Номер провадження: 22-з/813/261/25
Справа № 947/26680/23
Доповідач Лозко Ю. П.
05.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за
апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна»
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку,
встановив:
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом до ТОВ «БІІР Україна», у якому, з урахуванням уточнень,просив стягнути з відповідача ТОВ «БІІР Україна» на його користь: . заборгованість по заробітній платі за квітень-червень 2020 року в сумі 253 339,15 грн; середній заробіток за весь період затримки розрахунку, починаючи з 06.06.2020 р. по день ухвалення судового рішення, який за період з 06.06.2020 р. до 23.08.2023 р. складає 4 898 447,58 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати за квітень-червень 2020 року у зв'язку з порушенням строків її виплати, розраховану за весь період затримки по день ухвалення судового рішення, яка станом на час звернення до суду з цим позовом склала 125 137,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 01.11.2019 року по 04.06.2020 року ОСОБА_1 працював на посаді виконавчого директора у ТОВ «БІІР Україна».
В день звільнення позивач отримав виплату у розмірі 21 284,55 грн, але не отримав письмового повідомлення про належні суми виплати, а також сум, розрахунок яких вказав у позові.
08 червня 2023 року у справі №947/17092/23 Київським районним судом м. Одеси було видано судовий наказ про стягнення з ТОВ «БІІР Україна» на користь ОСОБА_1 заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у розмірі 253 339,15 грн та судового збору у дохід держави у розмірі 268,40 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2023 року вказаний судовий наказ скасовано та роз'яснено стягувачу ОСОБА_1 , що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року вказаний вище позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» на користь ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі за квітень-червень 2020 року в розмірі 253339,15 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 16292,25 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішення суду, відповідач ТОВ «БІІР Україна» звернулось до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
03.06.2025 року через систему “Електронний суд» ОСОБА_1 направив заяву про забезпечення позову, у якій просить забезпечити позов шляхом:
1. Накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на всіх виявлених банківських рахунках ТОВ «БІІР Україна» в межах ціни позову - 5 276 924, 26 грн.
Витребувати для цього у Державної податкової служби України інформацію про всі відкриті банківські рахунки ТОВ «БІІР Україна»;
2. Заборонити державним реєстраторам та іншим уповноваженим особам, у тому числі державним та приватним нотаріусам вносити будь-які зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо складу учасників (засновників) та керівника ТОВ «БІІР Україна» до вирішення спору по суті;
3. Заборонити ТОВ «БІІР Україна» відчужувати будь-які належні йому корпоративні права (частки у статутних капіталах інших юридичних осіб, акції тощо);
4. Заборонити ТОВ «БІІР Україна» проводити зміни у назві (перенайменування) підприємства, з метою введення в оману потенційних та існуючих кредиторів;
5. Заборонити ТОВ «БІІР Україна» відступати (продавати, передавати) будь-які права вимоги (дебіторську заборгованість) третім особам.
З цією метою витребувати у ТОВ «БІІР Україна» інформацію про наявну дебіторську заборгованість із зазначенням дебіторів, сум заборгованості та документів, що її підтверджують.
У разі виявлення дебіторської заборгованості, зобов'язати дебіторів перераховувати кошти, належні до сплати Відповідачу, на депозитний рахунок Одеського апеляційного суду в межах ціни позову.
6. Заборонити ТОВ «БІІР Україна» та його учасникам (засновникам) приймати рішення про розподіл прибутку та виплату дивідендів до вирішення спору по суті. У разі якщо рішення про виплату дивідендів було прийнято, але дивіденди не виплачені, заборонити їх виплату Товариством з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» та зобов'язати перерахувати відповідні суми на депозитний рахунок Одеського апеляційного суду в межах ціни позову.
В обґрунтування заяви позивач ОСОБА_1 зазначає, що двічі звертався до Приморського районного суду м. Одеси із заявами про забезпечення позову (31.10.2024 року та 12.11.2024 року), у задоволенні яких, ухвалами суду від 05 листопада 2024 року та 19 листопада 2024 року, було відмовлено. Водночас, дії відповідача, направленні на виведення активів з метою ухилення від виконання рішення суду у цій справі, зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову в межах позовних вимог у розмірі 5 276 924, 26 грн.
Як на докази недобросовісної поведінки відповідача позивач посилається на перереєстрацію після ухвалення рішення у цій справі належних відповідачу транспортних засобів на іншу, пов'язану із ТОВ «БІІР Україна», юридичну особу; зменшення статутного капіталу ТОВ "БІІР Україна" з 1 000 000 грн до 1 000 грн; ділову практику керівника ТОВ «БІІР Україна» (Нільса Томаса Сіллесена) в Данії, яка вирізняється систематичним характером банкрутств та примусових ліквідацій.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Так, предметом спору у цій справі є заборгованість по заробітній платі позивача за квітень-червень 2020 року; середній заробіток за весь період затримки розрахунку, починаючи з 06.06.2020 р. по день ухвалення судового рішення та компенсація втрати частини заробітної плати за квітень-червень 2020 року.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року N 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Водночас, вжиття заходів забезпечення позову, які просить застосувати позивач, зокрема, щодо заборони внесення змін до складу учасників ТОВ «БІІР Україна», зміни назви відповідача, відчуження корпоративних прав та обмежень у розпорядженні майновими правами та прибутком підприємства, є не адекватним та не співмірними заявленим позовним вимогам, може перешкодити господарській діяльності ТОВ «БІІР Україна» та порушить інтереси учасників, засновників, бенефіціарів, які не є учасниками цієї справи.
При цьому колегія суддів зауважує, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Для забезпечення позову має бути підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 917/453/23, від 26.09.2023 у справі № 911/1518/22, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23).
Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Однак, у порушення вимог ст.ст 77-81 ЦПК України, заявником не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів вчинення відповідачем ТОВ «БІІР Україна» будь-яких дій, спрямованих на утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог.
З долучених до заяви про забезпечення позову доказів неможливо встановити такі обставини. Наявна у сервісі Опендатабот інформація про зареєстровані за юридичною особою транспортні засоби не є допустимим та належним доказом факту відчуження чи набуття таких, оскільки вказаний сервіс не є офіційною інформаційною системою зі збирання, накопичення, обробки, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.
Колегія суддів відхиляє як докази вчинення відповідачем дій, направлених на унеможливлення виконання рішення у цій справі і надані заявником ОСОБА_1 фінансову звітність ТОВ «БІІР Україна» та узагальнений аналіз статусу та діяльності данських компаній, пов'язаних із паном ОСОБА_2 , зважаючи на невідповідність таких критеріям належності, допустимості та достовірності, у розмінні статей 77, 78, 79 ЦПК України.
Безпідставними є і посилання заявника ОСОБА_1 на зменшення статутного капіталу ТОВ «БІІР Україна» з 1 000 000 грн до 1000 грн. Так, відповідно до положень ст. 3 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» Товариство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном, а відтак у відносинах з кредиторами не обмежено розміром статутного капіталу. Водночас, жодних доказів вчинення відповідачем дій спрямованих на зменшення об'єму майна, належного ТОВ «БІІР Україна», заявником не надано.
Колегія суддів також зауважує, що зважаючи на положення ст. 367 ЦПК України та зміст апеляційної скарги ТОВ «БІІР Україна», предметом апеляційного перегляду є рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ «БІІР Україна» на користь ОСОБА_1 , заборгованості по заробітній платі за квітень-червень 2020 року в розмірі 253 339,15 грн та компенсації втрати частини заробітної плати в розмірі 16 292,25 грн, а також судових витрат. При цьому, з апеляційною скаргою на вказане рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року позивач ОСОБА_1 не звертався, тож безпідставними є посилання останнього щодо необхідності забезпечення його позову на загальну суму 5 276 924, 26 грн.
Отже, ураховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково на суму 269 631,40 грн, позивач рішення суду не оскаржував та справа переглядається апеляційним судом за скаргою відповідача ТОВ «БІІР Україна» ТОВ «БІІР Україна» у частині задоволених позовних вимог, колегія суддів виснує про обґрунтованість доводів заяви ОСОБА_1 лише щодо необхідності забезпечення позову у вказаній частині, на суму 269 631,40 грн, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на всіх банківських рахунках відповідача ТОВ «БІІР Україна» на вказану суму, тим самим забезпечивши можливість виконання рішення суду у разі набрання ним законної сили.
Водночас, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про витребування у Державної податкової служби України інформацію про всі відкриті банківські рахунки ТОВ «БІІР Україна», оскільки відповідні дії вчиняють виконавцем під час виконання судового рішення, у порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а зокрема, ч.1 ст. 52 цього Законe, яка визначає, що виконавець звертає стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки/електронні гаманці виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.
При цьому, суд бере до уваги висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17, в якій зазначено, що за змістом ст. 149, 158 ЦПК України умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
З огляду на викладене, з метою захисту матеріально правових інтересів позивача ОСОБА_1 від можливих недобросовісних дій із боку відповідача ТОВ «БІІР Україна» та забезпечення позивачу ефективного виконання рішення суду, у разі ухвалення такого на його користь, а також попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, колегія суддів виснує, що забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів, що знаходяться на всіх банківських рахунках відповідача ТОВ «БІІР Україна» в межах задоволених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року позовних вимог на загальну суму 269 631,40 грн до вирішення спору судом, є допустимим, адекватним та співмірним способом забезпечення позову, ураховуючи його предмет та межі апеляційного перегляду справи.
При цьому колегія суддів зауважує, що застосований захід забезпечення за своєю правовою конструкцією не може вважатися не співмірним по відношенню до суті позовних вимог. Водночас відмова в забезпеченні позову може призвести до ускладнення захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Тож, обраний судом вид забезпечення позову, не призведе до невиправданого обмеження прав сторони відповідача.
Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі N 910/1040/18.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову, з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 149, 150, 153, 260, 381 ЦПК України
ухвалив:
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на всіх банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» в межах задоволених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року позовних вимог на загальну суму 269 631,40 грн.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Стягувач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "БІІР Україна" (код ЄДРПОУ 38819672.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
М.В. Назарова