Номер провадження: 22-ц/813/1271/25
Справа № 946/8193/23
Головуючий у першій інстанції Адамов А.С.
Доповідач Карташов О. Ю.
05.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.
розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 369 ЦПК України) цивільну справу
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування», в інтересах якого діє адвокат Мамедова Інга Русланівна
на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 березня 2024 року
по справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення страхового відшкодування на утримання
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , яка діє як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулася до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою, в якій (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 22.12.2023 року) просила стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» наступне: страхове відшкодування витрат на утримання у розмірі 108000 (сто вісім тисяч) грн; пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 15824 (п'ятнадцять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн 22 коп., три відсотки річних у розмірі 1260 (одна тисяча двісті шістдесят) грн 49 (сорок дев'ять) коп., інфляційні втрати у розмірі 415,00 (чотириста п'ятнадцять) грн, а всього разом 17500 (сімнадцять тисяч п'ятсот) грн 70 коп.; понесені судові витрати у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07.03.2024 року позовні вимоги вирішено задовольнити в повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що в даному випадку, мова йдеться про стягнення витрат на утримання сина померлого, а отже правовідносини підпадають під положення ч. 3 ст. 1193 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, в частині не врахування вини потерпілого. А отже посилання відповідача про наявність грубої необережності в діях померлого не приймаються до уваги. Таким чином, відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у даній дорожньо-транспортній пригоді покладається на водія транспортного засобу, за участю якого відбулась дорожньо-транспортна пригода, а у даному випадку - на страховика забезпеченого транспортного засобу - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування». При цьому, суд вважає неможливим зменшення розміру виплати на утримання сина померлого, з огляду на те, що імперативною нормою, визначеною п. 27.2 ст. 27 Закону № 1961-IV передбачено, що загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку, а отже, загальна сума виплати на утримання у будь-якому разі не може бути у будь-якому разі меншою за 216000 грн. (36*6000 грн (розмір мінімальної заробітної плати станом на день настання страхового випадку - 19.04.2021р.). Виплати саме на утримання іншим утриманцям не здійснювалися (суми моральної шкоди та витрати на поховання не належать до цих витрат). А отже, з огляду на те, що позивачу вже була виплачена сума 108000 грн, то за даним позовом на утримання сина померлого розмір відшкодування не може бути меншим за 108000грн.
Відносно інших позовних вимог, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 по справі №308/3162/15-ц зробила висновок про те, що до правовідносин щодо невиплати страхового відшкодування потерпілій особі застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України, а тому на загальну суму у розмірі 108000 грн нараховуються в тому числі пеня, три проценти річних та інфляційні втрати за користування чужими коштами за весь час прострочення згідно ст. 625 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування», в інтересах якого діє адвокат Мамедова Інга Русланівна, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо неможливості зменшення заявленої суми позовних вимог про стягнення відшкодування утриманцю є необґрунтованими, оскільки згідно норм чинного законодавства, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову шкоду - розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Таким чином, оскільки розмір заподіяної шкоди потерпілому було оцінено в 264270,00 (двісті шістдесят чотири тисячі двісті сімдесят) грн й відповідно перевищує встановлену суму, у розмірі 260000,00 (двісті шістдесят тисяч) грн - дана позовна вимога підлягає зменшенню.
Разом з тим, скаржник звертає увагу суду на те, що у даному випадку дві особи є відповідальними за завдання шкоди, а отже згідно норм чинного законодавства відбувається поділ розміру шкоди на кількість осіб. Також судом першої інстанції не враховано, що у справі наявна постанова про закриття кримінального провадження, в якій у свою чергу встановлено наявність вини пішохода у порушенні ПДР, що перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із вчиненням ДТП. Тобто пішохід поряд із водієм транспортного засобу є також відповідальною особою за завдання шкоди та за даних обставин ДТП відсутні вина й протиправна дія заподіювача шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою, а отже підстави для стягнення додаткового страхового відшкодування відсутні. Спеціальним законом передбачено, що розмір шкоди повинен бути розрахований у порядку та спосіб встановлений цим законом, що судом першої інстанції враховано не було.
Крім цього, з приводу стягнення витрат на правову допомогу представник апелянта вказує, що станом на день ухвалення оскаржуваного рішення у матеріалах справи були відсутні документи на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, що у свою чергу, під час ухвалення такого рішення позбавило апелянта можливості надати відповідні заперечення щодо розміру таких витрат, тому заявлений розмір витрат на правову допомогу є завищеним, вказаний час надання такої допомоги - необґрунтований, а отже розмір витрат на правову допомогу підлягає зменшенню до 1000,00 (одна тисяча) грн.
Позиція учасників справи
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скочиляс Ірина Мирославівна, у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що наведені скаржником доводи необґрунтовані, а оскаржуване рішення вмотивоване та ухвалене у відповідності до норм матеріального та процесуального права, стверджуючи при цьому, що у відповідності до положень ПДР України пішохід не може вважтися джерелом підвищеної небезпеки, а тому відповідно наявність чи відсутність вини такого у настанні ДТП не може бути підставою для покладення на нього зобов'язання із відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Окрім того, зазначаючи, що у постанові про закриття кримінального провадження відсутня будь-яка інформація щодо наявності умислу потерпілого чи непереборної сили у настанні ДТП, так як і відсутня інформація про наявність у діях загиблого ОСОБА_3 грубої необережності. Разом з тим, стверджує, що в даному випадку мова йдеться про стягнення витрат на утримання сина померлого, а отже правовідносини підпадають під положення ч. 3 ст. 1193 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, в частині не врахування вини потерпілого.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту ст. 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
За положеннями ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки (постанова ВС від 26.04.2022 року по справі №184/1641/20).
Відповідно шкода, яка була завдана саме джерелом підвищеної небезпеки, підлягає відшкодуванню незалежно від наявності вини такої особи, в даному випадку незалежно від вини водія ОСОБА_4 у настанні дорожньо-транспортної пригоди.
Разом з тим, з урахуванням положень ст. 1193 ЦК України розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, може бути зменшено з урахуванням ступеня вини потерпілого, згідно якої у кожному разі підставою для такого зменшення може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху.
Згідно п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 року, питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Тобто, наявність грубої необережності потерпілого в свою чергу може бути підставою для зменшення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, проте не є причиною у її повному відмовленні чи поділу навпіл відповідно до п. 36.3 ст. 36 Закону, оскільки, як правильно було зауважено судом першої інстанції, положення пункту зазначеної статті стосуються випадків здійснення страхової виплати потерпілому внаслідок взаємодії кількох об'єктів підвищеної небезпеки (ст. 1188 ЦК України), що в свою чергу в своїй сукупності та з огляду на вищенаведене, спростовує відповідні доводи апелянта в цій частині.
Разом з тим, відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України визначені та регулюються ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно положень ст. 27.1. даного Закону, страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Саме положеннями вказаного Закону, а саме ст. 27.2 визначено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. При цьому, положеннями даної статті визначено, що загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Тобто наведеними положеннями спеціального Закону в першу чергу визначено, що розмір страхового відшкодуванню, який підлягає стягненню у випадку смерті потерпілого не може бути меншим, ніж встановлений даною статтею, а саме не менше ніж 36 мінімальних заробітних плат, на відміну від розміру інших від шкодувань, передбачених положеннями даного Закону, а тому відповідно доводи апелянта в цій частині також відхиляються апеляційним судом.
Згідно ч. 1 ст. 1200 ЦК України передбачено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.
Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.
При цьому, положеннями ст. 1193 ЦК України, а саме ч. 3 чітко передбачено, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Відповідно, з огляду на наведені положення та оскільки виплати щодо відшкодування яких ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду із відповідним позовом, відносяться до виплат передбачених положеннями ст. 1200 ЦК України, в даному випадку наявність/відсутність вини потерпілого у настанні дорожньо-транспортної пригоди не підлягає врахуванню.
Стосовно інших доводів апелянта слід зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Разом з тим, слід враховувати положення ч. 8 ст. 141 ЦПК України, згідно якого розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Матеріалами справи встановлено, що звертаючись до суду із відповідним позовом, представником позивача у відповідності до положень ст. 134 ЦПК України, було надано попередній розрахунок судових витрат, які плануються бути понесені в процесі розгляду справи. Окрім того, до матеріалів справи також було долучено копію договору про надання правової допомоги № 07.09.23 року укладеного між адвокатом Скочиляс Іриною Мирославівною та ОСОБА_1 , згідно п. 5.1 якого сторонами було обумовлено, що за правову допомогу передбачену в п. 1.2 договору клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеного умовами договору та/або додатку до договору з урахуванням розміру, визначеного п. 6 договору. П. 6 даного договору в свою чергу визначено, що вартість послуг за надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції відповідно до договору становить 15000,0 грн. При цьому, представником позивача в свою чергу також було долучено до матеріалів справи документи на підтвердження фактичної сплати позивачем понесених витрат на правничу допомогу згідно та у відповідності до умов укладеного 07.09.23 року договору про надання правової допомоги, у розмірі 15000,0 грн, в тому числі й надано детальний опис наданих робіт.
Висловлюючись щодо порядку обчислення гонорару, ВП ВС вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21). Наведений пакет документів в тому числі було направлено й відповідачу по справі для ознайомлення, що також вбачається з наявних матеріалів справи.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).
З огляду на вищезазначені обставини справи в своїй сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області - залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування», в інтересах якого діє адвокат Мамедова Інга Русланівна - залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Карташов
В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко