ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" червня 2025 р. справа № 300/2100/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі -відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 11.03.2025 №092850028516;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового та пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 01.07.1982 по 06.05.1983, з 09.05.1987 по 12.07.1987, з 12.04.1997 по 28.09.2000, з 07.07.2005 по 11.03.2006, з 17.03.2006 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 03.04.2007, з 25.06.2007 по 14.01.2014, з 10.03.2014 по 08.01.2015, з 22.01.2015 по 16.11.2015, з 17.11.2015 по 03.10.2016, з 27.10.2016 по 24.10.2017, з 22.11.2017 по 16.11.2018, з 18.11.2018 по 12.11.2019, з 22.11.2019 по 18.11.2020, з 19.11.2020 по 10.11.2021, з 08.12.2021 по 23.02.2022 та призначити з 24.02.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Однак Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області ухвалило рішення від 11.03.2025 №092850028516 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу роботи. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 12.04.1997 по 28.09.2000, оскільки запис про звільнення скріплено нечітким відтиском печатки, а також відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за 2000 рік, з 1998 по 2016 роки з 01.01.2023 російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, період роботи в колгоспі згідно з довідкою від 15.07.2021, оскільки «по батькові» заявника в первинних документах зазначено « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним. Також відповідачем не зараховані періоди роботи за Списком №2 відповідно до довідки від 12.07.2021 №01-204/7, оскільки така не відповідає Додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. На думку позивача, такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є протиправними, адже певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Також зауважує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, при цьому він не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків. Вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав- учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, позаяк у період його роботи в російській федерації Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинною. Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
18.04.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що 03.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 10.03.2025 №092850028516. При цьому рішення від 10.03.2025 №092850028516 ухвалено з підстав відмови у призначенні пенсії за віком, а не з мотивів відмови у призначенні пільгової пенсії за Списком №2, оскільки позивач не звертався із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Тобто ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не вирішувало питання щодо наявності умов для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, зокрема й щодо достатності пільгового стажу з огляду на періоди трудової діяльності ОСОБА_1 . Представниця відповідача зазначила, що з 01.01.2023 російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відтак, на осіб, які працювали в російській федерацій після 01.01.1992, не поширюється норми Угоди щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території.
Щодо періоду роботи в колгоспі, то представниця звертає увагу на те, що у довідці від 15.07.2021 «по батькові» заявника не відповідає паспортним даним. Вважає, що якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж не збігається з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку. Стверджує, що персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим. Відповідно до відомостей довідки форми ОК-5 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо позивача за 2000 рік відсутні дані про сплату страхових внесків.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 03.03.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.13).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням від 11.03.2025 №092850028516 відмовило в призначенні пенсії. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.08.1985 та трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.01.1998, з 12.04.1997 по 28.09.2000, оскільки запис про звільнення скріплено нечітким відтиском печатки (неможливо ідентифікувати підприємство), а також відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за 2000 рік, крім того, період перетинається з періодом роботи на території російської федерації з 1998 по 2016 роки, оскільки з 01.01.2023 російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Додатково вказано, що до стажу роботи за Списком №2 не зараховано періоди роботи згідно із довідкою, яка підтверджує спеціальний трудовий стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці від 12.07.2021 №01-204/7, оскільки вона не відповідає Додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Також не враховано періоди роботи в колгоспі відповідно до довідки від 15.07.2021, оскільки «по батькові» заявника в первинних документах зазначено « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним (а.с.14-15).
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд установив таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ч.1 ст.46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 1 статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абз. 1 ч.2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно зі ст. 62 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції № 58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Із аналізу вказаних правових норм вбачається, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення періоду роботи до страхового стажу і права на отримання пенсії з його врахуванням.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача вчинено записи №16-№17 про період його роботи у НГВУ «Бориславнафтогаз» ВАТ «Укрнафта» з 12.04.1997 по 28.09.2000 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин 4-го розряду (а.с.17-19).
При цьому у записі №17 від 28.09.2000 дійсно нечіткий відтиск печатки.
Проте суд враховує, що записи про вказаний період часу роботи, у тому числі, дата прийняття позивача на роботу, зазначена у трудовій книжці, виконані розбірливо, наявні підстави внесення запису, вони не мають будь-яких виправлень, містяться після проставлення штампу установи, на роботу в яку прийнято позивача та узгоджуються з попередніми та наступними записами.
З вищенаведеного суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 12.04.1997 по 28.09.2000 підтверджений належним чином, а виявлені відповідачем неточності у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 23.08.1965 не спростовують наявність і правове значення записів №16 - № 17 про прийняття та звільнення з роботи.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України. Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, орган Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинен діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Щодо відсутності даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за 2000 рік, суд зазначає про таке.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За змістом частин 1 - 3, 10, 12 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Згідно з частиною 11, 12 статті 9 вказаного Закону у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже, обов'язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.
Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.
Як зазначено судом вище, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник. Внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17) зробив висновок, згідно з яким несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Оцінивши наявні у справі докази, суд робить висновок, що відповідач, ухвалюючи рішення від 11.03.2025 за № 092850028516 про відмову в призначенні пенсії за віком, зробив передчасний висновок про неможливість врахування позивачу до страхового стажу періоду його роботи з 12.04.1997 по 28.09.2000.
Щодо позовних вимог зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 07.07.2005 по 11.03.2006, з 17.03.2006 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 03.04.2007, з 25.06.2007 по 14.01.2014, з 10.03.2014 по 08.01.2015, з 22.01.2015 по 16.11.2015, з 17.11.2015 по 03.10.2016, з 27.10.2016 по 24.10.2017, з 22.11.2017 по 16.11.2018, з 18.11.2018 по 12.11.2019, з 22.11.2019 по 18.11.2020, з 19.11.2020 по 10.11.2021, з 08.12.2021 по 23.02.2022, суд зазначає про таке.
Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 15.01.1998 містяться такі записи:
- №5-6 про період роботи з 07.07.2005 по 11.03.2006 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин,
- №7-8 про період роботи з 17.03.2006 по 31.12.2006 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин,
- №9-10 про період роботи з 01.01.2007 по 03.04.2007 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин,
- №11-14 про період роботи з 25.06.2007 по 14.01.2014 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин,
- №15-16 про період роботи з 10.03.2014 по 08.01.2015 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин,
- №17-18 про період роботи з 22.01.2015 по 16.11.2015 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин ,
- №19-20 про період роботи з 17.11.2015 по 03.10.2016 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин,
- №21-22 про період роботи з 27.10.2016 по 24.10.2017 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин,
- №24-25 про період роботи з 22.11.2017 по 16.11.2018 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин,
- №26-29 про період роботи з 18.11.2018 по 12.11.2019 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин
- №30-32 про період роботи з 22.11.2019 по18.11.2020 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин.
У вкладиші до трудової книжки НОМЕР_4 від 19.11.2020 наявні записи:
- №33-34 про період роботи з 19.11.2020 по 10.11.2021 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин,
- №35-36 про період роботи з 08.12.2021 по 14.03.2022 на посаді помічника бурильника по капітальному ремонту свердловин (а.с.20-24).
Зі змісту рішення про відмову в призначенні пенсії від 11.03.2025 №092850028516 та відзиву на позовну заяву, судом встановлено, що такі період трудової діяльності позивача відповідачем не заперечується, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів стало припинення участі рф з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. З цього приводу суд зазначає про таке.
Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаної Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеної між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Відповідно до абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993).
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до 19.06.2023 Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов'язання, взяті відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відтак, суд вважає необґрунтованими посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як на підставу для незарахування стажу позивача, припинення з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки вказані обставини стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Відтак, на підставі викладеного, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 07.07.2005 по 11.03.2006, з 17.03.2006 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 03.04.2007, з 25.06.2007 по 14.01.2014, з 10.03.2014 по 08.01.2015, з 22.01.2015 по 16.11.2015, з 17.11.2015 по 03.10.2016, з 27.10.2016 по 24.10.2017, з 22.11.2017 по 16.11.2018, з 18.11.2018 по 12.11.2019, з 22.11.2019 по 18.11.2020, з 19.11.2020 по 10.11.2021, з 08.12.2021 по 23.02.2022 належать до зарахування до страхового стажу позивача.
Що стосується періодів роботи з 01.07.1982 по 06.05.1983 в колгоспі ім. Шевченка, слід враховувати таке.
До заяви про призначення пенсії позивачем було надано довідку від 15.07.2021 №К-57/04-01, видану архівним відділом №1 Калуської районної державної адміністрації Івано-Франківської області.
Зі змісту довідки від 15.07.2021 №К-57/04-01 судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в колгоспі ім. Шевченка з липня 1982 по травень 1983 року відповідно до книг обліку розрахунків по оплаті праці (а.с.25).
Відповідач не зарахував період роботи в колгоспі з 01.07.1982 по 06.05.1983 до страхового стажу позивача, оскільки «по батькові» заявника в первинних документах зазначено « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним.
Судом встановлено, що у паспорті громадянина України серії НОМЕР_5 від 23.03.2010, виданим Рожнятівським РВ УМВС України в Івано-Франківській області, зазначено такі відомості про позивача: « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с.9).
Суд звертає увагу, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку. Такі справи розглядаються судами в порядку окремого провадження.
Суд зазначає, що у відповідності до вимог ст. 315 ЦПК України, суди розглядають справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а згідно п. 6 ч.1ст. 315 ЦПК України - про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документів, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеної у свідоцтві про народження або паспорті.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Справи щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення розглядаються місцевими загальними судами, а отже, такі факти, не можуть бути встановлені в ході розгляду даної справи.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту належності ОСОБА_1 довідки від 15.07.2021 №К-57/04-01, з підстави невідповідності паспортним даним позивача, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази про період роботи позивача з 01.07.1982 по 06.05.1983 в колгоспі ім. Шевченка, а отже в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Стосовно періоду роботи в колгоспі з 09.05.1987 по 12.07.1987, суд зазначає таке.
Як зазначалося судом вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Так, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969 і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Відповідно до п.п.5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
З огляду на положення частини другої статті 56 Закону №1788-XII та пункту 5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь, прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов'язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.
Як свідчать матеріали справи, позивачу не було зараховано до страхового стажу періоди трудової діяльності в колгоспі «Іскра» з 09.05.1987 по 12.07.1987, оскільки відсутня архівна довідка.
Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.08.1965, вчинено запис №6 від 09.05.1987 про прийняття на сезонну роботу та запис №7 від 12.07.1987 про звільнення (а.с.17-19). Дані записи скріплені печаткою колгоспу та підписом посадової особи колгоспу.
З аналізу трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.08.1965 судом встановлено, що інформація про встановлений мінімум та кількість нарахованих трудоднів або відпрацьованих людино-днів відсутня.
При цьому суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.
Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Суд наголошує, що позивач фактично опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Проте суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Вказана правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, відповідачем не доведено, що позивач, як працівник колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
З наведеного суд виснує, що спірний період роботи в колгоспі з 09.05.1987 по 12.07.1987 має бути зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 .
Відтак, суд вважає за доцільне, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 11.03.2025 №092850028516.
Щодо наявності підстав зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 15.02.1988 по 20.06.1989, 28.06.1989 по 28.01.1997, з 12.04.1997 по 28.09.2000, з 07.07.2005 по 11.03.2006, з 17.03.2006 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 03.04.2007, з 25.06.2007 по 14.01.2014, з 10.03.2014 по 08.01.2015, з 22.01.2015 по 16.11.2015, з 17.11.2015 по 03.10.2016, з 27.10.2016 по 24.10.2017, з 22.11.2017 по 16.11.2018, з 18.11.2018 по 12.11.2019, з 22.11.2019 по 18.11.2020, з 19.11.2020 по 10.11.2021, з 08.12.2021 по 23.02.2022 та призначити з 24.02.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає таке.
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто, пенсія на пільгових умовах є різновидом пенсії за віком.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, (далі Порядок № 22-1, застосовується судом в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Заява про призначення, перерахунок пенсії може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал або засобами Порталу Дія електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал або засоби Порталу Дія) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
Заява про призначення/перерахунок пенсії як додаток 1 до Порядку № 22-1 містить графи «Вид пенсії» та «Інші відомості, необхідні для призначення (перерахунку, поновлення) пенсії, переведення з одного виду на інший».
У межах даної справи позивач оскаржує рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 11.03.2025 за № 092850028516 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що було прийнято за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії від 03.03.2025.
Дослідивши подану позивачем заяву про призначення пенсії від 03.03.2025, суд зазначає, що в спірному випадку позивач в заяві при призначення пенсії просив призначити пенсію за віком, не зазначивши інших відомостей, необхідних для призначення пенсії, а саме призначення пенсії за віком на пільгових умовах за певним Списком, або посилання на відповідний пункт статті 114 Закону № 1058-IV або п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так, позивач, подавши до органу ГУ ПФУ в Івано-Франківській області заяву про призначення пенсії за віком, не вказав в заяві про наявність у нього права та, власне, не ініціював питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Доводи позивача про наявність у нього права на призначення пенсії на пільгових умовах судом не приймаються до уваги, оскільки заява позивача про призначення пенсії, за результатами якої було прийнято оскаржуване в даній справі рішення, таких відомостей не містила. Так, подання позивачем із заявою про призначення пенсії за віком документів, які вказують на наявність пільгових умов для призначення пенсії, не свідчить про дотримання позивачем вимог Порядку № 22-1, згідно з яким у заяві про призначення пенсії заявником має зазначатися вид пенсії, за призначенням якої він звернувся (графа «Вид пенсії» згідно з Порядком № 22-1 підлягає заповненню заявником). Як наслідок, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з абзацом другим частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 03.03.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України)
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн (50%), понесення яких підтверджується квитанцією від 25.03.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 11.03.2025 №092850028516.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 09.05.1987 по 12.07.1987, з 12.04.1997 по 28.09.2000, з 07.07.2005 по 11.03.2006, з 17.03.2006 по 31.12.2006, з 01.01.2007 по 03.04.2007, з 25.06.2007 по 14.01.2014, з 10.03.2014 по 08.01.2015, з 22.01.2015 по 16.11.2015, з 17.11.2015 по 03.10.2016, з 27.10.2016 по 24.10.2017, з 22.11.2017 по 16.11.2018, з 18.11.2018 по 12.11.2019, з 22.11.2019 по 18.11.2020, з 19.11.2020 по 10.11.2021, з 08.12.2021 по 23.02.2022 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 03.03.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.