Номер провадження: 22-ц/813/1979/25
Справа № 497/1605/24
Головуючий у першій інстанції Раца В. А.
Доповідач Драгомерецький М. М.
15.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 15 липня 2024 року про відмову у забезпеченні позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
10 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, та в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти за договором позики від 21.07.2012 в розмірі 16 000 доларів США.
Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 15 липня 2024 року відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Разом з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на майно та грошові кошти, що належать відповідачу ОСОБА_2 , мотивуючи тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про стягнення коштів за договором позики.
Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 15 липня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 15 липня 2024 року про відмову в забезпечені позові, та ухвалити нову постанову, якою вжити заходи забезпечення позову в даній справі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
В судове засідання до апеляційного суду учасники справи не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про отримання ними судових повісток-повідомлень (а.с. 43-47).
Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав, що заявником не зазначено якими рахунками володіє відповідач, статус цих рахунків, для уникнення накладення арешту на заробітну плату, пенсію, тощо, та не зазначене конкретне майно, яким володіє відповідач.
Однак, колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується із таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
За своєю правовою природою забезпечення позову є гарантією належного виконання рішення суду про задоволення позову та ефективного відновлення порушених прав позивача. Вжиття судом цих заходів встановлює до прийняття рішення по справі певні обмеження здійснення учасниками справи, зокрема відповідачами, цивільних прав.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Також підставою для вжиття заходів забезпечення позову є достатньо-обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених процесуальним законом, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі №904/2357/20 зазначено, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Сума підданих арешту грошових коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі №915/870/18 та від 05 вересня 2019 року у справі №911/527/19).
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.
Однак, крім з'ясування факту існування спору між сторонами, необхідним для з'ясування є і сутність (характер) спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом заявленого позову є стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики від 21.07.2012, в розмірі 16 000 доларів США.
При цьому, рухоме та нерухоме майно відповідача предметом спору не є.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15липня 2020 року у справі №909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».
Таким чином, апеляційний суд вважає, що дійсно відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно відповідача, оскільки ці заходи є неспівмірними з позовними вимогами, при цьому не встановлено судом і наявність на праві власності у відповідача такого майна.
Окрім того, апеляційний суд зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 липня 2022 року в справі №910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; подібні правові позиції викладено у постановах Верховного суду від 14 серпня 2018 року у справі №916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20)».
У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року в справі №904/2357/20, від 17 серпня 2022 року в справі №361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов'язано із предметом позову.
У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі №915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі №923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.
Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Крім того, з врахуванням вимог законодавства про банки та банківську діяльність, така інформація не є у загальному доступі, становить банківську таємницю, відповідно не може бути надана заявником.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року в справі провадження №61-16635ав20, від 28 вересня 2023 року в справі №61-11439ав23, від 14 грудня 2023 року в справі №61-14128ав23, від 27 листопада 2024 року в справі №450/177/24.
Таким чином, оскільки між сторонами існує спір щодо повернення відповідачем боргу за договором позики, апеляційний суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у межах суми 16 000 доларів США, які належать відповідачу ОСОБА_2 та знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України.
Такі заходи забезпечення позову є обґрунтованими, адекватними та співмірними заявленим позовним вимогам, та сприятимуть запобіганню порушення прав позивача.
З врахуванням наведеного та практики Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги щодо доцільності вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, належні відповідачу, в межах суми заявлених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 15 липня 2024 року скасувати в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову у виді накладення арешту на грошові кошти відповідача, та ухвалити в цій частині постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково.
В порядку забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти у межах суми 16 000 доларів США, які належать ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України.
В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 05 червня 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда