні підстави, оскільки між датою видачі наказу про звільнення та датою звільнення існують розбіжності (дата видачі наказу 19 травня 1992 року). Для підтвердження спірного періоду роботи документи визначені Порядком № 637 до Відповідача, Позивачем, подані не були. Враховуючи вищевикладене, оскільки у Позивача відсутній на момент звернення за призначенням пенсії необхідний страховий стаж, то для призначення пенсії не має законних підстав.
Разом з вказаним відзивом ГУ ПФУ у Волинській області надали на виконання ухвали суду від 02.04.2025 матеріали пенсійної справи.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
24.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 155950023275 від 03.03.2025. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що відповідно до частини першої статті 26 Закону право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років.
У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу право на призначення пенсії по віку настає після досягнення 63 років при наявності стажу у 2024 році від 21 до 31 років, після досягнення 65 років при наявності стажу 15 років.
Згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру), страховий стаж складає 17 років 04 місяців.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації з 30.09.1985 по 04.02.1993, розбіжність між датою звільнення та наказом (19.05.1992). В зв'язку з припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31 грудня 1991 року.
Не погодившись з прийнятим відповідачем рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту також - Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно вимог частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
В силу правового регулювання положень частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
З матеріалів справи суд встановив, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 15.10.1985 містить всі необхідні записи про роботу позивача, зокрема запис №1-3 з 30.09.1985 по 04.02.1993 4 механіком в плавскладі (наказ 544/л з/х85 - наказ 346 від 19.05.1992), ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження страхового стажу позивача.
Відтак, трудовою книжкою позивача підтверджено спірний період роботи у період з 30.09.1985 по 04.02.1993.
У рішенні №155950023275 від 03.03.2025 ГУ ПФУ у Волинській області зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації з 30.09.1985 по 04.02.1993, оскільки міститься розбіжність між датою звільнення та наказом (19.05.1992). Крім того, як на підставу відмови у зарахуванні страхового стажу зазначив, що у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31 грудня 1991 року.
Що стосується посилання відповідача, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992, тому громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території СРСР по 31 грудня 1991 року, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи, що позивач працював на території російської федерації до набрання чинності Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» - доводи відповідача є безпідставними.
Таким чином, посилання ГУ ПФУ у Волинській області, покладені в основу спірного рішення, на ту обставину, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є безпідставними, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди та Конвенції.
Суд звертає увагу відповідача, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періодів роботи на території рф до стажу, що надає право на пенсійне забезпечення.
Що стосується не зарахування до страхового стажу періоди роботи в російській федерації з 30.09.1985 по 04.02.1993, оскільки міститься розбіжність між датою звільнення та наказом (19.05.1992).
Суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки позивача (дата початку заповнення 14.07.1983), діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412) (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції № 162 про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (чи друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка.
Надалі була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження: відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення: відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України: відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з ним винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказ) (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати текст) наказу (розпорядження).
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника, а також проставлення печатки покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування періодів роботи до відповідного страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що розбіжність між датою звільнення та наказом (19.05.1992) не є підставою для не зарахування періоду з 30.09.1985 по 04.02.1993 до страхового стажу позивача, оскільки позивач не може нести відповідальність за правильність записів у трудовій книжці внесених працівником відділу кадрів.
Суд звертає увагу, що такі недоліки не можуть бути належною підставою для неврахування даних про трудову діяльність в цілому, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів. Крім того, такі дані є формальністю та не впливають на зміст самих записів.
У зв'язку з чим, суд вважає, що ГУ ПФУ у Волинській області неправомірно не зарахувало до страхового стажу позивача періоди роботи на території російської федерації з 30.09.1985 по 04.02.1993, а тому спірне рішення є протиправним і підлягає скасуванню.
Посилання представника відповідача, що позивачем для підтвердження спірного періоду роботи не було надано документи визначені Порядком №637, суд вважає їх необґрунтованими.
Як установлено пунктом 4.7 розділу IV Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ (пункт 39 Порядку № 22-1).
Зміст наведених правових норм свідчить, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб в установленому порядку. Водночас рішення за результатами розгляду заяви приймається на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Тобто, у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу та сплати страхових внесків за цей період страхового стажу, відповідачі мали право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо, а не відмовляти позивачу у належному зарахуванні стажу.
Таким чином, відповідач, отримавши заяву позивача від 24.02.2025, мав виконати покладені чинним законодавством обов'язки, зокрема, встановлені в пунктах 4.2, 4.3, 4.7 Порядку № 22-1 та статті 64 Закону № 1058 та вчинити всі належні дії для призначення позивачу пенсії за віком.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 03.03.2025 №155950023275 протиправним та таким, що належить до скасування.
Стосовно способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Беручи до уваги, що конституційне право на соціальний захист включає право на пенсійне забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області 03.03.2025 №155950023275 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком, та наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.02.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На думку суду, саме такий спосіб судового захисту слід застосувати виходячи з обставин справи.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування правомірності вчинення оскаржуваних дій відповідачем суду не наведено та не надано.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією ID: 1125-6773-0193-6804 від 26.03.2025.
Відтак, враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає за доцільне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20грн, що був сплачений позивачем при поданні позовної заяви.
Керуючись статтями 9, 14, 243-246, 293, 295, 296 КАС, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 03.03.2025 № 155950023275 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення позивачу пенсії за віком від 24.02.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, м. Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА