Номер провадження: 11-сс/813/975/25
Справа № 947/2733/25 1-кс/947/6319/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
особи, що звернулась із клопотанням про взяття під особисту поруку - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №42024164690000080 від 03.09.2024 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 07.05.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Комишівка, Ізмаїльського району Одеської області, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, маючого неповнолітню дитину, обіймаючого посаду голови БО «БФ «В.В. з Україною в серці», який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,
встановив:
Слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №42024164690000080 від 03.09.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.
18.01.2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, за кваліфікуючими ознаками: сприяння незаконного переправлення осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів, з корисливих мотивів.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 07.05.2025 року задоволено клопотання слідчого СУ Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_10 та підозрюваному ОСОБА_9 продовжений строк тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 05.07.2025 року включно, з визначенням застави - 250 (двісті п'ятдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 757000 (сімсот п'ятдесят сім тисяч ) гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у разі внесення застави.
Мотивуючи прийняте рішення, суд зазначив, що продовжують існувати заявлені стороною обвинувачення ризики.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 . В якості альтернативного запобіжного заходу захисник просить визначити заставу в розмірі від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В апеляційній скарзі захисник не погоджується з кваліфікацією дій підозрюваного за ч.3 ст.332 КПК України, оскільки він не мав об'єктивної можливості сприяти у незаконному переправленні осіб через державний кордон та вважає, що дії його підзахисного підлягають кваліфікації як шахрайство (ст.190 КК України).
Захисник вважає, що в клопотанні слідчий формально послався на існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, без будь-якого обґрунтування існування таких ризиків.
Крім того, захисник звертає увагу на незадовільний стан здоров'я ОСОБА_9 , який хворіє на хронічний панкреатит.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_11 , яка підтримала апеляційну скаргу, а також заявила клопотання про передачу про передачу підозрюваного на поруки ОСОБА_8 ; думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та проти клопотання про передачу особи на поруки; заслухавши особу, яка виявила бажання взяти на поруку підозрюваного; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги та клопотання; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина 1 ст.404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.
Зі змісту ч.5 ст.199 КПК вбачається, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Частиною 4 ст.199 КПК передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
При розгляді зазначеного кримінального провадження відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Згідно з ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (зокрема «Харченко проти України», «Єлоев проти України», «Фельдман проти України») неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і орган досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави. До того ж, такі підстави мають бути чітко вказані.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 слідчий суддя дотримався вимог ст.199 КПК, взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, врахував їх при постановленні оскарженої ухвали та прийняв законне та обґрунтоване судове рішення.
Так, апеляційним судом встановлено, що 18.01.2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК за кваліфікуючими ознаками: сприяння незаконного переправлення осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів, з корисливих мотивів.
Згідно ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п.48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
У рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для продовження застосування запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, а також їх сукупності для висновку про винуватість особи, або її невинуватість, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою відповідно до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до статей 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті пред'явленого обвинувачення.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема: проколи допитів свідка ОСОБА_12 який поясняв, що ОСОБА_9 сприяв незаконному переправленню через державний кордон України; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - «аудіо-, відеоконтроль особи» від 15.10.2024; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - «аудіо-, відеоконтроль особи» від 29.10.2024; протокол огляду і вручення грошових коштів від 17.01.2025; протокол затримання ОСОБА_9 , безпосередньо під час вчинення кримінального правопорушення; протокол допиту свідка ОСОБА_13 від 17.01.2025; протокол обшуку транспортного засобу «BMW 730I» чорного кольору, державний номер НОМЕР_1 від 17.01.2025; протокол огляду місця події за адресою: АДРЕСА_3 від 17.01.2025; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - «аудіо-, відеоконтроль особи» від 13.01.2025; протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 24.01.2025; та інші матеріали кримінального провадження в їх сукупності, здобуті у ході досудового розслідування кримінального провадження, вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний ОСОБА_9 дійсно може бути причетним до вчинення інкримінованого йому злочину.
Дослідивши зазначені докази, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність передбачених ст.87 КПК підстав для визнання цих доказів недопустимими.
Колегія суддів звертає увагу, що при розгляді клопотання слідчого про обрання, або продовження застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, ні слідчий суддя, ні суд апеляційної інстанції не може давати оцінку допустимості та належності доказів, оскільки триває досудове розслідування кримінального правопорушення, та відповідно до статей 89, 94 КПК оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
З огляду на викладене, доводи захисника про необґрунтованість підозри за ч.3 ст.332 КК України колегія суддів визнає безпідставними.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 07.05.2025 року строк досудового розслідування в кримінальному провадженні №42024164690000080 від 03.09.2024 року продовжено до 6 (шести) місяців, а саме до 18.07.2025 року включно.
