Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/3441/25
Номер провадження2-о/711/127/25
23 травня 2025 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Кондрацької Н.М.
при секретарі Мелещенко О.В.,
представників адвокатів Ракоїд Л.В., Дрига Л.В.
заявника ОСОБА_1 , заінтересованої особи ОСОБА_2
розглянувши в порядку окремого провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву адвоката Ракоїд Людмили Вячеславівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , та законного представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
встановив:
Заявник ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 22.04.2025 звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з заявою про видачу обмежувального припису, зазначивши заінтересованою особою ОСОБА_2 .
Заяву обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 проживає разом з малолітньою донькою ОСОБА_3 2010 року народження в АДРЕСА_1 .
Відносно ОСОБА_1 та її доньки ОСОБА_3 чинитться постійний психологічний тиск та погрози з боку співмешканця сестри чоловіка ОСОБА_2 , який не перебуває з сестрою чоловіка в зареєстрованому шлюбі, не прописаний за адресою в АДРЕСА_1 , однак має постійне місце проживання за вказаною адресою.
ОСОБА_2 неодноразово влаштовував сварки та лаявся в присутності доньки заявниці, через що донька має безліч страхів.
Відповідно до висновку від 28.02.2025 психолога ГО «100% ЖИТТЯ ЧЕРКАСИ» ОСОБА_4 , щодо перебігу психологічної роботи зі ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , мета зустрічей полягала у дослідженні та стабілізації психоемоційного стану клієнтки кризового центру. Так, ОСОБА_1 звернулася 02.12.2024 р до кризового центру за психологічною допомогою для себе та своєї доньки ОСОБА_5 . Причиною звернення є конфліктні ситуації, які виникають з родичами чоловіка. Дві родини проживають разом в одній квартирі. Перебуваючи дома, ОСОБА_5 відчуває скутість, тривогу, страх. Після того, як стала свідком деструктивної поведінки (розбиття меблів і т. д.) з боку родичів батька, іноді страждає від проявів панічної атаки. ОСОБА_5 скаржиться на прискорене серцебиття, запаморочення, стиснення у грудях, хиткість у ногах. В ході роботи були надані психологічні рекомендації для стабілізації емоційного стану, техніки самодопомоги під час панічних атак. Зазначається, що відповідно до результатів дослідження можна стверджувати, що ОСОБА_3 , перебуваючи дома, постійно відчуває тривогу, іноді має прояви панічної атаки. Дівчинка потребує подальшої психотерапевтичної допомоги з боку фахівців-психологів та психотерапевтів (копія додається).
Відповідно до листа ЧМР Черкаського міського центру соціальних служб від 03.03.2025 надана Інформація щодо проведеної роботи: фахівці Черкаського міського центру соціальних служб неодноразово проводили роботу з родиною, щодо ситуації домашнього насильства, а саме в серпні 2024 року та січні 2025 року. Під час останньої взаємодії фахівцями Центру було складено акт оцінки потреб сім?ї N?31 від 23.01.2025 року. Згідно критеріїв визначення типу складності даний випадок класифікований як випадок середньої складності. Основними чинниками та ознаками, що спричиняють складні життєві обставини, в родині було визначено домашнє насильство з боку тітки дітей, ОСОБА_6 , та її співмешканця, ОСОБА_2 , щодо членів сім?ї. Довготривалий вплив цих факторів може мати негативний вплив на психоемоційний стан членів сім?ї. Під час взаємодії з родиною було проведено короткотривале соціально-психологічну допомогу, зокрема, проаналізовано життєву ситуацію, визначено основні проблеми та ймовірні шляхи їх розв'язання. Поінформовано про послуги, які надає Центр, проте від отримання подальших послуг відмовились, оскільки отримують підтримку від фахівців ГО «10 квітня».
Відповідно до висновку психолога ОСОБА_7 , ГО «10 квітня», від 03.03.2025 року у ОСОБА_8 під час консультації було виявлено емоційні перепади настрою, підвищений рівень тривоги, особливо при згадуванні ситуацій з кривдником. Реакція тілесна проявляється через панічні напади (тремтіння рук та прискорене серцебиття), транслюється низька самооцінка та страх перед майбутнім. ОСОБА_8 скаржиться на тривожні думки, порушення сну, зниження відчуття безпеки та значно підвищену фонову загальну недовіру до світу й очікування на продовження насильства, з її слів турбують думки та спогади про травматичний досвід з минулих епізодів, які розпочалися з весни 2024 року, коли кривдник спільній житловій площі перешкоджав перебувати жінці на кухні допускаючи вчинення насильства відносно неї, а саме: постійні ображання та приниження, постійне використання нецензурної лексики в присутності неповнолітньої дочки потерпілої пані ОСОБА_9 ; часті пошкодження кухонного приладдя та дверей на кухні. У результаті вище зазначеного, у ОСОБА_10 спостерігається значне зниження рівня життя (згідно з критеріями ВОО3), а саме: зниження енергійності, систематична втома, фізичний дискомфорт, негативні переживання, зниження рівня працездатності, порушення сну, переживання, зниження повсякденної активності, часткова апатія. Так відповідно до базової психологічної оцінки ІАРТ постраждала має стан середньої депресії (18 балів згідно опитувальника з депресії PHQ-10) та перебуває у підвищеному стані тривоги ( 15 балів згідно опитувальника з генералізованої тривоги - GAD-8). За результатами обстеження стану, ОСОБА_8 , 1979 р.н., їй рекомендовано уникати стресових ситуацій та максимально дистанціюватися від кривдника як джерела травмування.
06.12.2024 був винесений терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 , серії АА N? 172397.
Згідно постанови від 16 грудня 2024 року у справі N? 711/9627/24, провадження N?3/711/2946/24 Придніпровський районний суд м. Черкаси постановив: Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого 4.2 ст. 173-2 КУпАП та притягнути його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 (триста сорок) гривень.
Згідно постанови від 21 жовтня 2024 року у справі N? 711/6235/24, провадження N?3/711/2106/24 Придніпровський районний суд м. Черкаси постановив: Визнати ОСОБА_2 винним за ч.1 ст. 173-2 КУпАП. та притягнути його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 170 (сто сімдесят) гривень.
Просить видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 поклавши на нього на строк шість місяців такі обов'язки: заборонити наближатися на відстань меншу ніж 50 м. до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_2 та до інших місць частого її відвідування.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.04.2025 призначений розгляд справи в порядку окремого провадження.
У свою чергу представник заінтересованої особи ОСОБА_2 , адвокат Дрига Л.В. подала до суду заперечення на заяву про видачу обмежувального припису. У них зазначає, що не погоджується з наведеними мотивами та проханням видати обмежувальний припис у вигляд заходів тимчасового обмеження на шість місяців.
15.01.2025 Придніпровським районним судом м. Черкаси було відкрито провадження N? 2-0/711/59/25 по справі N? 711/292/25, оскільки ОСОБА_1 , в особі свого представника - адвоката Семенюк О.Г., звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси із заявою, в якій просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 та заборонити йому строком не менше шести місяців перебувати в місці спільного проживання із заявницею ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонити останньому вести листування і телефонні переговори зі ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб. 10 лютого 2025 року було винесено рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , не погоджуючись з винесеним рішенням представником заявника ОСОБА_1 , адвокатом Семенюк О.Г. було подано апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду, де відкрито провадження 22-д/821/704/25 та призначено слухання справи на 27 травня 2025 року об 09.00 год. Апеляційна скарга не була відізвана і на час подачі апеляційної скарги було додано ряд доказів, які надані до теперішньої заяви.
Так у першій заяві про винесення обмежувального припису відносно ОСОБА_11 , по якій рішення не вступило в законну силу, заявниця просить винести припис стосовно ОСОБА_2 та заборонити йому строком не менше шести місяців перебувати в місці спільного проживання із заявницею ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а у заяві, яку подано та розглядає суд, заявниця просить винести обмежувальний припис ОСОБА_2 , а саме заборони наближання на відстань менше ніж 50м до місця проживання ОСОБА_1 та її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 строком на шість місяців.
