Номер провадження: 11-сс/813/918/25
Справа № 947/13802/25 1-кc/947/5894/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023160000001520 від 13.12.2023 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 25.04.2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ржищів Київської області, громадянина України, одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України,
встановив:
Слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №12023160000001520 від 13.12.2023 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.149; ч.2 ст.332; ч.3 ст.332 КК України.
23.04.2025 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України.
Старший слідчий СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з можливістю внесення застави - 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Клопотання мотивоване обґрунтованістю підозри та існуванням ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме підозрюваний може: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Оскарженою ухвалою слідчого судді клопотання слідчого задоволено та до підозрюваного ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою до 20 червня 2025 року включно, з визначенням застави - 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у разі внесення застави.
Мотивуючи прийняте рішення слідчий суддя послався на обґрунтованість підозри та існування ризиків, визначених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з правом внесення застави в межах визначених п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
Вимоги апеляційної скарги захисник обґрунтовує тим, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу того, що підозрюваний здійснював спроби: переховуватись від органу досудового розслідування; здійснював тиск на свідків, або інших підозрюваних; перешкоджав кримінальному провадженню іншим чином.
Захисник зазначає, що ОСОБА_8 раніше не притягався до кримінальної відповідальності, має міцні соціальні зв'язки, утримує двох неповнолітніх дітей, одружений, має постійне місце проживання.
Крім того, захисник вважає, що слідчий суддя безпідставно визначив ОСОБА_8 розмір застави, який є завідомо непомірним для нього. При цьому, слідчий суддя не врахував того, що ОСОБА_8 підозрюється у вчинення тяжкого злочину, і в даному випадку розмір застави мав бути визначений в межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина 1 ст.404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Статтею 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п.48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
У рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній початковій стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, а також їх сукупності для висновку про винуватість особи, або її невинуватість, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою відповідно до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст.89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті пред'явленого обвинувачення.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема: протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 11.04.2024 року, від 01.07.2024 року, від 02.03.2024 року, від 11.04.2024 року та інші письмові докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження в їх сукупності, здобуті у ході досудового розслідування, вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний ОСОБА_8 може бути причетним до вчинення інкримінованого йому злочину.
Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
Колегія суддів звертає увагу, що при розгляді клопотання слідчого про обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу, ні слідчий суддя, ні суд апеляційної інстанції не може давати оцінку допустимості та належності доказів, оскільки триває досудове розслідування кримінального правопорушення, та відповідно до статей 89, 94 КПК оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.
Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Злочин, передбачений ч.2 ст.332 КК України, відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких, оскільки за його вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Таким чином, відповідно до вимог ч.2 ст.183 КПК України до ОСОБА_8 може бути застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_8 у разі доведеності його вини, апеляційний суд вважає, що ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду існує та є обґрунтованим.
Вказаний ризик підтверджується також тим, що ОСОБА_8 володіє знаннями та навичками незаконного перетинання державного кордону, тому у випадку застосування до нього запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі, останній матиме можливість залишити територію України та уникнути кримінального переслідування.
Крім того, апеляційний суд погоджується з наявністю ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що перебуваючи на свободі ОСОБА_8 матиме можливість здійснювати вплив на свідків у даному кримінальному провадженні, оскільки підозрюваний володіє інформацією про їх місце проживання та їх контактними даними. На теперішній час досудове розслідування триває, у кримінальному провадженні не встановлені та не допитані всі свідки, показання яких мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
За наявності існування обґрунтованої підозри та вищевказаних ризиків, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи з великою вірогідністю можуть виявитися нездатними гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти існуючим ризикам
При цьому, обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК України, що виключають можливість застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.
Доцільність необхідності подальшого утримання підозрюваного під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.199 КПК.
Стосовно визначеного слідчим суддею розміру застави, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з п.2 ч.5 ст.182 КПК, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80 чи 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, процесуальним законом визначено, що до особи, яка підозрюється у вчиненні тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави вищій, ніж у зазначених межах, у виключних випадках.
На підставі аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також зауважити на виключності такого випадку.
На думку апеляційного суду, в даному кримінальному провадженні виключність випадку полягає в тому, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, який пов'язаний зі сприянням в незаконному переправленні осіб через державний кордон України, вчинених в умовах воєнного стану та пов'язаних із посяганням на недоторканність державного кордону, що безпосередньо впливає на стан обороноздатності країни, за попередньою змовою групою осіб.
Колегія суддів звертає увагу, що Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та предмет кримінального правопорушення (справа «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 року).
Апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні, з урахуванням даних про особу підозрюваного, а також обставин та правової кваліфікації інкримінованого злочину, слідчий суддя на законних підставах визначив заставу у виключному розмірі, який перевищує 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
При цьому, колегія суддів, оцінюючи доводи сторони захисту щодо наявності у підозрюваного міцних соціальних зв'язків, зауважує, що застава може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною та/або юридичною особою (заставодавцем), що передбачено ч.2 ст.182 КПК України.
На переконання апеляційного суду перспектива втрати застави у визначеному слідчим суддею розмірі, на початковій стадії досудового розслідування, буде достатнім стримуючим фактором для підозрюваного, щоб запобігти виникненню у нього бажання переховуватись від органу досудового розслідування, впливати на свідків, або будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного та сама підозра у вчиненні тяжкого злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів сторони захисту стосовно незаконності оскарженої ухвали, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст. 177, 178, 182, 183, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 25.04.2025 року, якою в кримінальному провадженні №12023160000001520 від 13.12.2023 року до підозрюваного ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою до 20.06.2025 року включно, із визначенням застави - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4