Як вбачається з клопотання для закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні необхідно виконати ряд процесуальних дій, зокрема:
- розсекретити ухвали Одеського апеляційного суду про надання дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно підозрюваного та свідка;
- призначити судову експертизу матеріалів і засобів відео-звукозапису (фоноскопічна);
- перевірити інші обставини (зокрема щодо виявлених документів), встановлені в ході досудового розслідування, на предмет причетності підозрюваного та інших осіб до вчинення інших протиправних діянь;
- визначитись щодо необхідності призначення інших судових експертиз (зокрема лінгвістичної щодо розмов зафіксованих при проведенні НСРД та технічної експертиз щодо вилученої техніки);
- визначитись з остаточною правовою кваліфікацією кримінального правопорушення щодо протиправних дій підозрюваного ОСОБА_9 ;
- встановити інших осіб причетних до вчинення злочину та надати правову оцінку їх діям;
- виконати інші слідчі (розшукові) дії, необхідність в проведенні яких виникне під час досудового розслідування.
Оскільки наразі досудове розслідування триває, не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1 та 3 ч.1 ст.177 КПК України, які обґрунтовують необхідність продовження строку тримання під вартою підозрюваного.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років, а тому розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами судового розгляду кримінального провадження у разі звернення сторони обвинувачення з обвинувальним актом, безсумнівно продовжує існувати ризик того, що підозрюваний може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Вказаний ризик не можна виключати, оскільки підозрюваний проживає в прикордонній зоні, за версією сторони обвинувачення володіє знаннями та практичними навичками організації незаконного перетину державного кордону, тому перебуваючи на волі матиме реальну можливість вдатись до спроб залишити територію України та уникнути кримінального переслідування.
Наявність у підозрюваного міцних соціальних зв'язків дещо зменшує існування вказаного ризику, проте не нівелює його повністю.
Також, апеляційний суд погоджується з продовженням існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК , а саме, що підозрюваний матиме можливість здійснювати вплив на свідків з метою схилити їх до дачі неправдивих показань, що буде перешкоджати встановленню істини та у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками в кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч.1,2 ст.23, ч.4 ст.95, ст.224 КПК.
Наразі досудове розслідування триває, а показання свідків у даному кримінальному провадженні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
За наявності існування обґрунтованої підозри та вищевказаних ризиків, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про необхідність продовження застосування до ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи з великою вірогідністю можуть виявитися нездатними гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти існуючим ризикам
При цьому, обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК України, що виключають можливість застосування до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваної під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з п.2 ч.5 ст.182 КПК, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, процесуальним законом визначено, що до особи, яка підозрюється у вчиненні тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави вищій, ніж у зазначених межах, у виключних випадках.
На підставі аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також зауважити на виключності такого випадку.
У даному кримінальному провадженні виключність випадку полягає в тому, що ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, який пов'язаний зі сприянням в незаконному переправленні осіб через державний кордон України, вчиненому в умовах воєнного стану, що впливає на стан обороноздатності країни.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що застава у межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, тому слідчий суддя обґрунтовано визначив заставу у виключному розмірі, перспектива втрати якої буде достатнім стримуючим фактором для ОСОБА_9 , щоб відбити у нього бажання переховуватись від органу досудового розслідування, впливати на свідків, або будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Щодо клопотання про передачу підозрюваного ОСОБА_9 на поруки ОСОБА_8 , який в судовому засіданні повідомив, що приходиться рідним дядьком підозрюваному, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Частиною 1 ст.180 КПК передбачено, що особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
На виконання вимог ч.3 ст.180 КПК апеляційним судом роз'яснено поручителю ОСОБА_8 у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється ОСОБА_9 , обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.
Частина 2 ст.180 КПК передбачає, що кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.
У судовому засідання апеляційного суду сторона захисту не довела та не надала достатніх та належних доказів того, що ОСОБА_8 є тією особою, яка в розумінні положень ст.180 КПК, має реальну спроможність забезпечити належну поведінку та виконання покладених на підозрюваного ОСОБА_9 обов'язків та запобігти ризикам, передбаченим п.п.1 та 3 ч.1 ст.177 КПК, які на теперішній час продовжують існувати.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу та клопотання про передачу особи на поруки без задоволення, а оскаржену ухвалу слідчого судді - без змін.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст.177, 178, 180, 183, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Відмовити в задоволенні клопотання захисника та ОСОБА_8 про передачу на поруки підозрюваного ОСОБА_9 .
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 07.05.2025 року, якою в кримінальному провадженні №42024164690000080 від 03.09.2024 року підозрюваному ОСОБА_9 продовжений строк тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4