Тобто він не має права та можливості проживати з своєю співмешканкою ОСОБА_6 , з якою вже близько 8 років разом та ведуть спільне господарство.
Так, заявниця з неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 та заінтересована особа ОСОБА_2 проживають в одній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 у чотирикімнатній квартирі та мають свої родини, сім'ї. Власниками частин даної квартири є ОСОБА_6 , ОСОБА_6 та до своєї смерті був ОСОБА_12 Розподіл квартири було вирішено рішенням Придніпровського районного суду.
Підставою систематичних скандалів та непорозумінь є не розподілена частка квартири, яка до смерті належала ОСОБА_13 .
У справі, що розглядається, встановлено, що між сторонами виникають конфлікти на побутовому рівні. З матеріалів справи та з пояснень заявниці ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство відносно неї та відносно її неповнолітньої дочки ОСОБА_5 06.12.2024, та був притягнутий до адміністративної відповідальності по справі 711/9627/24. Заявниця у своїх поясненнях в ході слухання справи N? 711/292/25 наголошувала на тому, що таких випадків було декілька, про те крім вищевказаної постанови інших рішень не надала. Також в матеріалах справи додано як документальний речовий доказ Терміновий заборонний припис стосовно кривдника серія AAN? 172397 від 06.12.2024, яким було заборонено в будь який спосіб контактувати з постраждалою особою тобто з заявником на 5 діб з 10.00 год. 06.12.2024 по 10.00 год. 12.12.2024. Після даного припису ОСОБА_11 зробив висновки і перестав взагалі спілкуватися з ОСОБА_1 . Так як заявниця викликає поліцію відносно неправомірної поведінки ОСОБА_14 , то і ОСОБА_6 та сам ОСОБА_15 неодноразово викликали поліцію щодо неправомірної поведінку ОСОБА_1 , відносно якої були складені протоколи про домашнє насильство.
Натепер у провадженні Придніпровського районного суду м. Черкаси відносно ОСОБА_16 відкрито адміністративні справи за ч. 1 ст. 173-2 КлУАП N? 711/1506/25, 711/1508/25, 711/3395/25, за якими ще не прийнято рішення. При розгляді попередньої справи про винесення обмежувального припису були озвучені претензії зі сторони заявниці, про те ОСОБА_17 не може відремонтувати побутові прилади та електроприлади, поломки були усунуті. Також було запропоновано скласти графік користування кімнатами загального користування, а саме кухнею, який змінюється по парних та не парних числах місяця. ОСОБА_18 відреагувала негативно на пропозицію, а також сама провокувала сварки, що приводило до конфліктів та виклику поліції.
Необхідність видачі обмежувального припису заявник аргументувала вчиненням щодо неї та її неповнолітньої дочки ОСОБА_5 психологічного та фізичного насильства.
Сам факт звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів свідчить про наявність побутових конфліктів між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_19 вчиняв щодо неї насильство, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_20 згідно постанови суду у справах N?711/9627/24 та 711/6235/24 за ч. 1,2 ст. 173-2 КУпАП, не свідчать про систематичність, що є обов'язковою умовою застосування обмежувального припису та негативними наслідками проживання заявниці, її неповнолітньої доньки та зацікавленої особи ОСОБА_2 в даній квартирі.
Проаналізувавши надані суду докази можна зробити висновок, що дійсно ОСОБА_1 неодноразово зверталася з заявами до органів Національної поліції України з приводу фактів психологічного та фізичного насильства з боку співмешканця сестри її чоловіка ОСОБА_2 , проте деякі з них не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Наразі заявниця не надала суду доказів, на підставі яких можна зробити висновки про наявність ризиків продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві з боку ОСОБА_2 .
А також звертає увагу суду, що у висновках соціальної служби та психолога, які були додані до матеріалів справи, рекомендовано звернутися до медичних закладів та 10-15 сеансів психологічної допомоги. Висновок зроблений 03.03.2025 року і заявником не було здійснено рекомендацій психолога , підтвердження про співпрацю психолога з заявницею та її неповнолітньої доньки як доказ не було надано.
За обставинами спірних правовідносин звертає увагу суду, що заявниця та ОСОБА_2 мають рівні права щодо користування спірним житлом, оскільки є членами сімей співвласників такого житла. При цьому ОСОБА_2 проживає у такому житлі близько восьми років. Конфліктні стосунки між заявницею та ОСОБА_21 виникли з того часу, як заявниця заселилася у спірне житло разом зі своєю сім?єю, а причина таких конфліктів є нездатність його учасників досягнути компромісу, шляхом поступок та взаємоповаги до особистих побажань кожного з них, а також прийняття та погодження умов та правил спільного проживання, які є прийнятними для всіх. Отже, між сторонами існує цивільно-правовий спір, який може бути вирішений в договірному або судовому порядку, зокрема, шляхом встановлення порядку та способу використання ними приміщень спірної квартири спільного користування.
Таким чином вважає, що конфліктна ситуація між двома сім?ями, за відсутності доказів на підтвердження завдання або реальної можливості завдати шкоди фізичному або психічному здоров?ю потерпілого, не створює правової підстави для вжиття заходів обмежувального припису, пов'язаних з обмеженням права на житло ОСОБА_20 .
Також слід зауважити, що застосування обмежувального припису відносно ОСОБА_22 у виді заборони перебувати в місці проживання у спірному житлі з метою вирішення існуючого між учасниками справи спору щодо умов та порядку користування спірним житлом суперечить завданням цивільного судочинства, а відтак не відповідає легітимній меті такого заходу.
У судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 адвокат Ракоїд О.Б. підтримала подану заяву з підстав наведених у ній та суду повідомила, що ОСОБА_2 чинить психологічне насилля як заявницю, так і на її неповнолітню дитину. ОСОБА_2 не зареєстрований у помешканні та є співмешканцем сестри чоловіка заявниці. Насилля триває з червня 2024 року по тепер.
ОСОБА_1 , діючи у своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_3 додала, що ОСОБА_2 чинить перешкоди як їй так і дитині у користуванні квартирою у цілому, у користуванні «витяжкою», ремонтуванні її, вчиняє скандали, погрожує тощо. Крім того, ОСОБА_2 дозволяє собі висловлюватись нецензурною лексикою та перебувати у місцях загального користування у нижній білизні. Коли заявник не перебуває вдома по 2-3 дні, то ОСОБА_2 дорікає неповнолітній доньці заявниці, через це у дитини є панічні атаки, а мати відчуває страх за дитину. Наразі у квартирі мешкає вона, її чоловік та донька в одній кімнаті, у іншій кімнаті- ОСОБА_2 , його співмешканка (сестра чоловіка заявниці) та її син. Порядок користування квартирою не визначено.
Представник заінтересованої особи адвокат Дрига Л.В. підтримала подане заперечення на заяву про видачу обмежувального примусу. Повідомила, що наразі у Черкаському апеляційному суді перебуває на розгляді апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення суду про відмову у видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 . Зауважила, що періоди, на які посилається заявник у заявах щодо видання обмежувального приводу, є аналогічні. Зауважила, що докази, які є наразі у справі, адвокат заявниці бажала надати під час розгляду іншої заяви, але їй судом було відмовлено. Не заперечує щодо існування конфліктів між заявницею та заінтересованою особою у користуванні «витяжкою», але пояснює це тим, що «витяжка» є несправною і ОСОБА_2 її вимикає, щоб уникнути наслідків. Також не заперечує того, що як заявниці так і заінтересована особа здійснюють виклики поліції щодо дій кожного. Вважає, що причиною таких дій заявниці є примушення заінтересованої особи та його співмешканки лишити місце проживання. Сторона заінтересованої особи намагалась запропонувати стороні заявниці порядок користуванні квартирою, але узгодити його не вдалось з причин непогодження ОСОБА_1 . Повідомила, що є рішення суду, яким встановлений порядок користування квартирою.
ОСОБА_2 заперечив щодо винесення обмежувального припису відносно нього. Повідомив, що проживає за указаною адресою 10 років за погодженням з своєю співмешканкою, як співвласником квартири. Зареєструватись у квартирі не вдалось, оскільки інший співвласник не дав на це дозволу. ОСОБА_23 заперечує те, що він звертається до неповнолітньої чи спілкується з нею. Щодо користування «витяжкою» повідомив, що вона є несправною та спричинила пожар у розподільчій системі, тому він її вимикає. Вважає, що ОСОБА_1 сама провокує конфлікти, ходить як вона, так і її чоловік у спідній білизні, лихословить у присутності своєї дитини. Вважає, що дії ОСОБА_1 направлені на виселення його та його співмешканки з квартири, оскільки сім'ї заявниці тісно проживати у одній кімнаті. Наразі він не конфліктує, не ходить у спідній білизні при сторонніх (може вийти з житлової кімнати у ванну кімнату, коли немає нікого) та намагається не бути у кухні, коли там є заявниця.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оглянувши надані записи на електронних носіях, суд вважає, що заява не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як визначено у статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У статті 27 Конституції України зазначено, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Україна, як кожна держава учасниця, що ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, взяла на себе негативні та позитивні зобов'язання щодо забезпечення прав і свобод, викладених у Конвенції та протоколах до неї. Це означає, що з одного боку держава зобов'язується утримуватися від порушень прав і свобод людини через дії своїх повноважних осіб (негативні зобов'язання), а з іншого охороняти права і свободи людини від порушення їх з боку приватних осіб (позитивні зобов'язання).
Так, стаття 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплює одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона категорично забороняє без будь-яких винятків катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження та покарання без огляду на обставини чи поведінку потерпілого, що висвітлюється у рішенні ЄСПЛ «A.V. v. Ukraine», n. 68177, «Enea v. Italy» [GC], n. 55182, «Idalov v. Russia» [GC], 91183.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує існування у внутрішньому праві засобів, які надають можливість скористатися правами і свободами, закріпленими в Конвенції, незалежно від того, як вони подані в національній правовій системі. Це положення вимагає, щоб відповідний внутрішній орган вивчив зміст скарги, яка базується на Конвенції, та забезпечив необхідне виправлення порушеного права (рішення Європейського суду з прав людини «Chahal v. the UK», n. 145).
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розділом IV глави 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_1 , 2010 року народження, є ОСОБА_3 (мати) та ОСОБА_6 (батько), згідно свідоцтва про народження від 10.08.2010.
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією її паспорту, разом з нею проживає її неповнолітня донька ОСОБА_3 .
Також за указаною адресою проживає без реєстрації ОСОБА_2 (дане не заперечуєтеся учасниками справи).
Згідно наданої копії рішення Придніпровського районного суду від 28.09.2010 у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_12 , ОСОБА_6 про визначення порядку користування квартирою, вирішено, що ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 виділяється у користування кім.8, ОСОБА_12 - № 9, ОСОБА_6 та ОСОБА_24 - №№7 та 3 кв. АДРЕСА_3 . Судом встановлено, що ОСОБА_6 , ОСОБА_12 та ОСОБА_6 належить по 1/3 квартири на праві приватної власності.
З матеріалів заяви про видачу обмежувального припису вбачається, що щодо ОСОБА_2 виданий терміновий обмежувальний припис 06.12.2024 як кривдника постраждалої особи ОСОБА_1 .
Також щодо ОСОБА_1 винесений терміновий обмежувальний припис від 04.02.2025 із зазначенням, що кривдником є ОСОБА_2 .
Постановами Придніпровського районного суду міста Черкаси від 16.12.2024 та 21.10.2024 притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 та ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до копії ухвали Черкаським апеляційним судом відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Семенюк О.Г. на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10.02.2025 у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису.
У матеріалах справи міститься висновок психолога від 28.02.2025 щодо перебігу психологічної роботи з ОСОБА_3 за зверненням ОСОБА_1 , згідно якого вбачається, що ОСОБА_3 перебуваючи вдома постійно відчуває тривогу, іноді має прояви панічної атаки. Дівчина потребує психотерапевтичної допомоги.
Згідно наданої копії висновку ГО «ДЕСЯТЕ КВІТНЯ» ОСОБА_8 рекомендоване уникнення стресових ситуацій та дистанціювання від кривдника як джерела травмування.
ОСОБА_1 , звертаючись з заявою про видачу обмежувального припису, як у своїх інтересах, так і в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , вважає, що щодо них вчиняється фізичне та психологічне насилля ОСОБА_2 .
Стаття 350-2 ЦПК України передбачає вичерпний перелік осіб, які можуть звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису. Така заява може бути подана:
1) особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству";
2) особою, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків";
3) батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків";
Відповідно до роз'яснень, наведених в пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (стаття 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закон) визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі №369/7782/19 (провадження №61-21337св19) зроблено висновок, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
З урахуванням наведеного, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків, тобто вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Суд, під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису, має надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів як заявника, так і осіб, відносно яких заявник просить видати обмежувальний припис, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди також мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як випливає із змісту ст. 350-4 ЦПК України особа, яка звертається до суду із заявою про видачу обмежувального припису, повинна зазначити обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та надати докази, що їх підтверджують (за наявності). У разі неможливості надати докази, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування.
Заявниця та її представник адвокат не звертались із клопотаннями про витребування доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Відповідно до Термінового заборонного припису від 06.12.2024, винесеного стосовно кривдника ОСОБА_2 , останньому заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_1 .
Водночас відповідно до Термінового заборонного припису від 04.02.2025, винесеного стосовно кривдника ОСОБА_1 , останній заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_2 .
Варто зауважити, що оцінку подіям 06.12.2024 надано Придніпровським районним судом міста Черкаси у своєму рішенні від 10.02.2025 у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
При досліджені звернень заявниці до правоохоронних органів та надаючи оцінку її пояснень у судовому засіданні, судом враховується правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 201/5512/20 (провадження № 61-86св21), в якій зроблено висновок про те, що «неодноразові звернення заявника до правоохоронних органів та наявність термінового заборонного припису стосовно кривдника не підтверджують факт вчинення особою насильства, не є доказом вини у вчиненні кримінального правопорушення, враховуючи, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України), і не є доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Звернення до різних органів державної влади, зокрема правоохоронних, свідчить про наявність конфлікту між сторонами, і самі по собі не підтверджують факт вчинення насильства заінтересованою особою щодо колишньої дружини та спільних дітей, що є необхідною умовою для застосування до особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені спеціальним законом».
З наданих заявнице, заінтересованою особою та дослідженого судом у судовому засіданні відеозаписів не вбачається вчинення ОСОБА_2 будь-якого насильства стосовно заявниці та її неповнолітньої дитини, лише зафіксовано пересування чоловіка по кухні, голоси людей у квартирі. Також на одному із записів вбачається перебування ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у кухні, де ОСОБА_1 вмикає «витяжку», а ОСОБА_2 її вимикає, при цьому ОСОБА_3 після цих дій стоїть, увімкнувши «витяжку» і тримаючи її увімкненою для постійної роботи, також ОСОБА_1 підходить та закриває вікно, яке відкрито ОСОБА_2 .
Оглянувши відеозаписи суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є рівноцінними учасниками конфлікту, вони не виглядають пригніченими, не виявляють ознак стурбованості, остраху, не потребують сторонньої допомоги, у них відсутні прояви хворобливості, виявляють взаємну агресію та неповагу один до одного.
Також з відео ряду не вбачається заподіяння ОСОБА_2 будь-яких ударів, штовхань чи іншої активної силової та тілесної взаємодії зі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , висловлювання лихослів'я чи образ.
Суд зауважує, що на наданих відео не встановлений час та дата зйомки, відео є не безперервним та уривками.
Суд також не бере до уваги надані заявницею світлини із зображенням людини, адже з них неможливо встановити коли вони виготовлені, дата події та що саме вони доводять у розрізі вчинення психологічного чи будь-якого іншого насилля над заявницею чи її дитиною.
Також враховується та обставина, що заявник просить серед іншого заборонити наближатись до інших місць частого відвідування, не уточнюючи та не конкретизуючи ці місця, як і щодо кого ( ОСОБА_1 чи ОСОБА_3 ) стосується ця вимога.
Копії висновків психологів від 03.03.2024 та 28.02.2025 також не можуть вважатись доказом, оскільки у них фактично викладені пояснення заявниці, передумови її психологічного стану, які виникли в процесі життя, констатація думок, опис поведінки, суб'єктивна точка зору на ситуацію, зазначені загальні рекомендації щодо переліку необхідних заходів для забезпечення нормального психічного здоров'я заявниці, про наявність психічних травм заявниці.
Висновки психолога не містять конкретних фактів вчинення домашнього насилля ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 та неповнолітньої ОСОБА_3 у період часу з червня 2014 року, також не містять відомостей щодо кваліфікації психолога чи отримання такої освіти особами ОСОБА_4 та ОСОБА_25 , дозволів на такий вид діяльності, а тому не приймаються судом до уваги, як доказ, що підтверджує факт домашнього насилля.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 ч.1. ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23), зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».
Фактично з наданих суду доказів та пояснень убачається, що між заявницею та ОСОБА_2 склалися неприязні стосунки, їх співжиття в одній квартирі фактично не можливе для нормального існування людей, також убачається, що заявниця у свою чергу у певній мірі провокує заінтересовану особу щодо сварки між ними, залучаючи до цього свою неповнолітню дитину ОСОБА_3 , але вказані сварки не можуть визнаватися домашнім психологічним насильством.
Отже, між сторонами очевидно існує сімейний конфлікт, сторони не погоджуються один з однією щодо спільного ведення господарства, але указані факти не можуть вважатися домашнім насильством, вказаний конфлікт не можливо вирішити шляхом видачі обмежувального припису, такий конфлікт можливо вирішити шляхом виділу часток співвласників в натурі та сплати компенсації вартості частки у квартирі, враховуючи вже існуючий та визначений порядок користування квартирою.
На підставі викладеного, проаналізувавши та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявником не доведена наявність реальних ризиків продовження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо неї та її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , того, що домашнє насильство має систематичний характер, оскільки конфлікт між сторонами виник у період з червня 2024 року з приводу користування нерухомим майном (квартирою) її чоловіка та співмешканки ОСОБА_2 , в якій він не зареєстрований та права власності не має, крім того, ОСОБА_1 вже зверталась до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 та у задоволенні якого їй було відмовлено, підстав для заборони ОСОБА_2 перебувати у квартирі, якому дозволено співвласником користуватись нею, яка належить його співмешканці та її братові на праві спільної часткової власності, тому суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Також, жоден з доказів, наданих заявницею в обґрунтування заявлених вимог відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , не вказує безумовно на вчинення ОСОБА_2 жодного з видів зазначеного вище насильства стосовно неповнолітньої у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не визначають ризиків, тобто чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку дитини, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені вказаним Законом, тому суд доходить висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису в частині вимог щодо ОСОБА_3 .
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.
Керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. ст. 10, 12, 13, 259, 263-265, 350-1-350-6, 354 ЦПК України, -суд
У задоволенні заяви про видачу обмежувального припису - відмовити.
Копії рішення суду вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. Учасникам справи, які не були присутні у судовому засіданні, копія рішення суду надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення негайно, але не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Дата складення повного тексту рішення - 30.05.2025.
Головуючий: Н. М. Кондрацька